Перегляд ролі вітаміну С у сільськогосподарських культурах: від антиоксидантної функції до фізіологічного біостимулятора
Аскорбінова кислота в рослинах виконує не лише функцію антиоксиданта, але і біостимулятора, як показують останні дослідження. Науковці Xiamen University Malaysia встановили механізми «роботи» вітаміну С в рослині, а також розповіли про логіку роботи біостимуляторів в цілому.
Відкриття та застосування аскорбінової кислоти (вітаміну С) спочатку виникли внаслідок спроб запобігти розвитку і розповсюдженню цинги в епоху морських досліджень. Навіть сьогодні, коли з'являються ранні симптоми застуди, люди інстинктивно звертаються до склянки лимонного соку – поведінка, яка відображає загальне сприйняття вітаміну С. Люди не здатні синтезувати вітамін С ендогенно; тому цей необхідний елемент повинен надходити із зовнішніх джерел, причому його цінність насамперед розуміється з точки зору «профілактики дефіциту» та «підвищення резистентності».
На противагу цьому, рослини мають внутрішню здатність синтезувати вітамін С. Як фундаментальна молекула, що зберігається в тканинах рослин, вітамін С постійно бере участь у біохімічних реакціях у багатьох органелах, включаючи хлоропласти та мітохондрії. Його ендогенна концентрація динамічно коливається у відповідь на умови освітлення, коливання температури та стадію розвитку. Цей факт вказує на те, що вітамін С у рослинах не є зовнішнім ресурсом, а радше невід'ємним компонентом метаболічних циклів та регуляторних систем рослини. Саме через цю ендогенну природу, потенційна цінність екзогенного застосування вітаміну С отримала відносно обмежену увагу в сільськогосподарській практиці. Ця ситуація тісно пов'язана з тривалою відсутністю систематичного обговорення регуляторних механізмів вітаміну С у фізіології рослин.
Паралельний розвиток та конвергенція досліджень активних форм кисню (АФК) та вітаміну С
Активні форми кисню (АФК, reactive oxygen species (ROS)) були вперше ідентифіковані в 1951 році, коли американські дослідники, досліджуючи фотосинтетичний ланцюг електронного транспорту, спостерігали явище «витоку електронів», яке призвело до утворення активних форм кисню. Це відкриття виявило АФК як неминучі побічні продукти фотосинтезу, процесу, який пізніше назвали реакцією Мелера. До 1974 року американські дослідники систематично з'ясували токсичність супероксидного аніона та ідентифікували супероксиддисмутазу (СОД, Superoxide Dismutase, SOD), тим самим створивши захисно-орієнтовану структуру, в якій АФК розглядалися переважно як шкідливі утворення, які потребують усунення. Ця парадигма поглинання АФК залишалася домінуючою до кінця 1990-х років, коли пропозиція про сигналізацію АФК почала ставити під сумнів цю одновимірну перспективу. У 2002 році ізраїльський фізіолог рослин Рон Міттлер систематично сформулював подвійну роль АФК як шкідливих агентів та сигнальних молекул, тим самим переосмисливши АФК як ключові регулятори стресових реакцій рослин та росту.
Читати також: Юрій Третяк: Ад'юванти і біостимулятори мінімізують негативні фактори у ході вегетації, на які ми не можемо вплинути
Майже паралельно з розвитком досліджень активних форм кисню (АФК), у 1970-х роках також розпочалися дослідження фізіологічної ролі вітаміну С у рослинах. У 1976 році дослідники з Кіотського університету в Японії вперше припустили, що вітамін С бере участь у циклічному процесі, пов'язаному з поглинанням перекису водню. Лише у 1980-х роках Фойєр у Великій Британії чітко встановив теоретичну основу циклу аскорбат-глутатіон як центрального механізму детоксикації АФК. З подальшим розвитком дослідницьких інструментів та методів молекулярної біології, Фойєр ще більше закріпив цю точку зору після 2000 року, позиціонуючи функції вітаміну С як регуляторний компонент у сигналізації АФК. З цього моменту переоцінка функцій АФК підвищила статус вітаміну С у фізіології рослин. Завдяки своїй здатності модулювати як інтенсивність, так і тривалість сигналів АФК, вітамін С був переосмислений як ключовий фактор в окисно-відновних регуляторних мережах, а не просто як антиоксидант або поглинач.
Клітинна роль вітаміну С
На клітинному рівні функціональна роль вітаміну С раніше розглядалася переважно як роль поглинача вільних радикалів, але тепер вона визнається регулятором сигнальних процесів. Цей зсув невіддільний від існування інтегрованої регуляторної мережі. Ключовою речовиною, яка координовано працює з вітаміном С у цій мережі, є глутатіон. Цикл аскорбат-глутатіон являє собою добре скоординовану окисно-відновну регуляторну систему з чітко диференційованими ролями.
Вітамін С переважно локалізується в апопласті та у зв'язку з такими органелами, як хлоропласти та мітохондрії. Активні форми кисню (АФК), що утворюються під час функціонування цих клітинних компартментів, спочатку перехоплюються та модулюються вітаміном С, щоб запобігти подальшому пошкодженню клітин. Навпаки, глутатіонова система функціонує переважно всередині клітини, підтримуючи загальний окисно-відновний фон та забезпечуючи стабільну буферну здатність. Завдяки своїй взаємодоповнюваності в часовому масштабі та функціональній ієрархії, вітамін С та глутатіон спільно регулюють, чи використовуються АФК як регуляторні сигнали, чи їм дозволяється розвиватися в окисне пошкодження, тим самим утворюючи контрольовану та стабільну окисно-відновну регуляторну мережу.
Якщо поширити цю концепцію на рівень сільськогосподарських культур, то за таких умов, як стрес засолення, посуха та висока температура, екзогенне внесення низьких концентрацій вітаміну С може значно покращити фізіологічний стан сільськогосподарських культур. Ці покращення проявляються не як пряме збільшення врожайності, а радше як зменшення пригнічення росту, підтримка фотосинтетичної функції та стабільніша робота антиоксидантних систем.
Читати також: Біостимулятори для рослин: види, механізми дії, можливості. Чи потрібні біостимулятори культурам?
Значна кількість досліджень послідовно показує, що ефективна доза вітаміну С є відносно низькою, зазвичай у діапазоні від десятків до кількох сотень міліграмів на літр (мг/л). Ця характеристика сама по собі є аргументом проти класифікації вітаміну С як харчової добавки та натомість більше відповідає його ролі регулятора фізіологічного стану. Коли норми внесення перевищують цей діапазон, ефекти не продовжують посилюватися і натомість можуть порушити існуючий окисно-відновний баланс. Виходячи з цих властивостей, вітамін С у сільськогосподарській практиці слід розглядати як біостимулятор, а не як добриво чи функціональну добавку.
Розуміння логіки дії біостимуляторів через зміну парадигми механізмів вітаміну С
Саме через характеристики ефективності низьких доз та нелінійних реакцій сільськогосподарську цінність вітаміну С не слід інтерпретувати як звичайну харчову добавку. Натомість, його ефекти виникають внаслідок втручання в уже існуючі окисно-відновні регуляторні мережі, тим самим змінюючи операційний стан сільськогосподарських культур під час критичних періодів стрес-реакції.
Простими словами, основну логіку можна підсумувати так: «зменшення втрат важливіше, ніж збільшення витрат». Цей приклад також ілюструє ширшу закономірність у галузі біостимуляторів: механістичне розуміння не залишається незмінним, а змінюється в міру розвитку дослідницьких інструментів та теоретичних основ. Багато ефектів, які колись описувалися в загальних рисах, такі як стійкість до стресу, стимуляція росту, розвиток коренів або життєздатність розсади, тепер краще розуміються як результат змін ключових системних факторів, включаючи норму внесення, фізіологічні пороги та терміни.
Загальні категорії біостимуляторів, такі як екстракти морських водоростей, амінокислоти, пептиди, гідролізати рибного білка та гумінові речовини, слідують подібним схемам. Ці продукти не обов'язково спрямовані на один функціональний шлях; радше, як і вітамін С, вони частіше діють у межах спільних регуляторних мереж або систем. В результаті, на рівні результатів часто виникають функціональні перекриття та взаємодоповнюваність.
У контексті стресостійкості спостережувані ефекти можуть виникати внаслідок покращеного контролю пошкоджень, викликаних активними формами кисню, зміненої чутливості до гормонів або підвищеної метаболічної буферної здатності. За певних умов навіть деякі макро- та мікроелементи можуть викликати подібні фізіологічні реакції. Оскільки біостимулятори діють на тісно пов'язані та динамічно змінювані фізіологічні системи, порівняльні оцінки їхньої ефективності часто не мають суворої об'єктивності.
Відмінності між продуктами часто посилюються або приховуються умовами навколишнього середовища, станом культури та часом застосування. Отже, результати оцінки, як правило, відображають ступінь контекстуальної відповідності, а не внутрішню перевагу будь-якого окремого компонента.
На практиці вони часто залежать від того, чи використовується продукт у відповідному контексті, а не від властивої йому сили будь-якого окремого компонента. Іншими словами, конкуренція між біостимуляторами не повинна зводитися до спрощеного питання, який продукт «сильніший» чи «кращий». Натомість слід зосередитися на сценарних міркуваннях, таких як види культур, стадія розвитку, тип стресу та негативні зовнішні ефекти (включаючи вартість, простоту використання та сумісність у бакових сумішах).
Критично важливе питання полягає в тому, який регуляторний підхід є найефективнішим для повернення системи до контрольованого робочого діапазону. У секторі біостимуляторів відмінності між компаніями визначаються не їхнім доступом до ресурсів, а глибиною їхнього розуміння фізіології сільськогосподарських культур. Стратегії досліджень і розробок продуктів та їх застосування повинні будуватися на чітко визначених фізіологічних цілях або регуляторних рівнях, а не на спрощених описах чи концепціях, що ґрунтуються на тенденціях.
Від активних форм кисню до вітаміну С, від антиоксидантної активності до окисно-відновної регуляції і, зрештою, до практичного застосування біостимуляторів, всі вони сходяться в одному основному розумінні: реакції сільськогосподарських культур не генеруються лінійними входами, а підтримуються завдяки динамічній регуляції.
Інтерпретація ефектів біостимуляторів через спрощену структуру «компонент-ефект» та прирівнювання короткострокового покращення до функціональної атрибуції є фундаментальним джерелом плутанини в сучасній галузі біостимуляторів.
Все більше доказів показують, що коли кілька речовин можуть викликати подібні фізіологічні результати за різних умов, порівняння на основі того, який продукт є «більш ефективним», втрачають стабільну точку відліку. Зрештою, ефективність визначає не те, що застосовується, а те, чи втручання зачіпає відповідне фізіологічне вікно, регуляторний рівень та межі системи. Відповідно, роль біостимуляторів визначається не заміною ендогенних механізмів сільськогосподарських культур, а сприянням переходу від нестабільних до контрольованих станів, мінімізуючи негативні наслідки для подальшого росту.
Джерело: AgroNews
Переклад SuperAgronom.com
Думка редакції SuperAgronom.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації і виконує роль виключно носія.
