Технологія вирощування озимого ріпаку: підготовка грунту, сівба, живлення та регуляція росту (частина 1)

Підготовка ґрунту під ріпак: головні моменти, пожнивні рештки, no-till

Обробіток ґрунту — один з основних факторів, що впливають на отримання своєчасних сходів, доброї перезимівлі рослин і високого врожаю ріпаку. Він має бути спрямований на створення пухкого, вирівняного і вологого (на глибині загортання насіння) шару ґрунту. Основним способом передпосівного обробітку ґрунту є оранка. Рідше застосовують глибоке рихлення на глибину 25-35 см. Одразу після цього варто провести культивацію або боронування для вирівнювання площі та зменшення ущільнення ґрунту.

Дійсно, ріпак дуже не любить ущільнений ґрунт, тож не варто забувати і про технологічні колії. А якщо під культуру проводили оранку на глибину 25-28 см, то і на місцях, де стояла техніка, та на краях полів потрібно розпушити ґрунт сантиметрів на 45, не менше. Інакше на ущільнених і не ущільнених ділянках ріпак розвиватиметься дуже нерівномірно. Загалом під ріпак ґрунт має бути розроблений «ідеально», щоб не було великих грудок. Структурно десь 80% грудочок мають бути розміром, близьким до розміру насіння ріпаку. Бо коли в період ближче до осені, з перепадами денних та нічних температур, з’являтиметься конденсат, то він осідатиме рівномірно на дрібних частинках. Тоді як на грудкуватому ґрунті конденсат осідатиме на найбільші грудки, а не на посівне ложе. Це важливий чинник в умовах нестачі вологи.

Після оранки потрібно провести коткування. Адже останнім часом у липні-серпні, коли готуються площі під сівбу озимого ріпаку, температура повітря зазвичай сягає +30-35°С. І якщо зразу після плуга не пройтись котками, то волога із глибини 10 см зникне буквально за годину. Оптимальні запаси вологи на момент сівби мають становити в 0-10 см шарі 10-15 мм, у 0-30 см шарі — 30-40 мм. Зараз такі показники втримати важко. Утримати вологу можна як відповідним обробітком ґрунту, так і «управляючи» пожнивними рештками попередника. Найкращі попередники для озимого ріпаку — озимий ячмінь чи озима пшениця. Щоб зберегти вологу для наступної сівби ріпаку, збирання попередника і лущення стерні мають бути одночасно. Тобто лущильник повинен іти услід за комбайном. І так само зразу — розподіл соломи. Розподіл пожнивних решток — також один із найважливіших чинників, що можуть вплинути на урожайність ріпаку. Бо якщо солома розподілена нерівномірно, полущена занадто крупно, то при розкладанні на «острівцях», де вона накопичується, виділяється багато фенолів, альдегідів та кислот. І в цих місцях сходи пригнічуються.

При підготовці грунту під сівбу слід звертати увагу, щоб ґрунт був максимально придатним для обробітку, якщо в цей період пройшли дощі — краще зачекати, щоб не утворювати з насіннєвого ложа «пластилін». Структура насіннєвого ложа для озимого ріпаку є набагато важливішою за терміни сівби.

В південних регіонах, де проблеми з вологою повторюються щороку, в деяких господарствах ріпак починають сіяти по no-till. За даними практиків, озимий ріпак, посіяний по no-till, по стерні, з міжряддям 56 см і розвертачами, дав значно вищу врожайність, ніж по чорному пару, де попередньо проводили дискування та культивацію. Такий результат досягається завдяки формуванню борозни глибиною до 5-7 см. Зерно потрапляє в цю борозну, але покривається ґрунтом не повністю: улоговинка на 1,5-2 см залишається і відіграє важливу роль у формуванні рівномірних сходів.За такої технології залишають на полі стерню висотою 15-20 см, і по стерні навіть найменші дощі стікають у цю улоговинку та потрапляють у кореневу зону рослини. Крім цього, стерня має властивості «білого дзеркала»: вона відбиває сонячні промені й не дає ґрунту перегрітися в кінці серпня.

Сівба ріпаку за no-till матиме певні особливості:

•         Не можна розміщувати насіння в рослинних рештках.
•         Насіння повинно мати гарний контакт з ґрунтом.
•         Насіння має бути рівномірно загорнуто на задану глибину.
•         Насіння й добрива, які вносяться одночасно, повинні бути розділені шаром ґрунту.
•         Абсолютно рівного поля не існує, тому сошники мають копіювати наявний його мікрорельєф.
•         Сівалка мусить мінімально розпушувати ґрунт і порушувати покрив рослинних решток.

Читати по темі: Сівба озимого ріпаку: фактори, що впливають на майбутній урожай

При цьому також слід врахувати, що за однакової ширини захвату сівалки для більшості технологій, для no-till потрібен удвічі потужніший трактор. Зазвичай вимагається на один сошник від 4 до 12 кінських сил потужності двигуна трактора. Крім того, необхідна потужність зростатиме зі збільшенням швидкості сівби.

Сівба ріпаку: норми, терміни, особливості, ширина міжрядь

Вибір попередника озимого ріпаку зумовлений насамперед раннім звільненням площ, строками його сівби. За сучасної сучасній структури посівних площ ріпак висівають переважно після озимого і ярого ячменю, озимої пшениці, озимого жита, гороху. Наприклад, це такі сівозміни:

• озима пшениця — озимий ріпак — соняшник;
• озима пшениця — озиме жито — озимий ріпак;
• горох — озимий ріпак — озима пшениця — соняшник;
• озима пшениця (озиме жито, ярий ячмінь) — озимий ріпак (горох, соя) — озима пшениця-соняшник;
• ячмінь — кукурудза — озимий ріпак — озима пшениця — соняшник);
• гречка (соя рання) — озимі зернові — озимий ріпак — яра пшениця (озима пшениця).

Добрі попередники озимого ріпаку — горох, однорічні трави; задовільні — зернові культури; несприятливі — овес, яра пшениця.

Не можна сіяти ріпак після цукрових буряків, соняшнику, льону та капустяних, оскільки виникає небезпека поширення спільних для цих культур шкідників та хвороб, особливо білої і сірої гнилей.

Умовно вважається, що кращими термінами для посівної озимого ріпаку в північних областях є 10-20 серпня, західного регіону 20-30 серпня, південного — 25 серпня – 5 вересня. Але це за оптимальних умов. В реальних же умовах на рішення, коли сіяти ріпак, впливає ще низка факторів: строки збирання попередника, погодні умови (посуха, коли деякі аграрії сподіваються дочекатись дощів і відкладають сівбу, або ж дощові умови, коли немає змоги вийти в поле), технологічні операції, які проводяться на інших полях господарства або ж будуть проводитись (тут питання в наявності вільної техніки та можливості проведення посівних робіт одночасно з іншими операціями).

В цілому ж фахівці рекомендують орієнтуватися у термінах сівби не на час появи сходів, а на стан, у якому в перспективі посіви ріпаку увійдуть в зиму. Рання сівба позитивно впливає на розвиток міцного кореня та в цілому рослини. З іншого боку, надто рання сівба підвищує ризик вимерзання через швидкій ріст рослин в посівах. Тобто потрібно буде подбати про вчасне проведення росторегуляції, причому, можливо, знадобиться не одна обробка посівів. Також можуть виникати проблеми зі шкідниками. Надто пізня сівба і, як наслідок, слабкий розвиток восени, може призвести до недостатнього росту вегетативної  маси, що може позначитись на врожайності. Загалом же пізня сівба несе в собі менше ризиків, аніж рання: принаймні, заходи з додаткової боротьби зі шкідниками та бур’янами, а також кілька обробок росторегуляторами істотно здорожчують технологію. В нинішніх умовах навряд чи доцільно вкладати в технологію набагато більше коштів, особливо враховуючи, що кінцевий результат теж не гарантований.

Ріпак потребує світла для проростання, тому глибина загортання має бути меншою, ніж для зернових культур. Оскільки насінини ріпаку малі за розміром, для проростання їм потрібен невеликий об'єм води.

Тому при оптимальних умовах достатньою є глибина загортання 2 см. Якщо ґрунтової вологи недостатньо, насіння можна загортати на глибину 3 см. Проте, при більшій глибині загортання польова схожість суттєво зменшується. Це пояснюється слабшою енергією проростання малих насінин ріпаку.

Цільова густота стояння не повинна перевищувати 40 рослин/м² (для точного висіву та оптимального розподілу рослин на м² слід орієнтуватися на густоту 25 рослин/м²). За наявності умов для отримання дружніх сходів, норму висіву можна зменшити.

Помилки в підготовці насіннєвого ложа можуть компенсуватися лише в певних межах шляхом збільшення норми висіву. Також чим кращі погодні умови для сівби і отримання сходів, тим більше можна знизити норму висіву.

Норму висіву ріпаку можна розрахувати за такою формулою:

Норма висіву ріпаку у кількості насінин/м² Х маса 1000 насінин (г) / схожість (%) = норма висіву (кг/га)

У разі використання суцільного посіву, за оптимальних умов, норми висіву достатньо на рівні 400-450 тис. насінин/га. Оптимальні умови — це достатньо вологи у ґрунті, а терміни сівби не ранні й не ультрапізні. Бо за інших умов норму доведеться коригувати. Наприклад, у разі пізньої сівби треба збільшувати густоту, а за ранніх термінів сівби можна трохи зменшити.

Якщо міжряддя широкі, чи ультра-широкі (50-70 см), то норму висіву треба знижувати. Навіть до 300-350 тис. насінин/га. Адже в разі високої густоти посіву збільшиться конкуренція рослин у самому рядку. Теоретично можна було б іще зменшити густоту, але у нас континентальні умови з великою кількістю ризиків: посуха, зима з нестабільними температурами та ін., що теж можуть нівелювати певний рівень густоти. Тож якщо в широких міжряддях застосовуємо ще нижчі рівні густоти, то маємо бути упевнені, що отримаємо з них максимальні сходи.

У виборі міжряддя перш за все варто орієнтуватись на умови, на регіон. Скажімо, більш широкорядні посіви вимушено присутні у південній частині України. Але дуже часто виробники роблять помилку, коли практикували один спосіб висіву, до прикладу суцільний, і при цьому вся технологія на ньому вибудовувалась, усі підходи, зокрема і техніка. А потім в один рік зразу приймають рішення перейти на міжряддя 70 см. Насправді це зробити буде дуже складно. Адже має бути комплексний підхід, філософія, тому доведеться робити зміни в усій технології виробництва.

Тож кардинальних змін певної ширини міжрядь краще не робити. Краще відточувати наявну технологію, звісно, відповідно до регіональних особливостей. Скажімо, ширші міжряддя — прерогатива південних областей. В північно-західних, де більше вологи, найчастіше використовуються суцільні посіви, або міжряддя 25-35 см максимум. У будь-якому разі, якщо вже рішення про зміну міжряддя прийнято з якихось причин, то переходити на цю модель краще поступово, з адаптацією всієї технології під цю зміну. Але сказати, що цей технологічний прийом впливає на врожайність — не можна. Тут більший вплив мають інші елементи технології і загалом умови. Різна ширина міжряддя може дати хіба що різницю в затратній частині.

Живлення ріпаку, ознаки та наслідки дефіциту елементів на ріпаку

Ріпак, як і інші культури з сімейства хрестоцвітних, висуває підвищені вимоги до забезпечення основними поживними речовинами, такими, як азот, фосфор, калій, сірка, кальцій і магній, а також мікроелементами: бор, мідь та ін. Ріпак споживає в три рази більше поживних речовин, ніж зернові, а кальцію — навіть в п'ять разів. Ця культура виносить з ґрунту набагато більше основних поживних речовин, зокрема калію, кальцію і магнію, ніж їх повертається з рослинними залишками.

При вирощуванні ріпаку озимого розрахунковий об’єм фосфорно-калійних добрив вносять перед та під час сівби. Азот з осені вноситься частково у складі комплексних добрив при сівбі. А також — для поліпшення розкладання соломи після збирання попередника, з розрахунку 10 кг азоту на 1 т соломи перед її заробкою у ґрунт. Основна ж кількість азоту вноситься навесні у 2-3 прийоми (прикоренево і по листку), починаючи від внесення по мерзлоталому ґрунту й до початку інтенсивного росту стебла.

Читати по темі: Мікроелементи для озимого ріпаку: ознаки дефіциту, побудова живлення та правильний підхід

Також важливим елементом є регуляція азотного живлення ріпаку, що відбувається за допомогою сірки. Перед сівбою, окрім азотних добрив, варто внести якісну гранулу сульфат амонію.

На формування 4 т/га врожаю ріпак за вегетацію поглинає ~90 кг/га фосфатів, у разі нестачі Р під час вегетації, корекцію фосфорного живлення можна здійснити позакоренево, хоч максимально ріпак може засвоїти через листок до 5 кг/га за одне внесення. Фосфорне голодування найчастіше виникає внаслідок пересихання верхнього шару, за параметрів рН (<6,0 і >7,5), високого вмісту Са, низької температури ґрунту. Волога, похмура і холодна погода восени перешкоджає нормальному забезпеченню фосфатами, рослини (нижнє старіше листя, стебла) стають більш прямостоячими, фіолетовими та світлішають (обмеження синтезу білків і хлоропластів).

Поглинання фосфору відбувається доволі синхронно з вегетацією, пік засвоєння — між початком стеблування до середини цвітіння ріпаку (до 1 кг P2O5/добу). Корекцію живлення Р можна зробити позакоренево, проте максимально ріпак може засвоїти через листок до 5 кг/га за одне внесення.

Фосфор — дуже малорухливий у ґрунті, але достатньо мобільний всередині рослин. Його доступність у ґрунті, окрім вище вказаних факторів, залежить від структури ґрунту, його мікробіологічної активності (мікориза). Валові запаси фосфору лише в орному шарі ґрунту на довільних чорноземах можуть сягати 1,5-2 т/га, але лише мізерна частка (від кількох до кількох десятків кг/га) може бути доступною з ґрунтового розчину.

На бідних на фосфор ґрунтах (піщані кислі, реградовані тощо) доцільним є поєднання внесення основного депозиту під основний обробіток простих фосфорних добрив (MAP, DAP, фосфоритне борошно, суперфосфати тощо) та припосівних стартових НПК+МЕ.

Доступний рослинам калій — це катіон, К+, що фіксується ГВК, ґрунтовими колоїдами та надходить до рослин шляхом іонообміну (дифузії). За дефіциту вологи, засвоєння К різко знижується, навіть у разі високого його вмісту в ґрунті.

Врожай ріпаку 4 т/га потребує загалом ~180 кг/га д.р. калію (К2О, при цьому К2О — не сполука, доступна для рослин, а лише перерахунок вмісту калію, К/К2О = 0,8). З насінням з поля вибуває ~40 кг/га, решта — залишається в рештках на полі.

Залежно від попередника та його врожайності, додатково з решток може мінералізуватись до 100 кг/га калію, який можна врахувати в плануванні удобрення ріпаку. Перед зимою рослини ріпаку поглинають приблизно стільки ж калію, як і азоту, 70-120 кг/га К2О, тобто 40-60% загальної потреби.

Проте, щоб правильно скласти систему живлення ріпаку, слід мати повний аналіз ґрунту. Уточнювати потреби рослин за допомогою листкової діагностики. Враховувати вплив погоди на рівень забезпеченості поживними елементами з ґрунту. Комплексний підхід дозволить визначити справжні потреби рослин і отримати максимальний результат від підживлень.

Велике значення для збалансованого живлення ріпаку мають також мікроелементи. Серед всіх мікроелементів бор має найважливіше значення для ріпаку. Потреба ріпаку в борі в десять разів більше, ніж у зернових. Дефіцит цього елемента може призвести до значного зниження урожайності та якості культури. В осінній період рослини ріпаку засвоюють 25% бору від загальної потреби.

Нестачу бору найчастіше фіксують через те, що він знаходиться в малодоступній формі для рослин, зазвичай, це посилюється посушливими погодними умовами. При нестачі бору молоде листя рослин озимого ріпаку загортається всередину, часто набуває забарвлення від червоного до жовто-коричневого. При тривалому дефіциті бору стебло потовщується, залишається коротким, на стеблах і черешках листя з'являються поздовжні, загрубілі розриви. 

Дефіцит бору у вигляді червонуватого забарвлення (фото: Alex Feldman)

Нестача бору на ранній стадії весняного розвитку затримує настання фази стеблування, і зростання рослин сповільнюється. Цвітіння затримується, утворюється мало стручків і насіння. На молодих рослинах картина ушкодження виглядає подібно пошкодження тваринами. Кількість стручків і зерен в стручках значно зменшується. Дефіцит бору на більш пізніх стадіях весняного розвитку, цвітіння і формування врожаю веде також до нерівномірного і недостатнього утворення стручків і насіння.

Фосфор необхідний рослинам ріпаку для синтезу життєво необхідних складових частин клітини, наприклад, білків. За даними науковців, рослинам необхідно близько 90 кг P2O5 при розрахунку на урожайність 3,5 т/га. Найінтенсивніше фосфор поглинається рослинами ріпаку в період між стеблуванням і цвітінням (2-3 кг/га Р2О5 за добу).

При дефіциті цього елемента листя рослин по краях набувають інтенсивно пурпурового забарвлення, пізніше вони стають яскраво-червоного або оранжевого кольору. А при тривалій нестачі фосфору пригнічується ріст рослин, стебла стають тонкі, а старе листя передчасно опадає.

Слід зазначити, що коренева система ріпаку досить потужна і здатна мобілізувати фосфор з важкорозчинних сполук ґрунту. Під нього можна застосовувати всі форми фосфорних добрив.

Дефіцит калію спостерігається, в першу чергу, на легких, в більшості випадків кислих ґрунтах з поганим повітряним режимом. На кінчиках і з країв листя з'являються плями від білого до жовто-коричневого кольору, пізніше це забарвлення поширюється до середини листа. При тривалій нестачі калію плями зливаються, краї закручуються догори і листя часто відмирає.

З кінця зими до початку цвітіння рослини ріпаку поглинають велику кількість калію (до 400 кг/га). Ця речовина засвоюється дуже швидко, тож і його споживання рослинами може сягати більше 12-15 кг/га на добу. Оскільки в кінці року в ґрунт повертається 90% поглиненого калію, то ґрунтових запасів цього елемента повинно вистачати для задоволення всіх значних потреб рослини.

Ріпак характеризується високим споживанням азоту. Нестача цього елементу впливає на урожайність культури, а його надлишок — на олійність насіння. З усієї кількості засвоєного азоту восени ріпак використовує 25%, на початку відновлення вегетації — 35%, на початку цвітіння —  30%, наприкінці цвітіння — 10%.

В першу чергу дефіцит азоту на ріпаку можна помітити на кінчиках листків та на листках нижнього ярусу. Зміна кольору листя ріпаку пояснюється сповільненням синтезу хлорофілу, для якого азот є необхідним. За нестачі азоту синтез нових сполук у живих клітинах ріпаку вповільнюється, а згодом і припиняється. 

Надмірне азотне живлення в цей період погіршує перезимівлю рослин. Підживлення ріпаку озимого азотними добривами пізніше 4-5 листка збільшує кількість води в тканинах, заважає нормальному процесу загартування рослин.

Нестачу магнію можна спостерігати в основному на легких, кислих грунтах. При більш гострій нестачі магнію колір плям змінюється від жовтого до оранжевого або червоно-коричневого. Листя набувають «плямисте» забарвлення. При тривалому дефіциті магнію спочатку відмирають частини листа, які поміняли колір між прожилками і надалі повністю.

Незважаючи на те, що ріпак, як і всі інші хрестоцвіті культури, має підвищені вимоги до забезпеченості молібденом, ознаки нестачі цього елемента живлення можна спостерігати вкрай рідко. Найчастіше нестача молібдену спостерігається на кислих грунтах з поганим вапняним режимом. При низькому значенні рН на листках між прожилками з'являються висвітлені ділянки у вигляді жовтих плям, листя частково відмирають. Типовими симптомами нестачі молібдену є деформація і недостатній розвиток листя, краї листя загинаються вгору і набувають ложкоподібну форму.

Симптоми нестачі марганцю на ріпаку можна спостерігати дуже рідко. При гострому голодуванні необхіднt листкове підживлення в фазі стеблування. Недолік марганцю проявляється, в першу чергу, на вапняних, болотистих, багатих гумусом піщаних ґрунтах з високим значенням рН (6,5-8,0). На середніх листках з'являються розпливчасті світлі плями, які в подальшому поширюються на всю площу листка. При гострому дефіциті марганцю плями набувають колір від білого до біло-коричневого і відмирають.

Сірка вкрай важливий елемент живлення для ріпаку, тому симптоми її нестачі спостерігаються частіше, ніж дефіцит інших елементів живлення. Симптоми дефіциту сірки дуже схожі за зовнішніми ознаками з азотним голодуванням. Пластинки листя набувають світло-зеленого забарвлення від країв до середини, пізніше жовтіють і частково мають червонувате забарвлення. Ділянки навколо листових прожилок залишаються в основному зеленими. 

При тривалій нестачі сірки рослини ріпаку сильно відстають у рості, листя недостатньо розвинене. Листки, що ростуть, дуже часто мають помітно змінену форму. При тривалому дефіциті сірки стручки світло-зелені, потім червонуваті та  припухлі, у них формується мало повноцінних насінин.

Регуляція росту озимого ріпаку

Ріпак має досить невисокі вимоги до температурного режиму, для проростання насіння цій культурі достатньо лише, щоб не було морозів та температура перевищувала 0°C. До того ж добре розвинені та загартовані рослини легко переносять зимові морози до мінус 28°C за снігового покриву в 5 см. Та водночас слід зважати на те, що отримати швидкі, рівномірні та дружні сходи майже неможливо, якщо після сівби довгий час тримається температура, нижча від 15°C. Тобто, сходить ріпак і за мінімального тепла, але для дружніх сходів йому все ж потрібні ті самі 15°C. Також слід урахувати, що добре зимує лише та рослина, яка встигла достатньо розвинутися і водночас не перерости оптимальної фази розвитку. Розетка із 6-8 справжніх листків і є тим оптимумом, за якого ріпак чудово почувається під час перезимівлі. Отже, щонайперше завдання агронома восени — отримати рівномірні сходи та досягти гарного входження культури в зиму.

Для перезимівлі й успішного відновлення весняної вегетації, а також — подальшого росту рослин, ріпакові потрібно сформувати міцну розвинену кореневу шийку. І, звісно, мати розвинену кореневу систему. А для цього потрібно вчасно «приглушити» ріст і розвиток вегетативної маси й не допустити переростання культури. Тож фунгіциди-ретарданти дуже стануть у нагоді. Вносять їх 2-3 рази за осінь, а подекуди й частіше, залежно від термінів сівби. Досвідчені агрономи не бояться сіяти ріпак досить рано, на початку серпня чи навіть наприкінці липня, одразу після збирання попередника. Вони знають, що краще «застати вологу» та вкинути насіння у вологий ґрунт, а потім уже не допустити переростання культури кількаразовим внесенням ретардантів.

Особливо важливий момент — це перше внесення ретарданта. Щоб зрозуміти, вносити чи не вносити, дуже часто радять звертати увагу на фазу розвитку ріпаку. Стандартна рекомендація: вносити регулятори росту, коли ріпак досягне фази 4 або 5 листків. Це дуже добре спрацьовує, коли ріпак посіяний із оптимальною густотою. Однак, якщо він буде загущений, потрібно звертати увагу на затінення рослини самого ріпаку. Якщо, наприклад, рослини посіяні рідше, ніж оптимально, то вони можуть зрости до фази навіть 6 листків і не відчувати затінення один одним. І навпаки: коли норма висіву буде більш оптимальною, то вже у фазі 3 листків рослини відчуватимуть конкуренцію. Тобто один листок ріпаку починає перекривати інший, і коли рослина відчуває, що її затіняють, вона різко перемикає процеси і починає витягуватись. Основне завдання внесення регуляторів росту на ріпак — це не дати рослині витягнутися і, відповідно, не винести дуже високо точку росту, яка потім у період перезимівлі загине.

Тому, якщо звертати увагу і визначати терміни першого внесення, — це саме той момент, коли рослини починають затіняти один одного або починають затіняти бур'яни. Таким чином, перше внесення може бути як у фазі трьох листків, так і у фазі шести листків. Якщо дотримано оптимальної норми висіву, то, як правило, перша обробка якраз і припадає на фазу 4-5 листків.

Якщо ж будуть загущені посіви, наприклад, 600-700 тис. рослин/га, тоді можна починати внесення й у фазі 3 листка. А якщо ж посіви будуть зріджені, то внесення можна виконати трохи згодом. Тобто, доки рослина не затінюватиметься іншою рослиною, не буде причин для того, щоб витягуватися вгору і, відповідно, виносити свою точку росту занадто високо.

Після того, як проведено перше внесення, зазвичай відраховують 2-2,5 тижні та виконують повторне внесення, при цьому враховуючи, які умови складаються для зростання й розвитку ріпаку. Інакше кажучи, мають бути оптимальні ґрунтово-кліматичні умови. Якщо, наприклад, відбулось похолодання, спостерігається відсутність опадів, можливо, друге внесення вже не потрібне.

Обробка регулятором росту восени в фазі 4-6 листків/ВВСН 14-16, а за потреби у фазі 6-8 листків/ВВСН 16-18 перешкоджає переростанню рослин і захищає їх від хвороб. Для цієї мети застосовують препарати, представлені в табл. 1. На ринку дуже поширені препарати, що мають одночасно фунгіцидну активність і властивість рестрегуляції (метконазол, 60 г/л, пропіконазол, 250 г/л, тебуконазол, 250 г/л або їх комбінації дифеноконазол, 250 г/л + паклобутразол,125 г/л, пропіконазол, 200 г/л + тебуконазол, 200 г/л, протіоконазол, 80 г/л + тебуконазол,160 г/л). Це речовини хімічного класу триазолів. Вони починають працювати за середньодобової температури від +10°C. При цьому вони мають системну дію.

Читати по темі: Класифікація гербіцидів за механізмом дії (HRAC/WSSA)

Період вегетації у ріпаку від сівби до входу в зиму дуже розтягнутий і триває близько трьох місяців. За цей період рослини ріпаку можуть досягати висоти 40 см і утворювати до 10-14 великих розвинених листків/ВВСН 10-14. У такому стані рослини мають мало шансів на сприятливе перезимування — велика площа листової поверхні під снігом внаслідок зайвого дихання посилює небезпеку випрівання або вимерзання. Коренева шийка сильно виступає над поверхнею ґрунту і легко уражається ранніми заморозками за відсутності снігового покриву.

Про захист озимого ріпаку від хвороб та шкідників, контроль бур'янів, а також особливості збирання культури читайте в другій частині матеріалу.

Олена Басанець, SuperAgronom.com