ТОП-9 найпоширеніших сидератів в Україні: переваги та недоліки

На сьогодні відомо більше 300 культур, які використовують як сидерати, щоб запобігти:

• швидкому випаровуванню вологи; 
• появі бур'янів.

Сидерати сприяють:

• зменшенню чисельності шкідників і збудників хвороб;
• підвищенню родючості грунту (розчиняють важкодоступні сполуки макро- і мікроелементів, які при мінералізації рослинних решток стануть доступними для засвоєння основною культурою, накопичують корисні мікроорганізми);
• оструктуренню ґрунту (розущільнення плужної підошви).

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Типи сидерації

Залежно від типу ґрунту та його насиченості поживними речовинами в Україні застосовують переважно два типи сидерації — основну і проміжну. Основна призначена для бідних ґрунтів, тоді як проміжної (післяукісної чи післяжнивної) достатньо за більш інтенсивних технологій. 

Післяукісні посіви висівають після збирання кукурудзи на зелений корм, або зеленої маси озимих. Для цього підходять люпин, буркун, ріпак ярий та редька олійна. Для післяжнивної сидерації (після збирання ранніх зернових) підійдуть люпин, гречка, овес, горох, вика та вівсяні суміші.

Менш популярними є підсівна і кулісна типи сидерації.

Кожна сидеральна культура має свої особливості. До прикладу, якщо стоїть завдання збагатити ґрунт азотом, відновити баланс мікроелементів і структурувати його, найкраще підійдуть бобові сидерати, такі як люпин, горох, люцерна, кінський біб, конюшина. Бобові створюють сприятливі умови для харчування бактеріям, що сприяє підвищенню мікробіологічної активності ґрунту та, відповідно, родючості. Збільшити вміст калію в ґрунті і пригнітити бур’яни допоможуть злакові сидерати, як озиме жито, овес. Джерелом фосфору і сірки є сидерати з родини Капустяних як гірчиця біла, ріпак, олійна редька та свиріпа. Крім того, капустяні сидерати допоможуть позбутися небажаних бур’янів у посіві наступної культури, а озимий ріпак сприяє наповненню ґрунту гумусом.

Бобові як сидерати

Для отримання сталих врожаїв необхідно насичувати сівозміну бобовими — постулат, який знає кожен агроном. До прикладу, в компанії «Арніка», де займаються органічним землеробством, давно прагнуть збільшити частку бобових у сівозміні до 50%. Цікаво, що в господарстві працюють за системою «Древлянська», згідно якої кожна наступна не бобова культура повинна сіятися після бобових. При цьому залучаються різні бобові культури.

Але повернемося до сидератів. Відомо, що бобові рослини здатні фіксувати азот із повітря. Враховуючи сучасні ціни на азотні добрива, це велика перевага. 

Гарними попередниками та «експертами» в боротьбі з бур’янами стануть вика і люпин. 

Люпин як сидерат — поліпшувач малородючих ґрунтів

З усіх бобових люпин має найвищу азотофіксуючу здатність. Як сидерат люпин забезпечує 20-30 т/га зеленої маси, що рівноцінно внесенню 40 т/га гною. Залежно від коефіцієнту гуміфікації в ґрунті люпин здатний сформувати 2-3 т/га гумусу. 

До ґрунтів люпин не вибагливий, через що його нерідко називають ідеальним сидератом для ґрунтів, що бідні на поживні речовини та мають підвищену кислотність. Добре росте на дерново-підзолистих та інших малородючих ґрунтах таких, як піщані та супіщані у Поліссі. Втім, надлишок кальцію не любить, тому на карбонатних чорноземах вирощувати його не варто. 

Всі види люпину, крім білого, витримують кислотність ґрунту рН до 5. А алкалоїди, що містяться в біомасі люпину сприяють розкисленню ґрунту після розкладання рослинних решток.

Звичайна норма висіву люпину залежно від виду: жовтого — близько 140-160 кг/га (1,2 млн шт./га), білого — 230-260 кг/га (0,9-1 млн шт./га). При висіві на зелене добриво норму збільшують на 20-25%. Глибина загортання 3-4 см, на важких ґрунтах — 2-3 см.

Вика яра і озима — розпушувач ґрунту і санітар поля  

Не проти карбонатних ґрунтів, на відміну від люпину, вика. Рослини вики добре розвиваються на достатньо зволожених ґрунтах з нейтральною або слабко-кислою реакцією рН 5,5-7.

Серед переваг вики як сидерата (крім накопичення азоту) — аерація ґрунту, його розпушення і покращення водопроникності. Коренева система рослини сягає 2 м вглиб і розростається на 70 см в ширину. Ще одна особливість коріння вики — алкалоїди віцин і віцинін, які воно виділяє. Віцин і віцинін спрацьовують як природні пестициди, які перешкоджають розвитку личинок шкідників і патогенних грибів.

До ґрунтів вика не надто вибаглива. Шанує всі, крім заболочених і дуже кислих. Добре зростає на легких піщаних і супіщаних ґрунтах, глинистих і торфовищах. Єдиним недоліком вирощування вики є вилягання. Через це вику рекомендовано висівати в суміші з вівсом, житом чи ячменем.

Яра вика висівається як проміжна культура з ранньої весни до серпня при нормі висіву 120-160 кг/га в суміші з вівсом (60-90 кг/га). Глибина загортання — 2-3 см на суглинках та 4-5 см на супіщаних. Озиму вику слід сіяти з другої половини серпня до середини вересня в нормі 120-130 кг/га у суміші з озимим житом (60-80 кг/га). Глибина загортання — 3-4 см на суглинках і 5-6 см на супіщаних. 

У сумішах вику озиму слід висівати на два тижні раніше за жито, щоб запобігти її пригніченню рослинами жита внаслідок того, що генеративні фази жита настають раніше. Озиму вику, посіяну в суміші з вівсом чи житом, залишають на корені в якості живої мульчі. Такий посів сприяє снігозатриманню і захищає орний шар ґрунту від пересихання і промерзання.

Конюшина — хороший вибір для піщаних ґрунтів і схилів

В сумішах з ярими зерновими добре вирощувати і конюшину червону чи білу. Наприклад, з ярим ячменем, або вівсом на зелену масу.

Науковці стверджують, що ділянка після конюшини червоної може замінити від 40% до 70% дози азоту, а біомаса конюшини червоної в післяжнивних рештках залишає до 150 кг/га азоту, що актуально при нинішніх високих цінах на мінеральні добрива.

Серед переваг конюшини як сидерата — здатність зв’язувати хиткі піщані ґрунти, через що її вирощування практикують на схилах, що обсипаються, для їх зміцнення. Як і інші бобові, конюшина може діставати фосфор з важкорозчинних ґрунтових сполук, а кореневі виділення конюшини пригнічують розвиток дротяників.

Недоліком конюшини є повільний розвиток. Тож, якщо вам потрібна біомаса швидко, зверніть увагу на вику або фацелію. Ефективність від конюшини досягається лише після багаторічного вирощування. Крім того, рослина не виносить надмірно кислих, засолених і перезволожених ґрунтів.

Висівати конюшину слід на глибину від 1-1,5 см (на важких ґрунтах) до 3 см на легких в нормі 15-16 кг/га (червона конюшина) та 10 кг/га (біла конюшина).

Фацелія — медонос, придатний для відновлення деградованих ґрунтів

Ще один медонос з фітосанітарними та азотфіксуючими властивостями — фацелія. Крім того, що фацелія забезпечує 65 кг/га азоту, 40 кг/га фосфору і 150 кг/га калію, цей сидерат сприяє розвитку корисних грибів Trichoderma, які працюють як деструктори рослинних решток, а також як фунгіциди проти комплексу хвороб як альтернаріоз, борошниста роса, біла гниль, фомоз, фузаріоз, гельмінтоспоріоз, несправжня борошниста роса тощо. Через це фацелія є популярною проміжною культурою у сівозміні, де вирощують ріпак. Хорошим попередником фацелія є для зернових і коренеплідних культур.

Недоліком фацелії є специфічна будова плоду, що призводить до осипання насіння і появи падалиці. Втім, привабливість культури обумовлена низькими вимогами до родючості ґрунту та можливістю вирощування навіть на деградованих ґрунтах через досить розвинену кореневу систему рослини, яка дістає поживні речовини з глибоких шарів ґрунту. 

Висівати слід у нормі до 10 кг/га на глибину 2-3 см, при широкорядному способі на ширину 45-60 см — 5-6 кг/га.

Еспарцет підвищує якісні показники майбутнього врожаю, витримує посуху

Лікар бідних ґрунтів еспарцет може значно підвищити якісні показники майбутнього врожаю. Таким досвідом у галузі органічного виробництва свого часу поділився головний агроном ПП «Агроекологія» Сергій Козін.

Він розповів, що вміст білка озимої пшениці, посіяної після еспарцету, був 14-15,8%, тоді як після кукурудзи 13,5-14,6%. Так само підвищувався вміст клейковини. Після кукурудзи він становив 25-29%, а після еспарцету — 26-32%. Такі результати фахівець пов’язує з підвищенням вмісту в ґрунті мікроелементів у легкодоступній формі після сидерації та зменшенням кількості бур'янів у вільний від основної культури період.

Лише тільки азоту еспарцет здатен накопичити в ґрунті до 100-200 кг/га. Післядія сидерації еспарцетом відчутна протягом трьох років і більше. 

Вимоги до ґрунтів у еспарцету прості: солонцюваті, кислі і підтоплювані ґрунти не пропонувати. Власне, як і більшості бобових. На всіх інших розвивається добре. Добре відгукується на вапнування. За рахунок потужної кореневої системи еспарцет можна вирощувати у посушливих областях. 

Висівати еспарцет потрібно в нормі 80-120 кг/га (виколистого), 50-70 кг/га (піщаного) та 50-80 кг/га (закавказького) на глибину 2-3 см на важких ґрунтах, 3-4 см на легких.

Кінський біб як сидерат — близько 200 кг/га на баланс ґрунту

Все частіше в українських полях з’являється кінський біб. Вирощують його переважно на корм. Втім, як сидерат він не менш цікавий, оскільки може покласти на баланс ґрунту близько 200 кг/га азоту, 30 кг/га фосфору і 100 кг/га калію, що добре для вирощування просапних культур після нього.

Читайте також: Нові, малопоширені та нетрадиційні бобові культури в Україні

Якщо у вас в господарстві присутні важкі ґрунти або практикується No-Till, врятує кінський біб. За врожайністю вегетативної маси цей сидерат перевершує своїх родичів вику, горох і люпин, а коренева система розвивається до 2 м вглиб, що сприяє оструктуренню глибоких шарів ґрунту. 

Норма висіву величезна, як і сам біб, та становить близько 200 кг/га. Глибина загортання — від 4 до 6 см. Кінський біб можна сіяти в сумішах з горохом, викою і ярим вівсом та як проміжну культуру.

Озиме жито як сидерат

Як сидерат озиме жито наповнює ґрунт азотом, калієм та органічними речовинами. За поживністю культуру можна порівняти з перегноєм. Жито озиме сприяє аерації ґрунту та при цьому невеликому ущільненню верхнього шару для захисту від вимивання дощами. Жито озиме толерантне до бідних ґрунтів.

Варто додати, що перевага вирощування озимих сидератів у додатковому утепленню поля в зимовий час та крім того, снігозатриманні. Недолік — жито полюбляють дротяники, через що нерідко жито комбінують з гірчицею. Гірчиці від жита за такого розміщення теж є користь — захист сходів від промерзання, оскільки культура не морозостійка.

Сіяти жито озиме як сидерат слід на глибину від 3 см у нормі до 180-200 кг/га з другої половини серпня до кінця вересня. Можна висівати як восени, так і навесні. Перевага весняного посіву озимого жита на сидерат в утворенні густої зеленої маси. 

Мінеральні добрива

Вся інформація про мінеральні добрива

Капустяні як сидерати

Не гірші медоноси для бджіл за бобові сидерати — гірчиця і ріпак. Вони містять ефірні масла, які мають інсектицидний, фунгіцидний та навіть нематодоцидний ефект та можуть зменшити витрати на добрива і ЗЗР. 

Гірчиця біла — сидерат із знезаражувальним ефектом

Фахівці стверджують, що сівба гірчиці білої дозволяє зменшити витрати на добрива на 30-50%, а на засоби захисту рослин — на 20-30%. Зокрема, доцільно висівати гірчицю там, де існує проблема накопичення склеротиніозу в ґрунті. Логічно, що ріпак тут не зарадить. 

Справа в тому, що кореневі виділення гірчиці провокують вихід склероцій зі стану спокою. Склероції проростають, але перезимувати не можуть і гинуть. Гірчиця біла також пригнічує збудників фітофторозу, фузаріозу, кореневої гнилі та ризоктоніозу.

Біла гірчиця накопичує до 20-30 т/га зеленої маси, що рівноцінно внесенню 20 т/га гною. 1 т сухої маси гірчиці поповнює ґрунт 15-25 кг азоту, 5 кг фосфору та до 80 кг калію. Стрижневий корінь здатний проникати на глибину до 3 м добре аерує ґрунт. Єдиний недолік гірчиці та ріпаку як сидеральних культур — вузьке співвідношення С:N у вегетативній масі, що може негативно позначитися на вмісті гумусу в ґрунті. Фахівці рекомендують вносити 10 т/га підстилкового гною до заробки решток.

Гірчиця підходить для всіх типів ґрунтів крім глинистих, невибаглива до вологозабезпечення.

Висівають її в нормі 15-25 кг/га на глибину 2,5-3 см. 

Ріпак ярий як сидерат хороший, але не частіше разу на 3-4 роки

Ріпак здатний збільшити вміст органічної речовини в ґрунті у кількості, еквівалентній внесенню 10-15 т/га гною. Розвинена коренева система, як і у гірчиці, здатна видобувати вологу з нижніх шарів ґрунту, насичуючи його киснем, що добре для зростання у посушливих умовах. А наявність ефірних масел робить ріпак ефективним у пригніченні розвитку багатьох ґрунтових хвороб і шкідників.

Вимоги до ґрунтів: тільки не кислі і заболочені, на решті розвивається добре. З недоліків — ріпак ярий не можна тримати як сидерат частіше, ніж раз на 3-4 роки. 

Сіяти на глибину 2-3 см.

Читайте також: Один ріпак — два досвіди вирощування на Волині і Дніпропетровщині

Заробляти масу сидератів слід не глибше 15 см, щоб створити ефект мульчі та сприяти мінералізації рослинних решток.

Для різних умов господарювання вибір сидератів великий. Фацелія, люпин і жито характеризуються високою толерантністю до бідних ґрунтів. Тоді як кінські боби краще висівати на вологозабезпечених ґрунтах. У посушливих областях вирощувати рослини, стійкі до нестачі вологи — фацелію, еспарцет, ріпак. На піщаних ґрунтах добре розвиватимуться озиме жито, еспарцет, конбшина і фацелія. На кислих — люпин і вика. 

© Меланія Несмачна, SuperAgronom.com

У фото та відео про життя і роботу агрономів з Instagram SuperAgronom