Кореневі та прикореневі гнилі колосових: міфи та реальність

Та й багато препаратів рекламують «проти кореневих гнилей». Безліч слів про кореневі гнилі взагалі звучить із неймовірним пафосом, ними лякають на всіх культурах і повсюдно, тут же пропонуючи панацею.

А що означають ці 5%? Хто ці кореневі гнилі, наскільки вони небезпечні для врожаю? Що з цим робити, як інтерпретувати, чим контролювати та чи правильно було поставлено діагноз?

Давайте розберемося. Почну з того, що моя дисертація на звання кандидата біологічних наук була захищена 16 років тому саме на тему кореневих гнилей пшениці, тому маю достатній досвід у цій темі, частину якого спробую донести шановним читачам у цій статті.

Для початку — коли хтось говорить фразу «кореневі гнилі» без вказівки видового складу — не вірте такому «фахівцеві»: це як потрапити пальцем у небо. Якщо ти фахівець, то точно скажеш, який вид збудника гнилей виявлено під час лабораторного дослідження. І якщо за результатами лабораторного аналізу ви все одно отримуєте документ із фразою «кореневі гнилі» без видового вказівки збудників — відмовтеся від послуг таких діагностів: заощадите гроші й нерви.

У полі частенько поставити правильний діагноз дуже важко з об'єктивних причин: нерідко за ураження кореневими гнилями видають пошкодження ґрунтовими шкідниками, кліщами, фізіологічне відмирання коренів або нижнього листя, брак елементів харчування, фізіологічні зміни в рослині, неінфекційні причини (банально – результат впливу посухи) .

Симптоми кореневих гнилей проявляються найбільш чітко у фазу кущіння. Наявність таких симптомів — це просто сигнал до того, що ви зробили якісь агротехнологічні помилки в процесі, оскільки кореневі гнилі не лікуються.

Ну не лікуються від слова зовсім.

Вибачте, це як гангрена. Що роблять у цьому випадку? Правильно.

Можна знизити ризик серйозного прояву кореневих гнилей професійним вибором препарату для обробки насіння (за результатами фітоекспертизи), способом обробки ґрунту, сівозміною, управлінням рослинними рештками. Але вилікувати наявні симптоми — неможливо.

Чому?

Все дуже просто: які б рекламні слогани ви не чули, є одна правда: жодна діюча речовина, зареєстрована на колосових як фунгіцид, не пересувається рослиною згори донизу (від місця нанесення до коріння).

Ще раз перечитайте речення вище.

Що це означає?

У коріння не потрапить нічого. Навіть за наявності кореневих гнилей на полі ви можете його обробити чим завгодно. Ефекту від обробки не буде жодного. Нуль ефекту.

А якщо «ефект» буде, і навіть видимий — то вас надурили, м'яко кажучи, з діагнозом: не було там ніяких кореневих гнилей...

Тому в контролі кореневих гнилей вибрати правильний препарат - це остання справа. Найголовніше - правильно поставити діагноз, що вміють робити професійно далеко не всі ... При цьому часто згадують навіть поняття ЕПШ для кореневих гнилей: але це поняття в принципі не застосовується в даному випадку, і непрофесійно апріорі: не можна видати ЕПШ для того, що вилікувати неможливо. Ну, або дивлячись хто ставив діагноз ...

Інша тема — прикореневі гнилі

Прикореневі гнилі проявляються на першому-другому міжвузлі вже з фази виходу в трубку, і деякі з видів можна контролювати фунгіцидами по вегетації, деякі – обробкою насіння, а деякі — не контролюються, хоч як би цього хотілося деяким продавцям «повітря».

Саме тому діагностика виходить у разі кореневих і прикореневих гнилей на перший план, тому що без правильного діагнозу успішне лікування неможливе!

Тож і сама проблема контролю кореневих гнилей не в тому, що вони не контрольовані, а, швидше, в тому, що діагноз поставлено неправильно. В цьому випадку ви можете застосовувати що завгодно, пуття не буде: якщо симптоми є, то пізно пити відому мінеральну воду...

Нижче я пропоную ознайомитися з особливостями й основними симптомами видів кореневих гнилей пшениці.

Фузаріозна коренева та прикоренева гниль

Збудники — гриби роду Fusarium spp.

Умови, оптимальні для зараження — температура +3...+27°С, вологість ґрунту 40... 80% від ППВ. Під снігом на озимих може розвиватися за нуля градусів. Наявність рослинних решток попередника на поверхні й у кореневмісному шарі ґрунту є серйозним елементом зараження. В умовах посухи фузаріози не виявляються або нешкідливі.

Прояв у польових умовах — симптоми ураження рослин пшениці фузаріозами за різних умов зволоження мають наступні ознаки: побуріння й наступне загнивання коренів, побуріння ніжок нижніх листків без чітко окреслених меж зони ураження, а потім і основи стебла. На озимих — після сходження снігу навесні на рослинах помітний білий або рожевий наліт міцелію, до того ж уражене листя жовтіє й відмирає (снігова пліснява). Хворі рослини в полі розташовуються зазвичай вогнищами інфекції. Накопиченню фузаріозів, котрі є найбільш агресивними й поширеними видами ґрунтових патогенів в агроценозах, сприяють мінімальна (нульова) обробка ґрунту, висока насиченість сівозміни зерновими, неправильний вибір препарату для обробки насіння.

У фазу прапорцевого листка можливий прояв фузаріозного опіку листя – плями розпливчасті, некротичні, локалізуються у верхній точці згину листа (де може встояти крапля роси). Симптоми схожі на септоріоз, але без чорних крапок розміром 0,2-0,4 мм (пікнід). Ці симптоми — перша ознака можливого розвитку фузаріозу колоса за прогнозу опадів у фазу цвітіння.
Збереження інфекції – ґрунт, уражені рослинні залишки, бур'яни-резерватори, насіння. Методи контролю — обробка насіння препаратами на основі флудіоксонілу, заробляння рослинних залишків, оборот пласта, використання сидератів, фітопатологічное обґрунтована сівозміна. Застосування фунгіцидів по вегетації показує ефективність не вищу від 30-40%. Виявляється фітоекспертизою насіння.

Гельмінтоспоріозні коренева та прикоренева гниль

Збудник — Bipolaris sorokiniana (Sacc.) Shoemaker.

Умови, оптимальні для зараження — температура 20... 26°С, вологість повітря — 90...98%. Інкубаційний період — 1 тиждень. Мінімальні й нульові технології обробітку ґрунту, а також короткі сівозміни сприяють накопиченню інфекції збудника в ґрунті.

Прояв у польових умовах — побуріння й загнивання коренів і вузла кущіння, симптоми схожі на ураження фузаріями, але при цьому у вологій камері в лабораторних умовах за 2-3 доби формується оливково-чорний наліт конідій і міцелію гриба-збудника. За раннього ураження — викривлення проростків до їхнього виходу на поверхню, за високого фону інфекції — загибель сходів. Збудник викликає загибель проростків, «чорний зародок», кореневу та прикореневу гниль, гельмінтоспоріозну плямистість листя на ранніх стадіях розвитку, фактично вражаючи рослини колосових у будь-які фази зростання й розвитку. Можлива білоколосість за пізнього ураження.

Джерела інфекції — конідії, міцелій, хламідоспори на уражених рослинних рештках і в ґрунті зберігаються 2-4 роки; міцелій — у насіннєвому матеріалі. Виявляється фітоекспертизою насіння.

Офіобольозна прикоренева гниль

Збудник — Ophiobolus graminis Saccardo.

Умови, оптимальні для зараження — температура 20...26°С, опади за період травень-червень понад 40 мм. Насичення сівозміни колосовими сприяє накопиченню інфекції в ґрунті. Епіфітотійний розвиток захворювання відбувається 1 раз на 4-5 років.

Прояв у польових умовах — не відзначено первинного ураження кореневої системи (симптоми помітні тільки на прикореневій зоні із фази колосіння, не раніше).

На прикореневій шийці з фази виходу в трубку — темні, чорні вугільні поздовжні штрихи, за значного ураження – повне почорніння прикореневої зони стебла, яка стає вугільно-чорною і блискучою. Коріння згодом чорніє і відмирає. Часто спостерігається почервоніння внутрішніх тканин уражених органів. Зараження грибом відбувається з фази 3 листка – кущіння, водночас міцелій росте на поверхні коренів, рухаючись до кореневої шийки (екзогенно). До моменту виходу в трубку гриб проникає у внутрішні тканини прикореневої частини стебла, викликаючи прояв симптомів захворювання. Уражені частини соломини дерев’яніють. Припинення доступу вологи від коренів викликає явну осередкову білоколосість.

Збереження інфекції — уражені рослинні рештки, ґрунт. Джерела інфекції – псевдотеції, міцелій і мікросклероції на уражених рослинних рештках і в ґрунті зберігаються до 12 років. Насінням не передається. Не виявляється фітоекспертизою насіння, хоча в окремих випадках аскоспори гриба можуть бути виявлені в насіннєвому матеріалі (методом центрифугування) як результат заспорення під час збирання.

Ризоктоніозна коренева та прикоренева гниль

Збудники — Rhizoctonia cerealis або Rh. solani Hoeven.

Умови, оптимальні для зараження, — температура 16...25°С, вологість ґрунту 60...80% від ППВ. Наявність рослинних решток колосового попередника на поверхні ґрунту та мінімізація обробок ґрунту призводять до накопичення інфекції.

Прояв у польових умовах — першими уражаються корені молодих рослин, починаючи з фази трьох листків (побуріння кінчиків і ділянок коренів, відставання в рості, пожовтіння листя). Пізніше – відмирання коренів, поява прикореневої форми (еліптичні, «вічкові» витягнуті світлі плями з бурою облямівкою на нижній частині соломини). На одному пагоні може формуватися до 2-4 плям. Симптоми схожі з церкоспорельозом, але в разі ризоктоніозу всередині соломини у зоні плями не формується білий повітряний міцелій гриба.

Джерела інфекції — мікросклероції і хламідоспори на уражених рослинних рештках і в ґрунті. Насінням не передається.

Заходи контролю — оборот пласта, сівозміна, препарати для обробки насіння на основі седаксану. Не виявляється фітоекспертизою насіння.

Церкоспорельозна прикоренева гниль

Збудник — Pseudocercosporella herpotrichoides (Fron.) Deighton.

Умови, оптимальні для зараження, — температура +5...10°С, тумани восени й навесні, зимові відлиги. Патоген переносить різкі короткострокові зниження температури до -18°С. Наявність рослинних решток колосових на поверхні підсилює ймовірність захворювання.

Прояв у польових умовах — на нижньому міжвузлі починаючи з фази початку виходу в трубку — світло-солом'яні «вічкові» поздовжні плями зі світлою облямівкою і темним центром. На відміну від ризоктоніозу, церкоспорелла формує всередині соломини у зоні плями білий повітряний міцелій, видимий неозброєним оком, а ризоктонія — ні. Відмінності у симптоматиці обумовлюють можливий вибір способу обмеження поширення захворювання: проти церкоспорельозу можливе застосування фунгіцидів по вегетації, проти ризоктоніозу фунгіцидні обробки неефективні. Можлива білоколосість.

Джерела інфекції — конідії та міцелій гриба на уражених рослинах і рослинних рештках. Насінням не передається. Не виявляється фітоекспертизою насіння.

В цілому кореневі та прикореневі гнилі колосових культур є захворюваннями, які посилюються за переходу на мінімальні й нульові технології обробітку ґрунту, особливо у перші 5-8 років; за дисбалансу азоту й нестачі (або недоступності) фосфору і калію в ґрунті. Застосування біопрепаратів може бути ефективним тільки з метою прискорення розкладання рослинних решток попередника перед сівбою культури (наприклад, триходермін), водночас відбувається ефективне скорочення кількості інфекційного збудника. В умовах зниження загальної культури землеробства кореневі гнилі стають основними захворюваннями, контроль яких можливий часто тільки із застосуванням високоефективних препаратів для обробки насіння.

Біопрепарати (насамперед, триходерма, іншого я не бачу в ролі реального вирішення) – це спосіб трансформації рослинних залишків як місця локалізації патогенів — тобто, непряме вирішення проблеми, знову ж таки, не панацея.
І наостанок: немає і ніколи не з'явиться ліків проти кореневих гнилей. Правильно ставити діагноз і підбирати необхідні та можливі у ваших умовах профілактичні методи — найкращий варіант контролювати фітосанітарний стан посівів колосових, і кореневі гнилі в числі проблем. Це той випадок, коли простіше запобігти, аніж вилікувати.

Контроль кореневих і прикореневих гнилей