Аграрний сектор України: 30 незалежних років — погляд фахівців

Микола Пугачов, заступник директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», академік НААН України:

«Підсумовуючи розвиток аграрного сектору України за 30 років, варто насамперед говорити не про кількісні його показники, а про зміни, які відбулися.

Вітчизняне сільське господарство позбулося всіх ознак радянського адміністративно-командного укладу. Українські селяни стали вільними господарями на своїй землі. Близько 7 млн українців отримали у власність землю і можуть вільно розпоряджатися нею. Кожен власник сам вирішує, які культури йому вирощувати, в якій кількості, куди і за якою ціною продавати урожай. Кожен селянин вправі сам вільно розпоряджатися своєю землею: розпочати на ній фермерство, здати її в оренду або продати.

Залишилися в історії колгоспи і радгоспи, де селяни змушені були працювати щоденно за копійки.

В Україні створено господарства ринкового типу — фермерські, приватні підприємства, господарські товариства тощо. Вони оснащуються сучасними технічними засобами та оволодівають передовими технологіями ведення сільського господарства. Це дає змогу отримувати рекордні врожаї.

У 2019 році врожай зернових та зернобобових в Україні становив 75,08 млн т, перевищивши рекорд 2018 року у 70,1 млн т. Це при тому, що у 1991 році було зібрано 38,7 млн т, а у рекордному для минулого століття 1990 році в Україні було зібрано близько 51 млн т зернових та зернобобових.

Обсяги виробництва зернових та зернобобових культур у 1990 та 2020 рр.

Відтоді середня урожайність зернових зросла з рекордних 3,51 т/га до 4,91 т/га у 2019 році та 4,74 т/га у 2018 році.

За прогнозами науковців Інституту аграрної економіки, у 2021 році урожай зернових і зернобобових буде на 7‑9 % вище минулорічного.

Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі, підписала Угоду про асоціацію з ЄС, уклала угоди про зони вільної торгівлі з 47 країнами.

Динаміка експорту агропродукції рослинного походження та її місце у структурі загального експорту АПК за 2000-2020 рр.

Висока конкурентоспроможність вітчизняної агропродовольчої продукції дозволяє збільшувати її експорт. Якщо у середині 90-х років минулого століття, коли Україна тільки виходила на зовнішні ринки, експорт аграрної продукції становив трохи більше 3 млрд дол. США, то у 2020 році — майже 22,2 млрд дол. США».

Олексій Сергієнко, експерт з агротехнологічних питань, кандидат біологічних наук:

«Якщо говорити про найкращі досягнення в сільському господарстві за 30 років Незалежної України, то слід відмітити найбільш важливі:

• В галузі насінництва — аграрії отримали доступ до найкращої сучасної генетики світових виробників сортів та гібридів різних сільськогосподарських культур, а найбільше кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків, озимої пшениці, сої, гороху, озимого жита, озимого ріпаку. Завдяки цьому вдалося на 20-30 % збільшити урожайність цих важливих для держави с.-г. культур. Були збудовані новітні насіннєві заводи в різних регіонах України, які доробляють насіння до найвищих світових стандартів.
• В системі обробітку ґрунту — стала більш доступною, особливо після 2000 року, новітня сучасна ефективна техніка найкращих світових виробників, яка дала можливість проводити якісно обробіток ґрунту за різними технологіями — від нульового і strip-till до сучасної оранки, глибокого рихлення і вертикального обробітку. Сьогодні немає проблем в техніці для розущільнення ґрунтів на глибину від 45 до 60 см. Аграрії мають доступ до новітніх технологій в обробітку ґрунту завдяки розробкам вітчизняних наукових установ та спеціалістів з найбільш відомих університетів світу — США, Канади, Австралії, Європейського Союзу.
• В темі мінерального живлення — після 2010 року стрімко зросли площі із внесенням рідких та газоподібних азотних добрив сучасною високоточною технікою. Зростає тренд щодо внесення рідких комплексних добрив, в т.ч. з локальним внесенням у зону розміщення насіння (технологія Рор Up чи In row). Це дало можливість збільшити рівень урожайності основних с.-г. культур від 0,3 до 0,7 т/га, а подекуди й більше.

• У сфері захисту рослин — аграрії України дедалі більше переходять на інтегровану схему захисту посівів, включаючи й біологічні продукти. попит на які зростає. Від 2010 року на ринку з’явилися сучасні високоточні причіпні й самохідні обприскувачі, які можуть регулюватися як посекційним, так і пофорсуночним відключенням робочої рідини, що дає можливість контролювати внесення ЗЗР на полях різної конфігурації, зберігаючи чистоту довкілля. Поліпшився сервіс цих машин, з’явилася супутникова навігація, оснащення різними цифровими платформами тощо. На ринок вийшли новітні засоби захисту рослин з новими антирезистентними програмами. Зростає тренд щодо використання нових сурфактантів, пенітрантів, ад’ювантів, прилипачів та ін.
• Машинно-тракторний парк. Почнемо з недавніх подій — це випробування самохідних безпілотних посівних комплексів в Україні. В аграрному секторі працює найкраща світова техніка — від тракторів 360-600 к.с. до сучасних зернозбиральних комбайнів, які здатні збирати якісно без втрат до 100 га за добу. Новітні сівалки точного висіву дають можливість заощадити величезні кошти на посівному матеріалі, рівномірно розміщувати насіння майже всіх с.-г. культур, навіть і озимої пшениці. Впровадження систем точної сівби дало можливість підвищити урожайність кукурудзи від 0,5 до 1 т/га.

Попри всі позитивні зміни, за 30 років Незалежності України слід також відмітити і негативні:

• Низький рівень фінансування наукових установ, які пов’язані з аграрним сектором, що в свою чергу призвело до втрати кадрового потенціалу, зменшення наукових розробок, скорочення селекційних програм, браку потужних вітчизняних генотипів, які могли б конкурувати з іноземними селекціями.
• Різке падіння родючості ґрунтів у зв’язку з суттєвим зменшенням внесення органічних добрив, меліорантів, підвищенням еродованості ґрунтів тощо.
• Останній тур агрохімічних обстежень ґрунтів на державному рівні відбувся у 2009 році. Сьогодні відсутні дані про стан ґрунтів у різних регіонах на предмет їх кислотності, вмісту гумусу, макро- і мікроелементів та ін. Аналізи ґрунту проводяться на приватному рівні, зведеної загальної бази не існує.
• За 30 років Незалежності України ми ще жодного разу не отримали 5 т/га озимої пшениці в середньому по державі, 3 т/га соняшнику, 3 т/га озимого ріпаку, 8 т/га кукурудзи. По урожайності озимої пшениці, що парадоксально, ми перебуваємо на рівні 1990 року. Вищеназвану урожайність отримують досить часто країни Європейського Союзу, Південної і Північної Америки.

Врожайність пшениці в Україні за 30 маркетингових років (дані USDA)

• Досить слабкий рівень модернізації наявних зрошуваних площ, інвестиції в нові зрошувані площі відсутні.
• Катастрофічний дефіцит зернозбиральної техніки, складських приміщень, елеваторів, вагонів, автомобілів.
• Зростають площі, заселені небезпечними шкідниками, хворобами, вірусами і бактеріозами — діабротикою, амброзією полинелистою, вовчком, ваточником Сирійським, ґрунтовим вірусом мозаїки пшениці та ін.
• І найголовніше — збільшився відтік кваліфікованих кадрів з агрономічною спеціальністю, особливо з сільської місцевості. Недостатня кількість досвідчених викладачів в аграрних вишах. Низький рівень оплати праці науковцям, викладачам тощо.

30 років. Це вік становлення, осмислення, планування, бажання стати успішним. Ще є час. Майбутнє нашої аграрної України в руках аграріїв України. Зі святом, кохана Україно!»

Обсяги виробництва технічних культур у 1990 та 2020 рр.

Олег Фурманець, головний агроном ТОВ «Захід Агропром»:

«Ринок диктує все)

У 1990 р. виробництво більше було орієнтоване на внутрішнє споживання, і структура виробництва відповідала приблизно потребам + експорт т.зв. СНД.

Зараз повна орієнтація на світові ринки збуту, звідси — зростання по соняшнику, кукурудзі, ріпаку, сої.

По буряку ми не конкурентні на світовому ринку, галузь трималася на плаву за рахунок обмеження імпорту, але і це минуло.

Виробництво цукрових буряків за регіонами у 1990-2020 рр.

Депресія розвитку галузі після падіння Союзу тривала добрих 15 років, це видно і за обсягами споживання добрив, і за врожайностями. Тільки з 2010 р. більш-менш помітна санація, і то відносно. Навіть сьогодні ми далеко відстаємо від розвинених країн за продуктивністю, передусім тому, що поряд із технологічними господарствами є значний % екстенсивних «господарів». Причому їх частка найбільша в чорноземній зоні.

При цьому технологічний підхід більше стосується експортних культур, вони переважають у структурі крупних розвинених господарств, це видно по зростанню врожайності, наприклад, кукурудзи. Тоді як ячмінь, який переважно виробляється меншими компаніями, такого стрибка у продуктивності немає.

Врожайність ячменю в Україні за 30 маркетингових років (дані USDA)

Соняшник, наростивши площі в рази, досі лишається культурою екстенсивного виробництва, яка виробляється без дотримання сівозміни, з мінімальними вкладеннями. І це серйозна екологічна та агрономічна проблема. 

Яке збереження родючості ґрунтів може бути, якщо 70% структури посівних площ в деяких регіонах займає соняшник?! Україна вирощує ледь не третину світового соняшнику, і не тому, що ми неперевершено його вміємо ростити, а тому, що країни, які піклуються про збереження своїх ресурсів, його не вирощують. В Україні він не лише зберігається, а й поширився з півдня на всю територію країни».

Служба новин