Переваги, недоліки та агрономічні аспекти застосування безводного аміаку

Передусім слід наголосити, що плюси і мінуси безводного аміаку як добрива не можна розглядати у відриві від технології його внесення, яку було описано в першій статті.

Там же експерти ринку окреслили й деякі з його переваг, а про інші розповідаємо далі. Перелічимо основні з них.

1. Економічна

Завдяки тому, що аміак є фактично первісною, сировинною речовиною і не потребує додаткових виробничих процесів для виготовлення із нього добрива, внесений азот обходиться кінцевому споживачу найдешевше.

«Для прикладу, сьогодні ціна селітри десь 6 тис. грн за тонну. Ціна самого аміаку з доставкою в поле десь 9 тис. грн за тонну. Але. Наприклад, вносимо 150 кг/га аміаку під кукурудзу, це 1350 грн на гектар. Плюс середня ціна наших послуг за внесення — 550 грн/га. Плюс 8-9 літрів дизпалива це ще приблизно 150 грн/га. Підсумовуємо і виходить 2050 грн/га все разом. Тобто це вже ціна азоту в землі в тій нормі, якій нам потрібно. При цьому аграрій за ці кошти отримує внесення «під ключ». Йому самому вже нічого не потрібно робити. Порахуємо так само селітру. Її потрібно в цій ситуації 300 кг/га. Внесення, доставка, пальне, зарплата, закриття її ґрунтом тощо — так дотягує практично до 3000 грн/га. Різниця відчутна. Тож економічний ефект для господарства очевидний», — пояснює детально Анатолій Рабчевський, генеральний директор групи компаній «Агроновація».

Тут ще варто пояснити норми внесення. В аміачній селітрі 34% азоту. Отже, 300 кг селітри — приблизно 100 кг чистого азоту. В аміаку 82% азоту. Тож у 150 кг/га аміаку десь трохи більше 120 азоту.

«Загалом, із практичного, за більш ніж 10 років досвіду можу стверджувати, що 300 кг селітри можна прирівняти до приблизно 100 кг аміаку. А результат аміаку буде або такий самий, або трошки кращий, при тому що обійдеться він дешевше. За рахунок менших втрат. Адже значна частина селітри вимиється із ґрунту у підземні чи поверхневі водойми», — стверджує Микола Кибук, керуючий партнер групи компаній «Сетагро». 

З останнього твердження пана Миколи витікає наступна перевага аміаку.

2. Екологічна

Азотні добрива зазвичай «звинувачують» у тому, що через них навколишнє середовище забруднюється нітратами.

Однак, за словами Миколи Кибука, аміак дає змогу кардинально зменшити нітратне забруднення довкілля, бо нітратів у ньому немає.

«Нітрати — це солі азотної кислоти, а аміак — це первинна речовина, в якій немає нітратів. І щоб з аміаку утворилися нітрати, має відбутися тривалий процес із залученням мікроорганізмів. І під час нього більша частина аміаку буде спожита рослиною», — каже він.

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

До екологічних аспектів можна віднести і той факт, що хімічне виробництво, у процесі якого з аміаку виготовляють інші добрива, саме по собі досить шкідливе. І потребує багато енергії. Тоді як безводний аміак оминає усі ці виробничі процеси.

3. «Оздоровлення» мікрофлори ґрунту

Деякі аграрії, які використовують безводний аміак, серед його переваг називають «стерилізацію» ґрунту. Насправді це не зовсім точна термінологія. Так, справді, аміак при внесенні у ґрунт, як дуже токсична речовина, вбиває біоту, що живе там. У тому числі тих же дротяників та навіть гризунів. За старих технологій це вбивство було «тотальне», що не зовсім на користь ґрунту. Однак за описаного вище сучасного способу внесення процес відбувається дещо інакше.

Як уже зазначалося, зараз безводний аміак вноситься трубкою у вигляді долота на глибину 15-20 см. А далі не розповсюджується хаотично по всій площині під тиском, швидко перетворюючись на газ, як це було раніше, а «розтікається», утворюючи «колбу» краплевидної форми.

І мікрофлора гине саме в межах цієї «краплі», де висока концентрація аміаку. А далі відбувається процес нітрифікації — перетворення аміаку в нітратну форму, яку споживають рослини. І участь у цьому процесі беруть ті бактерії, що вижили або «втекли» за межі «краплі». Для них внесений із аміаком азот це пожива. Тож коли середовище стає не таким «їдучим», вони повертаються, їх розмноження активізується, вони «підтягуються» саме в ту точку, де «звільнилося місце», і за певний час мікрофлора відновлюється. Причому — корисна. Бо азотом харчуються переважно корисні бактерії.

«Досліджуючи дію аміаку, я ще помітив, що він виступає таким собі каталізатором перетворення органічних залишків, які слабо або зовсім не нітрифікуються. Завдяки цьому посилюється додатковий ефект аміаку стосовно підвищення органічної складової ґрунту. Тобто бактерії з його допомогою переробляють навіть те, за що в інших умовах «не беруться», — додає Миколи Кибук.

Знову досягнуто дві мети — оздоровлення ґрунту й активніше перетворення азоту у зручні для споживання рослиною сполуки.

4. Уникнення «непередбачуваних» втрат

Складність процесу внесення безводного аміаку можна було б занести до переліку мінусів, якби не важливий плюс: технологія практично унеможливлює крадіжки цього добрива.

«Технологічна перевага аміаку полягає в тому, що якщо ми привезли аміак, його відром з поля не понесеш, розбавити в польових умовах фактично немає чим. На відміну від інших — селітри, карбаміду, рідких добрив — якщо ви постійно не перевіряєте вміст, то не можете бути впевненим, скільки точно ви внесли діючої речовини», — каже Анатолій Рабчевський.

І пояснює, що аміак від заводу до поля ніде не контактує ні з чим, постійно перебуває у закритому просторі, у відповідних умовах температури та тиску. Навіть для того, щоб його навіть перевантажити, мають бути дві ємності, і «переливання» відбувається за принципом витискання «по колу» — і там, і там аміак, але в одній цистерні — в газовому стані, а у другій — у рідкому. І таким чином іде обмін — рідка фракція переливається в робочу ємність, а газова по іншій трубці-шлангу перетікає у транспортну цистерну. Процес повністю закритий, цистерни загерметизовані — до моменту внесення. Тож втрати чи домішки — виключаються.

«Знаєте, раніше ми навіть стикалися з таким явищем, як «підстава» з боку агрономів. Навіть на моєму досвіді був випадок, коли загалом хороший агроном після внесення нами аміаку намагався зіпсувати результат, аби «спаплюжити» нашу технологію перед господарем підприємства, щоб той повернувся до внесення сухих добрив. Бо на сухих добривах можна маніпулювати, дещо виграти для себе, вкрасти, продати «наліво». В нашій технології такі маніпуляції неможливі: приїхали люди, працюють з бочками. Повний електронний контроль. Але зараз ми з цим стикаємось менше, бо люди мусять іти в ногу з часом», — ділиться досвідом Анатолій Рабчевський.

Переліченими 4-ма пунктами переваги аміаку не обмежуються. Загалом можна визначити такі основні плюси:

• Застосування безводного аміаку порівняно з твердими азотними добривами на 20-35% здешевлює вартість внесеного азоту.
• Використання безводного аміаку знижує витрати на ПММ і роботи по внесенню в ґрунт.
• Безводний аміак можна застосовувати як основне (передпосівне) добриво практично під усі культури, причому не лише під передпосівну культивацію, а й восени під зяблеву оранку. Його можна застосовувати і для підживлення просапних культур.
• Після внесення безводного аміаку іони амонію зв'язуються з вологим ґрунтом, а тому швидко поглинаються і мало пересуваються в ґрунтовому горизонті.
• Внесення безводного аміаку характеризується більш рівномірним розподілом його у ґрунті, а також більшою доступністю активної речовини для рослин.
• Під упливом безводного аміаку в ґрунті зростає кількість рухомих форм фосфору, калію і мікроелементів, завдяки чому поліпшується процес живлення рослин.
• «Стрічкове» внесення безводного аміаку ускладнює ріст і розвиток бур'янів і допомагає у боротьбі зі шкідниками.
• Технологія застосування безводного аміаку зумовлює підвищення врожайності і якості врожаю.

«Мінуси» безводного аміаку

Серед певних недоліків безводного аміаку можна назвати ту саму складність доставки та внесення. Необхідність спеціалізованого обладнання, яке досить недешеве, плюс персонал, який працюватиме на цих роботах, має бути спеціально навчений. Для малих господарств такі витрати недоступні, та й на невеликих площах ця технологія недоцільна. Середнім фермерським господарствам також не завжди під силу займатися цією технологією самостійно. Але, як наголошує Євген Воробйов, директор компанії «СБПМ», ринок послуг із внесення росте, отже і доступність безводного аміаку для аграріїв підвищується.

Другий фактор «негативу» пов'язаний з токсичністю аміаку. І хоч сучасні технології мінімізують ризики для людей під час внесення, завжди існує певний момент загрози — у разі помилки, порушення технології або несправності обладнання. Тому необхідні додаткові витрати на заходи захисту персоналу, навчання і відповідно вищу оплату такої праці.

Серед інших мінусів Анатолій Рабчевський, генеральний директор ГК «Агроновація», називає те, що аміак неможливо вносити в комплексі, разом з іншими добривами — калійними, фосфорними тощо. Їх доводиться застосовувати в інший прохід техніки. По-друге, його також не можна вносити в малих дозах.

«Навіть наші агрегати можуть мінімально 50 кг/га внести. І цей обсяг — на межі, вже складно дотримуватись якості. Тому ми ставимо для себе нижню планку в 60 кг/га. Це насправді вагомий мінус, бо не всі технологічні процеси передбачають 50 кг азоту. Особливо якщо система живлення в господарстві орієнтована на декілька внесень або культура не потребує високих норм азоту», — додає пан Анатолій.

Агрономічні аспекти

Отже, найбільш доцільне внесення безводного аміаку саме під «високо-азотовиносні» культури. Передусім — під кукурудзу, цукровий буряк, а також пшеницю, соняшник, ріпак, овочеві, які набирають значні обсяги біомаси.

Загалом рекомендовані норми внесення безводного аміаку за один прийом такі:

• під технічні культури 60-170 кг/га;
• під зернові 60-150 кг/га;
• під овочі 50-70 кг/га;
• під цукровий буряк 120-200 кг/га.

Як зауважує Анатолій Рабчевський, в Україні безводний аміак вносять переважно під кукурудзу. Хоча, на його думку, решта культур — ті ж соняшник, пшениця, буряк — несправедливо обділені. Адже це добриво на загаданих культурах дає дуже добрі результати.

«До слова, у нас є досвід внесення під різні культури. Наприклад — під кавуни. Велика маса рослини і азот прекрасно працює. Так само і під сою вносили. Для неї норми не такі великі, але 60-80 кг/га — і результат досить непоганий отримували», — зауважує Микола Кибук.

Обидва експерти поділилися деякими агрономічними аспектами використання безводного аміаку зі свого досвіду.

➧ Що відбувається, коли аміак потрапляє в землю? Нагадаємо, що він потрапляє туди у рідкому стані і поширюється врізнобіч у вигляді «краплі», або так званого «циліндра». І зразу ж за нього починається конкуренція між наявною вологою і твердими частинками ґрунту — як органічними, так і неорганічними. І якщо вносимо у більш сухий ґрунт або більш легкий, то об’єм, ширина циліндра буде більшою. І якщо глибина внесення буде замала, то верхівка «краплі» досягне поверхні ґрунту і втрати аміаку збільшаться. 

Таким чином, є певні параметри вологості і структури ґрунту, які не дозволяють вносити аміак. Тобто за дуже низької вологості та на легких ґрунтах може бути втрачена вагома частина аміаку при внесенні. Причому ці втрати будуть буквально «відчутні носом».

З другого боку, катастрофічна відсутність вологи — це проблема не лише для аміаку, а й для будь-якого добрива.

Якщо ж вологість навпаки, дуже висока, ґрунт занадто зволожений, тоді немає достатньої площі контакту між частками ґрунту і рідким аміаком, не весь його обсяг буде зв’язуватись і знову багато аміаку викидатиметься назовні.

«Тобто «у болото» з осені аміак вносити не можна. Загалом же наші фахівці вже з досвіду розуміють, коли умови не підходять. Як то кажуть — земля не приймає аміак. Звісно, за таких умов ми його не вносимо», — каже Микола Кибук.

➧ Водночас, якщо аміак вноситься з осені під ярі культури і навіть при цьому вологість невисока (що часто буває останнім часом), але занурення трубки з долотом для внесення відбувається на достатню глибину, аби вихід аміаку на поверхню не стався, то і втрат не буде. Просто більше аміаку зв’яжеться твердими частинками, а не іонами води. Він залишатиметься у ґрунті в амонійній формі і чекатиме, поки пройде процес нітрифікації його бактеріями уже в доступну для рослин форму. 

«Що іще важливо в цій технології — коли ми внесли аміак, то він не відразу доступний рослині. А тільки через декілька днів за певної температури. Потім процес нітрифікації відбувається поступово. Бактерії переробляють його не увесь зразу, тож таким чином щодня додається певна кількість поживного азоту у ґрунт. І це дуже корисно, тому що рослина теж не миттєво потребує весь азот. А дозовано упродовж вегетації. До слова, ця властивість аміаку теж є певною перевагою перед сухими добривами, які більше залежать від наявності вологи у момент внесення», — зауважує Микола Кибук.

➧ Терміни внесення також відіграють важливу роль. Якщо аміак вноситься під сівбу, то, за словами Анатолія Рабчевського, не обов’язково потрібно чекати кілька тижнів. Рекомендації щодо відтермінування сівби на 10-15 днів після внесення аміаку — то відгуки старих, примітивних технологій. Коли загроза отруєння аміаком залишалась протягом певного періоду часу — через слабке зв’язування газу у ґрунті.

«У більшості випадків сьогодні ми кажемо, що можна заходити в поле з сівалками навіть через день. Оптимально — на наступний день. Рекомендуємо «не чіпати» поле протягом доби не стільки з причин загрози здоров’ю (хоч якщо глибше копнути в цей період, то таки можна відчути запах), скільки для того, щоб дати час аміаку спрацювати, нормально взаємодіяти з ґрунтом», — пояснює пан Анатолій.

Також слід врахувати, що особливість внесення аміаку пов’язана з тим, що «зайвий раз» відбувається розпушення ґрунту. Як наслідок — наприклад навесні, невелика, але додаткова втрата вологи. А в нинішніх умовах навіть невеликі втрати небажані. Тому наші експерти радять зменшувати час між внесенням і сівбою і з цієї причини.

➧ Правильно вибрана глибина внесення аміаку також дає свої переваги. Коріння рослини тягнеться туди, де є пожива, азот. За посушливих умов, коли волога є переважно у глибших шарах, коріння краще розростається вниз. Оскільки безводний аміак вноситься на певну глибину, то таким чином рослина дістає там і вологу, і азот. Й у випадку посухи зможе трохи довше «протриматись», аніж у разі, коли добриво лежить ближче до поверхні, де сухо.

➧ Крім того, варто продумати і підібрати найбільш оптимальну ширину міжряддя для кожної культури, під яку вноситься аміак.

«Я багато вивчав літературу та досвід американських колег. І вони намагаються міжряддя робити максимально допустиме, яке не призводить до зменшення ефективності внесення аміаку. Для кукурудзи це 76 см (у них — 30 дюймів). В середньому. Бо тут також залежить від фізичного складу ґрунту. Але загалом таке міжряддя для кукурудзи найбільш доцільне з точки зору затрат енергії при внесенні й агрономічної ефективності. Одна рослина трохи раніше, інша на трохи пізніше, але дотягнеться корінням до азоту саме тоді, коли потрібно. Для озимої пшениці вони практикують 20-22 дюйми ширину міжрядь (50-54 см). Для наших умов усі ці питання потрібно ще вивчати. А взагалі хочу наголосити, що сучасних вітчизняних джерел щодо всіх аспектів застосування безводного аміаку практично немає. Доводиться користуватись зарубіжними й адаптувати до наших умов. І напрацьовуємо власний практичний досвід», — зауважив Микола Кибук.

YouTube-кaнaл SuperAgronom

Підписуйтесь нa YouTube-кaнaл СуперAгроном

Звісно, кожне добриво має свої нюанси, свої переваги та недоліки. Тому вибір оптимальної для свого господарства технології — завжди за аграрієм, агрономом. Сподіваємось, що разом із експертами нам вдалося висвітлити основні важливі моменти стосовно безводного аміаку, чим до певної міри полегшили цей вибір.

©Алла Гусарова, SuperAgronom.com 2020 р.