Ті, що тримають сільське господарство: дайджест про аграріїв України

Щоб ушанувати вас у цей день, ми зібрали дайджест інтерв'ю ваших колег, про їхні здобутки та підходи господарювання. З кимось з цих людей ви знайомі особисто, з кимось познайомитеся вперше.

Сергій Літовченко: про роботу в прифронтовому регіоні, сівозміну та швидкий обіг коштів

Сергій Літовченко, головний агроном LANDEX AGRO, управляє зембанком 45 тис. га на Харківщині. Сам він родом з Донеччини і сільським господарством займається з 1988 року. Агроном — це творча професія, каже він. 

«Немає такої догми, що вивчив і так воно буде весь час. Постійний пошук різних варіантів, щоб все вийшло, —  каже Сергій Літовченко.

В цьому році він задоволений результатами врожайності по культурах: пшениця — 4–5,5 т/га, льон 1–1,5 т/га, горох — 2,3–2,8 т/га, соняшник —  2–2,2 т/га. Для Сходу України це пристойні результати. Сергій говорить, якби не війна і проблеми з логістикою, що для прифронтової і віддаленої від західного кордону Харківщини, надзвичайно болюче питання, було б іще краще. Адже у прифронтовій області важливо мати швидкий обіг коштів. Тому перевагу надають пшениці і соняшнику, проте розширюють сівозміну нішевими культурами — льоном олійним, горохом, нутом. 

В інтерв’ю Сергій Літовченко розповів про роботу з земельним банком, втрати полів через бойові дії, складнощі зі збутом зерна та вибір культур з огляду на логістику.

Діана Бочарова: про любов до агрономії, роботу за 20 км від фронту та відповідальність за господарство

Діана Бочарова, агрономка ФГ «Фортуна», ще у сьомому класі вирішила, що пов’яже своє життя з агрономією, і сьогодні самостійно відповідає за агрономічну частину сімейного господарства на Харківщині. Паралельно навчається в магістратурі Подільського державного університету. З-поміж усіх культур найбільше любить ріпак.

Нині на 2000 га вирощує кукурудзу, соняшник, пшеницю і ріпак за 20 км від зони бойових дій. Цікаво, що Діана не вважає себе прихильницею тієї чи іншої технології обробітку ґрунту. Каже, усі технології на Харківщині випробовує посуха.

«… у 2024 році у нас на Харківщині був суперзасушливий сезон. За весь рік випало 165 мм продуктивних опадів. Але ми посіяли ріпак по оранці. Пройшлись плугом, одразу в два сліди культиватором закрили вологу. І в той же або на наступний день зайшла сівалка. І якраз цієї вологи, навіть за умови відсутності опадів, вистачило для того, щоб отримати якісні сходи, — розповіла вона.

В інтерв’ю вона детальніше розповіла про роботу в прифронтовому регіоні та непрості рішення щодо технологій і витрат.

Віктор Губрій: про виживання малого господарства, економіку замість агрономічної ідеології та відсутність державної підтримки

Фермер із Вінниччини Віктор Губрій має невелике фермерське господарство площею 425 га. Вирощує п’ять культур у сівозміні: починає з гороху, після нього сіє пшеницю, далі соняшник і 2 роки поспіль кукурудзу.

З технологіями обробітку ґрунту не експериментує надто. Використовує класику.

«Коли були кращі часи, я широко використовував no-till-технологію. Але тоді була ціна на продукцію і можна було певне зниження врожайності компенсувати за рахунок інших факторів. Навіть якщо урожай був нижчий, то виручка з 1 га була вища. Зараз вся ситуація кардинально змінилася, — каже він.

В інтерв’ю він розповів про те, як малий аграрій намагається втримати господарство, коли доводиться рахувати кожну гривню, і чому без підтримки держави такі підприємства ризикують зникнути.

Читайте також: З засіяного поля до поля бою, або Як аграрії України стають воїнами

Світлини та відео про життя і роботу агрономів в Instagram SuperAgronom_

Вадим Шпітун: про шлях у професії, адаптивне землеробство та рішення, які визначають результат

У 25 років Вадим Шпітун, операційний директор ФГ «П’ятигірське», управляє земельним банком площею 8,5 тис. га, має сім років практичного досвіду і навчається в аспірантурі. Вирощує соняшник, сою, кукурудзу, озиму пшеницю, озимий ріпак, кукурудзу на силос, жито озиме на сінаж. А його улубленою культурою є озимий ріпак. 

«Це цікава культура як з точки зору прибутковості, так і з точки зору технології вирощування. На ній агроном може відпрацьовувати творчий процес, починаючи від обробітку ґрунту, схем живлення до захисту. Плюс, це ризикована культура, яка додає азарту, тому що будь-який град в липні чи в кінці червня може наробити збитків, — пояснив він.

Вадим є прихильником адаптивної технології вирощування сільгоспкультур, адже клімат змінюється, тому не можна застосувати один підхід на постійній основі. В інтерв’ю Вадим розповів про любов до професії агронома, а також про те, чому після роботи в агрохолдингах обрав повернення у виробництво та як будує технологію вирощування.

Олександр Вінюков: про дві евакуації, втрату дослідних полів і віру в майбутнє аграрної науки Донеччини

Олександр з дитинства мріяв стати агрономом і йшов до цього протягом шкільного життя. Агрономами працювали його батьки. Однак після завершення свого дипломного проєкту, він не зупинився на агрономії. Пішов далі, у науку. 

Донецька дослідна станція, яку очолює Олександр Вінюков, була двічі релокована через війну. Разом із працівниками евакуювали селекційний матеріал, насіння й обладнання, а частину майна та дослідних полів врятувати не вдалося. 

«Наші друзі сміються, кажуть: «коли звільнять Донеччину, ми знаємо, хто там буде перший». Ми розмінуємо наші поля і почнемо їх відновлювати, тому що в нас іншого варіанту немає. Я хотів би бачити закінчення війни і відновлення стели на кордоні Дніпропетровщини і Донеччини. Щоб, як її переїжджаєш, їдеш по трасі до Покровська й ліворуч ячмені донецькі, а праворуч пшениці донецькі золотіють перед жнивами… Оце ось моя мрія, щоб нарешті всі наші поля не засіяні вирвами були, а нашею донецькою пшеницею, — поділився він.

В інтерв’ю Олександр Вінюков розповів про втрати, нестачу фінансування й труднощі з організацією досліджень, а також про те, як команда створює нові сорти пшениці та ячменю і шукає партнерів.

Людмила Голуб: про втрати через посуху у 2025 році, боротьбу за господарство та бажання продовжувати працювати

Людмила Голуб, керівниця господарства «Авангард», працює на Півдні України — на Миколаївщині. Торік через посуху вона втратила урожай соняшника, який «згорів» від спеки, а також люцерну, яку вирощують на потреби тваринництва.

«… у 2022 році наше господарство пережило обстріли й руйнацію через російську агресію. Виробничі приміщення були розбиті, посіви згоріли (понад 500 га зернових, увесь соняшник згорів), худоба знищена. Ми зазнали дуже великих втрат. Але змогли потроху відновитись, зокрема завдяки тому, що мали змогу не сплачувати орендну плату пайовикам і 8 місяців не платили податків, — розповіла Людмила.

В інтерв’ю вона поділилася тонкощами господарювання на Півдні у сезоні-2025, про урожайності сільгоспкультур та проблеми, з якими стикаються аграрії в області.

Віктор Рибалко: про втрату господарства на Херсонщині, відновлення бізнесу та амбітні цілі на Житомирщині

Родинне господарство ФГ «Аделаїда» втратило через окупацію 2700 га на Херсонщині, значну частину техніки та майна, у яке родина вклала понад $10 млн. Але команда змогла згуртуватися, продовжити роботу на Житомирщині й не просто відновити бізнес, а зробити його ефективнішим.

«Сконцентрувавши свої зусилля на Житомирщині, ми змогли зробити там зрошення, використовуючи воду накопичену локаційно, тобто воду, яку випала у вигляді опадів і була затримана. Це нетиповий досвід для України, оскільки здебільшого цю воду ми акумулювали в меліоративних каналах, використовували їх як резервуари, — поділився Віктор Рибалко.

Олексій Куриленко: про роботу агрономом в окупації, втрату господарства та початок з нуля

Сім місяців в окупації, щоденні обшуки на блокпостах, вивезений урожай і втрачений садовий центр — директор ТОВ «Крона» Олексій Куриленко залишив на Запоріжжі 14 років роботи й частину свого життя. Після переїзду на Тернопільщину він знову почав працювати в агросекторі, очолив господарство й освоює нові для себе культури.

«Вперше в житті сіяв зелений горошок та цукрову кукурудзу. В Запоріжжі клімат інший, тому це в новинку, — розповідав Олексій у 2023 році.

В інтерв’ю він поділився історією про життя і роботу в окупації.

Сергій Бодя: про no-till, нішеві культури та господарювання в умовах посухи

У 14 років Сергій Бодя вирішив стати агрономом і зрештою присвятив цій справі життя. Сьогодні він керівник ФГ «СІМ-АГРОЮГ» на Одещині, який поєднує no-till із мінімальним обробітком ґрунту, шукає культури, здатні забезпечити рентабельність на посушливому Півдні, як розторопша й сафлор. 

«Нас вчили класичному землеробству: оранка, культивація, боротьба з бур’янами. Але ми помічали, що там, де не встигли вчасно знищити бур'яни і рослинні рештки лишались на поверхні ґрунту, — в нас урожайність вища. Я почав задумуватись, можливо, ці помилки і на краще. Почав вивчати технологію no-till. У нашій степовій зоні, коли проводимо оранку, ми втрачаємо вологу. Плюс є аеробні та анаеробні бактерії. Коли у все це заглибитись, то можна зрозуміти як ми шкодимо ґрунту, — обґрунтував він.

Починав Сергій з 2 га, а нині прагне не просто вирощувати сировину, а створювати власний продукт і додану вартість. 

В інтерв’ю він поділився чому не боїться експериментувати, ділитися досвідом і переконанням, що найцінніше — не лише врожай, а й час та збережена для наступних поколінь земля.

Олег Крижовачук: про високотехнологічне насінництво та амбіції українського виробника

За понад 30 років Олег Крижовачук перетворив занедбане господарство на потужне підприємство ТОВ «Україна» із земельним банком 15 тис. га, елеватором, сучасним насіннєвим заводом і тваринницьким комплексом. 

«Я ще пам’ятаю, як в радянські часи дуже чітко дотримувались багатопільної сівозміни, і це якраз той момент у тодішній системі землеробства, який нам не завадило б відновити. У нас, наприклад, зараз 7-пільна система. Для нинішніх часів — рідкість. Але ми можемо собі дозволити. Зокрема, завдяки тваринництву, — поділився він.

В інтерв’ю він розповів, чому вважає насінництво «вищим пілотажем землеробства», як вибудовував цей напрям із партнерами та чому якість насіння починається з особливо дбайливого ставлення до нього. 

Читайте також: Українським аграріям, які кожен день працюють в умовах війни, ризикуючи життям та здоров’ям

Головні агроновини України та світу

Головні агроновини України та світу

Василь Ткаченко: про понад 30 років в агрономії, інновації та традиції в роботі

Понад 30 років Василь Ткаченко працює в агрономії та відповідає за виробництво у трьох господарствах із загальним земельним банком близько 4 тис. га. Працюючи головним агрономом у господарстві «Відродження», він поєднує сучасні технології та експерименти з культурами з перевіреними часом господарськими традиціями. Вирощує ріпак, сою, пшеницю, ячмінь, кукурудзу і соняшник. 

В інтерв’ю він розповів про роботу від ранку до ночі, врожаї, які перевершують очікування, і звичаї, яких дотримуються під час польових робіт.

Микола Золотий: про любов до професії, чесність у роботі та життєві принципи агронома

Головний агроном ПАП «Обрій» Микола Золотий спонтанно обрав професію агронома. Приваблювало у професії те, що вона спонукала виникнення питань на кшталт: чому так, чому не інакше? Як він сам зізнається, знадобилося десь 3-4 роки, щоб допитливість переросла в усвідомленість і почала розвиватися агрономічна «чуйка». 

У роботі він керується філософією «Землю не обдуриш». 

«Якщо все зроблено, ти постарався, ти попрацював, ти вклався і матеріально: засоби, добрива, робота, і душею ти був у полі, пильнував, доглядав, спостерігав — тоді й буде результат. Неуваги й неповаги земля не прощає».

Олександр Черкасець: про командну роботу, професійну свободу та натхнення в агрономії

Головний агроном Лохвицького кластеру A.G.R. Group Олександр Черкасець переконаний, що результат роботи агронома залежить передусім від нього самого, але досягти його без сильної команди неможливо. 

Як зізнається Олександр Черкасець, агрономом він став випадково, вступивши до Полтавської державної аграрної академії «за компанію», бо хто в юності не приймає імпульсивних рішень? Але робота у полі з рослинами на свіжому повітрі затягнула його.

«Коли є радість від зробленої роботи, коли душа сповнена натхненням, хочеться зробити ще більше. Працювати потрібно з натхненням, а це можливо лише тоді, коли ти любиш свою роботу, коли вона тобі не в тягар, а в радість. Щоб чогось досягти, працювати потрібно з натхненням», — переконаний він. 

Тарас Корнієнко: про професійний розвиток, відповідальність і вміння знаходити час для життя

Заступник головного агронома групи компаній «Агрейн» Тарас Корнієнко переконаний, що хороший агроном щороку має працювати краще, не боятися нових рішень і постійно вчитися.

«Кожен сезон — це досвід. Хороший агроном не може, як то кажуть, просто стати на рейки і поїхати — щороку ти вивчаєш щось нове, щось цікаве впроваджуєш, не робиш кожен рік одне й те саме, а краще, ніж зробив це минулого року. Потрібна постійна динаміка, тупцювання на місці — це провал», — каже він.

Серед його принципів, якими він поділився в інтерв’ю, — оперативно реагувати на проблеми в полі, бути чесним із командою, спиратися на факти, а не припущення, та раціонально використовувати ресурси. І головне — берегти землю, адже від її родючості залежить майбутнє наступних поколінь.

Жінки-агрономи: про роботу в «чоловічій» професії, любов до поля та підтримку родини

Жінок у сільському господарстві мало, проте вони яскраві. Агрономки, керівниці господарств, директори. 

Світлана Ремез, Єлизавета Даценко, Людмила Онуфрієнко, Алла Фєдосєєва, Яна Колісник і Наталія Березовська розповіли, як обрали агрономію, долають професійні стереотипи та знаходять спільну мову з чоловічими колективами. У їхніх історіях — багаторічний досвід, любов до землі, постійне навчання й задоволення від результатів своєї праці. А ще — про важливість підтримки близьких, адже за роботою в полі, яка нерідко забирає весь день, має залишатися місце для родини.

Віктор Гордієнко: про втрати техніки, небезпеку для працівників і межу, за якою господарювати вже неможливо

«Ми тримались скільки могли. Це вже нереально», — говорить голова Асоціації фермерів Херсонщини Віктор Гордієнко про роботу фермерів поблизу зони бойових дій. 

Через постійні атаки херсонські аграрії змушені раз на квартал перевозять техніку далі, на 10–15 км вглиб. Вони втрачають комбайни й трактори, а працівники отримують поранення та гинуть. У господарстві Гордієнка з чотирьох комбайнів залишився один. 

Фермер розповів, чому навіть збір останнього врожаю може стати завершенням роботи на цих землях, і закликає державу надати аграріям доступ до земель для релокації.

Аграрії Херсонщини: про роботу під обстрілами, знищені врожаї та боротьбу за можливість господарювати

Жнива на Херсонщині перетворилися на боротьбу за врожай і власне життя. Російські обстріли та FPV-дрони випалюють поля пшениці, ячменю й соняшнику, знищують комбайни, трактори та склади. Фермери втрачають результати багаторічної праці, але продовжують виходити в поля, ризикуючи життям. 

«Прильоти, скиди… Їх така кількість, що фіксувати кожен просто неможливо. Горять поля…Горить хліб. Той самий хліб, у який люди вкладали свою працю, сили, надії. Горять поля озимої пшениці, ячменю. Те, що мало стати врожаєм, просто зараз перетворюється на попіл. Найстрашніше — ми безсилі. Підрозділи місцевої пожежної охорони не можуть виїхати на гасіння. Безпекова ситуація не дозволяє. А кілька вогнегасників серед десятків гектарів полум'я — це лише крапля в морі. Душа розривається від болю. Болить за людей. Болить від усвідомлення, що зараз неможливо зробити більше. Вогонь не знає меж. Він перекидається з посадок на поля, з полів — до сіл. А в селах — люди. Їхні домівки. Їхнє життя. Ми вкотре бачимо, як ворог цілеспрямовано нищить не лише землю, а й наше майбутнє», — писала Любов Минько, начальниця Милівської сільської військової адміністрації в червні 2026 року.

У матеріалі — свідчення аграріїв про масштаби втрат, роботу в умовах постійної небезпеки та заклики не залишати прифронтову Херсонщину без підтримки.

Вогонь не знає меж, як і не знає меж любов до землі. Сильні наші аграрії з Заходу до Сходу, з Півдня до Півночі, від західного кордону до лінії вогню.