«Ми живі, ми хочемо працювати, ми намагаємось»: Олександр Вінюков про те, як працює двічі релокована Донецька дослідна станція

Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція, відома посухостійкими сортами ярого ячменю і озимої пшениці у 2027 році святкуватиме річницю — 100 років від дня заснування. Сьогодні на Донеччині в окупації залишилось 518 га її дослідних полів у с. Піски та 500 га в с. Розлив, але працівники продовжують селекційні й технологічні дослідження на базі інших установ. Двічі релокована Донецька дослідна станція передала на державне сортовипробуванні 4 сорти озимої пшениці і 5 сортів ярого ячменю. Про те, як живе двічі релокована установа, розповів директор Олександр Вінюков — людина, яка попри всі складнощі не опускає руки і вірить в науку та майбутнє української Донеччини.

SuperAgronom.com: Розкажіть про свою кар’єру науковця. Чому обрали цей шлях?

Олександр Вінюков: Ще з дитинства я мріяв бути агрономом, тому все своє шкільне життя до цього йшов. Мої батьки аграрії, які пів життя пропрацювали агрономами, зокрема мама була агрономом-насіннєзнавцем. Я з Донеччини, зі Старобешівського району, тому мій вибір був Луганський національний аграрний університет. Навчаючись там, я зрозумів, що мені мало бути просто агрономом. На п’ятому курсі я працював над дипломним проєктом з моїм тодішнім дипломним керівником Валентиною Миколаївною Рибіною. Ми заклали дуже цікавий дослід щодо технології вирощування ячменю ярого з використанням різних добрив, у тому числі органічних. Мені сподобалась методика проведення. Після захисту диплому спеціаліста я вирішив продовжити навчання в магістратурі за цією темою. 

SuperAgronom.com: Якою була база для навчання в Луганському НАУ?

Олександр Вінюков: Тоді на базі Луганського НАУ функціонувала лабораторія з виробництва біогумусу. Була власна тваринницька ферма, де студенти проходили практику. А для безвідходного виробництва започаткували лабораторію з біогумусу. І ми досліджували його вплив на сільгоспкультури. 

Коли я навчався в магістратурі, то почав шукати роботу. В аспірантурі університету залишатися не хотів. Не подобався підхід. Бо в університетах тоді тієї науки, якої я прагнув, не було. Я вже знав про Донецький інститут агропромислового виробництва, був знайомий із сортами цього інституту. Мене запросили на посаду молодшого наукового співробітника за тематикою наукових досліджень з технологій вирощування ячменю ярого. Паралельно навчався. 

Посіви біля териконів на Донеччині (Фото: Олександр Вінюков)

Інститут розміщувався в с. Піски біля Донецька, наші поля були поряд з донецьким аеропортом. Коли перед 2012-м роком аеропорт розширювали, частину наших інститутських земель передали під цю забудову. Тобто від нашої бази до аеропорту було 300-400 м, що надалі дуже сильно вплинуло на ті події, які відбулися в 2013-2014 роках.

Внаслідок реформи тодішнього президента НААН Миколи Безуглого в 2012 році Донецький інститут агропромислового виробництва було реорганізовано в Донецьку державну сільськогосподарську дослідну станцію. На той час я обійняв посаду завідувача лабораторії технології вирощування сільськогосподарських культур. Працюючи в цій науковій установі, я займався тільки наукою. І в 2013 році захистив кандидатську дисертацію. В університеті такого мені ніхто б не дозволив. І на виробництві, якби я пішов туди, теж. 

SuperAgronom.com: Як ці реформи відобразились на станції?

Олександр Вінюков: У 2013 нашу базу дослідної станції значно збільшили. Мене призначили заступником директора з наукової роботи. Це фактично друга людина в дослідній станції, яка займається не лише науковою роботою, а й всім виробництвом. До моїх наукових тематик додається ще одна культура - пшениця озима, а крім наукової роботи ще й виробництво та насінництво. Тому довелось вивчати насінництво, яке приносило гроші. Бо з кожним роком бюджетне фінансування наукової установи постійно зменшувалося.

SuperAgronom.com: Що ще змінилось, крім скорочення бюджету?

Олександр Вінюков: Зменшення бюджету не було метою. Бюджет виділяє уряд на НААН, яка вже розподіляє по підпорядкованих їй наукових установах. Тому тут не реформи несли за собою зменшення бюджету.

Реформа 2013 року була орієнтована на посилення наукових установ і вона спрацювала. Наприклад, ми змогли використати її на користь. Нам передали додатково 4 дослідні господарства. Банк землі мережі нашої станції збільшився до 30 тис. га. Збільшились можливості для розмноження сортів. Для нас це був поштовх. 

SuperAgronom.com: Це спрацювало в багатьох установах?

Олександр Вінюков: Не думаю. Все залежало від керівництва: хтось зміг з цим впоратися, а хтось просто не захотів. Бо, на жаль, скільки я працюю в науковій сфері, в системі НААН директори і науковці не молодіють. Залишаються ті самі, з якими я працюю протягом 11-13 років. А коли людина старіє, ентузіазм, мабуть, старіє разом з нею. Ми ж прагнули розвитку. І в цьому збігались думки тодішнього керівника установи Володимира Орехівського і мої. 

SuperAgronom.com: Але все зупинила війна в 2014?

Олександр Вінюков: Так, все це змінилося 18 липня. Ми прокинулись від того, що наше с. Піски накрили градами, коли селекціонери були зранку в полі. Якраз період жнив та ручної праці (потрібно було дозбирати снопи). Всі повернулися живі, але поля горіли. Це був початок кінця. Звісно, в той день ми розпочали жнива і намолотили тонну першого зерна, але воно ще було вологим, тому обмолот зупинили.

Наступного дня обстріли сильніше зачепили селище. Ніхто не загинув, але були поранені, Піски горіли. Нікого не було в селищі, але сепаратисти його контролювали. І коли вже наприкінці липня зайшли ЗСУ і закріпилися, то наші співробітники пішли до командира і запитали, чи можемо ми продовжувати роботу, бо наші селекційні зразки, наше зерно, наше насіння було в полях і треба було це все рятувати. Частина згоріла. Вибухи були далеко, але добре чутні, адже від Донецька до села напряму 100 м. Навіть 80-ті міни долітали. 

SuperAgronom.com: Дозволили вийти в поле?

Олександр Вінюков: Вони нам дозволили розпочати жнива. Це ті самі КІБОРГИ, які тримали аеропорт. Вони всі через нас проходили, ми їх всіх знали. І дуже добре з ними працювали, одне одному допомагали. Вони дивувалися з нас, що ми як скажені працювали, носили снопи, збирали врожай. Більше здивування було, коли вони дізналися, що ми державна установа: "Ну, таких ми ще не бачили людей". Допомагали нам пальним, бо за ним треба було їхати аж у Селидове. 

SuperAgronom.com: Що вдалося врятувати та вивезти?

Олександр Вінюков: Селекційні розсадники і первинне насінництво ми врятували повністю. Не все змогли зібрати, частина згоріла. Не встигли зібрали соняшник, бо вже евакуювалися.

Закінчили жнива 23 серпня. З надією, що це все закінчиться, я відпустив людей відпочити. Готувалися до сівби. Ми навіть розпочали готувати ґрунт і навіть посіяли 20 га. Хотіли розпочинати селекцію сіяти, але зламався трактор — і це, мабуть, був знак. Ситуація погіршилась.

Прийняли рішення евакуюватись. І та реформа, що розширила нашу базу, була нам на користь. В Донецькій області, у с. Розлив (Волноваський район) нас прийняло наше дослідне господарство “Забойщик”. Ми максимально все вивезли, що було рухоме: техніку, зразки, насіння. Хоча багато не змогли вивезти. Ще кілька разів потім до повномасштабної, коли нам дозволяли, заїжджали скрутити деталі та запчастини до селекційної техніки. 

SuperAgronom.com: Ви релокувались, як змінилась структура установи, умови? 

Олександр Вінюков: З вересня 2014-го року мене призначили директором дослідної станції і дотепер я на цій посаді. Мережа наша змінилася. На сьогодні у нас не залишилось жодного дослідного господарства. Другий раз нам не було куди їхати. Якщо перший раз мали вибір — три господарства було ще в Запорізькій області, то зараз немає. Всі наші господарства були передані у фонд держмайна. Якраз це збіглося з початком повномасштабного вторгнення. Це дуже сильно вдарило по станції, бо ми мали додаткове фінансування за рахунок спеціального фонду. 

SuperAgronom.com: Це вже в господарстві, в яке релокувалися?

Так, ми почали закуповувати обладнання, проводити дні поля, семінари. Центр станції був у місті Покровськ, де жила більшість співробітників. Частина співробітників — селекціонери, частина людей — місцеві, найняті робітники. І спочатку в 2015 році нам допоміг місцевий фермер Родіон Якович Хирлюк, який безкоштовно пустив на територію своєї контори. А потім місцева влада м. Покровськ нам допомогла. Ми орендували офісне приміщення фактично в самому центрі.

SuperAgronom.com: Багато співробітників працює в установі?

Олександр Вінюков: У 2014 році працювала 71 людина. На весну 2015 року було 30. З 2019-го штат став стабільний і до сьогодні 22-23 людини працює. З моменту переїзду в село Розлив до початку повномасштабної війни ці люди почали виробляти наукової продукції більше, ніж коли ми були в с. Піски. Це стосується всього: статей, патентів, сортів, обсягів насінництва. Почали більше заробляти зі спеціального фонду, адже бюджет покриває лише 15-20% від потреби наукової установи. До другої евакуації ми себе утримували.

SuperAgronom.com: Як зустріли повномасштабне вторгнення в 2022?

Олександр Вінюков: Тоді було сильне просування по Півдню і ворог дійшов до наших полів майже впритул, 20 км залишалося до лінії фронту. Фермери деякі вже не сіяли, а ми посіяли. В нас вже пшениця росла, ми сіяли ячмінь. І ми зібрали врожай. Далі вони не пішли, відбувся контрнаступ ЗСУ, їх відігнали. Лінія фронту тоді посунулась десь на 50 км від нас і той рік ми змогли все виростити. До 2024 року все було плюс-мінус нормально, ми працювали.

Втрата дослідного господарства дуже сильно по нас вдарила. Ми розуміли, що ми не виживемо. І лише в 2024 році ми оформили частину дослідного господарства, НААН нам передала 500 га землі в жахливому стані, забур’янені. Але у нас з'являється своя земля. 10 років ми фактично були безхатьками. 

SuperAgronom.com: Чи встигли щось зробити на цих площах? 

Олександр Вінюков: Перша проблема — бур’яни. У нас є технологія відновлення агроценозу порушеного внаслідок військових дій. Вона полягає в інтенсивному використанні соняшнику, який очищає поле від бур'янів. Це для зони Північного Степу. Іншою культурою ми не можемо вичистити. Кукурудза в нас не росте, яка би могла замінити, наприклад, по гербіцидному навантаженню. Ми засіяли половину наших площ соняшником — мали б вийти у великий плюс. Але склалося так, що ми його зібрати не змогли.

Вже настільки близько наблизилась лінія фронту (менше 10 км), що в день, коли наш комбайн заїжджав косити (це жовтень 2024), поряд з ним стояла САУ. Комбайн відразу спіймав якусь болванку зі снаряду й був понівечений. Він так і залишився там, і ми фактично похоронили ці майже 200 га соняшнику.

SuperAgronom.com: Вже планувалась нова евакуація? 

Олександр Вінюков: Так, цього разу ми більш продумано підійшли до евакуації. Перше, що ми рятували, — це селекційний матеріал. Ми його вивезли в Дніпро, до Інституту зернових культур, який нам тоді пішов назустріч і виділив свої склади.

Найцінніше для нас — це селекційне обладнання. Ми його врятували на 90%. Іншу велику техніку, на жаль, змогли тільки частково, бо це все дуже дорого. У нас таких коштів не було, а особливо нам ніхто не допомагав.

Допомогла одна благодійна гуманітарна організація, яка безкоштовно виділила 14 фур, щоб ми вивезли те, що в них помістилося. Це було лабораторне обладнання і насіння. Все інше вже власними силами — як могли, так і забирали. 

SuperAgronom.com: А де ж на той час була НААН? Адже техніка дуже дорога. 

Олександр Вінюков: Єдине, що вони могли зробити, вони зробили. Офіційно затвердили нашу евакуацію, а фінансово ніяк. Чи могли вони щось інше зробити? Я не знаю. В 2014 році нам також ніхто не допоміг. Ми все тоді робили самі, і на другий раз теж. Єдине, що кожен тиждень мені треба було звітуватися в НААН про хід евакуації. Кожен понеділок нарада і треба щось казати про евакуацію і те, що зробили за тиждень. 

SuperAgronom.com: Зараз станція базується в Дніпрі? Правильно?

Олександр Вінюков: Біля Дніпра. Цього року ми посіяли у Самарі. Ми намагалися працювати більше з приватними підприємствами, бо з ними простіше — з точки зору документації та закону. З державними установами працювати дуже важко. І з нами дуже мало хто хоче працювати — це тільки наші друзі, з якими ми давно вже співпрацюємо, наші постійні клієнти, хто купує наше насіння. Приватний бізнес допомагає.

Так само минулого року насіння ячменю — повністю всі наші розсадники — виростили завдяки фермеру в Донецькій області, а селекційні розсадники — завдяки підприємству в Дніпропетровській області. І на сьогодні всі наші селекційні посіви пшениці та ячменю будуть на полях приватного підприємства в Дніпропетровській області, тому що так простіше.

SuperAgronom.com: У зв’язку з вашою ситуацією, чи є якась підтримка зараз, заохочення?

Олександр Вінюков: Ми просили цього року хоча б на рік отримати стовідсоткове державне фінансування, бюджетне. Я не прошу постійні ставки, мені треба хоча б на рік. Нам не дали, дали так само, як і всім на загальних умовах. Хоча ми пройшли дуже добре державну атестацію минулого року. Незважаючи на те, що це двічі релокована установа, ми набрали дуже високий бал. Ми попали в категорію Б. Це свідчить про те, що ми живі, що ми хочемо працювати, що ми намагаємось.

У 2019 році налагоджували міжнародну співпрацю. Хотіли допомагати розвитку Донеччини і за підтримки ФАО створили громадську організацію «Східноукраїнська сільськогосподарська дорадча служба». Міжнародні організації не хочуть співпрацювати з державними установами, саме тому було прийнято рішення зареєструвати нашу дорадчу службу у вигляді ГО (громадська організація). 

SuperAgronom.com: Що з цього вийшло? Поділитесь результатами?

Олександр Вінюков: З 2022 року ми разом із ФАО реалізували 11 проєктів із підтримки сільського населення та фермерів Донеччини. Надавали насіння, курчат, корми, гроші на утримання тварин — тобто максимально намагалися підбирати такі проєкти, які допоможуть прифронтовим громадам виживати в цих умовах. Потім розпочалася співпраця з міжнародною організацією Mercy Corps. Ми вже вийшли за межі Донеччини. Через нас надавали гранти: домогосподарствам — середня сума $3 тис., фермерам — $75 тис. Люди почали жити. Втративши роботу, втративши все, — поверталися, відновлювалися.

З минулого року ми пішли далі: вже працюємо в Полтавській області, з цього року — в Черкаській області, у Дніпропетровській області, допомагаючи нашим переселенцям. Тобто максимально намагаємося хапатися за всі можливості, які нам сьогодні надаються. Це нам допомагає: ми про людей дізнаємося — і люди про нас.

SuperAgronom.com: Яка зараз робота ведеться, напрями досліджень та селекції. Куди мають рухатись ці дослідження у зв’язку зі зміною клімату?

Олександр Вінюков: З першого дня моєї роботи і до сьогодні ми працюємо над посиленням адаптивних можливостей рослин. Бо та посуха, про яку всі говорять, на Донеччині була давно. І наші технологічні та селекційні напрями були спрямовані на це.

Наша станція славиться селекцією ячменю ярого. Ми одні з перших, хто в країні започаткував селекцію цієї культури. І сорти пшениці озимої не поступаються у посухостійкості іншим сортам. Ці всі напрацювання збережені, вони безцінні. 

SuperAgronom.com: Які ваші сорти найбільше знають в Україні? 

Олександр Вінюков: Якщо брати за всю історію, то найбільш відомі сорти ячменю, які в радянські часи займали 2-3 млн га, це Донецький 6, Донецький 8, Донецький 9. Їх і досі вирощують в Казахстані. Якщо брати сучасні сорти, то це Донецький 14, Аверс, Щедрик. Пивоварний ячмінь, який, казали, неможливо виростити в Степу, ми виростили. В нас два пивоварні сорти — Степовик і Сталий. Із пшениць дуже популярна була Донецька 48, яка вирощувалася по всій східній частині України. Саме вона була взята за основу Подолянки, яка на сьогодні рекорд б'є по посівній площі в Україні. Також це сорти пшениці озимої Богиня, Олексіївка, Перемога, Юзівська.

Нині у нас на держвипробуванні 4 сорти пшениці і 5 сортів ячменю. Й фактично кожен рік ми можемо передавати по 2-3 сорти, але немає бази, де їх розмножувати.

Читати по темі: Для мінімальної втрати врожаю аграріям потрібно переорієнтуватися на посухостійкі сорти зернових — Олександр Вінюков

SuperAgronom.com: Коли ці сорти можна очікувати на ринку? 

Олександр Вінюков: Наступного року отримуємо патенти і 2027 року вони вже мають бути доступні. Через переїзд ми втратили один рік. Ще одна проблема — це те, що через втрату дослідних господарств ми змушені вирощувати лише високу репродукцію. Ми вирощуємо РР-2 (розсадник розмноження другого року). На решту не вистачає площ. Нині ми у пошуці нових клієнтів серед насіннєвих господарств. 

SuperAgronom.com: Чи плануєте проводити якісь заходи, щоб показати демонстраційні ділянки? 

Олександр Вінюков: Разом із компанією «Маїс» у Синельниківському районі ми заклали великий полігон, де представлені 72 сорти пшениці озимої та буде висіяно біля 50 сортів ячменю ярого, соняшнику та кукурудзи. У червні планується великий День поля. За роки війни це, мабуть, буде перший наш масштабний захід.

На сьогодні ми маємо партнерів, які сіють наші сорти. Ми відкриті до співпраці, нікому не відмовляємо, даємо наші сорти на випробування. 

SuperAgronom.com: Ви молодий науковець і видно, що живете наукою. Чи багато у вас знайомих однодумців? 

Олександр Вінюков: На жаль, з кожним роком дедалі менше. Людина може бути амбітною і хотіти займатись наукою, але їй треба утримувати родину, а на зарплатню, яка сьогодні є в системі НААН, це неможливо без додаткового заробітку. З кожним роком все більше людей йдуть з науки, переважно молодь. Це проблема, яку має вирішити Міністерство освіти і науки, уряд. 

Одна з найяскравіших постатей сьогодні — Сергій Авраменко. Багато хто з ним може не погоджуватись, але йому довіряють і це видно по фермерах. Тому що одна справа, як до тебе ставляться в науковій сфері, а інша справа, як тебе зустрічають аграрії. Оце для мене показник. А його фермери люблять.

SuperAgronom.com: Яка ситуація щодо стипендій, грантів? 

Олександр Вінюков: Конкурсів, стипендій багато, але не у всіх є змога брати участь через невідповідність вимогам. Наприклад, щоб опублікувати статтю в журналах наукометричних баз Scopus або Web Of Science, треба заплатити мінімум $150. Восени минулого року ми платили €300 за публікацію статті. 

Я, наприклад, минулого року випадково дізнався, що є грант, американська стипендія, подав заявки, пройшов, отримав стипендію $2 тис. Цього року подав заявку на стипендію Героїв Небесної Сотні (МОН), також пройшов. 

SuperAgronom.com: Ви готові до нового сезону?

Олександр Вінюков: Так. Зараз формуємо наші селекційні розсадники. Пшеничка росте дуже-дуже гарно цього року.

SuperAgronom.com: Як бачите Донецьку дослідну станцію після війни?

Олександр Вінюков: В Донецькій області і лише там, тому що у нас там є земля. Наші друзі сміються, кажуть: «коли звільнять Донеччину, ми знаємо, хто там буде перший». Ми розмінуємо наші поля і почнемо їх відновлювати, тому що в нас іншого варіанту немає. Я хотів би бачити закінчення війни і відновлення стели на кордоні Дніпропетровщини і Донеччини. От як тільки її переїжджаєш, зліва і справа поля. Їдеш по трасі до Покровська й ліворуч ячмені донецькі, а праворуч пшениці донецькі золотіють перед жнивами… Оце ось моя мрія, щоб нарешті всі наші поля не засіяні вирвами були, а нашею донецькою пшеницею. Найбільше багатство Донеччини це сорти Донецької дослідної станції. Завжди на тлі дуже розвиненої промисловості Донеччини було максимально розвинене її сільське господарство. Ми бачимо фермерів, які за 10-15 км до лінії фронту сіють і мають надію. І Донеччина знову буде першою за рівнем збирання врожаїв.

Яна Красновська, SuperAgronom.com