Бобові у сівозміні: значення, чергування та переваги

Чудовий спосіб значною мірою врівноважити ці завдання — ввести до сівозміни бобові культури. Природа наділила їх здатністю засвоювати один з головних поживних елементів — азот — безпосередньо з повітря. І «ділитися» ним із наступними культурами. І це не всі корисні властивості бобових. Про які іноді варто нагадувати, коли говоримо про збалансоване господарювання.

Значення бобових культур у забезпеченні народонаселення світу білками, та й узагалі у вирішенні продовольчої проблеми, визнала навіть ООН, яка з нинішнього року встановила Міжнародний День бобових, який відзначатиметься щорічно 10 лютого.

В Україні ситуація з цими культурами за декілька десятків років змінювалась, із об’єктивних і не дуже причин. На пам’яті ще багатьох сучасників — радянське сільське господарства, в якому з бобових передусім сіяли горох та кормові трави. Також традиційною на той час вважалася квасоля.

В «нові» часи до переліку основних і найпоширеніших культур нині увійшла соя. Натомість горох і квасоля відійшли на другий план. А порівняно недавно почала зростати зацікавленість нутом, сочевицею, машем тощо — культурами, які поки що залишаються нішевими, але поступово набирають обертів. Бо попит на них на ринку дедалі зростає.

За даними Держкомстату України, у 2018 році урожай зернобобових було зібрано з площі 555,2 тис. га, загальним обсягом у 953,95 тис. т, й середньою врожайністю 1,72 т/га.  З них горох зібрали з площі 425,7 тис. га, обсягом 774,91 тис. т з урожайністю 1,82 т/га. Квасолю — з площі 40,3 тис. га, обсягом 71,19 тис. т і врожайністю 1,77 т/га. Нут відповідно — 44,7 тис. га, 53,05 тис. т, 1,18 т/га, Сочевицю — з 24,4 тис. га, обсягом 19,54 тис. т, урожайністю 0,8 т/га.

Сою наш Держстат відносить до олійних і до зазначених вище загальних цифр вона не увійшла, а окремо статистичні дані по цій культурі за 2018 р. такі: зібрана площа 1728,5 тис. га, валовий збір — 4461,31 тис. т, середня врожайність — 2,58 т/га.

Тож освіжимо пам'ять — чим же корисні ці культури загалом у сівозміні.

7 причин вирощувати бобові

Не беручи до уваги ринкові чинники та важливість бобових як продукту харчування, зосередимось на агрономічному аспекті.

1. Накопичення азоту

Цю властивість зазвичай вважають головною. Адже решта культур є лише споживачами цього елементу. Тоді як бобові, засвоюючи його з «повітря», збагачують ґрунт уже в такому вигляді, який наступна культура засвоюватиме легше. Відповідно — можна зменшити норми внесення азоту, зекономивши кошти та зменшуючи хімічне навантаження на ґрунт і загалом довкілля.

Вважається, що зернобобові (соя, горох, сочевиця, нут, чина, вика, люпин та ін.) за оптимальних умов вирощування засвоюють із повітря за допомогою бульбочкових бактерій приблизно 2/3 азоту від загального вмісту в рослинах і 1/3 — використовують із ґрунту. При цьому багаторічні трави, такі як конюшина і люцерна, накопичують навіть  більше азоту, ніж згадані культури.

2. Збагачення ґрунту органікою та його оздоровлення

Бобові культури, їхні залишки, є найкращим поживним матеріалом для корисної мікрофлори.

«Тільки в рослинах бобових культур співвідношення вуглецю до азоту 15:1. Тож як кореневі, так і стеблові залишки є дуже якісним матеріалом для мікроорганізмів. На мою думку, це найцінніше, що дають бобові культури взагалі. Вони підтримують здоров’я ґрунту і його високу мікробіологічну активність», — зазначає Володимир Іванюк, консультант з агрономії, експерт із сівозміни.

Завдяки цій властивості бобові також використовують як сидерати. Найкраще для такого агротехнічного заходу підходять конюшина, люцерна, еспарцет, нут, горох, боби, соя, сочевиця, вика, люпин, квасоля. Вважається, що три врожаї бобових сидератів дають такий самий ефект, що і повна норма гною.

Також під покровом зернобобових культур ґрунт зберігає свою будову, менше ущільнюється і краще зберігає вологу у верхніх шарах. 

3. Наповнення ґрунту корисними елементами

Окрім азоту, бобові культури наповнюють поверхневий шар ґрунту калієм, кальцієм, фосфором.

Так, за допомогою ризосферних мікроорганізмів і кореневих виділень зернобобові культури переводять важкорозчинні фосфати ґрунту в доступні для рослин форми. 

4. Менші ризики інфекційного навантаження

Більшість шкідників і хвороб зернобобових культур не вражає рослини інших сімейств, тому вони кращі як попередник зернових та інших наступних культур і з фітосанітарного погляду. 

5. Короткий період вегетації

Більшість бобових, за винятком сої, мають короткий період вегетації. За рахунок цього можна оптимізувати агротехнічні роботи в господарстві, раціонально розподілити людські, технічні і фінансові ресурси. А ще — дати можливість землі відпочити. Наприклад, горох збирають у липні, сочевицю — в кінці липня, на початку серпня, квасолю і нут — теж у серпні. Тож до сівби озимих, для яких ці культури є найкращими попередниками, є ще час підготуватися і людям, і ґрунту.

А ще інтенсивне зростання і раннє змикання рядків забезпечують зернобобовим культурам суцільного посіву значну перевагу порівняно з багатьма бур'янами і досить високу чистоту полів від бур'янів після збирання врожаю. 

6. Посухостійкість і жаростійкість

Оскільки у зернобобових більш заглиблена і розгалужена коренева система, вони можуть використовувати більшу кількість вологи, що міститься в глибоких шарах ґрунту, тож здатні краще витримати посуху. Що в сучасних умовах дуже актуально.

А глобальне потепління, як і «локальне» потепління, яке на наших територіях спостерігається в останні роки, змушує звернути увагу і на стійкість більшості зернобобових до високих температур. Особливо аграріям півдня. 

7. Незамінність в органічному виробництві

Оскільки в органічному виробництві для живлення можна використовувати лише гній чи компост, то єдиним способом отримання азоту в органічному землеробстві залишається введення до сівозміни бобових. 

Звісно, що кожна культура має свої особливості, розглянемо деякі з них. 

Соя 

Наразі — найбільша за площею бобова культура в Україні. У багатьох господарствах вирощується як одна з базових, адже в ній поєднались економічна й агрономічна складові.

Соя має здатність ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти важ­ко­роз­чинні спо­лу­ки з нижніх ґрун­то­вих шарів, таким чином вона вклю­ча­є їх у кру­го­обіг жив­лен­ня наступних культур. Після се­бе соя за­ли­шає 60-80 кг/га азо­ту, 20-30 кг/га фо­с­фо­ру і 35-45 кг/га калію. Оскільки інокуляція сої є практично невід’ємною агротехнічною операцією, після себе вона також залишає насичений мікробіотою ґрунт.

Завдяки своїй глибокій і добре розгалуженій кореневій системі, соя забезпечує велику кількість кореневої біомаси, поліпшує характеристики ґрунту, підвищує його родючість, зберігає вологу. І проведені дослідження в різних країнах, і практика, показують, що соя як попередник позитивно впливає на урожайність наступних за нею пшениці та кукурудзи.

В одному із зарубіжних досліджень було встановлено, що 90-100% листя сої опадає під час фізіологічного дозрівання. Воно містить чистої речовини азоту близько 110 кг/га. Також під час тривалих досліджень сівозмін соя-кукурудза і соя-сорго було встановлено, що кукурудза і сорго отримали від сої 65 кг/га і 80 кг/га азоту відповідно. При дозріванні в коренях і основі стебла сої може міститися 37 кг/га азоту, і 30-68 кг/га в надземної частини рослин (за винятком насіння). Весь цей азот доступний для використання наступними культурами. У цьому дослідженні було встановлено, що кукурудзі, посіяної після сої, потрібно близько половини дози азотних добрив, від тієї, яку кукурудза потребувала б у разі монокультурної сівозміни.

Оскільки ця культура досить теплолюбна і водночас здатна утримувати вологу, то певний час дуже виручала аграріїв південних областей. Однак оскільки в останні роки погодні умови тут стають жорсткішими, посушливі періоди стають тривалішими, нестача вологи відбивається і на вирощуванні сої.

«Це дуже добрий попередник для багатьох культур, але ми вже починаємо думати, чим можемо замінити сою у своїй сівозміні. Адже, як відомо, вона дуже потребує вологи у період цвітіння. На який останнім часом у нас в регіоні припадали посухи. Через що падають врожаї. Хоча раніше ми були дуже нею задоволені. На наступний сезон запланували ще 500-600 га під сою, подивимось на результат. Якщо він нас не влаштує, розширюватимемо площі під горохом, звернемо увагу на нут», — зазначає Анатолій Савсюк, агроном СВК ім. Фрунзе, розташованого у Кропивницькій області й загально площа оброблюваних земель якого становить 7 тис. га.

З недоліків сої для сівозміни можна назвати більш пізні терміни збирання порівняно з іншими бобовими. А також «спільні» хвороби з деякими культурами. Наприклад, склеротиніоз, через який краще уникати «спарки» соя-соняшник.

Втім, попит на ринку і чималі переваги сої як попередника «закріплюють» сою в сівозмінах як одну з культур-лідерів за площами посівів. І своїх позицій вона здавати не збирається.

Горох

Опитані нами експерти вважають, що горох — незаслужено «відсунута» на межу з нішевими культура. Звісно, така ситуація склалася передусім через кон’юнктуру ринку. Але ця культура має багато переваг у сівозміні навіть порівняно з соєю.

«Свого часу горох мав  статус на рівні з основними польовими культурами. Сьогодні його загнали в нішеві. Хоча позаминулого, 2017 року він трохи розправив плечі, й тоді зібрали понад мільйон тонн,  але ринок знову не хоче випускати горох на широкі лани — низькі ціни ставлять перепони для зростання площ. При тому що як попередник — це культура номер один. І хоч швидкі гроші на ньому наразі не дуже заробиш, але пролонговану вигоду можна отримати пізніше. За рахунок кращих врожаїв наступної культури і навіть тієї, яку посієте через 2 роки», — стверджує Микола Малієнко, директор СТОВ «Перемога» (Київська обл.).

За його словами, у господарстві були випадки, коли азот зовсім не вносили й отримували після гороху урожай озимої пшениці на рівні 6-7 т/га, причому якість зерна була на рівні ІІ класу. Після пшениці сіяли соняшник, знову ж таки, не застосовуючи азотних добрив. І отримували урожай насіння у межах 4 т/га.

Горох як попередник для озимих культур дає відразу кілька відчутних переваг. Насамперед приріст врожайності озимої пшениці після гороху вищий, ніж після інших культур. А також пшениця краще розвивається, менше хворіє, поліпшується баланс азоту, зменшується мінералізація гумусу, підвищується родючість ґрунту. Горох, як типовий представник бобових, має здатність накопичувати білок і формувати урожай способом фіксації азоту через бульбочкових бактерій. Це дає змогу обійтися обмеженим внесенням мінеральних азотних добрив. Процеси біологічної фіксації азоту відчутно сприяють збагаченню ґрунту органічною речовиною. Крім цього, пожнивні рештки гороху містять досить велику кількість фосфору і калію, а за рахунок короткого вегетаційного періоду він рано звільняє поле і утворюється певний проміжок часу для накопичення вологи. Цей момент дуже важливий при вирощуванні тієї ж озимої пшениці після гороху.

«Загалом, накопичення біологічно зв’язаного азоту це головна властивість гороху. Але, крім цього, він переводить у більш доступні форми фосфор, що теж дуже важливо.  Якщо ж порівнювати горох із соєю, то у них, наприклад, різна будова рослини. Горох формує основний масив своєї кореневої системи у верхньому шарі ґрунту — десь на 10-15 см. Може бути трошки глибше відгалуження. Тоді як коріння сої більш витягнуте і проникає на глибину  до 2-2,5 м. Горох економніше використовує запаси вологи у ґрунті. Сої потрібно удвічі-втричі більше вологи, ніж гороху. Також насправді після гороху лишається все ж таки більше біологічно зв’язаного азоту. Тому я б сказав, що горох кращий попередник для озимої пшениці», — зазначає Микола Малієнко.

Є також думка, що роль гороху (а також і сої) у вирощуванні на еродованих ґрунтах не оцінена належним чином. Завдяки симбіотичній фіксації атмосферного азоту, який є елементом першого мінімуму в таких ґрунтах, а також здатності мобілізувати і засвоювати важкодоступні форми поживних речовин, ці культури мають потужний фітомеліоративний потенціал.

Тож тут залишається лише сподіватися, що ринок нарешті повернеться обличчям до гороху і він посяде належне місце у сівозмінах вітчизняних аграріїв.

«Судячи з реалізації  насіння, яке наша компанія виростила для реалізації в сезоні 2018 року,  чітко спостерігається тенденція падіння попиту на цю культуру. В минулому році на цей час  ми реалізували близько 400 т насіння, на сьогодні ми реалізували лише десь у межах 25 т. Катастрофічний спад — наочний.  Відповідно доводиться і нам, як насіннєвій компанії, скорочувати площі під горохом. Минулого року сіяли 470 га, цього річ запланували лишень 170 га. Хоча нещодавно  я читав аналітичний прогноз, у якому зазначено, що Китай збирається збільшити імпорт гороху з 1,3 млн т до 2 млн т, а в Індії значний неврожай, цієї культури. Тому цілком імовірно, що в новому сезоні все ж можна очікувати підвищення цін», — додав Микола Малієнко.

Квасоля

Також традиційно українська культура, якій довелося пережити кризу, яка лиш недавно отримала поки що невелике, але таки друге дихання.

Квасоля збагачує ґрунт азотом, поліпшує його структуру, рано звільняє поле, залишаючи після себе  чисті від бур'янів площі, які можна використовувати під озиму пшеницю, ячмінь. Натомість сама вона має пізні терміни сівби, що полегшує організацію весняно-польових робіт. До того ж її можна використовувати для пересівання площ загиблих озимих культур.

«При сівбі квасолі температура ґрунту має сягати 11-12 °С. За багаторічними спостереженнями, у нашій лісостеповій зоні, зокрема на півночі Хмельниччини, заморозки можуть бути і в другій декаді травня. Тому ми її десь так у середині травня й сіємо», — поділився нюансами технології Филимон Антонюк, головний агроном компанії «Сварог Вест Груп», яка протягом останніх кількох років відводила під квасолю від 800 до 1,5 тис. га посівних площ.

Кращими попередниками для самої квасолі є озимі колосові (пшениця, ячмінь), дещо гіршими — ярий ячмінь і овес, а також кукурудза на силос і зерно. Не слід розміщувати квасолю після соняшнику і повторно висівати її на одному полі, бо це призводить до посилення ураження хворобами (зокрема, склеротинією) і значного зниження врожаю. Встановлено, що сіяти цю культуру на тому самому полі, а також після гороху, сої, бобів і сочевиці можна не раніше, ніж через п'ять-шість років.

Загалом інтерес до цієї культури в Україні зростає, з приватних городів вона дедалі більше виходить на промислові масштаби, тож можна сподіватися, українська квасоля з часом не лише збагачуватиме білком раціон закордонних споживачів, а й повернеться до українського борщу як невід’ємна складова нашої традиційної страви.

Нут, сочевиця, маш та ін.

Культури наразі нішеві, хоч площі під ними дедалі зростають — завдяки експортному потенціалу та високій маржинальності. Як повноцінні учасники сівозміни виступають у деяких господарствах, що займаються органічним землеробством.

До того ж у вітчизняних аграріїв ще немає тривалого досвіду вирощування цих культур, технології для наших теренів іще як належить не відпрацьовані. При цьому вони володіють усіма перевагами, які дають для сівозміни бобові культури — накопичення азоту, поліпшення структури ґрунту, короткі терміни вегетації тощо.

Минулого року в Україні під нут було відведено навіть дещо більше площі, ніж під квасолю. І цікавість до цієї культури постійно зростає. Зокрема, й тому, що серед зернобобових культур він вирізняється найвищим рівнем посухостійкості.

За словами Олега Бушуляна, заст. директора з наукової та інвестиційно-інноваційної роботи Селекційно-генетичного інституту, нут при урожайності 2 т/га виносить з ґрунту 106 кг азоту, 36 кг фосфору, 150 кг калію і 23 кг магнію. Однак його біологічні особливості дають змогу добре використовувати післядію мінеральних та органічних добрив. При цьому органічні добрива у кількості 30–50 т/га слід вносити тільки під попередню культуру.

У день сівби або не раніше ніж за добу насіння слід обробити препаратами бульбочкових бактерій Rhizobium ciceri. В симбіозі з якими нут може засвоїти за вегетацію до 150 кг/га азоту з атмосфери, забезпечуючи урожай на рівні 2,0-2,5 т/га та залишаючи після збирання до 30% біологічно фіксованого азоту.

Нут є чудовим попередником для більшості сільськогосподарських культур. Водночас найкращими для нього попередниками є зернові колосові та кукурудза на силос. Добрими попередниками є баштанні, ріпак, кукурудза на зерно і сорго. А поганими — соняшник, зернобобові, багаторічні трави та цукровий буряк.

Що стосується сочевиці, то вона характеризується досить високою посухо- і холодостійкістю і добре пристосована до умов помірного клімату. Як і всі зернобобові культури, сприяє фіксації атмосферного азоту, поліпшує родючість ґрунту і цим самим підвищує урожайність інших культур у сівозміні. В умовах України сочевиця є досить прибутковою зернобобовою культурою.

Кращі попередники — зернова група (крім кукурудзи) і технічні культури (крім соняшнику). Терміни сівби досить ранні. Вегетація рослин починається при температурі +5 ºС, молоді рослини сочевиці можуть витримувати заморозки до -5 -6 ºС. Оптимальним для росту і розвитку сочевиці є температури +20-+25 ºС.

Ті, хто вже займався цією культурою, зауважують, що одним із проблемних моментів є збирання. Адже втрати у разі невчасного збирання можуть досягати 80%.

Де в чому маш схожий на сочевицю. Для нього кращими є ті самі попередники, сам він також має характерні для бобових властивості. Також потребує інокуляції насіння мікоризою. Але щодо термінів сівби все ж відрізняється.  Сіяти маш потрібно не раніше, ніж коли температура ґрунту досягне 12-130С, до того ж він боїться приморозків.

Експерти стверджують, що площі під машем в Україні зростають. Однак поуки що ця культура не удостоїлась окремого рядка у звітах держстатистики, тому навряд чи наразі їх можна назвати значимими.

Тобто загалом вибір бобових культур для введення їх у сівозміну є на будь-який смак. А ситуація із кліматичними умовами  та родючістю грунтів, навіть вартістю добрив на ринку — така, що змушує шукати найбільш ефективні інструменти підвищення врожайності. Одним із найкращих таких інструментів споконвіків була сівозміна. У якій бобові можуть відіграти чи не найвагомішу роль. До слова, Володимир Іванюк відомий серед агро-фахівців тим, що розробив так звану «Древлянську» систему землеробства. Одна з основних її складових — «бінарна» сівозміна.

«Це сівозміна, в якій обов’язково має буди 50% зернобобових. А бінарною я назвав її тому, що вона складається з парних ланок: бобові — небобові, бобові — небобові і т.д. Така сівозміна дає можливість, «моделювати», вона стає гнучка і рухлива. В потрібний момент ти можеш поміняти одну бобову на іншу. Відповідно до ринкових потреб. Нема ціни на горох — сіємо сою, нема на сою — сій нут, чечевицю. А самі вже бобові — найкращі попередники практично для всіх культур», — пояснив він.

Чи знайде така система відгук серед аграріїв — наразі важко сказати. Однак тих, хто мислить на перспективу, зокрема і турбується про те, яку землю та основу для повноцінного харчування залишить своїм нащадкам, у важливості бобових у сівозміні переконувати не треба. Умілий агроном і господар завжди знайде у цих завданнях раціональний баланс.

Алла Гусарова, SuperAgronom.com