Фітомеліорація

Фітомеліорація (грец. φυτόν – рослина та лат. melioratio – покращення) — це комплекс заходів із використання рослинних систем для покращення просторово-естетичних характеристик навколишнього середовища.

Фітомеліорація як наукова дисципліна базується на вченні В.І. Вернадського про живу речовину біосфери, головною особливістю якої є здатність відновлювати і пристосовувати до своїх потреб біохімічні й енергетичні кругообіги. З цієї позиції розглядають меліоративне значення фітоценотичного покриву в створенні гумусового шару ґрунту на рекуль­тивованих та еродованих землях, які втратили природну родючість.

Сільськогосподарська фітомеліорація — це комплекс заходів із вирощування на порушених землях певного асортименту сільськогосподарських куль­тур. Фітомеліоративний процес може тривати 10–15 років і навіть більше та закінчується тоді, коли продуктивність сільськогосподарських культур досягне продуктивності таких самих культур на сусідніх територіях.

Фітомеліорація земель спрямована не лише на їх повернення в сільськогосподарський фонд, але й на попередження зсувів та ерозії, а головне – створення екологічно збалансованої системи землекористування. Результативність фітомеліоративних заходів можна оцінити за врожайністю сільськогосподарських культур.

«Встановлено, що ефективними культурами-фітомеліорантами щодо поліпшення фізико-хімічних властивостей опідзолених ґрунтів є люцерна та еспарцет; агрофізичних — люцерна, еспарцет та гірчиця; агрохімічних — люцерна, еспарцет, люпин та соя. За типами кореневої системи, характером їх розподілу по профілю, ці  фітомеліоранти суттєво різняться», — зауважив Юрій Цапко.

Читати по темі: Фітомеліорація та структурна меліорація: шляхи вирішення проблеми кислотності ґрунту

Найважливішим завданням сільськогосподарської фітомеліорації є розробка системи агротехнічних заходів з урахуванням специфіки насипного гумусованого шару ґрунту і забезпечення відновлення його ро­дючості в найкоротший термін. Вирішальне значення при цьому відіграє правильний підбір сільськогосподарських культур, які б не лише забезпе­чили високу врожайність, але й сприяли поліпшенню родючості едафотопу.