Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.
Молоді хлібороби молодої держави: перше покоління агрономів часів незалежності
Від моменту, як Україна нарешті стала незалежною державою, минуло 26 років. Хтось скаже «вже 26», хтось — «усього 26». А ми скажемо, що за цей час вже встигло вирости перше покоління агрономів – ровесників незалежності. Яке воно, молоде поповнення вітчизняного аграрного сектору?
Як їм працюється, про що мріють, до чого прагнуть? SuperAgronom.com поспілкувався з деякими із них, тож зустрічайте розповіді про аграрну молодь, як-то кажуть, «із перших уст».
Артур Радовський: Щоб стати справжнім творцем, потрібно спочатку попрацювати простим виконавцем
Артур Радовський народився на початку 1992 року, тому зараз він — представник найпершого з часів незалежності покоління агрономів, яке виросло вже в Україні. Своє бажання стати агрономом пояснює так:
«Я виріс у селі, мої батьки і батьки моїх батьків все життя працювали на землі, я змалку знаю, що таке сільське господарство. Тому й вирішив працювати саме в агросекторі. Вступив до Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва, та спочатку планував стати ґрунтознавцем. Але пізніше, вже трохи провчившись, побувавши кілька разів на практиках у різних регіонах країни, я все-таки зрозумів, що хотів би бути агрономом. У підсумку отримав спеціальність агронома».
Закінчивши у 2013 році ВНЗ, молодий випускник одразу пішов працювати за фахом, в одне з господарств агрохолдингу Ukrlandfarming. На сьогодні має трирічний досвід роботи та чітке переконання: професію обрав правильно.
У господарстві, де працює Артур, вирощують зазвичай соняшник, кукурудзу, сою, пшеницю. Тому за не надто довгий термін своєї роботи він ще не встиг випробувати та вивчити усі поширені в Україні культури. Але сподівається, що з часом отримає потрібний досвід та значно розширить свої знання.
«Я, коли тільки прийшов працювати, взагалі мав дуже мале уявлення і про саму роботу, і про технології вирощування. Ні для кого не секрет, що у вишах нас вчать зовсім не тому, що ми потім бачимо на полі. Техніки нової взагалі за роки навчання не бачив жодного разу. Тому з отриманням диплому моє навчання не закінчилося. Вчився знову вже на полях, на практиці, й зараз продовжую вчитися, набиратися досвіду, освоювати нові технології».
За словами Артура Радовського, завжди потрібно звертатися за допомогою до більш досвідчених агрономів, і він сам не раз це робив. Адже досвід людей, які роками працюють на землі та добре знають кожну вирощувану культуру, безцінний.
«У житті все зовсім не так, як у книжках описано, і жодна книжка не дасть тієї користі, яку можна отримати від розмови з досвідченим спеціалістом. Тому за допомогою звертаюся, коли потрібно, переймаю корисний досвід від старших поколінь. А як же по-іншому?», — сміється молодий агроном.
Він зізнається: спочатку працювати було важко. Чомусь так склалося у нас, що молодь багато старших працівників всерйоз не сприймають, і повагу та авторитет ще потрібно завоювати. За словами Артура Радовського, ситуації траплялися різні, не завжди удвічі старші підлеглі хотіли слухати «дуже вже молодого» агронома. Проте завжди намагався та намагається знаходити спільну мову, швидко налагоджувати роботу.
«Часто чую, що агроном — це творча професія, це постійні пошуки нових рішень і технологій. Але в мене поки що не було багато можливостей саме для такої творчості, зараз я, скоріше, просто виконавець, такий собі «аграрний менеджер» на полі. Та у майбутньому, думаю, ситуація зміниться. Коли наберуся більше досвіду, коли буду мати ще більше знань, тоді зможу сам приймати найбільш відповідальні рішення та планувати технології. Зараз хочеться, звісно, все робити на свій розсуд, але розумію, що тому, хто хоче бути справжнім творцем, потрібно спочатку попрацювати простим виконавцем, зрозуміти усі деталі», — говорить Артур.
Поки що улюбленою культурою називає кукурудзу, бо вивчив її найкраще та добре вже знає, що потрібно рослинам на кожному етапі розвитку. Та не виключає, що в майбутньому, коли краще вивчить більш широкий спектр культур, у нього з’являться нові «улюбленці». Адже все тільки починається, і попереду у молодого агронома ще багато відкриттів, можливостей та планів.
Михайло Гринишин: Той, хто хоче чогось досягти, має працювати
Михайло Гринишин належить, можна сказати, до наймолодшого покоління українських агрономів. Народився він у 1992 році — країна вже цілий рік була незалежною. Освіту отримав у Львівському національному аграрному університеті, закінчивши у 2015 році. Тоді ж почався і його агрономічний стаж. Михайлові пощастило — свої перші кроки вони зробили разом — він і «Дубенська аграрна компанія», в якій нині працює молодий агроном.
Власники компанії свого часу також закінчували цей аграрний вуз. І коли постало питання підбору кадрів для новоствореного підприємства, прийшли до альма матер. Саме там їм і порекомендували перспективного хлопця. А після особистого знайомства рішення було прийнято — беремо!
Із листопада 2015 року Михайло Гринишин долучився до початку розбудови нової аграрної компанії. Спочатку, звісно, отримав посаду помічника. А незабаром — зарекомендувавши себе як доброго фахівця — став повноправним агрономом.
Як зізнається Михайло, відчуття, що ти стояв у витоків компанії, причетний до її розбудови, спільно з усім колективом працюєш на її розвиток, — дуже надихає. Втім, доводиться багато працювати не лише на полі, а й над собою, підвищувати професійні знання, набиратися нового досвіду.
«З отриманих в університеті знань у роботі знадобилося, може, відсотків 30, — каже Михайло. — Аграрна сфера зараз дуже швидко розвивається. У вузах не встигають переорієнтовуватися. Доводиться переучуватися «на ходу».
Тим більше, що молода компанія з самого початку орієнтується і на нову техніку, й на нові аграрні технології. Михайло Гринишин, як поки що єдиний агроном підприємства, не втомлюється займатися самоосвітою — читає додаткову літературу (і сайт SuperAgronom.com, до речі), їздить на всі можливі семінари, відвідує дні поля. Хоч і важко викроювати для цього час, але Михайло вважає, що без орієнтування на ринку новинок розвиток неможливий. До того ж зараз він вже має помічника, молодшого спеціаліста — також молодого колегу, який проходить випробувальний термін. Адже компанія збільшує земельний банк, розширюється, й одному вже не впоратися.
Зараз «Дубенська аграрна компанія» обробляє близько 4 тис. га землі. Цього року на них вирощували озимі ріпак, пшеницю і ячмінь, а також горох, сою, кукурудзу. Як зазначає Михайло, нинішній сезон у їхньому регіоні був більш-менш сприятливим. Тож врожаями вони задоволені. Зокрема, пшениці зібрали 9,1 т/га, ріпаку 4,4 т/га, а гороху — 5 т/га. Горох порадував особливо, адже минулого року він дав урожайність 3,6 т/га. Цьогоріч доклали зусиль, врахували всі чинники — й відразу отримали +1,4 т/га. Для агронома це справді приємно.
Втім, Гринишин зізнається, що на сьогодні улюбленою культурою є ріпак. Адже займається його вирощуванням вперше. Тому довелося ближче познайомитися з ним, глибше його вивчити, приділяти йому більше часу, доглядати — як за «рідним».
І справді, молодий агроном дедалі більше закохується у свою професію. Хоч народився й виріс у селі (Піщане, Стрийського району Львівської області), батьки до сільського господарства стосунку не мають. Зате старший двоюрідний брат, який працює у цій сфері, порадив: «Йди вчитися на агронома, не пожалкуєш!». Михайло згадує, що навіть на першому курсі ще не розумів суті цієї професії. І лише десь на 3-му справді захопився. І жодного разу не пожалкував про обраний шлях. Хоч він і нелегкий. Багато роботи, багато відповідальності. Але це якраз пасує характеру Михайла.
«Той, хто хоче в цьому житті чогось досягти, зокрема й матеріального благополуччя, має працювати, — запевняє Гринишин. — До того ж, я вважаю, що сьогодні в Україні агроном — це найперспективніша професія. Подивіться, як швидко розвивається наш аграрний сектор. Зараз тут впроваджуються найбільш передові технології. І я радий, що причетний до цих процесів».
Молодий фахівець стверджує, що зараз основним його захопленням є робота. Практично весь час присвячує їй. Тим більше, що такому ж молодому підприємству, щоб конкурувати, потрібно енергійно розвиватися і, зрештою, стабілізуватися. Але в сезон затишшя Михайло вирушає з села Тараканів Дубенського району Рівненської області (тут розташовано його місце роботи) за 300 км — до родини на Львівщині. Серце його залишається ще там. Хоча надії і сподівання покладає саме на Рівненщину, на компанію, біля «витоків» якої йому пощастило стояти та до розвитку якої докладає зусилля й донині.
Антон Басанець: Мета у мене одна — рости й розвиватися у обраній професії
Антон Басанець — людина, яку можна назвати спадковим агрономом, адже він змалечку бачив перед собою приклад батька, котрий уже півжиття працює саме агрономом. Проте професію обирав самостійно, без вказівки батьків.
«Вирішив бути саме агрономом, бо на землі працювати подобається. Яка вона, та робота, бачив на прикладі батька, тому приблизно розумів, куди йду. І якби зараз запропонували змінити професію, надали всі можливості та змалювали чудові перспективи десь на іншому місці роботи, я б відмовився», — говорить він.
Тож після закінчення школи вступив до Маловисторопського сільськогосподарського технікуму, щоб отримати обрану спеціальність. Після технікуму влаштувався працювати агрономом у Лебединську філію ПрАТ «Райз-Максимко». Проте, навіть уже маючи спеціальність та роботу за фахом, вирішив, що агрономові таки потрібна вища освіта. І вступив до Сумського національного аграрного університету, який закінчив у 2013 році.
Поєднувати роботу та навчання було важкувато, зізнається Антон. До того ж він виявився наймолодшим спеціалістом у господарстві, тому вливатися у колектив довелося поступово. Нехай і не одразу, але він домігся визнання старшими колегами та зміг завоювати авторитет серед механізаторів, які були часто вдвічі, а то й утричі старшими за молодого агронома.
«Я працюю з 2011 року, тобто вже шостий рік. Бувало всяке, на початку і помилявся, і не дуже справлявся з обсягом робіт. Старався, вчився, звикав, не соромився перепитувати двічі, якщо не розумів якісь моменти у роботі. Тепер уже знаю, що свою професію точно не проміняю на жодну іншу. Працюватиму на землі, що б там не було. Залюбки став би фермером та працював би ще більше, але де ж тієї землі для заснування власного господарства узяти», — посміхається Антон Басанець.
І хоч свою роботу назвати легкою не може, вважає, що обрав правильний шлях. Адже щось створювати власноруч, бачити конкретний результат своєї праці та знати, що він дійсно приносить користь — набагато краще, ніж займатися якоюсь більш абстрактною діяльністю.
На запитання про улюблені чи не дуже улюблені культури лише сміється. Каже, що любить вирощувати усе, але найбільше подобаються соя та кукурудза. Бо це «вдячні» культури, які на правильні догляд та технологію вирощування залюбки відгукуються хорошим урожаєм. А от цукрові буряки, каже Антон, він не дуже полюбляє.
«Вони урожайні, вони прибуткові, але дуже вже вередливі. Потребують складної технології вирощування та чіткого дотримання строків виконання усіх операцій. Але й це не біда, поганий той агроном, який роботи боїться. Найгірше у буряках — це транспортування урожаю до кінцевого пункту прийому. Коли вирощували буряки, саме з цим етапом дуже намучилися. Тому спогади про культуру не найприємніші», — говорить агроном.
За роки роботи з агронома відділку Антон Басанець встиг дорости до головного агронома філії, хоч і не вважає це величезним досягненням. Усе найцікавіше, каже він, ще попереду.
«Мета у мене одна — рости та розвиватися у обраній професії, стати гарним фахівцем, набути всебічного досвіду. Рухатися є куди, адже кар’єру я лише починаю», — зауважує він.
Іван Сачук: Потрібно вміти не тільки брати від землі, а й віддавати
Іван Сачук, який народився на початку 1992 року, — ще один яскравий представник молодого покоління наших агрономів. Він розповідає, що із сільським господарством був добре знайомий вже з дитинства.
«Мені у дитинстві дуже подобалось допомагати батькам, які працювали у сільському господарстві, а саме — у тваринництві. І коли постала необхідність обирати професію, вирішив також залишатися у сільському господарстві, але займатися рослинництвом. Ось так і став агрономом», — говорить Іван.
Спочатку навчався у Житомирському агротехнічному коледжі, а після його закінчення здобував ще й вищу освіту у Житомирському агроекологічному університеті, який закінчив у 2014 році. Працювати починав у своєму рідному селі Будичани Чуднівського району Житомирської області.
«Я починав роботу як молодший агроном у ТОВ «Укрінагропром», а зараз вже працюю на посаді головного агронома в СТОВ «Ліщинське», котре входить до складу агрохолдингу AgroGeneration. Вирощуємо озиму пшеницю, озимий та ярий ячмінь, сою, соняшник, кукурудзу, гречку. Мені подобається вирощувати усі культури, але найбільше до душі кукурудза», — розповідає молодий фахівець.
Свою професію Іван Сачук міняти не збирається за жодних умов. Каже, що найбільше у обраній спеціальності йому подобається спілкування з землею, праця на свіжому повітрі, життя в гармонії з природою.
«У своїй роботі найбільше люблю те, що ти можеш зробити справжнє диво. Адже з маленької зернинки виростає щось дуже корисне для людей. Це робота цікава. І в ній також мають бути присутні творчість, неформальний підхід до справи, любов до результатів своєї праці. Потрібно вміти не тільки брати від землі, а й віддавати, тоді результати будуть дійсно вражаючими», — говорить Іван Сачук.
Про обрану спеціальність фахівець говорить з ентузіазмом, помітно, що він дійсно любить і свою роботу, і землю, на якій працює. У подальших планах — розвиватися у професії, здобувати більше досвіду, відкривати нові простори для творчості. Залишається лише побажати успіху людині, яка по-справжньому закохана у свою професію.
Василь Сачук: Труднощі тимчасові, а любов до землі — постійна
Василь Сачук став агрономом майже так само, як і його брат Іван: змалечку допомагав батькам, і на городі у власному підсобному господарстві, і на роботі. Поступово дійшов висновку, що працювати на землі йому подобається найбільше, тому вступив до Житомирського агротехнічного коледжу, а після його закінчення — до Житомирського агроекологічного університету.
«Я з дитинства мріяв пов’язати своє життя з сільським господарством, вирішив здобути професію агронома та працювати у рослинництві. Після навчання пройшов виробничу практику у СГ «Дружба» як молодший агроном. Саме під час роботи остаточно зрозумів, що агрономія — це дійсно моє покликання», — розповідає Василь Сачук.
Вже у 2014 році, майже одразу після закінчення університету, Василь взяв участь у конкурсі «Кращий молодий агроном». Був впевнений у своїх силах, адже недарма сумлінно навчався та переймав досвід старших колег під час практики. І впевненість не підвела — молодий агроном зайняв перше місце у конкурсі, у номінації «Захист рослин».
«На даний час я працюю на Кіровоградщині, у СФГ «Дєдов». Вирощуємо кукурудзу, сою, озиму пшеницю, нут. Робота моя мені, як і раніше, подобається, у колективі стосунки склалися непогані. Проте інколи буває важкувато працювати з механізаторами, які набагато старші та не дуже хочуть дослухатися до молодого «керівництва», — говорить фахівець.
Проте, впевнений він, усі труднощі тимчасові, а от любов до землі — постійна, і залишати свою професію Василь Сачук не хоче ані зараз, ані в майбутньому. Тому буде набиратися досвіду, вивчати новітні технології та опановувати усі агрономічні хитрощі, щоб стати іще кращим фахівцем.
«Вирощувати необхідно усі культури, усі вони важливі та потрібні. Але мені за роки роботи, все ж таки, найбільше припала до душі кукурудза. Культура досить невибаглива та вдячна, мені подобається її вирощувати, подобається бачити, як вкладені зусилля обертаються гарним урожаєм», — зазначає Василь Сачук.
Його шлях у сільському господарстві, упевнений молодий агроном, ще тільки починається. І саме від нього залежить, яким буде цей шлях: непримітним та буденним чи яскравим, сповненим нових емоцій і цікавих подій. Ми ж, зі свого боку, впевнені, що й у Василя Сачука, і в інших молодих агрономів усе вийде. Адже головне — мати бажання досягти успіху та наснагу постійно працювати над собою.
Молоді, амбітні, цілеспрямовані — саме таке враження склалося у SuperAgronom.com про нове покоління агрономів часів незалежності. Здібної та працьовитої молоді у аграрному секторі зараз вистачає, і це не може не тішити.
Олена Басанець, Алла Гусарова, SuperAgronom.com