Посухостійкість
Посухостійкість — це біологічна особливість рослин, яка полягає в їх здатності витримувати втрату вологи і перегрівання. Визначається головним чином спадковими властивостями рослин, що виникли в процесі філогенезу, проте може формуватися і в процесі онтогенезу під впливом умов існування. Посухостійкість рослин в одних випадках зумовлена пристосуванням до нестачі води в атмосфері (атмосферна посуха), в інших — до нестачі води в грунті (ґрунтова посуха).
У більш посухостійких форм при зростаючому зневодненні довше зберігаються нормальний рівень інтенсивності фотосинтезу, відбувається синтез стресових білків, менше пошкоджуються клітинні мембрани, які забезпечують їх саморегуляцію, сильніше виявляється ксероморфізм.
Читати по темі: Посухо-, жаро-, морозо- та хворобостійкість — основні акценти у вітчизняній селекції пшениці, — Євген Алєксєєнко
Посухостійкий гібрид за рахунок своєї кращої водоутримуючої здатності має пізніше впадати в анабіоз і раніше переходити до репарації при нормалізації погодних умов.
При вивченні посухостійкості рослин виділено три основні типи реакцій (J.Levitt, 1972; N.C.Turner, 1979):
- уникнення дії стресора в результаті скоростиглості й вимушеного спокою впродовж певної частини вегетації;
- запобігання дії стресора (безперервна абсорбція води у рослин із глибокою кореневою системою і низьким опором висхідного току води, низька втрата води при закритих продихах, наявність опушення, товста кутикула, скручування листків, зменшення листкової поверхні);
- витривалість до стресу, зумовлена співвідношенням синтетичних і гідролітичних реакцій, осмотичним регулюванням тургору, станом мембран тощо.
