Меліоранти

1755

Хімічні меліоранти — речовини або суміші речовин природного чи техногенного походження, які вносять у ґрунти з метою їх хімічної меліорації (гіпс, фосфогіпс, крейда, дефекат, породи, що містять більш як 10 % сполук кальцію — леси, червоно-бурі глини, кальцієво-залізовмісні шлами металургійних та інших підприємств тощо).

Хімічні меліоранти кислих ґрунтів поділяють на три групи:

промислового виробництва (отримують розмелюванням твердих карбонатних порід, наприклад вапнякове і доломітове борошно);
відходи промисловості з високим умістом вапна (металургійні шлаки, цементний пил, дефекат, сланцева зола та ін.);
місцеві меліоранти з пухких (легких) карбонатних порід (туф, гажа, мергель та ін.), які зазвичай не потребують розмелювання.

У меліорантах промислового виробництва кальцій і магній містяться зазвичай у вигляді карбонатів (вапнякове і доломітове, борошно, туф, гажа), силікатів і оксидів (частково в складі цементного пилу і сланцевої золи). Ці меліоранти мають різні хімічний склад, щільність і пористість, тому швидкість їх розчинення і тривалість дії на грунт різна.

Метод хімічної меліорації, передбачає внесення у солонцеві ґрунти кальцієвмісних речовин (гіпс, фосфогіпс, крейда, вапно, хлорид кальцію), кислот чи кислих форм меліорантів (сульфати заліза й алюмінію, пірит). Серед прийомів хімічної меліорації найпоширенішим є гіпсування.

Читати по темі: Леонід Центило: Основна наша мета — повернення ґрунторесурсів

Норму меліоранта для окремих полів розраховують за формулою:

**Н = 0,086(Na-КТ)*hd**

де N – норма гіпсу чи іншого меліоранта, т/га;
0,086 – 1 мг-екв CaSО4- 2Н2О, г;
Na – вміст увібраного натрію, мг-екв на 100 г ґрунту;
Е – ємність вбирання, мг-екв на 100 г ґрунту;
Н – глибина меліорованого шару ґрунту, см;
Д – об’ємна маса ґрунту, г /см3 .

«Зараз дедалі більше аграріїв стикаються з підвищенням кислотності ґрунтів, – відзначає провідний фахівець «Інституту здоров’я рослин», кан. с-г н. Сергій Сальніков. — Й одним із прийомів для виправлення цієї проблеми є застосування меліорантів. На ринку України є багато різних продуктів як закордонного, так і вітчизняного виробництва. Основні показники, які потрібно враховувати при виборі меліорантів, — це кількість Са та його форма, реакційна здатність та розчинність у ґрунті, чистота помелу складових та однорідність, вміст додаткових складових (мікроелементів, важких металів, органічних складових та ін.). При врахуванні цих параметрів можна чітко керувати показником кислотності ґрунту, що призведе до збільшення врожайності та підвищення коефіцієнту використання добрив».

Види меліорантів

Тверді карбонатні породи залежно від вмісту кальцію і магнію називають вапняками (50—55 % СаО і до 1 % МgO), доломітизованими вапняками (40—55 % СаО і до 9 % МgO) та доломітами (25—32 % СаО і до 14—20 % МgO). За вмісту до 5 % домішок (глина, пісок та ін.) породу називають чистою.

Крейда — слабозцементована осадова органогенна порода білого кольору, що складається з дрібних кальцинованих решток морських водоростей (СаСО3), яка містить до 55 % СаО і до 0,6 % МgO. Вона легко розмелюється, тому трохи ефективніша порівняно із вапняком, особливо у перший рік внесення.
Вапняне борошно отримують розмелюванням вапняків. У воді воно важкорозчинне, тому ефективність його значно залежить від тонини помелу. Вапняне борошно має містити карбонатів кальцію і магнію в перерахунку на СаСО3 не менш як 85 %; вологість - не менш як 2 %; вміст часточок розміром 0,25 мм — не менш як 60 %; понад 1 мм - не більш як 10 %. За дією на властивості ґрунту і врожай сільськогосподарських культур на грунтах, добре забезпечених магнієм, воно наближається до доломітового борошна.
Дефекат — відходи цукрових заводів після перероблення коренеплодів буряку цукрового. Порошок сірого кольору, розсипчастий, розчинність у воді менша ніж гіпсу, але більш як крейди. Сухий дефекат вологістю не більше ніж 20 % містить 60-75 СаСО3, 10-15% – органічних речовин, 0,2-0,7% – N, 0,2-0,9% – Р2О5, 0,3-1,0 % К2О та інші елементи живлення. Тому за ефективністю для всіх культур дефекат значно переважає вапняне борошно. Дефекат ефективний на грунтах з гідролітичною кислотністю не менш як 2 смоль/кг грунту.
Вапняний туф (джерельне вапно) — пухка, добре розсипчаста порода сірого кольору, що містить 70-90 % СаСО з органічними і мінеральними домішками. Трапляється у знижених елементах рельєфу — долинах, балках, ярах у місцях виходу на поверхню джерел. Перед внесенням туфу породу просіюють, а великі грудки подрібнюють.
Гажа (озерне вапно) утворюється після висихання озер, що заповнювалися багатими на карбонати водами, або після очищення дна існуючих водойм. При вивезенні на поля потребує підсушування або проморожування, після чого легко розсипається на дрібні часточки (<0,25 мм). Часто ефективніше за вапняне борошно.
Гіпс — це екологічно чистий, натуральний матеріал з класу сульфатів, який має 79-85% сірчанокислого кальцію. Найефективніше діє, коли тонина помелу забезпечує просіювання через сито з отворами 0,25 мм 70% гіпсу. Середня норма гіпсу для меліорації солонців північного Лісостепу складає 5-6 т/га, на лучно-чорноземних солонцюватих ґрунтах 2-3 т/га; на солонцях сухого Степу 4-6, на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах 3-4 т/га.
Фосфогіпс — продукт відходів виробництва фосфорнокислого добрива, який містить 70-75% гіпсу, 2-3% фосфорних сполук, до 3% заліза та алюмінію, 5-6% глини і близько 15% води.
Глиногіпс — природні поклади пухкої породи, що не погребує розмелювання. Містить 60 - 90 % СаSO4.