Вчені дослідили гени дикої сої для поліпшення азотфіксації окультурених сортів

Про це пише news.rambler.ru.

У ході дослідження вчені культивували лінії сої, які включали невеликі ділянки ДНК їх диких предків, і виявили, що деякі лінії по-різному реагували на різні штами корисних бактерій, відомих як Sinorhizobium fredii.

Різні реакції, як з'ясували вчені, пов'язані з тим, чи мають бактеріальні штами повністю функціональні системи секреції типу 3 (T3SS), які використовуються бактеріями для введення ефекторів білка в клітини рослин.

Функціональний аналіз був виконаний для різних видів мутуалістичних ризобій, включаючи Sinorhizobium fredii, Bradyrhizobium japonicum та Mesorhizobium loti.

Окрім цього, у ході дослідження білка DRR1 було виявлено, що він генетично взаємодіє з бактеріальною системою T3SS, змінюючи кількість лігніну і число бульбочок, що формуються кореневою системою.

«Ми вважаємо, що білки DIR мають незвичайні механізми регуляції під час ризобіальних інфекції і утворення вузликів. Білки DIR беруть участь у фінальній стадії синтезу лігніну клітинної стінки, що може дозволити їм управляти важливими змінами в структурах клітинної стінки під час встановлення симбіозу. Зміни в експресії GmDRR1 можуть спричиняти зміни змісту і розподілу лігніну в бульбочках, щоб тим самим регулювати їх утворення», — зазначають вчені.

Новий генетичний підхід допоможе вченим отримати доступ до генетичної різноманітності предків сої, щоб поліпшити біологічну фіксацію азоту, що є важливою частиною сталого сільського господарства.