Підсумки агросезону-2022: війна і агро

Але, пройшло 11 місяців і завдяки ЗСУ ми таки можемо підбивати підсумки, говорити і про проблеми, і про здобутки, і навіть про плани на майбутнє. Хоч, звісно, основний фактор, який визначав усі тенденції сезону-2022, — це війна.

ВІЙНА

Окупація, бойові дії, замінування

Кінець лютого — період, коли аграрії готуються до майбутньої весняної посівної. На значній частині Київської, Сумської, Харківської, Чернігівської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Донецької, Луганської областей ці плани перервала стрімка навала ворожої армії. Ще у середині березня на чималих територіях аграрії не мали фізичної можливості розпочати посівну. А аналітики прогнозували, що скорочення площ під ярими зерновими порівняно з 2021 роком може скоротитись на 40%, а можливості провести агротехнічні заходи й зібрати урожай озимини не буде на 30% від посіяного.

В той час непевність була і на вільних від окупації територіях. Логістика майже припинилась, як всередині країни, так і через кордони. Люди, працівники — хтось виїжджав, рятуючись, хтось або був мобілізований, або йшов сам до лав захисників. У регіонах, ближчих до фронту, нерідко траплялися обстріли й потрапляння у виробничі та складські приміщення, пошкоджувалась техніка, гинули співробітники…

Втім, зрештою принцип — що би не сталось, а сіяти треба — переміг. Від першого шоку почали оговтуватись, розуміння, наскільки важлива під час війни продовольча сфера, додавало мотивації, й там, де це було можливо, у полях зазвучав шум ґрунтообробної та посівної техніки. А після «атріцатєльного наступлєнія» рашистських військ з північних та частини південних областей, хоч і з запізненням, але до посівної кампанії долучились і тамтешні аграрії.

«У першу чергу треба сказати про людей, які, незважаючи на близькість бойових дій, згуртувалися, організувалися, вийшли у поле і посіялись. Як би там не складалося, але найгірше було би — не посіяти і взагалі ніяких результатів не отримати. Було багато різних нюансів та складнощів при цьому, тому їм — велика дяка і пошана. Так само наші партнери-постачальники виконали усі зобов’язання, за що ми теж їм вдячні», — наголосив Юрій Лисак, головний агроном ГК «Агро-Регіон».

Серед «нюансів» виходу в поля на звільнених територіях передусім — замінування й залишки вибухонебезпечних предметів. Чимало зусиль було докладено і досі докладається для розмінування багатостраждальних земель, але й досі навіть на давно деокупованих територіях час від часу страшні ворожі «сюрпризи» призводять до нещасних випадків, що супроводжуються пошкодженням техніки й, на жаль, іноді страждають і люди.

Логістика й нестача коштів

Крім небезпеки в полях, було й чимало інших перепон для проведення посівної.

Про логістику ми вже згадували. Це була одна з найбільших проблем. Дещо легше було тим підприємствам, які мали достатньо потужностей для зберігання ТМЦ на власних базах. Якщо ж замовлені добрива, насіння, ЗЗР господарства тимчасово зберігались на складах дистриб’ютора чи постачальника, вчасна доставка їх була неможливою — навіть якщо склад не опинився під окупацією і не був розграбований, то рух цивільного транспорту був досить ускладнений через значну кількість блок-постів, перевірок тощо.

А постачання товарів, що мали бути завезені з-за кордону, просто припинилось. Рвалися також зв’язки з підприємствами, що опинились у зоні бойових дій чи в окупації. Найгірша ситуація склалась із запчастинами до сільгосптехніки.

«Як виявилося, велика кількість запчастин в нас в Україні вироблялась у Мелітополі, Маріуполі, Харкові… Тому зараз стикаємось із дефіцитом, особливо для  тракторів МТЗ, Т-150,  КАМАЗів, МАЗів. Навіть часто немає запчастин для МАНів і ДАФів, а ті,  що є, подорожчали практично у 2 рази. Буквально днями я зіткнувся з ситуацією, коли та запчастина, яку мені на початку  бойових дій обіцяли за 3400 грн, зараз продали за 6200 грн», — розповідав нам на початку березня Віктор Губрій, заступник голови ФГ «Україна» з рослинництва (Вінницька обл.).

Ще більш гостра проблема була із пальним. Прицільні удари по нафтобазах, першочергове забезпечення військової техніки. Припинення поставок із сусідніх недружніх країн та складнощі з постачанням із дружніх — усе це спричинило жорсткий дефіцит. Не кажучи вже про значний стрибок цін на пальне.

Але логістика це не лише постачання внутрішнього ринку, а й експорт. Його припинення досить боляче вдарило по вітчизняному агросектору. Особливо зупинка морських шляхів.

«Війна призвела передусім до порушення логістичних ланцюгів, як постачання необхідних ТМЦ так і реалізації продукції. Таким чином це призвело до зменшення як спроможностей логістики, так і до її суттєвого здорожчання. І, як наслідок, ми значною мірою втратили доступ до світових ринків, відповідно, і цін на них. Така ситуація призвела до падіння попиту та цін на внутрішньому ринку», — зазначив Олександр Хмелюк, керівник агродепартаменту LNZ Group.

Тим часом на складах у багатьох підприємств позалишалося збіжжя з урожаю попереднього року, яке вони розраховували продати за більш вигідними цінами навесні, аби мати більше вільних коштів на посівну. Декому й досі не вдалося реалізувати минулорічні залишки, незважаючи на те, що зрештою експорт агропродукції вдалося налагодити, хоч і далеко не в тих обсягах, що були «до війни».

До слова, саме коли експорт з України продовольства припинився — передусім через блокування агресором портів та морських шляхів, світ відчув, наскільки наша країна, наше сільське господарство — важливий фактор у забезпечення людства харчуванням.

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Тут знаковою стала подія, яку ще називають стамбульськими домовленостями, які відкрили т.зв. «зерновий коридор», тож зрештою «лід зрушив», Україна знову змогла постачати зерно на зовнішні ринки, людство уникло голоду в країнах «третього світу», росії ж залишилось лишень періодично вкидати істеричні заяви про порушення домовленостей (в яких, до слова, вона участі не брала), а також, як справжній гопник, красти українське зерно на окупованих територіях, продаючи його за сірими схемами країнам, які не гребують «нечистою» торгівлею.

Втім, дехто, зіткнувшись із проблемами реалізації урожаю, ризикнув експортувати збіжжя власними силами.

«Цьогоріч нам довелося навчитися самими бути трейдерами й експортувати зерно в Європу. Щоб хоч якось компенсувати ту цінову політику, яка склалась на ринку. Почали працювати за прямими договорами з європейськими переробниками. Возимо автотранспортом пивоварний ячмінь в Австрію та соняшник у Болгарію. Це, правда, здорожчує собівартість, зате є реалізація. І поступово звільняємо склади під урожай наступного року. Нам вдалося реалізувати й те, що залишилось із сезону-2021, і частину нового урожаю. До слова, ще частину вдалося реалізувати за бартерними схемами. За рахунок них придбали техніку, засоби захисту, насіння. Зокрема, ріпаку», — розповів нам Андрій Патрило, заступник голови ФГ «Персей-Агро» (Івано-Франківська обл.).

Загалом же за 10 місяців війни, за даними Мінагро, на експорт було поставлено: 15,6 млн т кукурудзи; 8,6 млн т пшениці; 3 млн т ріпаку; 2,7 млн т соняшнику; 1,7 млн т ячменю; 1,7 млн т сої.

Втім, значне збільшення собівартості вирощування культур через підвищення цін на всі практично засоби, при цьому негативний вплив воєнних і зокрема логістичних факторів на формування закупівельних цін — не додають оптимістичного забарвлення результатом «особливого» агросезону-2022.

Структура посівів та добрива

Ще з осені попереднього року було помітне певне зменшення площ під групою озимих зернових і навпаки — значне збільшення площі (майже на 40%) під озимим ріпаком. 

Площі озимих зернових, посіяні під урожай 2022 р.

Якщо згадувати про причини, то першим пунктом стояла ціна. Прогнози стверджували, що ціни на олійні у новому сезоні будуть вигідніші. Крім того, із розмов з аграріями можна було зробити висновок щодо зменшення в наступному сезоні (тобто у 2022 р.) площі під кукурудзою і заміна зернової на ті ж олійні — передусім соняшник.

Причиною зміни «ставлення» до кукурудзи як до однієї з найбільш маржинальних стали стрибки у вартості добрив та значне здорожчання газу — основної складової у процесі сушіння зерна.

Спецвипуск щорічного інфографічного довідника

Вся інформація про український аграрний фронт

Як з’ясувалося потім, через згадані логістичні проблеми, спричинені війною, «головним болем» для аграріїв стала також і реалізація урожаю кукурудзи. І хоч ця культура залишається в ТОПі експорту збіжжя та за площами посівів, тенденція щодо її заміни продовжується й далі.

Наприклад, за словами Олександра Аракеляна, керівника агрономічного відділу холдингу A.G.R. Group, власником якого є Місак Хідірян, у північних кластерах (зокрема, в Чернігівській та Сумській областях) під урожай 2022 року кукурудзу взагалі не сіяли, хоча в попередні періоди компанія вибудовувала для себе по більшості кластерів (крім південного) двопільну систему, що складалась із сої та кукурудзи. Але спочатку ціна на сушіння зерна, а потім і війна з усіма її згаданими вище факторами зламали напрацьовану систему, тож погляд переводять більше на соняшник. Залишають у структурі й сою. Бобова важлива як попередник, а до того ж її цілком можна вирощувати без застосування добрив — одного з найбільш затратних пунктів у собівартості вирощування культур у нинішні часи.

З добривами загалом ситуація була досить складною. Припинення імпорту з росії та білорусі, перекриття аміакопроводу з тієї ж росії (і фактично зведення майже до нуля виготовлення та застосування безводного аміаку, який в останні роки аграрії почали вносити частіше як один із найдешевших засобів азотного живлення), зупинка вітчизняних виробників-монополістів — усе це створило як дефіцит добрив на ринку, так і їх дороговизну.

«Ми зіткнулися з жорстким дефіцитом деяких ресурсів. Навіть незважаючи на те, що проводили усі тендери, ще починаючи з осені, й під сезон до початку війни були законтрактовані усі оборотні ресурси. Однак більша частина з них планувалась на доставку в березні. Відповідно, багато чого до нас не дісталось. Найбільш болюче і значиме — безводний аміак. Ми працювали з ним уже декілька сезонів, технології були розплановані з урахуванням цього добрива. Тож виникли питання з усією азотною групою», — розповідав нам у червні Олег Фурманець, головний агроном ТОВ «Захід Агропром» (Волинська обл.).

В кінці року аналітики констатували, що за сезон вітчизняні аграрії застосували в 4 рази менше добрив, ніж попереднього року. Звісно, певна частка зниження цього показника — це незасіяні та окуповані території. Але таке значне падіння все ж спричинене непідйомною ціною. Тим більше, що і з коштами у сільгоспвиробників справи були не кращими — і нерозпроданий урожай минулого року, і складнощі в отриманні кредитів, і умова постачальників щодо передплати через небажання ризикувати. Навіть стало набирати популярності, особливо у менших фермерів питання: «А що як вирощувати зовсім без удобрення?» Чи наважився хтось на такі «експерименти», нам достеменно не відомо. Але оптимізовували схеми живлення практично всі.

«Ми багато приділяли уваги точному землеробству. Зокрема диференційованому внесенню  добрив. Маємо вже напрацьований досвід, тож застосовували певні моменти в технології, розуміючи результат. Але підвищення цін на добрива дуже сильно вдарило по економіці виробництва, прибутковість культур. І якщо, наприклад, від фосфорно-калійних добрив іще можна відмовитись — передусім там, де у ґрунті, згідно з аналізом, цих елементів цілком достатньо, то без азоту урожай не виростиш. Технологію треба виконувати. А оптимізацію ми завжди практикували», — зазначив Юрій Лисак.

Також не бачить сенсу у значному скороченні внесення або відмові від азотних добрив і Олександр Аракелян. За його словами, на хороших чорноземних ґрунтах як тимчасовий прийом можна дещо зменшити норми, особливо якщо достатньо вологи. На бідніших ґрунтах і в разі посушливих умов — це великий ризик.

Втім, головний агроном A.G.R. Group також додає, що треба слідкувати і за вмістом інших елементів у ґрунті. Відповідно і коригувати внесення, заощаджуючи там, де поки що можна обійтись, натомість оптимально застосувати на площах, де спостерігається їх вагома нестача.

«Наприклад, у Гребінківському масиві (Полтавщина) — дуже гарні, чорноземні ґрунти, тож і проблем відчувається значно менше, й там 9-10 т/га кукурудзи досить легко отримати, навіть якщо є якісь погодні нюанси. А в Лохвицькому кластері, що розташований трохи на північний схід, — там уже ґрунти інші, бідніші зокрема на калій. Тому навіть попри високі ціни і практично відсутність на ринку калію хлористого (який ми раніше застосовували), доводиться шукати альтернативу і все-таки вносити. Бо проблема відчутна і впливає на урожай», — розповів Олександр Аракелян.

Повертаючись до структури посівів 2022 року, варто зазначити, що на тлі експортної кризи чимало виробників звернули увагу на продовольчі потреби внутрішнього ринку, відвівши певні площі під круп’яні культури. Зокрема, гречку розпочали вирощувати навіть ті, хто нею раніше не займався. Хоча за офіційною статистикою площі посівів гречки у 2022-му були нижчими порівняно з 2021-м. Але, найімовірніше, ці цифри корелюють із загальним зменшенням посівних площ через війну.

Щодо решти нішевих, то експерти називали їхні переваги з точки зору можливості експорту авто- та залізничними шляхами та можливої маржинальності, але не всі наважувались — не маючи досвіду як у вирощуванні, так і в продажах за кордон.

Зрештою підсумкова статистика на дату офіційного завершення посівної-2022 була такою:

Як на структуру посівів, так і на урожай минулоріч мав вагомий вплив і погодний фактор. Про нього та про підсумкові результати сезону-2022 — в наступній частині статті.

Алла Гусарова, SuperAgronom.com, 2023

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас