Три роки після Каховської катастрофи: як руйнування ГЕС та осушення Каховського водосховища змінило Південь України

Проте її справжні наслідки виявилися значно глибшими, масштабнішими та довготривалішими.

Рисунок 1: Трансформація Каховського водосховища та прилеглих агроландшафтів у липні 2021 та 2025 років

Опис рисунка: На супутникових знімках представлено стан Каховського водосховища та прилеглих територій до руйнування Каховської ГЕС (2021 р.) і через два роки після осушення водосховища (2025 р.). Зображення демонструють повне зникнення водного дзеркала, трансформацію гідрологічної системи, різке зменшення площ зрошуваних земель та посилення аридизації агроландшафтів Півдня України. У 2025 році чітко простежуються деградація рослинного покриву, висушування територій і формування нових посттехногенних ландшафтів на місці колишнього водосховища

Каховська ГЕС була не просто електростанцією. Разом із Каховським водосховищем вона понад 60 років забезпечувала водою Південь України. Від цієї системи залежали міста й села, промисловість, енергетика, сільське господарство, судноплавство, рибне господарство та природні екосистеми регіону.

До руйнування греблі Каховське водосховище було головним водним ядром регіону та виконувало роль стратегічного гідрологічного і кліматорегулюючого буфера степової зони України. Його площа становила 2155 км², повний об’єм – 18,2 км³, а корисний запас води – 6,8 км³. Водосховище забезпечувало функціонування однієї з найбільших іригаційних систем Європи та підтримувало зрошення понад 600 тис. га сільськогосподарських угідь у Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях.

Лише в Херсонській області проєктна площа зрошення становила 426,4 тис. га – майже 20 % усіх зрошуваних земель України. У 2003–2021 роках фактичне використання зрошуваних земель області коливалося в межах 250–315 тис. га. До 2014 року води Каховського водосховища також забезпечували значну частину зрошуваних земель Автономної Республіки Крим. У період максимального розвитку Північно-Кримського каналу площа зрошення в Криму перевищувала 350–400 тис. га, а до 2014 року фактично становила близько 130–140 тис. га. Після перекриття Північно-Кримського каналу у 2014 році вона скоротилася до 14–17 тис. га.

До 2023 року ця водна система забезпечувала потреби понад одного мільйона людей, а також підтримувала роботу промислових підприємств, енергетики та аграрного сектору. Від вод Каховського водосховища залежало водопостачання Кривого Рогу, Нікополя, Енергодара, Мелітополя, Бердянська та понад 500 населених пунктів степового Півдня України.

Для степової зони Півдня України вода є критично важливим ресурсом, оскільки щорічно випадає 300–500 мм опадів, причому майже кожного другого року їхня кількість не перевищує 400 мм. Потенційна евапотранспірація (випаровування) приблизно вдвічі перевищує атмосферні опади, що формує хронічний природний дефіцит вологи та обмежує природну продуктивність незрошуваних земель. У критичний період вегетації (травень–вересень) сума опадів у напрямку з півдня на північ регіону варіює від 155 до 330 мм. Тому зрошення компенсувало дефіцит природного зволоження на рівні 80–200 мм, а у посушливі роки – до 300 мм. Загальна водоподача на зрошуваних масивах становила 345–410 мм, що забезпечувало підвищення біокліматичного потенціалу агроландшафтів у 1,7 рази і більше, а врожайності сільськогосподарських культур – приблизно у 2,5 рази. Таким чином, іригація історично виступала ключовим чинником підтримання аграрної продуктивності та екологічної стабільності степових агроландшафтів.

Проте значення Каховського водосховища виходило далеко за межі сільського господарства. Воно виконувало роль потужного гідрологічного буфера для всього регіону (рисунок 2). Великі об’єми води накопичували й поступово віддавали вологу, підтримували рівень ґрунтових вод, пом’якшували температурні коливання та формували локальний зволожений мікроклімат.

Рисунок 2. Просторовий розподіл гідротехнічних і природних чинників перерозподілу вологи на території Херсонської області: a – розміщення зрошуваних земель і магістральних каналів; b – території з рівнем залягання ґрунтових вод до 5 м; c – мережа природних водотоків та гідрологічного перерозподілу вологи

Опис рисунка: На рисунку відображено взаємозв’язок між системою зрошення, гідрологічними умовами та просторовим розподілом вологи в межах Херсонської області. Показано, що основні площі зрошуваного землеробства були приурочені до зони впливу Каховського водосховища, магістральних каналів і територій із близьким заляганням ґрунтових вод. Просторове поєднання іригаційної інфраструктури, природних водотоків і гідрологічної буферності формувало основу водозабезпечення та біокліматичної стійкості агроландшафтів Півдня України. Після руйнування Каховської ГЕС ця система зазнала масштабної дестабілізації, що сприяло посиленню аридизації територій.

Фактично водосховище забезпечувало біокліматичну стійкість території – здатність екосистем і агроландшафтів витримувати посухи, хвилі спеки та дефіцит природного зволоження. Саме тому після його втрати Південь України почав швидко переходити у значно більш посушливий і кліматично вразливий стан.

Після руйнування греблі Каховської ГЕС і осушення водосховища ця система фактично перестала існувати. Було порушено гідрологічну буферність і біокліматичну стійкість територій. Вода припинила надходити до магістральних каналів, різко знизився рівень ґрунтових вод, а землі, які десятиліттями отримували додаткову вологу, перейшли до богарного, екстремально посушливого типу господарювання.

Науковці називають цей процес постірригаційною аридизацією. Простими словами – це висушування території після втрати зрошення та гідрологічного буферу. Ґрунт втрачає вологу, поверхня сильніше нагрівається, рослинність слабшає, а земля стає менш продуктивною.

Особливо помітними ці зміни стали у 2024–2025 роках. Супутникові спостереження засвідчили різке зменшення запасів ґрунтової вологи, перегрів поверхні та погіршення стану рослинного покриву. Якщо у 2021 році більшість зрошуваних територій перебувала у зоні доброго вологозабезпечення, то у 2024–2025 роках на значних площах уже домінував сильний або критичний водний стрес (рисунок 3 і 4).

Рисунок 3: Просторово-часова динаміка індексу ґрунтової вологості Soil Water Index (SWI) на території Херсонської області у 2021–2025 роках

Опис рисунка: На рисунку представлено зміни просторового розподілу ґрунтової вологості (SWI) на території Херсонської області впродовж 2021–2025 років. У 2021 році переважна частина території, особливо в зоні впливу зрошення та Каховського водосховища, характеризувалася достатнім і високим рівнем вологозабезпечення. У 2022 році спостерігається початок деградації водного режиму та збільшення площ із помірним і сильним дефіцитом вологи. Після руйнування Каховської ГЕС та осушення водосховища у 2023 році процеси аридизації різко посилилися. У 2024–2025 роках більшість території Херсонської області перейшла до зон сильного та критичного водного стресу з індексом SWI < 20–30 %, що свідчить про масштабне висушування ґрунтів, втрату гідрологічної буферності та деградацію зрошуваних агроландшафтів.

Рисунок 4. Динаміка індексу ґрунтової вологості Soil Water Index (SWI) на зрошуваних землях Херсонської області у 2021–2025 роках

Опис рисунка: На графіку відображено часову динаміку індексу ґрунтової вологості (SWI) на зрошуваних землях Херсонської області у 2021–2025 роках. У 2021 році показники SWI переважно відповідали умовам достатнього вологозабезпечення та стабільного функціонування зрошення. Починаючи з 2022 року простежується поступове зниження рівня ґрунтової вологи, що посилилося внаслідок воєнних дій і порушення роботи водогосподарської інфраструктури. Після руйнування Каховської ГЕС у червні 2023 року відбулося різке погіршення водного режиму території. У 2024–2025 роках значення SWI переважно перейшли до зони сильного та критичного дефіциту вологи. Лінія тренду демонструє стійку негативну тенденцію зниження ґрунтової вологості (r² = 0,804), що підтверджує розвиток процесів постірригаційної аридизації та втрату гідрологічної стійкості зрошуваних агроландшафтів Півдня України. 

Після втрати зрошення пікові значення біопродуктивності рослинного покриву знизилися більш ніж удвічі (рисунок 5 і 6). Це означає фактичний перехід від високопродуктивних зрошуваних агроценозів до депресивного стану з ознаками хронічної ґрунтової посухи.

Рисунок 5: Просторово-часова динаміка інтегрального індексу хлорофілу (OTCI) та деградації рослинного покриву зрошуваних агроекосистем Херсонської області у 2021–2025 роках

Опис рисунка: На рисунку представлено зміни просторового розподілу інтегрального індексу хлорофілу OTCI (Optical Terrestrial Chlorophyll Index), який характеризує фізіологічний стан і продуктивність рослинного покриву на території Херсонської області у 2021–2025 роках. У 2021 році зрошувані агроландшафти та гідрологічно добре зволожені території характеризувалися високими значеннями OTCI, що свідчило про добрий стан рослинності, достатнє вологозабезпечення, стабільне функціонування зрошення та високу гідрологічну буферність території. У 2022 році фіксуються перші ознаки погіршення фізіологічного стану рослинного покриву внаслідок воєнних дій, порушення агротехнологій і часткової дестабілізації водопостачання. Після руйнування Каховської ГЕС та осушення водосховища процеси деградації рослинного покриву різко посилилися. У 2024–2025 роках на більшості території області домінують низькі значення OTCI (<1,8–2,2), що свідчить про розвиток хронічного водного та теплового стресу, зниження вмісту хлорофілу, пригнічення біопродуктивності та деградацію зрошуваних та прилеглих агроекосистем.

Рисунок 6: Динаміка інтегрального індексу хлорофілу OTCI на зрошуваних землях Херсонської області у 2021–2025 роках (червень–серпень)

Опис рисунка: На графіку представлено динаміку інтегрального індексу хлорофілу OTCI (Optical Terrestrial Chlorophyll Index) на зрошуваних землях Херсонської області у літній період 2021–2025 років. Індекс OTCI характеризує фізіологічний стан рослинності, інтенсивність фотосинтетичної активності та рівень біопродуктивності агроекосистем. У 2021 році спостерігалися найвищі значення OTCI (до 4,5–5,0), що відповідало умовам достатнього вологозабезпечення, стабільного функціонування зрошення та високої продуктивності рослинного покриву. Після руйнування Каховської ГЕС відбулося різке зниження значень OTCI, що свідчить про погіршення фізіологічного стану рослинності та розвиток водного стресу. У 2024–2025 роках показники OTCI стабілізувалися на низькому рівні (переважно 1,4–2,0), що характеризує хронічний дефіцит вологи, пригнічення фотосинтетичної активності, зниження вмісту хлорофілу та деградацію зрошуваних та прилеглих  агроекосистем Півдня України.

Разом із втратою водосховища регіон втратив і свою природну гідрологічну буферність. Раніше водосховище частково компенсувало дефіцит опадів, стримувало перегрів поверхні та стабілізувало локальний водний баланс. Після осушення ці механізми перестали працювати.

У результаті формується самопідсилювальний механізм деградації: менше вологи – вища температура поверхні – слабша рослинність – ще швидша втрата вологи. Це призводить до подальшого руйнування біокліматичної стійкості території та посилення кліматичної вразливості Півдня України.

У літній період 2024–2025 років (рисунок 7) температура поверхні ґрунту на окремих територіях Півдня України сягала 60–67°C, а температура повітря досягала й перевищувала +38-40°C. Такі умови сприяють розвитку екстремального теплового стресу, деградації рослинного покриву та формуванню осередків «островів тепла».

Рисунок 7: Просторові зміни температури поверхні та стану агроландшафтів у зоні Каховського водосховища в липні 2021, 2024 та 2025 років

Опис рисунка: На рисунку представлено супутникові зображення території Каховського водосховища та прилеглих агроландшафтів у липні 2021, 2024 та 2025 років у натуральних кольорах і за показниками температури поверхні (Surface Temperature). У 2021 році акваторія Каховського водосховища та зрошувані землі формували виражений охолоджувальний ефект. Значні площі активного зрошення характеризувалися високою біопродуктивністю та нижчими температурами поверхні завдяки достатньому вологозабезпеченню й інтенсивному випаровуванню. Після руйнування Каховської ГЕС та осушення водосховища у 2023 році ситуація кардинально змінилася. У 2024–2025 роках спостерігається повне зникнення водного дзеркала, різке скорочення площ активного зрошення, деградація рослинного покриву та формування масштабних зон перегріву поверхні. Температурні карти демонструють суттєве посилення теплового стресу й формування суцільних «островів тепла» на територіях колишніх зрошуваних та прилеглих агроландшафтів. Рисунок наочно ілюструє втрату кліматорегулюючої функції Каховського водосховища, втрату гідрологічної буферності та посилення процесів постірригаційної аридизації території

Ці процеси безпосередньо позначилися на врожайності. У 2021 році врожайність зернових культур у зоні зрошення становила 4,5–5,0 т/га, соняшнику – 2,2–2,6 т/га. У 2022 році через воєнні чинники та часткове порушення водопостачання вона знизилася до 3,0–3,5 т/га для зернових і 1,5–1,8 т/га для соняшнику.

Після руйнування Каховської ГЕС у 2023 році врожайність зернових у найбільш постраждалих районах скоротилася до 2,0–2,5 т/га. У 2024 році – першому повному сезоні без стабільного зрошення – на тлі спеки та дефіциту опадів урожайність зернових становила 2,4–2,6 т/га, а соняшнику – 0,8–1,0 т/га.

Найкритичнішою стала ситуація у 2025 році, коли поєднання атмосферної та ґрунтової посухи, високих температур, весняних заморозків і повної відсутності поливу спричинило різке падіння продуктивності агросистем. На правобережжі Херсонщини врожайність зернових знизилася до 1,2–1,4 т/га, а соняшнику – до 0,2–0,7 т/га. Це на 70–90 % нижче довоєнного рівня (рисунок 8).

За експертними оцінками, у 2024 році на правобережжі Херсонської області було втрачено близько 40 % посівів, а у 2025 році – понад 60 %. Потенційні щорічні втрати аграрного виробництва становлять до 4 млн тонн зерна або понад 1,5 млрд доларів США.

Рисунок 8: Стан посівів і прояви ґрунтової посухи на правобережжі Херсонської області у 2025 році

Опис рисунка: На фотографіях представлено стан сільськогосподарських культур на правобережжі Херсонської області у 2025 році в умовах тривалої атмосферної та ґрунтової посухи після втрати зрошення та гідрологічного буферу. Зафіксовано критичний водний стрес рослин, пригнічення росту, передчасне висихання та часткову або майже повну загибель посівів. Рослинний покрив характеризується низькою щільністю, слабким розвитком біомаси та ознаками деградації агроценозів. На окремих ділянках спостерігається повне висихання рослин і формування відкритої пересушеної поверхні ґрунту з ознаками дегуміфікації та втрати структурності. Рисунок ілюструє наслідки постірригаційної аридизації, руйнування систем зрошення та посилення екстремальних гідротермічних умов у степовій зоні Півдня України після осушення Каховського водосховища

Деградація зрошуваного землеробства Півдня України має не лише регіональний, а й глобальний вимір. До повномасштабної війни Україна забезпечувала близько 10 % світового експорту пшениці, понад 15 % експорту кукурудзи та майже 50 % світового експорту соняшникової олії. Тому скорочення площ зрошуваного землеробства, зниження врожайності та деградація агроландшафтів впливають не лише на фермерів Півдня України, а й на продовольчу безпеку країн, залежних від української аграрної продукції.

Разом із деградацією агроландшафтів активізуються пилові бурі, дефляція, вторинне засолення, дегуміфікація ґрунтів і ризики опустелювання. У межах Херсонської області фіксуються просторово розподілені осередки зриву та перенесення ґрунтового шару площею від 10–150 га до масштабних епіцентрів дефляції площею 100–3000 га (рисунок 9). Це означає втрату найціннішого – родючого верхнього шару ґрунту.

Рисунок 9: Деградація агроландшафтів, розвиток дефляційних процесів і втрата зрошення на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонської області у 2024–2025 роках

Опис рисунка: На рисунку представлено прояви деградації агроландшафтів тимчасово окупованого лівобережжя Херсонської області після руйнування Каховської ГЕС, втрати зрошення та в умовах воєнних дій і тривалої окупації території російською федерацією. Верхня частина рисунка демонструє розвиток масштабних дефляційних процесів і пилових бур у 2024–2025 роках, які супроводжувалися зривом і перенесенням родючого шару ґрунту, вторинним засоленням, дегуміфікацією та зниженням родючості земель. За оцінками науковців, втрати ґрунту в окремих осередках дефляції становили від 150–300 т/га до 600 т/га. Білим контуром на верхньому знімку виділено найбільший осередок масштабної вітрової ерозії площею близько 3000 га. Нижня частина рисунка ілюструє різку трансформацію структури землекористування та стану агроландшафтів. Якщо у липні 2021 року територія характеризувалася інтенсивним функціонуванням зрошення та високою часткою активних посівів, то у липні 2025 року більшість площ перебувала у стані деградації, із різким скороченням площ зрошуваного землеробства та проявами виходу солей на поверхню ґрунту. На прикладі території площею близько 25 тис. га продемонстровано масштаби деградації земель, вторинного засолення та втрати продуктивності агроландшафтів. Рисунок наочно демонструє наслідки постірригаційної аридизації, втрати гідрологічної буферності, руйнування систем зрошення та посилення екологічної нестабільності агроекосистем Півдня України в умовах війни та тимчасової окупації лівобережжя Херсонщини російською федерацією.

Водночас руйнування Каховської ГЕС спричинило масштабну гуманітарну кризу. За різними оцінками, осушення водосховища значно погіршило водопостачання для 0,7–1,0 млн мешканців Півдня України. Частина громад була змушена переходити на альтернативні джерела водозабезпечення, а якість поверхневих вод суттєво погіршилася.

Читати також: Екологічна реальність і війна: як виживає аграрний сектор Півдня України — погляд науковців

Особливо небезпечним стало погіршення якості води. Після руйнування греблі відбулося масштабне винесення забруднювачів разом із донними відкладами через Дніпровсько-Бузьку естуарну систему до Чорного моря. Площа акваторії з ознаками погіршення якості води та підвищеного забруднення сягнула понад 6800 км² (рисунок 10). Для окремих біогенних і токсичних речовин зафіксовано перевищення гранично допустимих концентрацій у 1,1–51,8 раза. У подальшому це може посилювати вторинне забруднення поверхневих вод.

Рисунок 10: Масштабне поширення забруднених вод у північно-західній частині Чорного моря після руйнування Каховської ГЕС (Sentinel-3, 22 червня 2023 року)

Опис рисунка: На супутниковому знімку Sentinel-3 від 22 червня 2023 року зафіксовано масштабне поширення забруднених вод після руйнування греблі Каховської ГЕС. Унаслідок катастрофічного вивільнення водних мас відбулося винесення значних обсягів донних відкладів, органічних речовин, біогенних елементів і техногенних забруднювачів через Дніпровсько-Бузьку естуарну систему до північно-західної частини Чорного моря. На знімку чітко простежується зона поширення каламутних вод і трансформації гідрохімічного стану акваторії, яка охопила Дніпровсько-Бузький лиман та прибережні райони Чорного моря. Загальна площа акваторії з ознаками погіршення якості води та підвищеного забруднення перевищила 6800 км². Рисунок демонструє транскордонний масштаб екологічних наслідків Каховської катастрофи, порушення гідрологічного та гідробіологічного режиму морських екосистем, а також ризики вторинного забруднення прибережних вод Чорного моря.

Після осушення водосховища у Нижньому Дніпрі та Дніпровсько-Бузькому лимані сформувалися застійні зони зі зниженим водообміном. Порушення природної течії води сприяє накопиченню біогенних речовин, «цвітінню» води, дефіциту розчиненого кисню та погіршенню гідробіологічного стану водойм.

Додаткову загрозу становлять донні відклади колишнього водосховища. У них десятиліттями накопичувалися важкі метали, токсиканти, органічні речовини та інші забруднювачі. Під час паводків (рисунок 11), пилових бур або ерозійних процесів ці речовини знову потраплятимуть у воду, ґрунт і повітря.

Рисунок 11: Повторне масштабне поширення забруднених вод у північно-західній частині Чорного моря внаслідок повторного винесення донних відкладів і рослинних решток із території колишнього Каховського водосховища (Sentinel-3, 07 червня 2024 року)

Опис рисунка: На супутниковому знімку Sentinel-3 від 07 червня 2024 року зафіксовано повторне масштабне поширення забруднених і каламутних вод у північно-західній частині Чорного моря. Унаслідок паводкових процесів відбулося повторне винесення донних відкладів колишнього Каховського водосховища, органічних речовин і рослинних решток новосформованої рослинності через Дніпровсько-Бузьку естуарну систему до морської акваторії. На знімку простежується значне поширення зон із підвищеною каламутністю води та трансформацією гідрохімічного стану прибережних екосистем у межах Дніпровсько-Бузького лиману та акваторії Чорного моря. Це свідчить про формування довготривалих процесів вторинного забруднення після осушення Каховського водосховища. Рисунок демонструє, що екологічні наслідки Каховської катастрофи мають не одноразовий, а пролонгований характер. Повторне перенесення донних відкладів, органічної маси та потенційно токсичних речовин під час паводків і гідрологічних екстремумів створює додаткові ризики для якості води, гідробіологічного стану та екологічної стійкості прибережних екосистем Чорного моря.

На тлі воєнних дій Каховська катастрофа суттєво вплинула на економіку, стан довкілля та досягнення Цілей сталого розвитку Півдня України.

Ускладнено досягнення Цілі 1. У багатьох сільських громадах із сільським господарством було пов’язано понад половину населення. Коли зникає вода – скорочується виробництво, зменшуються доходи, втрачаються робочі місця, посилюється соціально-економічна нестабільність.

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Це далеко не повний перелік порушень досягнення Цілей сталого розвитку на Півдні України. Наслідки катастрофи значно глибші та багатовимірніші. Вони охоплюють водну безпеку, продовольство, здоров’я людей, зайнятість, інфраструктуру, енергетику, клімат, екосистеми та майбутнє громад.

Каховська катастрофа показала, наскільки тісно пов’язані вода, безпека, економіка, здоров’я людей і стан природи. Руйнування одного великого водного об’єкта запустило цілий ланцюг наслідків: від дефіциту води – до падіння врожайності, від руйнування інфраструктури – до втрати робочих місць, від висихання ґрунтів – до пилових бур, пожеж і ризиків для здоров’я.

Ця трагедія стала одним із наймасштабніших прикладів використання водної інфраструктури як інструменту війни. Український досвід показав, що атаки на водні системи здатні створювати довготривалі гуманітарні, економічні та безпекові наслідки. У сучасному світі вода стає не лише природним ресурсом, а й питанням національної безпеки, виживання громад і майбутнього регіонів.

Через три роки після катастрофи стає очевидним: відновлення Півдня України неможливе без нової водної політики. Йдеться не лише про відбудову зруйнованих об’єктів. Потрібні сучасні системи управління водними ресурсами, модернізація іригаційної інфраструктури, розвиток водозберігаючих технологій, адаптація аграрного виробництва до кліматичних змін та масштабні екологічні програми відновлення деградованих територій.

Водночас Каховська катастрофа поставила перед Україною складне стратегічне питання: якою має бути майбутня модель водного регулювання в південному регіоні? Йдеться не лише про технічне відновлення зруйнованої споруди. Необхідно визначити, як поєднати потреби водопостачання, зрошення, енергетики, екологічного відновлення та кліматичної адаптації.

Серед можливих підходів розглядаються відновлення водосховища, створення гібридної природно-штучної системи або розвиток альтернативних моделей водозабезпечення. Проте незалежно від обраного сценарію очевидно одне: без надійної водної системи Південь України втрачає основу своєї екологічної, економічної та соціальної стійкості.

Сьогодні Південь України є не лише територією втрат. Це також важливий простір для наукового аналізу, міжнародної співпраці та пошуку нових адаптивних моделей забезпечення стійкості в умовах війни, короткострокового перехідного періоду та довготривалого післявоєнного відновлення. Каховська катастрофа стала трагедією України й водночас глобальним прикладом того, як руйнування критичної водної інфраструктури в умовах війни здатне змінити майбутнє цілого регіону.

Головне питання сьогодні полягає не лише в тому, як повернути втрачене, а в тому, як сформувати для Півдня України нову модель стійкості – в умовах війни, кліматичних змін, водного дефіциту та необхідності післявоєнного відновлення.

Матеріал узагальнено за результатами комплексних досліджень учених Херсонського державного аграрно-економічного університету:
Пічура Віталій Іванович – доктор сільськогосподарських наук, професор
https://orcid.org/0000-0002-0358-1889 
Потравка Лариса Олександрівна – доктор економічних наук, професор
https://orcid.org/0000-0002-0011-2286 
Дослідження виконано за підтримки:
Канадського інституту українських студій (Canadian Institute of Ukrainian Studies, CIUS) Університету Альберти в межах Ihor Roman Bukowsky Sustainable Development Endowment Fund;
програми Documenting Ukraine Інституту гуманітарних наук (Institute for Human Sciences, IWM, Відень).