Пластичність ґрунту

952

Пластичність ґрунту — це здатність вологого ґрунту змінювати форму під впливом зовнішньої сили із збереженням суцільності та наданої форми після усунення зовнішньої сили. Вона проявляється лише в певній межі зволоження. Перезволожені і сухі ґрунти не мають цієї властивості. Пластичність залежить від вологості, гранулометричного, мінералогічного, хімічного складу ґрунту, вмісту органічної речовини, складу обмінних катіонів.

Пластичність притаманна глинистим, крейдяним, торф'яним та деяким штучним ґрунтам у певному діапазоні вологості. Визначення цього діапазону становить основну задачу при вивченні пластичності. Вологість, яка є межею вологості між напівтвердим і пластичним станом ґрунту, називають нижньою межею пластичності (Wр), а вологість, при перевищенні якої ґрунт переходить до текучого стану називають верхньою межею пластичності або нижньою межею текучості (Wl). Різниця між верхньою та нижньою межею пластичності є числом пластичності (Ip).

Визначають верхню межу пластичності методом О.Васильєва, а нижню межу пластичності – методом Аттеберга.

За числом пластичності всі ґрунти поділяють на чотири категорії (за Аттебергом):

Високопластичні (глинисті) – більше 17;
Пластичні (суглинисті) – 7 – 17;
Слабопластичні (супіщані) – менше 7;
Непластичні (пісок) – 0

Число пластичності показує той діапазон вологості, в межах, якої ґрунт знаходиться в пластичному стані. Чим більше число пластичності, тим більш пластичний ґрунт. Найбільшу пластичність мають солонцеві глинисті ґрунти, які містять велику кількість обмінного натрію.