Антон Барабанов: Все, що зараз вібувається за моєї участі це «закриття гештальту», або ж відплата за те, що зробили з моїм родом

Наступним героєм проєкту став Антон Барабанов, дистриб’ютор засобів захисту рослин та посівного матеріалу. Має за плечима досвід роботи в ДУ «Інститут охорони ґрунтів», Інститут сільського господарства північного сходу НААНУ. Знаючи англійську мову на рівні В2, він дуже багато читає іноземної літератури і привносить сучасні методи дослідження в агровиробництво та намагається клієнтам своєї компанії максимально розкривати переваги її продуктів. Наполегливо рекомендує спочатку знаходити ідею, обдумати, чи купить її фермер, і тільки потім закладати свої досліди. Проте це все було у минулому, «мирному» житті. Наразі Антон в лавах ЗСУ, він молодший сержант в 58 бригаді. Поспілкувались з ним про «до та після» повномасштабного вторгнення, особисті погляди та емоції.

SuperAgronom.com: Розкажіть, як для вас почалося повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року? Де ви перебували на той момент?

Антон Барабанов: В місті Суми. Прокинувся о 6.30, бо зателефонував кум, йому, в свою чергу, вже зателефонував наш спільний друг, що тоді був в Національній Гвардії. Друг сказав, що «почалась війна і в них летить все, що може летіти». Я попросив дружину зібрати її та дитини речі на випадок евакуації. Заправив повний бак службового автомобіля. Уточнив з шефом та колегами план подальших дій та дій на випадок, якщо не буде зв’язку. Зібрав свій тривожний рюкзак.

SuperAgronom.com: Які були перші відчуття, емоції?

Антон Барабанов: Ненависть і хвилювання. І страх: за родину. Перший тиждень постійне гнітюче очікування кінця. Постійно давило серце. Через тиждень постійного стресу почало колоти серце. І тут я зрозумів, що довго так не протягну. Сам себе швидше зі світу зживу, і полегшу роботу кацапу. Як почали будувати блокпости в місті — ходив на загрузку мішків піском — фізична активність полегшила стан.

 

SuperAgronom.com: Коли вирішили піти в ЗСУ?

Антон Барабанов: Як би дивно не звучало, як такого конкретного рішення не було. Від самого початку було розуміння, що в будь-якому випадку необхідно виконувати свій обов’язок, як громадянина. В цьому надихався прикладом філософа Сократа. Той же ж був громадянином — і служив у війську, у важкій піхоті. Зараз більшість сприймає інститут громадянства як щось, що їм зобов’язані надати. Той же паспорт, наче й не багато років пройшло з моменту, коли люди в селах паспорту не мали, а все ж забули. Бо на цьому на уроках історії увагу не акцентували. Та багато про що не розповідали так, як мали б. Не факт, що це дозволило б уникнути війни, втім, багато людей не мали б позиції, яку коротко можна описати двома словами: «какая разніца». Для мене все, що зараз відбувається, і яку я приймаю участь, — це так зване «закриття гештальту», або ж відплата за те, що зробили з моїм родом. Моя прабабуся жила під Донецьком. Потім їх розкулачили та заслали за Урал. Повернулась вона в Україну тільки в 1990-х роках. Прадід після полону, в який потрапив під час Другої світової війни, катався по таборах «за те, що потрапив у полон». Ненависть до кацапів і розуміння наслідків їхнього приходу у мене викарбувано на генетичному рівні.

Я просто не ховався від військомату — отримав повістку — пройшов медкомісію ще в травні 2022 року. Як обмежено придатний не був потрібен. До певного часу. А мобілізували у лютому 2023 року.

SuperAgronom.com:  Як сприйняла це родина?

Антон Барабанов: З розумінням. Що в моєму роду, що в роду дружини чоловіки воювали. Тому інші варіанти навіть не розглядалися.

Читати по темі: 32-й рік Незалежності України: чим запам’ятається українським аграріям

SuperAgronom.com:  Яке у вас військове звання? В якій бригаді служите?

Антон Барабанов: Молодший сержант. 58 бригада. Де саме знаходимось, в подробицях не можу розповісти, скажу тільки, що це Донбас. Протитанковий підрозділ, робимо все, що потрібно робити піхоті: риємо, тягаємо, будуємо, стріляємо.

SuperAgronom.com:  Що можете сказати про людей, які оточують вас там?

Антон Барабанов: Найкращі люди, яких я коли-небудь зустрічав. З іншим відношенням до побратимів та командирів на війні робити нема чого. Принаймні, мені. З іншим відношенням я б мав купу претензій до них, а претензії — це зачатки конфлікту. А ворог у нас спільний, тому треба триматися разом і підтримувати один одного.

SuperAgronom.com:  Що найважче дається на війні саме для вас?

Антон Барабанов: Приймати людей такими, якими вони є. В цивільному житті ми самі обираємо собі коло спілкування. А тут на початку є ти, і є купа незнайомих людей. І від того, як ви спрацюєтеся, залежить все: побут, виконання завдань, життя кожного з нас в підрозділі.

SuperAgronom.com:  Що переосмислили для себе за цей час? Чи з’явились інші погляди?

Антон Барабанов: Залишився при старих переконаннях. Зробив одне відкриття для себе. От є такий вислів: «За Батьківщину треба не помирати, а убивати». На своєму досвіді я зрозумів, що не померти за Батьківщину складніше, ніж убивати заради неї. Складніше в плані технічному: і копати треба, і броню таскати вагою 12 кг, і думати, куди лізти, а куди не треба. І треба постійно вчитися. Опановую FPV-дрони, знову ж таки — не дешева це справа, але однозначно на рівні взводу має бути спеціаліст, який зможе занести гранату в яму кацапа, що окопався десь перед твоїм окопом.

Читати по темі: Дмитро Супрун: За незалежність, щоб бути та називатись українцями, ми зараз платимо величезну ціну

SuperAgronom.com:  Розкажіть, де ви навчались, чим займались до війни? В чому полягала ваша робота?

Антон Барабанов: Я закінчив Сумський національний аграрний університет, факультет агротехнологій та природокористування. Після випуску з вишу пропрацював за фахом приблизно півроку і пішов до армії, проходив строкову службу. Після повернення з армії почав працювати торговим представником в дистрибуції засобів захисту рослин та посівного матеріалу. З 2012 року. Їздив по аграріях, питав, чи є які проблеми на полях, пропонував варіанти вирішення цих проблем. Ті проблеми, з якими стикаються в процесі виробництва, та шлях до їх вирішення — це безцінний досвід.

SuperAgronom.com:  Чи допомагають навички з роботи на війні?

Антон Барабанов: Робота навчила мене знаходити спільну мову з людьми. З різними. До кожної людини є ключик. Але часто, дуже часто треба просто вислухати. Необхідно, щоб 70% розмови людина розповідала про себе. Просто задавати питання і слухати відповіді. Але для цього треба відвертно, без мухляжу, цікавитися людьми. Фальшива зацікавленість одразу викривається, а наступної нагоди налагодити контакт може й не бути.  

SuperAgronom.com:  Чи підтримують вас зараз ваші колеги?

Антон Барабанов: Дуже сильно підтримують. Багато чого з потрібного спорядження було придбано за їхньої підтримки. І велика подяка всім, хто відгукувався на мої прохання зі збору коштів. Дуже сильно допомагають аграрії, з якими працював. Один аграрій подарував на підрозділ автомобіль Hyundai Tucson, відремонтував нам Ниву. А ще раніше, коли ще не пішов служити і в ті часи, коли з паливом було зовсім туго, а точніше на заправках його зовсім не було, — аграрії, до яких я привозив «хімію» чи посівний матеріал, заправляли бак службового авто «до повного». Вже коли мене мобілізували, і про це дізналися ті аграрії, з яким я співпрацював, то вони самі пропонували допомогу. Розуміння, що за спиною є тил, який хоче допомогти — це надзвичайно важливо для самомотивації. Я щиро вдячний всім, хто допомагає фронту.

SuperAgronom.com:  Як зараз уявляєте собі повернення до цивільного життя?

Антон Барабанов: Зайде головний сержант підрозділу і скаже: «Завтра здаємо зброю та майно, післязавтра щоб нас тут не бачили». Роботодавець зберігає за мною робоче місце до моменту демобілізації. Сподіваюсь повернутися до того, чим займався: контактувати з аграріями та запобігати проблемам при вирощуванні культур. Але все це має сенс, коли працює логістика, працюють порти. І те, що виростили, можна потім продати по гарній ціні. А поки треба робити все, що в моїх силах, щоб цей момент якнайшвидше настав.

SuperAgronom.com:  Чи пов’язали б життя з військовою справою після війни?

Антон Барабанов: Для себе вирішив так: служитиму до демобілізації. Все ж таки в цивільному житті залишилася робота, на яку потрібно повертатися і працювати далі.

SuperAgronom.com: Дякуємо за час і розмову. Слава Україні!

Олена Басанець, SuperAgronom.com