Нішеві культури: можливості експорту, переваги та недоліки. Проблеми експорту нішевих в Україні

Ціни на зерно коливаються і передбачити, якими вони будуть вже через місяць-два, досить складно. Падіння цін на соняшник та сою цього року неприємно вразили аграріїв, ціни на кукурудзу та пшеницю, хоч і не стали великим сюрпризом (адже і минулого року вони не були високими), все ж оптимізму не додають. В подібних умовах аграрії починають шукати альтернативи, зокрема, вже цьогоріч деякі господарства відмовились від кукурудзи на користь нішевих культур – гірчиці, гречки, коріандру, гороху. Наступного року також можливе збільшення площ саме під нішевими сільгоспкультурами, якщо тільки агровиробник зможе врахувати можливі нюанси вирощування та експорту.

Ризики та плюси нішевих культур

Як і будь-які сільськогосподарські культури, нішеві мають і певні можливості для виробника, і певні ризики. Починаючи займатися виробництвом таких культур, варто заздалегідь врахувати ці ризики та розуміти, чи перевищують перспективи вирощування можливі недоліки.

Серед головних ризиків вирощування нішевих культур фахівці називають такі:

• Нішеві культури потребують специфічних знань агротехнології і логістики. Якщо поруч немає відповідного елеватора, це проблема. Якщо немає досвіду роботи, це ризик.
•  Непрозорість ринку, відсутність даних. Якість не стандартизована, як це відбувається для основних культур. Стандарти зосереджені більше в країнах-споживачах, а не в країні виробника.
•  Топ-трейдери на ринку нішевих культур не присутні, бо це нестандартний трейд, де ринки попиту невеликі, нарощування кількості не дасть маржинальність базових ринків.
•  Має місце висока волатильність цін. Коли обсяги попиту невеликі, а пропозиція швидко змінюється, відсотковий рух ціни набагато більший, ніж на основні культури. Є певні проміжки часу з дуже високою маржинальністю, але їх потрібно вміти передбачити, виходячи з ситуації на світовому ринку.
•  Обмежена ліквідність ринку, часто важко спланувати продажі залежно від потреб ринку.

При цьому нішеві культури мають і власні плюси:

• Балансування сівозміни. 
• Порівняно менша конкуренція з боку виробників та покупців. 
• Хеджування та довготермінові контракти. 
• Наявність внутрішнього ринку. 
• Висока маржинальність (на короткому проміжку часу здебільшого).

Загалом же певні нішеві культури, залежно від кліматичної зони та попиту на внутрішньому і експортному ринках, можуть стати певною альтернативою традиційним культурам, які можуть в наступному році важко експортуватись або «не мати ціни».

Сьогодні аграрії намагаються обирати такі нішеві культури, на собівартість яких не суттєво впливає непрогнозоване збільшення вартості логістики, з меншим валом і щоб швидко зібрати. Проте лише ці фактори не можуть визначити успішність вирощування. Адже, до прикладу, той же горох має всі видимі переваги: гарний попередник у сівозміні, користується достатнім експортним попитом, рано звільняє поле, порівняно з тією ж пшеницею вал має менший, збирається швидше. Але собівартість насіння гороху сьогодні досить висока, тому прибуток від вирощування під сумнівом.

Горох: переваги та рентабельність

Цьогоріч досвід вирощування гороху мав агрохолдинг A.G.R. Group, і тут він за рентабельністю себе не виправдав.

«Спочатку був план сіяти горох в кожному кластері і подивитися як буде. Як попередник культура хороша, та лише ціна насіння першої репродукції 18 тис грн/т, що не виправдовується ціною реалізації. А норма висіву 250 кг/га», — каже Іван Войко, головний агроном холдингу.

Якщо розглядати горох хоча б в двох-трьохрічній перспективі, це гарний варіант культури-попередника, особливо для озимої пшениці.  Приріст врожайності озимої пшениці після гороху вищий, аніж після інших культур. А також пшениця краще розвивається, менше хворіє, покращується баланс азоту, зменшується мінералізація гумусу, підвищується родючість ґрунту.Тобто в перспективі є можливість отримати більше на пшениці чи іншій культурі-наступнику гороху. Проте у масштабах одного року горох не завжди є культурою, на якій можна заробити «просто зараз».

Технологія вирощування гороху доволі нескладна. Із п’яти головних складових вирощування будь-якої сільськогосподарської культури: система землеробства (сівозміна і система обробки ґрунту), система застосування добрив, система захисту, система використовуваних сортів та гібридів, і система машин для роботи у полі — найважливішою виступає найперша. Система застосування добрив на горосі досить проста та не надто масштабна. Горох, як типовий представник бобових, має здатність накопичувати білок і формувати врожай способом фіксації азоту через бульбочкові бактерії. Це дозволяє обійтись обмеженим внесенням мінеральних азотних добрив. Достатньо підживити мікроелементами, і завдяки родючості ґрунту, можна сподіватись на врожайність в районі 2,5 т/га.

Враховуючи практично катастрофічне зменшення обсягів внесення органічних та мінеральних добрив, введення гороху у сівозміну є надзвичайно важливим фактором відновлення і збереження ефективної родючості ґрунтів. Проте прибутковість гороху під питанням: висока вартість насіння, експортні ціни, а також пошук надійних ринків збуту дещо знижують його фінансову привабливість.

Гірчиця: можливості та особливості

Хоч Україна залишається серед лідерів з виробництва гірчиці, та, за офіційними даними, з 2019 по 2021 рік площі під культурою скоротились із 48 тис. га до 20 тис. га. У 2022-му цей показник становив 19,6 тис. га (на 7% менше, ніж у попередньому році). Останнє зниження, найімовірніше, спричинене воєнними діями в тих регіонах, де зазвичай культуру вирощували найбільше (південь та Харківщина).

Читати по темі: Технологія вирощування гірчиці та результати 2023

За 2023 рік точні цифри ще не оприлюднювали, але однозначно великі агрокомпанії або додавали в сівозміну, або розширювали площі під гірчицею. Так само, за нашими спостереженнями, чимало й середніх господарств зацікавились цією нішевою олійною.

Технологію вирощування гірчиці можна планувати на основі технології вирощування ярого ріпаку, проте з певними відмінностями: інсектициди застосовуються практично ті ж самі, але в термінах цвітіння гірчиці. Внесення інсектицидів на гірчиці припадає на період, коли ріпак уже відцвів, соняшник іще не почав цвісти, тож усі бджоли — тут, на гірчиці, яка цвіте саме в цей проміжок. Це означає, що потрібно серйозно ставитись до цього заходу. Тобто працювати правильним продуктом, щадним для бджіл. І, звісно, у правильний час доби.

Українські аграрії вирощують жовту і білу гірчицю. Жовта вигідніша і має більше можливостей збуту, для білої ще треба шукати «свого покупця», проте ціна приваблива в обох випадках. Також перевагами продажу гірчиці є те, що експортується вона переважно до Європи для харчової промисловості і в основному суходолом.

Коріандр: медонос та експортний продукт

Коріандр — ефіроолійна культура, яка використовується у харчовій промисловості, медицині і косметології. Інтерес до культури в Україні в останні роки зріс, що пояснюється попитом на нього за кордоном. Втім, через брак досвіду вирощування коріандру не кожен готовий взятися.

Основними покупцями вітчизняного коріандру є Індія, Шрі Ланка та Індонезія, де коріандр традиційно використовується у національній кухні та парфюмерії. Середня врожайність коріандру становить 1,2-1,5 т/га. Коріандр має вегетаційний період 110-115 діб та рано звільняє площу, а це зручно для вирощування його в господарстві.

Крім того, коріандр — культура медоносна. З одного гектара можна отримати 500 кг смачного меду, що вдвічі більше, ніж з гектару соняшника.

За попередніми підрахунками агрохолдингу A.G.R. Group, який цього року почав вирощувати коріандр як альтернативу кукурудзі, рентабельність вирощування коріандру складає 20%, що досить непогано як для нішевої культури. Прямі витрати на вирощування коріандру в господарстві склали 13 тис. грн (загальні — 21 тис. грн), а реалізаційна ціна  на сьогодні 25 тис. грн.

Квасоля: вигідна, але є нюанси

В сьогоднішніх умовах квасоля є дуже гарною для аграрія культурою, оскільки на ній не так сильно відбивається логістика, як на топових для українського агровиробництва зернових та олійних культурах. Експортний попит на квасолю достатньо високий, світове щорічне споживання перевищує споживання соняшника приблизно в 5 разів. Тобто квасоля має досить непогані перспективи як альтернатива тим же соняшнику та сої.

Проте варто знати, що велика різниця в якісних показниках не дає можливості агрегувати конкретну ціну. Це дуже специфічний нішевий ринок, який повністю орієнтується на покупця, в залежності навіть від кольору і форми квасолі. На європейському та північноамериканському ринках, наприклад, найбільшим попитом користується дрібна біла квасоля.

Головний нюанс у вирощуванні квасолі — це збирання. Потрібно мати жниварки флексі або полотняні, які мінімально пошкоджують зерно і гарантують мінімум втрат.

Всі налаштування комбайна (зазор підбарабання, швидкість обертів ротора) потрібно зменшувати, вивантаження проводити теж на мінімальних обертах.

До того ж, вирощувати квасолю слід на ґрунтах з вмістом гумусу не менше 2%, відводити під неї рівні поля без схилів, а ще — уважно добирати попередник, щоб не було післядії ЗЗР. Квасоля дуже чутлива культура і негативно реагує на післядію.

Тож вкладатися у вирощування квасолі доведеться більше, ніж у вирощування сої, зате і прибуток буде вищим, якщо дотримуватись технології та не зіпсувати врожай при збиранні.

Льон олійний: невибагливий та доволі прибутковий

У 2022/23 маркетинговому році посівна площа олійного льону склала 33,1 тис. га (+20% до 2021/22 МР) та стала максимальною за останні п’ять сезонів. При цьому врожайність льону склала 0,86 т/га (-44% до рекордного 2021/22 МР) та стала мінімальною за останні чотири сезони.

У 2022/23 МР льон олійний частково втратив експортну орієнтацію, частку експорту в урожаї знижено до 44% проти 83% роком раніше (на зовнішніх ринках посилення позицій Казахстану (+31% до експорту льону за період вересень-травень 2021/22 МР) та росії (+7% до експорту льону за період вересень-травень 2021/22 МР), в росії було скасовано експортне мито у розмірі 20%).

Аналітики прогнозують, що у новому сезоні (2023/2024 МР) площі олійних культур будуть розширені через їх більшу рентабельність щодо зернових, олійний льон не виняток, залишаючись нішевою культурою. Посівна площа може стати максимальною за останні 6 років, при цьому поточні погодні умови дають підстави очікувати врожайність вище за середню за останні три роки.

Експорт льону йде переважно в Європу та Північну Африку, здебільшого контейнерами по суходолу.

Льон не потребує великих коштів — його вирощування обходиться в 1,1-1,3 разу дешевше від виробництва соняшнику. Рентабельність стає позитивною за ціни у 12 тис. за тонну та врожайності 0,7-0,8 т/га.

На жаль, в Україні процвітає ринок фальсифікату: багато товаровиробників вирощують сорти льону невідомого походження й сумнівної якості посівного матеріалу. Це впливає і на урожайність культури, і на кінцеву ціну вирощеної продукції.

Інші популярні нішеві культури

Гречка, площі під якою у 2022-2023 роках збільшилися, призначена в першу чергу для внутрішнього ринку, експортується здебільшого в США та Китай, але в незначних обсягах. Основною ж поблемою внутрішнього ринку є державне регулювання цін, через що виробництво може виявитись в якийсь момент збитковим. І хоч культура не потребує значних вкладень та має досить просту технолгію вирощування, займатися гречкою хочуть не всі аграрії саме через невизначеність з можливостями подажу врожаю.

Нут має гарні перспективи як користна для грунту бобова культура, проте внутрішній ринок потребує його дуже небагато, а експорт йде переважно контейнерами, на Середній Схід, в Індію та Пакистан. За останні кілька років зросло споживання нуту в Європі. Має ризики через невеликий ринок, що призводить до волатильності ціни.

Сочевиця в якийсь період часу стала більш-менш популярною серед українських аграріїв, проте невизначеність з цінами та невеликі експортні перспективи змушують відмовлятися від культури багатьох виробників. На сьгодні сочевиця одна з найменших за обсягами виробництва, не більше 3 тис. га посівних площ  і близько 3 тис. т. виробленої продукції. Експортується в контейнерах: Південна Азія, Північна Африка, Європа.

Спаржа виглядає прибутковою, але потрібно розуміти, що вона потребує досить значних вкладень: на 1 гектар аспарагусу доведеться вкласти 8-10 тис. €, стільки ж потрібно буде вкласти і в процеси після збирання врожаю культури, для яких потрібне спеціальне обладнання. Аспарагус —  продукт, який не можна продати одразу з поля, тобто треба одразу думати про доробку.

Економічна ефективність нішевих культур та реальний стан справ

Економічна ефективність вирощування нішевих культур в цілому і головним чином характеризується двома важливими показниками — рівнем витрат та рівнем рентабельності виробництва. Але більш важливим на сьогодні, в умовах необхідності швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, стає показник терміну окупності здійснених інвестицій, що особливо важливо, коли перехід на нову нішеву культуру пов’язаний з необхідністю у кількох роках до отримання першого урожаю. Найбільш інвестиційно місткими із нішевих культур у питомому розрахунку є ягідні (як багаторічні насадження, особливо — ожина і лохина), лікарські (лаванда тощо).

«В цілому по вирощуванню нішевих культур ми досягли планових показників. Так, наприклад, квасолю зібрали з врожайністю 2,43 т/га, горох 2,83 т/га. Незначно не дотягнули до планових показників коріандр і гірчиця. Всі нішеві культури продали на внутрішньому ринку. Серед складнощів можна відокремити коріандр, тому що він має специфічні вимоги до зберігання і транспортування. І хоча ми заздалегідь готувались до цього, все рівно виникли труднощі. Коріандр швидко набирає вологу і є певні складнощі з його сушінням. Серед усіх експериментів по нішевим культурам цього року найкраще себе показала квасоля, плануємо збільшити площу і включити цю культуру в сівозміну на наступний рік», — поділився досвідом роботи з нішевими культурами Ігор Шестопалов, виконавчий директор та голова правління компанії «A.G.R. Group».

Маржинальність нішевого напряму аграрного бізнесу, на перший погляд, навіть дуже висока. Площі земельної ділянки для започаткування, наприклад, лохинового чи трюфельного нішевого бізнесу іноді достатньо всього 1 га. Для досягнення бажаного рівня рентабельності досвідчені практики радять мати в розпорядженні площу у декілька раз більшу. Але мінімальна тривалість періоду окупності інвестицій в типові нішеві проєкти триває не менше 3-4 років. Лише в наступні роки вони поступово стають прибутковими. До «ранньостиглих» ніш фахівці зараховують виробництво ягід, овочів та спецій. А, наприклад, плодові проекти стають прибутковими переважно аж на 7 році їх здійснення. Вирощування ж льону чи трюфелів стає прибутковим лише з 8-10 року, але в даному випадку надалі щорічно є надія отримувати близько 1,5 млн грн прибутку з кожного 1 га угідь.

Таким чином, вирощування нішевих культур як шлях до підвищення ефективності функціонування дрібних виробників сільськогосподарської продукції в сільських регіонах України нині має стратегічно важливе значення у здійсненні диверсифікації напрямів діяльності багатьох малих та середніхгосподарств, оскільки з крупними підприємствами типу агрохолдингів у виробництві конвенційних культур їм конкурувати об’єктивно немає сенсу.

Власне нішеві культури та продукти, завдяки їх високій питомій прибутковості, можливості здійснювати виробництво на малих площах, при порівняно низьких питомих інвестиціях та низькій конкуренції на ринках продукції їх вирощування реально дозволяють невеликим і малим виробникам та домогосподарствам завоювати і утримувати непогані позиції на ринках. Хоча ці особливості зовсім не усувають можливості подібного шляху розвитку і для великих підприємств типу агрохолдингів, які в силу змін у середовищі їх функціонування (кліматичних та економічних) також можуть шукати шляхів вирішення своїх проблем через переорієнтацію на нішеві культури — жито, овес, гречку, просо, сорго, квасолю, горох, ягідні, овочеві, горіхоплідні та плодові культури тощо.

Чинниками, що знижують ефективність вирощування нішевих культур в Україні, є низка труднощів: відсутність у вітчизняних виробників такої продукції потрібного досвіду і обмеженість можливостей його набуття, оскільки за цим або потрібно їхати за кордон, або шукати контактів в Україні, а обмін такою інформацією є досить утрудненим через власне брак і несистемність та несистематизованість такої інформації. Публікації на цю тему мають в основному «інтернетний» інформаційно-констатуючий характер і є досить розрізнені. Фундаментального обширного аналізу чи моніторингу стану нішевого виробництва у сільських регіонах практично не здійснюється.

Загалом потрібна кооперація між сільськогосподарськими виробниками у сфері вирощування нішевих культур та формування експортного потенціалу продукції їх вирощування. Така кооперація  дозволить цим виробникам об’єднати свої зусилля і ресурси у вирішенні нагальних і важливих для них питань:

• забезпечення себе потрібною інформацією на предмет сучасних технологій вирощування нішевих культур;
• можливостей ефективного застосування цих технологій;
• вивчення вже існуючого досвіду інших господарств;
• отримання консультацій у досвідчених в даному секторі економіки виробників;
• здешевлення потрібних для виробничого процесу матеріалів і техніки;
• сприяння здійснення експортних трансакцій шляхом формування потрібних оптових партій продуктів та розвитку відповідних зв’язків.

В сукупності подібна коперація дозволить значно здешевити формування ланцюга створення додаткової вартості від виробника до кінцевого споживача за кордоном і на внутрішньому ринку за рахунок виключення з процесу посередників, які за свої послуги вимагають значних сум, що здорожує весь процес і внаслідок цього виробник недоодержує частину кінцевого прибутку від реалізації продукції на експорт і на внутрішньому ринку. Проблематично наразі щось говорити хоча б про якусь кооперацію у виробництві нішевої продукції чи у формуванні експортної торгівлі нішевою через відсутність власне цієї кооперації і відсутність навіть сприятливих умов для її можливого розвитку.

До цього додаються також проблеми з пошуком споживачів в умовах нерозвиненості попиту на таку продукцію і відповідної культури її споживання, брак спеціальних приміщень для правильного і безпечного зберігання продукції, необхідність додаткових коштів для підтримки бізнесу на період проходження своєрідного лагу освоєння нового нішевого виду виробництва (наприклад, спаржа починає окупатись лише на 2-3-й рік від часу посадки). Проблемою є і дорожнеча імпортного насіння нішевих культур та відсутність його вітчизняного виробництва.

Ще одним шляхом для відновлення прибутковості рослинництва могла б стати власна переробка, про яку останнім часом дуже багато говорять на різних рівнях. Проте створення власних переробних потужностей потребує значних коштів, що в нинішніх умовах є проблемою, а також пошуку ринків реалізації готової продукції. Тобто переробка — це перспективна галузь, але початково вона потребуватиме лише вкладень і прибутків не приноситиме. В нинішніх економічних умовах аграрії навряд чи зможуть собі дозволити перспективну, проте витратну переробку. Тому для когось альтернативою можуть стати нішеві культури, які за правильного підходу принесуть гроші вже в перший рік вирощування.

Олена Басанець, SuperAgronom.com