На Чернігівщині за 5 кілометрів від ворога конкуренції між фермерами більше немає: працювати наважуються одиниці

Дмитро Голіброда – молодий фермер, чиє господарство обробляє землі на території Мощенського старостату, який знаходиться менше, ніж за п’ять кілометрів від кордону з ворогом.

З першого дня повномасштабного вторгнення Дмитро, який саме перебував «на вахті» у сімейному бізнесу  в Мощенці, опинився разом з жителями села в окупації. Його батько Юрій Голіброда в цей період був на Дніпропетровщині.

Фермер каже, що до початку повномасштабної війни їхні господарства мали чимало конкурентів – було доволі бажаючих займатись аграрним бізнесом. Зараз, починаючи з 2022-го, конкуренція звелась до нуля – працювати на землі за кілька кілометрів від кордону з агресором, під постійними обстрілами, ризиковано і страшно.  Тому деякі аграрії, які мали в оренді людські паї, просто припинили тут свою діяльність. А люди навіть не мають змоги розірвати договори на оренду землі, щоб переукласти їх з тими ж СТОВ «Мощенське» та ФГ «Фан-Агро 2020», які, попри небезпеку, продовжують сіяти й орати. Тож земельний банк «Мощенського» залишився на тому ж рівні – півтори тисячі гектарів, а у «Фан-Агро 2020» він навіть трохи збільшився – із 80 до 120 гектарів.

«На сьогодні ми не можемо обробляти всі землі, які маємо в оренді. – Частина полів замінована, частина – під дуже жорсткими щоденними обстрілами. Ми звертались до відповідних структур з питаннями про можливість розмінування, але нам відповідають, що у 20-кілометровій від кордону зоні розмінування не здійснюється. Тому обробляємо нині все, що можливо, а це половина від того, що було до 2022-го», – каже Дмитро.

За приблизними підрахунками, як зауважують у міській раді,  Городнянська громада втратила можливість обробляти п’ять тисяч гектарів землі через замінованість та інші військові фактори.

За даними ДСНС, площа потенційно забруднених вибухівкою ділянок в Україні сягає близько 139 тисяч квадратних кілометрів. За оцінками Світового банку, повне позбавлення нашої країни від вибухонебезпечних предметів протягом наступних 10 років вартуватиме близько 37,5 мільярда доларів.

Кожен вихід у поле для аграріїв прикордоння – то ризик. Тотальні обстріли Мощенки почались восени минулого року, коли почало «прилітати» по селу, а довколишня територія просто випалювалась вогнем.  Мощенка потрапляє у зону досяжності артилерії ворога. Тому тут не розраховують на попереджувальний звук повітряної тривоги – орієнтуватись доводиться по звуках працюючої проти людей зброї ворога. 

«Було, трактористи вийдуть культивувати, а тут починається, А хлопці ж у кабінах за кермом, трактор гучно працює, вони не завжди можуть почути початок обстрілу. Тоді треба миттю летіти до них у поле, щоб кидали роботу та розбігались. Доводилось і самим або у співпраці з відповідними службами залишки снарядів з землі витягувати. Найбільш великі тягали трактором. Було, по приміщенню ферми нашої прилетіло. То ми з хлопцями теж брали участь у гасінні пожежі, розбиранні завалів», – каже Дмитро.

До повномасштабного в обох господарствах працювало два десятка людей. Зараз залишилась тільки половина. Трьох працівників мобілізували. Четверо виїхали з села, в якому не те що працювати – жити небезпечно. Але ті, що лишаються, вперто продовжують свою справу – сіють овес, гречку, сою, соняшник, кукурудзу.

«Страшно працювати, звісно. Але, як кажуть мої хлопці: «Не боїться тільки дурень. Але ж хліб вирощувати треба!». У нинішньому році плануємо посіяти й озиму пшеницю».

Алла Гусарова, SuperAgronom.com