Технологія вирощування вівса від попередників до збирання. Особливості культури

Експорт став ключовим фактором підтримки внутрішнього балансу, наголошують експерти. За першу половину сезону Україна відвантажила близько 40 тис. т вівса — максимум за останні 10 років. Основний попит сформувався з боку Туреччини (приблизно 24 тис. т) та Індії (8,2 тис. т), що суттєво змінило географію збуту.

Окрему роль відіграє сегмент переробки. Поступове відновлення виробництва та експорту вівсяних круп і пластівців повертає інтерес з боку країн ЄС, Ізраїлю та ринків Африки.

Особливості та корисні характеристики вівса

Овес є цінним компонентом сівозміни з багатьма перевагами. Ця культура цінується за унікальні фітосанітарні властивості й дуже високу стійкість до хвороб і шкідників.

«З агротехнічного погляду овес у сівозміні — це чистий урожай і кращі умови для досягнення високої врожайності.З фінансового погляду — можливість значного зниження витрат на захист рослин порівняно з іншими зерновими культурами. Водночас овес дуже добре переносить ранню сівбу, тому краще за інші ярі зернові культури використовує весняну вологу. Також він добре росте практично на будь-якому ґрунті та має низькі вимоги до його pH», — зазначають науковці Центрального науково-дослідного центру експертизи сортів рослин Польщі .

Врожайність вівса в післяреєстраційних дослідах цього науково-дослідного центру за останні роки становила 6-7 т/га для стандарту і навіть близько 9 т/га для кращих сортів. У поєднанні з відносно низькими витратами на догляд посівів — через обмежену потребу в захисті рослин — це може дати привабливі економічні результати. Варто зазначити, що за прогнозами експертів, найближчим часом попит на зерно вівса зростатиме. Це пов’язано зі збільшенням попиту на певні харчові продукти, такі як безглютенові хлібобулочні вироби та мікрогрін, а також із дуже хорошою калорійністю зерна завдяки більшому об’єму оболонки зерна, ніж в інших злаків. Питома теплота зерна вівса, яке можна спалювати в котлах, становить 15-19 МДж/кг, а у випадку з пелетами — 23-25 ​​МДж/кг.

До корисних морфобіологічних ознак вівса зараховують швидкий стартовий розвиток кореневої системи і повне освоєння нею орного шару ґрунту, добре використання незначних опадів шаром 5-7 мм на початку вегетації та меншу залежність від весняної посухи, здатність витримувати короткочасні заморозки до мінус 5-7°С та відновлювати свій продуктивний потенціал за рахунок дощів, які випадають у першій половині літа.

Попередники для вівса та родючість ґрунту

Хибна думка щодо невибагливості вівса до попередників зумовлена, ймовірно, високою енергією укорінення та значною облистяністю рослин, унаслідок чого вони добре пригнічують бур’яни. Насправді овес буває продуктивнішим за розміщення після культур, які залишають після себе не засмічені поля та певну кількість поживних речовин.

Найкращими попередниками для вівса є зернобобові та баштанні культури. Небажано висівати там, де має місце цистоутворююча нематода (соя, ріпак, цукрові буряки). Також добре сіяти овес після кукурудзи, картоплі, льону, гречки, проса. Непоганим передпопередником може бути навіть соняшник, у більшості випадків чорнозем упродовж холодної пори року (дві зими) встигає відновити запаси доступної вологи. Через фітосанітарні проблеми небажано вирощувати овес в монокультурі та після ярого ячменю.

Овес — задовільний попередник для кукурудзи, соняшнику, сорго, він не висушує нижню частину коренеактивного шару ґрунту (100-150 см), покращує фітосанітарний стан агроценозу, вважається культурою-переривачем зернових ланок сівозміни. Змішані посіви вівса з однорічними бобовими культурами відносяться до кращих парозаймаючих посівів.

Овес менш вимогливий до родючості ґрунту, ніж інші ярі колосові (ячмінь, пшениця), що дає змогу за належної агротехніки і сприятливої погоди отримувати порівняно високі врожаї на чорноземах різного механічного складу та різної гумусованості. Це пояснюється специфікою функціонування його кореневої системи, яка здатна засвоювати поживні речовини із важкорозчинних сполук. Овес з усіх зернових колосових найменше знижує свою продуктивніть на еродованих ґрунтах.

Овес можна вирощувати на всіх типах осушуваних земель і висівати першою культурою при освоєнні перелогів, або після довготривалого вирощування багаторічних трав.

Овес добре росте на дерново-підзолистих ґрунтах. Торфові ґрунти з високим запасом азоту та ґрунтової вологи також є сприятливим середовищем для одержання високих врожаїв вівса, але мають суттєвий недолік: через надмірну кількість азоту в ґрунтах посіви вилягають, що затрудняє механізоване збирання і призводить до втрати частини врожаю. Хоча, при дотриманні всіх рекомендованих агрозаходів, виляганню вівса можна запобігти.

Культура потребує великої кількості вологи — особливо в період появи сходів. У цей же час треба уникати спеки, адже температура вище 30°С суттєво знизить врожайність. Тому посушливі райони і регіони, де початок літа є спекотним, не підійдуть для вирощування вівса.

Вибір сортів вівса та обробіток ґрунту

При виборі сорту вівса потрібно враховувати кліматичні умови регіону, надавати перевагу сортам, стійким до хвороб, і звертати увагу на урожайність та якість зерна.

«Моє попереднє місце роботи компанія Agricom Group, яка випускає вівсяні пластівці під торговою маркою Добродія, там пропрацював більше 8 років, і овес завжди був однією з головних культур. Його вирощуванню приділяли багато уваги, протестували багато сортів вівса, але найбільше сподобався сорт Айворі від компанії Saaten Union, він завжди демонстрував найкращі показники по врожайності та якості продукції. З вітчизняних сіяли Нептун та Парламентський, ці сорти є селекцією Носівської насіневої станції, тому добре районовані для вирощування в наших зонах, проте вони поступались по врожайності Айворі. Тому на цьому підприємстві ми також висіваємо овес сорту Айворі», — розповів Євген Горло, головний агроном Черняхівської Аграрної Групи.

Окрім продуктивності науковці також радять дивитися на стійкість того чи іншого сорту до хвороб, що є основною загрозою урожайності вівса.

Найбільш радикальним, економічно вигідним і екологічно безпечним заходом проти  хвороб є виведення і районування високопродуктивних сортів з польовою стійкістю до більшості захворювань. До таких можна віднести Аіст, Аркан, Бусол, Декамерон, Закат, Зірковий, Ірен, Нептун, Парламентський, Руль, Саргон, Скакун, Спурт, Стерно, Чернігівський 27, Славутич,  Факір, Деснянський та ін.; із голозерних: Саломон, Самуель, Скарб України.

Обробіток ґрунту під овес повинен бути спрямованим на очищення поля від бур`янів, нагромадження вологи. Кращою є система зяблевого обробітку ґрунту. Ранньовесняна підготовка ґрунту складається з 1-2-х культивацій і боронування за 1-2 дні до посіву.

Останній передпосівний обробіток і сівбу слід проводити з розривом максимум 1-2 дні — в такому разі насіння лягає в сирий ґрунт і швидко проростає.

На торфових ґрунтах обов’язковим є коткування після висіву — цей агрозахід сприяє капілярному підйому вологи та значно пришвидшує сходи.

Створення надійного протиерозійного та вологозберігаючого агрофону, заощадження часу і коштів у допосівний період досягається шляхом мінімізації обробітку ґрунту за рахунок вилучення окремих робіт, зменшення глибини розпушування, суміщення технологічних операцій, застосування широкозахватних і комбінованих агрегатів.

Дослідження і виробничий досвід показали, що ранньовесняне закриття вологи зубовими та пружинними боронами недоцільне на ділянках вирівняного зябу; за наявності на поверхні ґрунту понад 5 т/га нерівномірно розподілених рослинних решток грубостеблових культур; в гостро посушливі роки при швидкому формуванні твердої ґрунтової кірки; за поєднання частих відлиг взимку та рясних дощів у березні, коли подрібнена солома на безполицевих фонах «усмоктується» в ґрунт, а знаряддя ковзає по поверхні.

На схилових землях весняне боронування посилює ерозійні процеси за рахунок утворення тонкого (1-2 см) поверхневого шару пилової мульчі, податливої до змиву та видування. Під час проведення технологічної операції в умовах горбистого рельєфу може розвиватись агротехнічна ерозія, коли ґрунт під дією сил тяжіння переміщується вниз по схилу. Агроприйом втрачає сенс у разі значного замулення ділянки.

Водночас боронування обов’язкове за присутності гребенів, сформованих восени чизелюванням, а також на тлі брилуватого зябу, де переважає конвекційно-дифузний механізм втрат вологи. Вкрай необхідним є закриття її на незайманих полях після соняшнику, кукурудзи та сорго, що плануються під овес. Для обробітку використовують різноманітні знаряддя дискового чи ротаційного типу або комбіновані агрегати, обладнані турбоколтерами, призначеними для прорізування ґрунту без інтенсивного перемішування його шарів.

Глибина передпосівної культивації під овес становить 6-8 см. Надмірно глибокий обробіток збільшує шпаруватість ґрунту та випаровування води, при цьому насіння може зависати у напівсухому прошарку, що зумовлює зрідженість сходів. З іншого боку, недостатньо ретельно або мілко розпушений верхній шар локально переущільнюється посівним агрегатом, до фази кущіння ґрунт висихає і розтріскується, що спричиняє затримку утворення і розвитку вузлового коріння.

На фоні мілкого зяблевого обробітку скиби інколи виникає необхідність у проведенні двох культивацій. У такому разі друга з них виконується впоперек першої, й це дає змогу розмістити зерно на однаковій глибині. Розбіжність у часі між культиваціями, а також між останньою ґрунтообробною операцією і сівбою не має перевищувати однієї доби.

Зважаючи на ранні строки сівби, досить складно готувати під овес не оброблені з осені поля. Ризики застосування традиційної технології (дискова борона + культиватор) пов’язані з неналежним контролем післяжнивних решток попередника і великою ймовірністю утворення надміру грудкуватого посівного шару, який швидко втрачає вологу. Саме тому особливу увагу приділяють фізичному стану ґрунту, підбору відповідного знаряддя і його налаштуванню (конфігурація, діаметр і товщина диска, глибина обробітку, кут атаки, швидкість руху тощо).

Особливості сівби вівса: терміни, норми висіву, глибина загортання

Овес бажано висівати в якомога раніші терміни. Головний критерій початку сівби — фізична стиглість верхнього (0-10 см) шару ґрунту, який втратив за зиму свою мікроструктуру. Овес — культура не вибаглива до тепла, має ранній строк сівби. Оптимальним вважається посів у ґрунт, прогрітий на глибині 10 см до + 5 °С, при цьому календарні строки початку сівби можна не враховувати.

«Чим раніше висіяли овес, тим стабільнішою буде його урожайність і якість. Чим пізніше його висіяли, тим нижчий показник натури зерна. Перше ж весняне тепло слід використовувати для сівби вівса, навіть якщо це лютий, оскільки в цей період, як правило, складаються найкращі умови. Головне при цьому – не ущільнити ґрунт. Тиск у шинах має бути мінімальним (0,5–0,8 бара). Висівати овес можна навіть при поверхневому замерзанні ґрунту, якщо по ньому може проїхати техніка», — радить Йєнс Хайсра, агроконсультант з Німеччини.

Варто враховувати, що затримка сівби призводить до зниження врожайності, і досить суттєвого. При запізненні на 10 днів, у порівнянні з оптимальним терміном, урожайність знижується на 15-20%, на 20 днів — 40-50% внаслідок слабкого розвитку вторинної кореневої системи, пошкодження рослин шкідниками, неефективного використання вологи.

Сівба у недостатньо прогрітий ґрунт обумовлює подовження тривалості досходового періоду і зрідженість травостою.

Оптимальною глибиною загортання насіння, з погляду біологічних потреб вівса, є 5-6 см, відхилення від цих параметрів на 2 см у бік збільшення знижує густоту сходів на 4–5%, у бік зменшення — на 12-14%. Найдовший період «сівба — сходи», суттєва втрата польової схожості насіння і неодночасність появи паростків вівса спостерігаються при збігу низької температури ґрунту (3-5°С) та мілкого (2-3 см) або занадто глибокого (понад 8 см) закладання зерна.

Науково обґрунтовані норми висіву вівса становлять 4-5 млн/га схожих насінин. При загущенні посівів фіксується погіршення умов виживаності рослин і відмирання їх впродовж вегетації в кількості 10-20%. Різні сорти по-різному реагують на густоту стеблостою: схильні до вилягання і здатні кущитись потребують знижених норм висіву, натомість біотипи з міцною соломиною та низькою продуктивною кущистістю, навпаки, підвищених.

«Ми висіваємо овес з нормою в межах 5 млн насінин на гектар з одночасним внесенням добрив NPK в межах 120 кг/га. По термінах стараємось як можна раніше провести сівбу, як тільки сівалка може фізично зайти в поле, відразу сіємо. Підготовку ґрунту під сівбу проводимо з осені.  Живлення коригуємо в залежності від полів, де вирощуємо, але в середньому даємо азоту в межах 50-60 кг/га  д.р. Зазвичай урожайність отримуємо 3,5-4,5 т/га, залежно від поля, попередників та погодних умов», — ділиться досвідом Євген Горло.

Живлення вівса

Порівняно з ярим ячменем овес має набагато більше розвинену кореневу систему і може добувати поживні речовини навіть у бідних ґрунтах. У зв’язку з більш коротким порівняно з озимими культурами вегетаційним періодом та інтенсивнішим ростом ярий овес відчуває короткочасну підвищену потребу в основних поживних речовинах.

До нестачі азоту рослини вівса особливо чутливі під час кущення та трубкування, коли утворюються бокові пагони, відбувається інтенсивне накопичення вегетативної маси, швидко зростає площа листкової поверхні. Як нестача, так і надлишок азоту погано впливає на овес. Коли азоту бракує, спостерігається істотне зниження врожайності, особливо якщо надходження поживних речовин із ґрунту відбувається не так, як планувалося. Якщо в фазі виходу рослини в трубку вона не отримає 20-30 кг/га азоту, це призведе до зменшення врожаю на 10-15 ц/га. При зайвому внесенні азотного добрива також можна домогтися негативного результату: затягується дозрівання колоса, гальмується відкладання продуктів асиміляції в зерні (багато соломи, мало зерна).

Найбільша потреба у фосфорі припадає на початок вегетації за покрокового споживання в наступні етапи органогенезу. Макроелемент сприяє зміцненню кореневої системи, покращує використання нітратів, посилює посухостійкість, пришвидшує дозрівання зерна.

Калій необхідний вівсу на різних стадіях розвитку для зміцнення стебла, підвищення стійкості до хвороб, регулювання обмінних процесів. Характерною ознакою цієї культури є тривале і відносно рівномірне засвоєння поживних речовин із ґрунту впродовж життєвого циклу.

Рекомендовані науковцями дози мінеральних добрив під овес на чорноземах звичайних варіюють у межах N35P20K20 — N70P40K40 за різного співвідношення макроелементів залежно від особливостей конкретної ділянки.

З досвіду практиків, з осені овес удобрюється 60 кг/га фосфору і калію, якщо норма буде вища (80 кг/га), це ще краще вплине на продуктивність культури. Азотних добрив потрібно 100-120 кг/га діючої речовини. Вносити варто на початку виходу в трубку, щоб не викликати інтенсивного кущення.

Овес дуже чутливий до кількості елементів живлення. Найпростіший спосіб визначення оптимальної кількості азоту — на невеликій ділянці поля вносять на 30% менше азотного добрива, ніж зазвичай. Якщо овес посвітлішав занадто рано, це означає, що добрива недостатньо. У цьому випадку слід внести додатково 30–40 кг/га азоту не пізніше, ніж у фазу ВВСН 31–32.

Надто пізнє внесення додаткових добрив підвищує ризик формування непродуктивних пагонів. Якщо овес на дослідній ділянці посвітлішав пізніше, ніж зазвичай, це означає, що у добриві не було необхідності.

Внесення азотних добрив на торфових ґрунтах у вирощуванні вівса недоцільне. Така операція викликає утворення надмірної вегетативної маси, що свою чергою призводить до вилягання посівів і росту підгону.

На торфових ґрунтах слід вносити фосфорно-калійні добрива в нормі Р60К90-120, а також мідні мікродобрива в формі мідного купоросу CuSO4 в нормі 25 кг/га (з розрахунку 1 раз в 4-5 років). Такий агрозахід, як показують результати досліджень на Сарненській дослідній станції ІВПіМ НААН, сприяє підвищенню врожайності зерна вівса у понад два рази, порівняно з полями, де його не вносили.

Догляд за посівами вівса: захист та росторегуляція

Насіння вівса перед сівбою потрібно протруювати, оскільки культура може уражуватися сажковими грибами. Особливо важливе протруювання для сівби після таких попередників, як зернові, однорічні чи багаторічні злакові трави, що обумовлено накопиченням в ґрунті шкідливих для зернових культур патогенних грибів родів Fusarium і Helminthosporium.

Обробку насіння фунгіцидними протруйниками необхідно поєднувати з препаратами інсектицидної дії, щоб захистити сходи від личинок коваликів і шведської мухи. Чисельність цих шкідників в останні роки зі збільшенням частки злакових культур у сівозмінах зростає, а окремих випадках досягає порогових значень.

Як правило, при вирощуванні вівса фунгіциди не потрібні. Однак у деякі роки овес потерпає від іржі або борошнистої роси. Тоді своєчасне застосування фунгіцидів дало змогу домогтися підвищення врожаю на 12 ц/га. У більшості випадків вносити повну рекомендовану дозу стробілуринів або азолів не має сенсу, оскільки це суттєво затягує період дозрівання колоса. Добре зарекомендувало себе використання 50-70% від рекомендованої кількості, що розрахована на більш сильне ураження озимих культур. Внесення фунгіцидів рекомендується як превентивний захід при високому ризику ураження вівса хворобами, у фазі 3-5 листків культури.

З метою стримування розповсюдження інфекцій у посівах вівса і сприяння прояву повною мірою толерантності сортів до хвороб, у кожному господарстві доцільно вирощувати не менше 2-х сортів, які відмінні за генетичною стійкістю, або багатолінійні сорти, наближені за біологічними й агротехнічними ознаками і які відрізняються між собою наявністю неоднакових генів стійкості.

Овес має високу конкурентоспроможність із бур’янами, що значно здешевлює гербіцидний захист. Ранні строки сівби, швидкий початковий ріст і густе кущення сприяють пригніченню бур’янів, а овес добре переносить боронування у фазі п’ятого листка, що дозволяє підтримувати чистоту поля навіть без гербіцидів. Якщо ж внесення гербіциду таки необхідне, краще обирати системний післясходовий препарат, наприклад, МЦПА, 2,4-Д, дикамбу.

З більшістю різновидів бур’янів вдається впоратись досить легко. Однак у місцях, де росте амарант (щириця), сіяти овес не рекомендується. Існує дуже обмежена кількість препаратів для боротьби з цим бур’яном (із групи сульфонілсечовин). Однак через розвиток стійкості, особливо на глинистих ґрунтах, їх використання при вирощуванні вівса слід уникати. З одного боку, результат часто виявляється незадовільним (розвивається стійкість), з іншого — може спостерігатися негативний вплив на кореневу систему вівса, яка в такій місцевості розвивається слабо. Рекомендується повністю знищити амарант, перш ніж сіяти овес.

Для вівса не є характерним великий відсоток ураження посівів шкідниками. А для їх абсолютної відсутності слід профілактично застосовувати інсектициди, адже шкідники є й переносниками хвороб, наприклад, іржі. Верхній листок пагона вівса дуже приваблює п’явицю. У посушливі роки слід особливо ретельно перевіряти рослини в період росту волоті, оскільки на цій стадії збитки можуть бути максимальними. При перевищенні порогу зараження — 0,5–1,0 личинок на рослину — доцільно провести обробку препаратом групи піретроїдів. Масове ураження попелицями на пізній стадії може позначитися на врожайності, проте в районах, розташованих на височині, це швидше виняток, аніж правило.

Застосування регуляторів росту при вирощуванні вівса проводиться досить часто. Для отримання якісного продукту необхідно уникати вилягання. До цього призводить надмірна густота посіву або передозування добрив. Тому найчастіше застосовують регулятори росту на основі органічних компонентів та мікроелементів одночасно з протруюванням насіння вівса та інкрустацією його мікроелементами. В частині випадків, коли в посіві видно необхідність застосування регуляторів росту, вносять хлорхолінхлорид або трінексапак-етил частинами у фази ВВСН 31-31 (0,2-0,3 л/га) і ВВСН 37 (0,15-0,2 л/га). Не рекомендується застосовувати регулятор росту в стресових умовах розвитку рослин (посуха, температурний стрес, гербіцидне пригнічення).

Збирання вівса

Зазвичай врожай вівса збирають приблизно через 12 тижнів після висіву. Час збирання вівса наступає, коли поле стає рівномірно жовтим. Зерна, готові до збирання та зберігання, повинні бути твердими і сухими (вміст вологи 12-12,5%). Краще обирати суху погоду для жнив, тобто почекати принаймні 24-48 годин після останнього дощу.

Збирання вівса проводять тими комбайнами, що й пшеницю і інші зернові прямим комбайнуванням або роздільним способом. Період достигання зерна в волоті досить розтягнутий. Зерно спочатку дозріває у верхній частині волоті. Якщо чекати, поки дозріють всі зернівки у волоті, найрозвиненіші зернівки верхівки волоті почнуть осипатися. Тому кращим строком роздільного збирання вважається час, коли повної стиглості досягне зерно верхньої половини волоті. Прямим комбайнуванням збирають у фазі повної стиглості. Для цього слід вирощувати стійкі до осипання сорти.

На чистих від бур’янів посівах овес збирають прямим комбайнуванням, на загущених та забур’янених площах доцільне роздільне комбайнування.

Збирання вівса на силос: як визначити оптимальний період

Після цвітіння продукти асиміляції не перетворюються на волокна, а відкладаються в зерні в якості запасних речовин. Отже, енергетична цінність і енергетичний запас ростуть до досягнення молочно-воскової стиглості. Потім посилення лігніфікації ускладнює силосування і знижує поживну цінність вівса. Для найкращого використання властивостей вівса як корму або палива для біогазових установок необхідно зібрати врожай вчасно.

Оптимальним часом для збирання в спекотне літо, коли солома швидко дозріває, є кінець періоду молочної стиглості. Вологе літо підтримує асиміляційні апарат рослин, отже, компроміс між врожайністю вівса і якістю досягається на початку молочно-воскової стиглості. До цього моменту колір зерна змінюється відповідно до сорту. Серцевина ще м’яка, але вже виймається цілком з насінної оболонки. Якщо солома до цього часу починає світлішати, вміст сухої речовини в рослині становить 34-38%. Чим більше вміст сухої речовини, тим вище слід зрізати овес — суха солома не придатна для силосування.

Овес традиційно вважають вологолюбною культурою. Однак у процесі еволюції він набув таких пристосувальних механізмів, які дають йому змогу навіть в умовах Степу гідно конкурувати з ячменем та пшеницею за рівнем адаптивності. І найголовніше: собівартість виробництва 1 т зерна вівса нижча, ніж ячменю, на 3-5%, гороху — на 9-12%, кукурудзи — на 21-26%.

Олена Басанець, SuperAgronom.com