Як війна вплинула на агросектор України: урожайність, втрати та умови 2022–2025

2022 рік — повномасштабне вторгнення й великі зміни

Цей рік показав нам усім, що українці — стійка нація, може гуртуватись, давати опір і швидко адаптуватись до жорстких умов, знаходити виходи із найскладніших ситуацій. І найголовніше — не опускати рук, не зневірюватись, а робити, що мусиш, і завдяки цьому тримати стійкість і рівновагу.

Ворог увірвався на наші терени саме тоді, коли аграрії вже в повну силу готувалися до посівної, яка мала ось-ось розпочатись. Бойові дії, окупація, замінування, обстріли, «сліди війни» на полях. Відголоски тих подій ще досі даються взнаки. Але після того, як ворог був відкинутий, хто міг — виходив у поля. І сіяв. І удобрював. І обробляв. Нехай пізно, з порушенням строків. Але життя мало продовжуватись, хліб мали вирощувати.

Складно було не лише прифронтовим регіонам. Порушення логістики, дефіцит засобів, затримки їх доставки. Нестача працівників, багато з яких стали на захист Батьківщини чи виїхали, втікаючи від війни.

А ще – припинення експорту, зупинка роботи морських портів, відповідно знизився попит та ціни на агропродукцію. Непроданий минулорічний урожай залишався на складах, а коштів на посівну не вистачало. З відкриттям зернового коридору ситуація поліпшилась, але час і кошти було втрачено. 

Все це, та ще ціла низка інших факторів значно вплинуло як на площі, структуру посівів, так і на кінцеві результати сезону. А деякі чинники «тягнулись» іще з «довоєнного» періоду. А саме – скорочення площ під озимими зерновими, натомість розширення під озимим ріпаком. Крім того, ще з попередньої осені вже прогнозувалось скорочення площ під кукурудзою. Пояснювалось це підвищенням попиту на олійні культури, підвищенням цін на газ, який використовується в сушінні зерна, а відповідно і збільшення собівартості вирощування тієї ж кукурудзи. Зрештою виявилось, що такі рішення були вдалими ще й з причин згаданих проблем із експортом. Кукурудзу в перший рік повномасштабного вторгнення і справді було важко реалізувати. І цей фактор пролонгував свій вплив і надалі, незважаючи на певне «потепління» після відкриття зернового коридору.

Чимало господарств, і навіть агрохолдингів, кукурудзу тогоріч могли взагалі не сіяти, особливо у тих кластерах, які розташовувались в регіонах, віддалених від західних кордонів чи південних портів.

Ще один вагомий фактор — дефіцит та здорожчання добрив. Як підрахували в кінці року аналітики, у 2022-му українські аграрії застосували вчетверо менші обсяги добрив, порівняно з попереднім 2021-м. Навіть з урахуванням незасіяних площ різниця чимала.

Але труднощі спонукали шукати рішення і вдосконалюватись. Про це свідчать підвищення уваги до технологій точного землеробства, до аналізу ґрунту, пошуку форм добрив, способів внесення, та інших технологічних прийомів, які допомагають раціональніше використовувати ресурси і водночас поліпшувати кінцевий результат — не лише з точки зору отримання кращої врожайності, а й з точки зору економіки.

Доводилось реагувати ще на багато інших чинників. Наприклад, на внутрішні потреби держави, яка перейшла на так звані «воєнні рейки» і потребувала продовольства для забезпечення свого війська та базових потреб населення. Реакція агро — збільшення площ під круп’яними культурами, тією ж гречкою.

Площі озимих зернових, посіяних під урожай 2022 р.

Погодні умови 2022 року досить своєрідно позначились на перебігу агросезону. Наприклад, тогорічна пізня весна відіграла загалом позитивну роль. Адже дала змогу не поспішати з посівною, дочекатись певної стабілізації на ринку, згортання того хаосу, який запанував у багатьох сферах життя і діяльності країни в перші тижні російського вторгнення, відновлення бізнес-зв'язків та логістики. Знов-таки, вийти з сівалками в поля змогли в тих регіонах, які спочатку опинились окупації, а потім були визволені — температурний режим ще давав змогу сіяти більшість ярих культур.

Тривала прохолода також дещо пом'якшила ще одну проблему, адже посівна ярих та весняна вегетація озимих проходили в не дуже сприятливих умовах з точки зору наявності вологи. Дефіцит відчувався навіть у західних та північно-західних областях.  Тож відтермінування підвищення температур знизило ризик швидкого випаровування вологи, трохи затримавши хоч і невеликі, але наявні залишки.

Втім, посуха «не здавалась» і вже пізніше, під час вегетації та наливу зерна добряче відігралась на аграріях, передусім південних і навіть деяких центральних областей. Так, на Вінниччині під загрозою опинився урожай кукурудзи та посівна озимого ріпаку. А на Одещині, наприклад, через посуху загинула чимала частина посівів озимих, навіть тих, що добре пережили зиму і запізнілу весну.

Нерівномірність опадів — одна з головних погодних проблем 2022 року. Нічим не краще, коли довго немає опадів, а потім за 2 дні випадає місячна норма, а далі знову сухо. Така волога непродуктивна, швидко втрачається, часто змиває вже внесені добрива чи засоби захисту, додає стресу рослинам. На таке явища тоді скаржились аграрії з різних регіонів.

А вже під кінець сезону, саме коли урожай, особливо пізніх культур, мав остаточно дозрівати і розпочинатись його збирання, то природа наче поспішаючи «дотягнути» показники опадів до «нормативних» — вилила дощами усе те, чого не додала протягом сезону. Таким чином «добиваючи» навіть ті посіви, які попри негаразди попереднього періоду могли дати непоганий урожай і виправдовували сподівання. Як це було подекуди із соняшником, на останні тижні до збирання якого якраз припало похолодання і суцільні дощі. В результаті кошики намокали, насіння осипалось, на них розвивались грибні хвороби, знижувалась якісь зерна.

Кукурудзі такі проблеми не загрожували, але жнива культури також затримувались, із відповідними наслідками. І як свідчили дані статистики, на початок наступного року 15% площ кукурудзи врожаю 2022 ще не були обмолочені.

Сою також не обійшли погодні негаразди. Ранні вересневі заморозки спричинили стрес у рослин, не дали змоги доналитись бобам, а іноді призводили до розтріскування та їх осипання.

Зрештою всі перелічені фактори вплинули на урожайність, яка в сезоні 2022 практично по всіх культурах була істотно нижчою за показники попереднього 2021 року.

Але, крім цього, зазначені проблеми передались "у спадщину" на наступний сезон. Адже через пізні жнива та несприятливі погоні умови багатьом аграріям не вдалося вчасно посіяти озимі під новий урожай та провести відповідну підготовку площ до весняної посівної ярих.

Не забуваймо також про подальшу доробку врожаю, де зійшлися дві великі проблеми:  підвищена вологість зерна та енергетична криза (через ворожі атаки на інфраструктуру), доповнена високою ціною на енергоносії. Як наслідок — вартість сушіння, які чимало виробників просто "не стягували".

Що там казати, рік 2022 — складний для країни, складний для агросектора. Порівнювати його результати з попереднім релевантно — досить важко, адже умови неспівставні. Але такі дані можуть проілюструвати ситуацію.

Валовий збір та середня урожайність основних культур у 2021-2022 рр.

2023 рік — рекордний врожай за всю історію України

2023-й став певною «компенсацією» попереднього року. Хоча більшість виробників будували структуру посівів, «рефлексивно» реагуючи на ситуацію. Зокрема, переорієнтувавшись із кукурудзи та інших зернових на олійні — сою та соняшник. Такі рішення зазвичай приймали з огляду на ціни на ці культури та на їхні нижчі потреби в добривах. Також свої позиції, окрема в західних областях, посилив і цукровий буряк, що пояснювалось внутрішнім попитом та прибутковістю культури.

Натомість «фавориткою» сезону 2023 стала соя. Аналітики відмічали, що це був один з рекордних років за відведеними під сою площами — 1,8 млн га. Також очікували й один з рекордних за попередні роки урожай бобової.

Ще однією ознакою сезону стало підвищення «популярності» нішевих культур. Окрім гречки, яка «вискочила» у попередньому сезоні, свою частку збільшеної уваги отримали просо, горох, квасоля, гірчиця, коріандр, льон, амарант. Не завжди таке рішення виправдовувалось. Так сталося із гречкою. Коли всі взялися її сіяти, в кінці сезону отримали низьку ціну.

Окрім нішевих польових культур, погляди багатьох аграріїв повернулись і до овочевих. Причому географія їх вирощування значно розширилась. Адже через втрату територій або неможливість діяльності в умовах близьких до лінії фронту в південних областях, які до того були основним регіоном вітчизняного овочівництва, естафету в них підхопили північно-західні області. До яких приєдналась і Одещина. Таким чином у порівнянні з попереднім 2022 роком площі під переважною більшістю овочевих культур значно зросли. Спонукальним фактором стали внутрішній попит та зростання ціни. Винятком стали хіба що картопля та столові буряки, низька зацікавленість до них з боку аграріїв пояснювалась ціною, яка практично не зростала.

Підходи до технології ставали дедалі більш продуманими. Спробувавши від безвиході у попередній рік різку мінімізацію внесення добрив, певною мірою «обпікшись» на цьому, навіть малі та середні виробники, які планували продовжити роботу і якийсь розвиток, від такої ідеї відмовлялись. І намагались все-таки більше рахувати, збалансовувати, хоча часто такі спроби були на межі експериментів.

Прагнення за будь-яку ціну отримати максимальну врожайність залишилось у «мирних» часах. Бо крім того, що на «вгачування» засобів на таку мету коштів не вистачало, то ще й додались складнощі в реалізації врожаю. Бо як би не виручав запущений так званий «зерновий коридор», а також активізація інших експортних шляхів (зокрема автомобільних та залізничних), їхніх потужностей не вистачало для утримання попиту та ціни.

Тож навіть деякі агрохолдинги почали замислюватись і змінювати стратегії — від роботи на вищі врожаї переходили до зменшення прямих витрат і при цьому отримання середньозважених показників по урожайності. Простіше кажучи — орієнтувались не на вал, а на прибуток.

Правда, у природи свої плани. Тож у більшості регіонів аграрії констатували, що показники урожайності у 2023 році радували як ніколи. Багато хто зазначав, що по більшості культур були отримані рекордні для господарства результати. Хоча не обійшлось і без погодних складнощів.

Про сою ми вже згадували, але відзначилась тоді й кукурудза, по якій також отримали неочікувано високий урожай, з урахуванням економії коштів та скорочення посівних площ. Правда, справжнього задоволення виробники від цього не отримали, адже ціни на культуру залишалися низькими, тож багато хто урожай притримував, або й залишав у полі зимувати.

До того ж серед факторів, які потрібно було враховувати тогоріч у вирощуванні кукурудзи: 

• Зміщення строків сівби, що пов'язано з прохолодною і затяжною весною, коли ґрунт був недостатньо стиглим для проведення операції в оптимально ранні строки. 
• Відсутність опадів та різкі коливання добових температур у період активного росту культур після сходів.
• Нестача продуктивної вологи та опадів у період вегетації.

Такі погодні умови «тригерили» не лише кукурудзу. Та зрештою по більшості культур урожайністю сільгоспвиробники були задоволені. Втім, було одне «але». Скажімо, вища урожайність пшениці не забезпечила одночасно і якість зерна. До цього спричинили декілька факторів. Як вважають фахівці, з одного боку, і справді багато хто з метою економії знижував норми азотних добрив. Але навіть дотримання технології «врятувало» не всюди. Найімовірніше, низькі показники протеїну стали наслідком надмірних дощів саме у період формування зерна.

Отримавши певні уроки в сезоні 2023, аграрії значною мірою враховували їх у плануванні наступного. Але, як це часто трапляється, новий сезон підкинув нові виклики. Хоча саме з 2023-го вже прослідковується чітка тенденція відмови від класичних обробітків ґрунту — для економії, збереження вологи та ширшого впровадження елементів точного землеробства.

Результати сезону 2023 по основних культурах (дані Мінагро)

Сезон 2024: попередній рекорд не побитий, але поступ вперед відчутний

Експорт поступово налагоджувався, активніше запрацювали також різноманітні програми підтримки українських аграріїв, зокрема й іноземних фондів та організацій. Не так швидко, як хотілося б, але визволені землі потроху розміновувались. Українському агро можна було б вдихнути глибше, але почала дедалі загострюватись проблема нестачі кадрів, спричинена мобілізацією. А крім того, більш відчутними були погодні негаразди. Пізні весняні заморозки та літньо-осіння посуха не дали можливості побити рекорд попереднього року.

Зернові того року певною мірою повернули увагу до себе, бо й сівозміну вже неможливо було ігнорувати, та й після спаду попиту зазвичай настає його посилення і відповідно  підвищення ціни. Це стосувалось не лише пшениці, а й ячменю також. Не пасла задніх і кукурудза. Хоча її валовий збір таки трохи не дотягнув до попередньо прогнозованих Мінагрополітики 25 млн тонн.

А от урожай сої-2024 став рекордним, перевищивши 6 млн т. Хоча такого показника було досягнуто передусім за рахунок розширення площ, бо урожайність бобова показала дещо нижчий, ніж у 2023-му. Варто зазначити, що це «розширення» було «реактивним», тобто типовою реакцією на минулорічну вигідність культури, плюс певну роль зіграли попередні «ігри» з сівозмінами. І як це часто буває — всі кинулись сіяти сою, як результат спричинивши перевиробництво і зниження цін. Навіть незважаючи на те, що в деяких регіонах сходи культури постраждали від пізніх заморозків.

До слова, про погодні умови. Весна у 2024-му була ранньою. Тож в поля розпочали виходити вже в кінці березня, наростання температур спонукало до ранньої сівби. Хто спокусився, потім переважно пошкодував. Бо далі на них чекали три хвилі весняних заморозків. Хоч варто зазначити, що траплялись ситуації коли просто «щастило» — хтось не встиг посіятись до перших заморозків і «проскочив», або ж у когось сходи встигли досягти вже такої фази, що легше перенесли наступне похолодання, а в декого посіви «пересиділи» третю хвилю і розпочали цвітіння вже опісля. Але загальна тенденція така, що весна-2025 була дуже стресовою і для рослин, і для аграріїв. Позначились такі погодні умови не лише на ярих. Скажімо, відчувши тепло, в деяких регіонах почав зарано цвісти ріпак, але через заморозки сталась абортація квіток.

Ще більше біди натворили травневі приморозки, від яких постраждали сходи сої та кукурудзи, а також садові та ягідні насадження. Дісталося й гороху, а подекуди у східних областях і посівам колосових.

Літо не принесло полегшення, адже типово для останніх років було досить посушливим, і дефіцит опадів продовжився ще й восени. З таких умов єдиним позитивом був той, що урожай, зокрема, кукурудзи, збирали навіть з вологістю нижчою за базову, і таким чином вдалось зекономити на досушуванні.

Натомість для посівної озимих осінь 2024 була вкрай несприятливою. Подекуди в метровому шарі ґрунту волога знижувалась мало не до нульових показників. Чимало аграріїв змінили плани і змушені були відмовитись від сівби озимого ріпаку. Проблеми з посівною озимих через нестачу вологи були навіть у західних областях, що нетипово для цього регіону. Вже ближче до другої половини осені ситуація з опадами поліпшилась, при цьому у фаховому інформаційному просторі частіше почали з’являтись думки, що не варто боятись сівби озимих у пізніші терміни, особливо з огляду на те, що останніми роками зими на наших теренах були досить теплими, тож можна не остерігатись того, що рослини можуть входити в них в неоптимальних фазах розвитку.

Результати сезону-2024 по основних культурах (дані Мінагро)

Сезон-2025: посухи не відступають, сівозміни переглядаються, строки сівби і збирання змінюються

Зазвичай рекорди декілька років поспіль не повторюються. Це правило підтвердив і сезон-2025. Багато чого враховано аграріями з попереднього досвіду, багато в чому адаптувались до воєнних умов, врахували тенденції світового ринку. Але включився фактор погоди, і тут зробити мало що можливо, якщо природа впадає у крайнощі.

Те, що зона степу просувається поступово на північ, говорять уже давно. І посухи у південних регіонах стали просто типовим явищем, причому не лише влітку. М’які безсніжні зими знижують ризики вимерзання озимих, але позбавляють життєдайної вологи і їхній подальший розвиток, і ускладнюють «долю» ярих. Про літо і мови нема. Спека і відсутність — тепер звичайне явище у цей період. Залишається «молитись», щоб крайні прояви цих явищ не припадали на найважливіші періоди у вегетації культур.

Окрім дефіциту вологи та критично високих літніх температур, знову повторилась історія з прохолодною весною, яка зачепила ще й червень. Розвиток рослин відповідно сповільнився, зокрема пізніх ярих. Все «змішалось» — треба було вже звільняти поля для сівби озимих під наступний урожай та проводити інші підготовчі роботи в полях, а тут ще кукурудза і близько не підходить до стадії необхідної стиглості для збирання. А там раптом ранні осінні заморозки вдарили, коли ще подекуди й чорна точка в зерні кукурудзи не утворилась. Жнива зернової добряче відтермінувались. Не раз довелось чути, що збирають культуру з високою вологістю, та й якістю зерна не дуже задоволені. З цієї ж причини знову певна частина урожаю (близько 10-15%) кукурудзи залишена зимувати. Що вже також останніми роками стає нерідкісним явищем.

На Заході та Півночі надмірні опади пізньої осені взагалі ускладнювали збирання врожаю й затримували початок посівної озимих.

Через затяжні дощі із запізненням молотили й сою та соняшник. Як результат — нижчий вміст протеїну в бобах сої та знижений вміст олії й підвищене кислотне число в насінні соняшнику.

Стосовно сої ще можна додати, що ця культура нині «страждає» не лише від погоди, а й від, так би мовити, «політики». Так звані «соєві правки» (введення 10% мит на експорт сої і ріпаку) спонукають вітчизняних аграріїв скорочувати площі під культурою, адже економічний результат стає вже не таким привабливим.

До слова, щодо ріпаку, то на ньому ця ситуація не так кардинально позначилась. На цю культуру  більший вплив мають саме погодні умови і проблеми з сівбою. Через згадані весняні похолодання і відтермінування жнив ранніх культур, критичні посухи в період посівної ріпаку, все-таки не всі наважуються сіяти його за таких умов. Хоч дедалі частіше деякі господарства ризикують і сіють культуру навіть у вересні.

Варто зазначити, що для зернових колосових рік загалом видався непоганим, передусім для пшениці. Їх також зачепили всі перелічені весняно-літні проблеми, але навіть на півдні ті посіви, яким пощастило отримати трохи осінньої та весняної вологи, спромоглися витягнути середні й навіть трохи вищі результати. Це якщо не враховувати, що чимало площ тамтешнім аграріям довелося пересівати. Багато хто зізнавався: вже не перший рік сіють в суху землю, сподіваючись на «удачу», тобто на дощі. Часом щастить. А часом і ні… Тому й до пересівів уже стали морально готові як до високоймовірної ситуації.

І хоча ще досі знаходяться скептики, які не вірять у зміни клімату, та про їх наявність можна судити навіть з тих змін, які відбуваються у сільськогосподарських системах південних регіонів нашої країни. Відмова від оранки і перехід на мінімальні обробітки стали вже типовими на Півдні. Також тут дедалі частіше чуємо, що аграрії взагалі виключають або мінімізують часту соняшнику в сівозміні. Хоча ще не так давно саме в цьому регіоні соняшник по соняшнику було досить поширеною «схемою». Сезон 2025 «допоміг» остаточно прийняти такі рішення. Бо якщо збирати по 200 кг/га урожаю, то бажання вирощувати надалі цю культуру відпадає…

Результати сезону-2025 по основних культурах (станом на 22.01.2026, дані Мінекономіки)

Така от ретроспектива чотирьох воєнних агросезонів. Звісно, щорічних нюансів та особливостей було значно більше, а статистичні результати — це усереднені цифри, за якими «приховуються» здобутки та проблеми, перемоги та невдачі окремих підприємств. Але згадуючи те, «що було», все одно дивимося вперед, сподіваючись на краще і на те, що минуле — це досвід, який допоможе наблизити це «краще».

Алла Гусарова, SuperAgronom.com