Мікроелементи для озимого ріпаку: ознаки дефіциту, побудова живлення та правильний підхід

Разом з тим, в технології вирощування озимого ріпаку є низка нюансів, на які слід звернути увагу. Поговоримо про живлення цієї культури.

На чому в першу чергу потрібно побудувати живлення озимого ріпаку щодо мікроелементів

Для ріпаку, як і для будь-якої рослини, не існує неважливих поживних елементів. Всі вони (13 мінеральних та 3 біогеннних (вуглець, гідроген і оксиген) елементи) в тій чи іншій мірі впливають на розвиток посівів та на кінцевий урожай. Проте, серед саме мікроелементів найбільш чутливою в умовах України культура є зазвичай до дефіциту бору, марганцю та цинку. 

На 1 тону основної і побічної продукції ріпак виносить, за різними джерелами, ~ 60 г В, 100 г Mn, 150 г Zn. Заліза. Зокрема, культура потребує ~350 г/т, майже в 6 разів більше, ніж бору. Проте, українські поля переважно містять достатню кількість сполук Fe в профілі ґрунту, що вдосталь перекриває потребу культури. 

Бор — важливий мікроелемент для всіх квітуючих культур, адже впливає на процеси запилення та запліднення, розвиток квіток і плодів. Кореневою системою поглинається переважно масовим потоком з ґрунтового розчину з вологою, за рахунок транспіраційних процесів, тому будь-який дефіцит вологи (стрес) зупиняє поглинання цього елементу. 

У вологі роки бор (борати, гідро-, дигідроборати) дуже швидко вимивається в нижчі шари грунту, особливо на легких за гранулометричним складом піщаних ґрунтах (хронічна нестача цього елементу зазвичай фіксується в північних регіонах України), за межі КС рослин, що спонукає його ще більший дефіцит. Бор — на рівні з калієм, впливає на синтез і транспорт вуглеводів в рослинах. Поле озимого ріпаку до зимового спокою поглинає до 25% всієї необхідної кількості бору за вегетацію. Поживний елемент найкраще доступний в слабокислому і нейтральному рН ґрунту (5,0-8,0), в лужному та дуже кислому середовищі бор зв’язується в важкорозчинні у воді сполуки. Бор слід обов’язково додатково вносити, якщо в орному шарі ґрунту, згідно даних аналізу, менше 2 мг/кг (ррм) рухомого бору. 

Читати по темі: Як у намаганні зекономити на добривах не потрапити на вудочку «диво-засобів»

Загалом ріпак поглинає за вегетацію 450-800 г/га д.р. В. Елемент — дуже малорухливий всередині рослин, не здатний до реутилізації (дефіцит його візуально на рослинах проявляється в першу чергу на молодих пагонах і листках), тому стратегію удобрення бором слід планувати таким чином, щоб до входження в зиму поле ріпаку отримало хоча б 100-150 г/га бору позакоренево, навесні до ВВСН51 (бутонізації) ще 150-250 г/га і у фазу цвітіння додатково 100-150 г бору. 

Цікаве спостереження — бор інгібує вилуплювання личинок капустяної мухи і знижує її шкодочинність, тому є сенс додатково вносити борні добрива в ґрунт, близько до посівного ложа (у формі сухих поліборатів, боратів натрію окремо, або у стартовій гранулі НПК+Ме). Оптимальна концентрація бору в тканинах рослин ріпаку: у фазу 8ми листків — 30 ррм, на початку росту стебла — 40 ррм, бутонізації — 50 ррм. 

Дефіцит бору у вигляді червонуватого забарвлення (фото: Alex Feldman).

Дефіцит бору найчастіше проявляється на легких кислих ґрунтах, у вигляді червонуватого забарвлення, деформації стручків, їх пустотах, дуплистості стебел та почорніння всередині, зниженні вмісту олії в насінні, порушенні запилення і запліднення квіток. Рослини при нестачі В уражуються борошнистою росою, сірою гниллю, фомозом, склеротинією, капустяною килою частіше.

Марганець і цинк поглинаються кореневою системою рослин з ґрунту у вигляді двовалентних катіонів Mn2+ і Zn2+. Їх найвища доступність в ґрунті — в межах рН ~ 5.5-7.5. Вище 7.5 рухомість різко знижується через утворення важкорозчинних оксидів/гідроксидів, сполук карбонатів та 3-х заміщених фосфатів з цими елементами та адсорбцію їх оксидами заліза і алюмінію. Марганцю переважно достатньо в ґрунтах України, як у бідних піщаних поліських, так і на чорноземах Степу, його дефіцит на хрестоцвітних культурах (в т.ч. ріпаку) проявляється вкрай рідко, елемент критично важливий в першу чергу для злаків. Натомість, цинк часто в дефіциті. Особливо його «хронічно» мало на легких супіщаних і піщанниках, нечорноземних ґрунтах Півночі і Заходу. 

Необхідний рівень рухомого марганцю в ґрунті: за рН 5 - 90 ррм Мn, за рН 7.2 - 240 ррм. Аналіз рослин у фазу 6ти листків - оптимум у листках не <40ррм Mn. Оптимальна концентрація рухомого цинку в ґрунті - 4-6 ррм, в тканинах рослин - 3,5 ррм Zn в сухій речовині. Потребу в цих двох мікроелементах можливо компенсувати як шляхом фоліарних підживлень, так і внесенням в ґрунт гранульованих сульфатів Mn/Zn «в депозит», солей в складі комплексних мінеральних добрив тощо. Найбільш ефективним способом контролю та попередження мікроелементного «голодування» є регулярний моніторинг їх вмісту в ґрунті (щонайменше раз на 3 роки) та аналіз рослин під ключові фази росту і розвитку, для вчасного попередження прихованих дефіцитів.

Роль калію в підживленні ріпаку. Сумісність з іншими поживними елементами 

Ріпак — калієфіл, на формування 4 т/га насіння ріпаку необхідно 180-200 кг/га д.р. калію (К2О). З насінням з поля за такої врожайності вибуває ~40 кг/га, решта — залишається в рештках на полі, що можна і потрібно враховувати в плануванні системи удобрення в розрізі сівозміни. Доступний рослинам калій — це катіон, К+, що фіксується ГВК, грунтовими колоїдами та надходить до рослин переважно шляхом іонообміну (дифузії). За дефіциту вологи, засвоєння К різко знижується, навіть за високого його вмісту в ґрунті. 

Калій, як і фосфор, мобільний в організмі рослин, тому його дефіцит проявляється спочатку на старих нижніх листках, у вигляді крайових опіків та освітлень листкової пластинки, рослини втрачають тургор, стають в‘ялими, у фазу стеблування пагін вкорочений. Калій впливає на синтез цукрів, регулює переміщення їх з листя до стебел і коренів, є елементом водного клітинного балансу, тому його доступність восени прямо діє на перезимівлю ріпаків. Перед зимою рослини ріпаку поглинають +- стільки ж калію, як і азоту, 70-120 кг/га К2О, тобто 40-60% загальної потреби. На ґрунтах, що місять переважно піщану фракцію, <6% глини та де за осінньо-зимовий сезон випадає >250 мм опадів - недоцільно вносити та планувати більше калійних добрив, ніж рослини здатні засвоїти до очікуваного зимового спокою. 

Решту варто перенести на весну (малосніжна і тепла зима, особливо, цього року виключає створення таких умов в Україні, на жаль). Загалом, на бідних на калій грунтах (чим більш «легший» ґрунт, тим менше там калію, зазвичай, і навпаки - важкі чорноземи Центру і Півдня багаті на цей елемент) є доцільність вносити основний К (калійна сіль, КСІ, сильвініт та ін порівняно «дешевий» калій) в депозит, під основний обробіток, або інтегрувати в сівозміну, в цілому, під попередники. Стосовно сумісності калію з іншими елементами в ґрунті, то тут особливих застережень немає - всі сполуки калію (К - одновалентний катіон) з фосфатами, сульфатами, карбонатами тощо є водорозчинними. Калій доступний в широкому діапазоні рН (>5.5). 

На кислих і дуже кислих ґрунтах (4.5-5 і нижче) на калій негативно впливають алюміній і залізо, їх високі концентрації. На лужних засолених ґрунтах (південні чорноземи), з високим вмістом натрію, останній може створювати калію так звану «катіонну конкуренцію» (для цукрового буряку чи інших коренеплодів, наприклад, натрій може бути взаємозамінним калію). Тому на таких ґрунтах важливо провадити хімічну меліорацію, а саме гіпсування (спрощено кажучи, сульфати з гіпсу, за достатньої кількості вологи, утворюють з натрієм водорозчинні сполуки сульфати натрію, що вимиваються в нижні шари грунту, за межі основного розміщення кореневої системи с/г культур).

Оптимальні норми та строки внесення мікроелементів

Норми та строки внесення добрив залежать від низки факторів, зокрема, від параметрів аналізу ґрунту, коефіцієнту зволоження території, попередника, планової урожайності тощо. Єдине, що тут варто сказати — кожне поле потребує індивідуального рішення.

Рідкі добрива для ріпаку. Плюси і мінуси в їх застосуванні 

Якщо мова йде про так звані стартові РКД для ультралокального внесення (в зону посівного ложа насіння) з нормами 15-40 л/га на польових культурах, то тут все вирішує поле. Дійсно, якісні дорогі РКД на ринку забезпечують хороший візуальний ефект у ранні фази вегетації, особливо за прохолодної весни та низького рівня фосфатів в ґрунті. 

Маємо і власний подібний досвід. Проте, в подальшому, в період активної вегетації, до початку генеративної фази польових культур, зокрема, кукурудзи, ця різниця розсіюється. Де краща «економіка», за внесення, до прикладу, 40 л РКД «in-furrow” чи 100 кг/га якісного НПК+Ме при посіві? Важливе питання, що має бути вирішене в умовах конкретного господарства. 

Постійно наголошую колегам та партнерам, що кожне господарство з зембанком від 500+ га повинне мати власний демо-полігон, хоча б в межах 10% від загальної площі, де будуть тестуватись нові технології і продукти, перед їх впровадженням в «товарку».

Що впливає з системи живлення на перезимівлю культури найбільше і позитивно, і негативно

Як вже було згадано вище, калій та бор, як елементи, що безпосердньо впливають на синтез та транспорт цукрів в організмі рослин, найістотніше визначають оптимальні умови перезимівлі. Надмірне азотне живлення озимого ріпаку в осінній період, особливо на полях ранніх строків посіву, негативно впливає на перезимівлю. Азот «запускає» ростові процеси в рослинах, кількість води в клітинах збільшується, натомість, концентрація цукрів — зменшується. Це призводить до руйнувань клітин при коливанні мінусових та плюсових температур взимку, ураження хворобами через пошкоджені ділянки тканин та повної загибелі посівів. 

Які елементи живлення краще давати восени, а які навесні після відновлення вегетації

Досвідчені агрономи знають, що у вирощуванні ріпаку є 3 головні критичні моменти — отримання дружніх та здорових сходів, успішна перезимівля та збирання врожаю без втрат (висипання насіння із стручків при перестої тощо). Перші два припадають на осінній період. 

Оптимальний стан рослин до моменту зимового припинення вегетації:

• сформована розетка 6-10 справжніх розвинених листків; 
• висота рослин над поверхнею ґрунту 12-15 см; 
• діаметр кореневої шийки 0,6-1,5 см; 
• висота точки росту(стебла) над поверхнею ґрунту - не > 3см (оптимум - 1 см); 
• маса однієї рослини 20-35 г; 
• маса кореня не < 3 г; 
• довжина основного кореня > 30 см (проникність кореневої системи до 1 м);
• вміст цукрів у листках 9-12%, у точці росту 12-15%.

Читати по темі: 5 порад експерта — як не «лоханутись» зі стартовими добривами

На розвиток кореневої системи та формування потужної розетки листків найбільше впливають азот та фосфор. Ріпак, залежно від фази входження в зиму (фаза 4-х - 12-ти листків) та діаметру кореневої шийки на цей момент, встигає накопичити від 20 до 120 кг/га азоту, при середній густоті ~60 рослин/м2. Тобто, якщо Ваш ріпак перед зимою має, наприклад, 8 візуально здорових сформованих листків і діаметр шийки кореня 8-10 мм, при згаданій густоті, то він поглинув ~80 кг/га азоту. Решту необхідного азоту на плановий урожай (і сірки) плануємо на весняні вегетаційні підживлення. 

Це обумовлено, зокрема, і ризиком промивання N/S в нижні шари ґрунту, за надмірних зимово-весняних опадів, особливо на ґрунтах легкого гранскладу. «Основний» фосфор та калій (без урахування стартової дози - 20-30 кг/га д.р. водорозчинних фосфатів та 20-30 кг/га калію) вносимо в «депозит» під обробіток ґрунту після попередника. Мікроелементи — позакореневі корекційні підживлення протягом вегетації (по факту потреби за результатами тканинної діагностики, наприклад, або за візуальною симптоматикою) чи внесення сухих солей (боратів, сульфатів магнію, цинку, марганцю, міді тощо) в «депозит» грунту.

Вплив вапнування на вирощування озимого ріпаку

Ріпак добре росте і розвивається в умовах рН 6.5-7.4. На кислих грунтах (рН <5.5) ріпак уражується капустяною килою, підвищується активність алюмінію (АІ) в ґрунті до токсичних концентрацій, що спричинює так звані кислотні пошкодження рослин та зв’язування фосфатів у нерозчинні сполуки з Fe і АІ. За рН <5.5 знижується доступність молібдену (Мо), що є складовою нітратредуктази (утилізує нітрати в рослинах у білки та запобігає їх надмірному накопиченню в клітинах).

Культура гірше реагує на морози та заморозки, що спричинює розтріскування стебел та абортацію квіткових бутонів. Ріпаки добре реагують на вапнування ґрунту. Внесення Са меліорантів найкраще проводити під стерновий попередник, що матиме ефект безпосередньо на посіви ріпаку. Це забезпечує покращення структури ґрунту — надійніші сходи, стримання кили ріпаку, збільшення доступності Мо (єдиний мікроелемент, доступність якого зростає при підвищенні показника рН), але також і інших мікроелементів (рН не вище 7.2-7.5), активний розвиток кореневої системи культури. За дуже низького рН (<4.5-5.0) має сенс внесення меліоранту додатково у посівне ложе. 

Читати по темі: Лужні та кислі ґрунти. Вирішення проблеми кислотності

Вапнування/гіпсування (внесення гіпсу на лужних ґрунтах) — системний та тривалий процес не одного року. Низький вміст Са/Mg, високий вміст глини та органічної речовини, а відповідно і висока буферність ґрунту, дефіцит вологи, дизбаланс калію і магнію (калію має бути завжди більше у ґрунті, ніж Mg, співвідношення в ґрунті не менше 1,5:1) — фактори, що сповільнюють «ефект» цього агротехнічного заходу. Залежно від типу ґрунту, максимальна кількість СаО в рік для супіщаних/піщаних ~1,5 т/га СаО (0,56 СаСО3), для суглинистих/глинистих важких ~7 т/га СаО. Норма вапнякового меліоранту в перерахунку на СаСО3, в т/га, розраховується за показником гідролітичної кислотності (показує максимально можливу кількість водню й алюмінію, що знаходяться в обмінному стані в грунті): Hr*1,5. За інтенсивних технологій вирощування та за високих норм, зокрема, азотних добрив слід провадити так зване оздоровче підтримуюче вапнування, нормою 150-350 кг/СаО в рік.

ⓒ Alex Feldman, експерт із живлення рослин