Василь Ремесло. Творець пшеничного колоса

Василь Миколайович Ремесло дуже багато зробив для підвищення урожайності та розширення ареалу вирощування однієї з основних продовольчих культур у світі — озимої пшениці, та світового визнання України в галузі зерновиробництва. З великою постаттю академіка Ремесла, ім’я якого нині носить інститут, пов’язаний 35-річний період (1948–1983) надзвичайного творчого піднесення нашої установи.

Василь Миколайович Ремесло народився 10 лютого 1907 року в селі Теплівка Пирятинського повіту на Полтавщині в багатодітній селянській сім’ї. Від діда-прадіда Василеві передалась любов до землі, до селянської праці. Нові часи потребували знання агрономії. Кмітливий, спостережливий, допитливий сільський парубок Василь Ремесло, який тягнувся до науки, але й до землі прикипів, як усі Ремесли, закінчив в 1924 році Лубенську професійну селянсько-господарську школу і за направленням волосного комітету комсомолу вступив до нещодавно відкритого Сільськогосподарського інституту в селі Маслівка Канівського повіту Київської губернії, в якому отримав вищу освіту. Унікальним був випуск Маслівського Інституту селекції і насінництва ім. К.А.Тимірязєва 1928 року, який дав країні чотирьох академіків, один з них — Василь Миколайович Ремесло.

І хоча перші кроки наукової роботи Василя Миколайовича були пов’язані з Дербентським опорним пунктом ВІР, він також працював і в Союзнасінупрі Наркомату Землеробства СРСР у Москві, на дослідних станціях у Поволжі та в Ростовській області, а у травні 1941 року вступив до заочної аспірантури ВІР за спеціальністю «селекція», але доля повернула його в краї, де він здобув агрономічні знання і перший досвід селекціонера.         

З березня 1942 року до дня Перемоги політрук Василь Ремесло пройшов фронтовими шляхами до Берліна, а в 1948 році пов’язав усе своє подальше життя з Миронівською селекційно-дослідною станцією, пізніше відомим на увесь світ Інститутом пшениці, створеним на її базі.

Уже маючи достатній науковий досвід завдяки настановам досвідчених педагогів Маслівського інституту та активній участі в дослідженні яровизації пшениці під керівництвом академіків П.І. Лисицина та П.Н. Константинова в Поволжі, Василь Миколайович розпочинає у відділі селекції Миронівської станції наукові досліди щодо дії екстремальних умов середовища (низьких температур) на ярі сорти пшениці, посіяні під зиму. Ці дослідження лягли в основу його кандидатської дисертації та власного методу селекції. Таким принципово новим методом створено сорти озимої пшениці нового типу, що поєднували високу продуктивність та зимо-, морозо-, посухостійкість з відмінними хлібопекарськими якостями. У 1960 році був районований сорт-первісток Василя Миколайовича — Миронівська 264. Від того часу розпочалась переможна хода миронівських пшениць радянською державою і соціалістичними країнами. У рік районування справжнього шедевру світової селекції Миронівської 808 (1963), яка розширила ареал вирощування озимої пшениці далеко на північ і прославила Миронівку на весь світ, В.М. Ремеслу було присуджено одну з найвищих нагород СРСР — Ленінську премію. За творчі наукові досягнення і практичні здобутки видатному селекціонеру в 1964 році рішенням Вищої атестаційної комісії було присвоєно вчений ступінь доктора сільськогосподарських наук без захисту дисертації, і його обирають дійсним членом (академіком) Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна (ВАСГНІЛ), а в 1974-му — академіком АН СРСР. У 1979 році присвоєно вчене звання професора.

Враховуючи видатні успіхи Миронівської станції в селекції та великий економічний ефект від вирощування створених тут сортів озимої пшениці, в 1968 р. на базі Миронівської селекційно-дослідної станції створюється Миронівський науково-дослідний інститут селекції та насінництва пшениці, що підпорядковується ВАСГНІЛ. Директором призначений Василь Миколайович Ремесло, який очолював Миронівську станцію з 1964 року.

Миронівські сорти озимої пшениці займали в СРСР найбільші площі. Після районування і поширення у виробництві Миронівської 808 на поля в 70-х роках виходять нові «миронівки» — Миронівська ювілейна 50 та Іллічівка, що відкрили нову сторінку у культивуванні пшениці, уперше перевищивши рубіж урожайності в 100 ц/га, а також Миронівська 25, Миронівська 10, Миронівська яра та багато інших. Впровадження у виробництво високопродуктивних сортів озимої пшениці, створених академіком В.М. Ремеслом, забезпечило великий економічний ефект. Чистий додатковий прибуток за 10 років (1968–1977) перевищив 1,6 млрд. крб. За внесок у збільшення виробництва зерна в СРСР академік В.М. Ремесло удостоєний вищих нагород СРСР — двох Золотих Зірок Героя Соціалістичної Праці, чотирьох орденів Леніна, ордена Жовтневої Революції та ще багатьох високих відзнак, а також Ленінської та Державних премій СРСР і УРСР, премії ім. В.Я. Юр’єва АН УРСР, звання Заслуженого діяча науки УРСР.

Миронівські озимі пшениці широко вирощувались і в соціалістичних країнах. В окремі роки сорт Миронівська 808 займав у світі більше 10 млн. га, тобто понад 11% посівів озимої пшениці. У 70-х роках миронівські сорти займали в Німецькій Демократичній Республіці понад 60 % площ під озимою пшеницею, у деяких господарствах Чехословаччини — до 98 % площ. Миронівська 808, Миронівська ювілейна та Іллічівка висівались у Німеччині на площі понад 700 тисяч гектарів, у Чехословаччині — до 650 тисяч, в Угорщині — понад 100 тис. га.

Миронівська 808, яку німецькі селяни ласкаво називали «Миро», стала справжнім символом дружби між державами. Академік В.М. Ремесло не раз бував у Німецької Демократичної Республіки на щорічних міжнародних виставках «Агра», де демонструвались і нагороджувались дипломами миронівські пшениці, прес-конференції з його участю широко транслювались по радіо і телебаченню НДР, німецькі кінематографісти створили документальну стрічку про великого українського селекціонера. За значний внесок миронівських сортів у підвищення врожайності озимої пшениці у країні Держрада НДР у 1974 році удостоїла академіка  В.М. Ремесла вищої державної нагороди — ордена «Зірка Дружби народів», який йому урочисто вручив Перший секретар Соціалістичної Єдиної партії Німеччини Еріх Хоннекер. А в 1976 році В.М. Ремеслу була присуджена Національна премія з науки і техніки І ступеня Німецької Демократичної Республіки.

І в Чехословаччині кожний агроном знав про академіка Ремесла та його пшениці. На конференції чехословацьких хліборобів, що пройшла у Готвальдові в 1975 році, учасники довго аплодували Василю Миколайовичу стоячи. Для чехословацьких телеглядачів було створено стрічку «Радянський учений» про наукову діяльність талановитого селекціонера В.М. Ремесла. За підвищення врожайності пшениці на полях чехословацьких кооперативів Миронівський НДІ селекції та насінництва пшениці в 1971 році був нагороджений вищою державною нагородою Чехословацької Соціалістичної Республіки — «Орденом Праці». Завдяки поширенню миронівських сортів у Чехословаччині за період 1966–1980 рр. було одержано на 4 млн. тонн якісного зерна більше, що в грошовому еквіваленті склало 6,6 мільярда крон. Це явище характеризували як «зелену революцію» в сільському господарстві республіки.

За вагомий внесок миронівських сортів озимої пшениці у розвиток зерновиробництва В.М. Ремесло нагороджений вищими нагородами ще двох країн — орденом «Відродження Польщі» та «Орденом Прапора» Угорської Народної Республіки.

В.М. Ремесло був ініціатором і організатором співробітництва з ученими Німецької Демократичної Республіки і Чехословацької Соціалістичної Республіки, результатом плідної спільної селекційної роботи з якими стало створення високоврожайних сортів озимої пшениці та ячменю. Академік АН СРСР і ВАСГНІЛ В.М. Ремесло був обраний членом-кореспондентом Академії сільськогосподарських наук Німецької Демократичної Республіки та почесним доктором Карлового університету (Прага, Чехословаччина).

Завдяки знаменитому сорту Миронівська 808 підвищився статус інституту як установи з розвиненою селекційною роботою з культурою озимої пшениці. Під керівництвом В.М. Ремесла Миронівський науково-дослідний інститут селекції та насінництва пшениці став визнаним центром і провідною установою з селекції  озимої пшениці в СРСР. У 1974 р. академік АН СРСР та ВАСГНІЛ В.М. Ремесло обирається головою Всесоюзної координаційної Ради з  селекції озимої пшениці при ВАСГНІЛ. Деякий час очолював секцію зернових культур і наукову Раду з підвищення якості зерна Відділення рослинництва та селекції ВАСГНІЛ. В.М. Ремесло також був членом Ради Європейської асоціації селекціонерів.

Високоінтенсивні сорти озимої пшениці видатного вченого зі світовим ім’ям, розробки теоретичних основ і методів ведення селекційного процесу належать до надбань світової селекційної науки. Академіка В.М.Ремесла по праву вважають одним із творців «зеленої революції» у світі.

В.М. Ремесло був також і громадським діячем — членом ЦК КП України (1966–1983), заступником Голови Верховної Ради УРСР (1971), депутатом Верховної Ради УРСР (1967–1983), обирався делегатом декількох з’їздів КПРС та КПУ.  

Селекціонер від Бога, Хлібний батько, як називають Василя Миколайовича Ремесла, був неординарною особистістю, великим представником не тільки своєї епохи, а й сучасності. За спогадами тих, хто знав Василя Миколайовича особисто, він був доволі суворою людиною, не терпів ледарів та легкодухів, був вимогливим до себе та своїх підлеглих. Але ставився до людей доброзичливо і з повагою, був справедливим і уважним. Люди тягнулися до Василя Миколайовича, адже він находив теми для спілкування і володів мистецтвом слухати, мав приємний голос, розмовляв тихо, спокійно, ніколи не підвищуючи тону, навіть коли був дуже роздратований. Проте в його словах завжди відчувалися впевненість і знання справи. Деякою мірою для багатьох це було корисною наукою — не все дається криком.

Василь Миколайович сам був працелюбним і цінував людей за відданість роботі, яка для нього була на першому місці. З ранньої весни і до кінця жнив він серед дослідних ділянок, рідко в які дні не було його в полі. Він жив роботою, полем, пшеницею, брав безпосередню участь в усіх ланках селекційного процессу. А бракування селекційного матеріалу по зерну було справжнім священнодійством. Василь Миколайович мав феноменальну пам’ять і інтуїцію. Завжди вимагав хоч і гіркої, але правди, не терпів обману, особливо підтасування даних у селекції. Як практична і розсудлива людина, він був уважним до всього, що відбувалось навколо. Без нього не вирішували жодного важливого питання, і його авторитет був беззаперечним. Водночас він умів вислухати думку кожного, все підсумувати, але вирішальне слово, звісно, залишалося за ним. Поряд з Василем Миколайовичем працював його син Володимир. Був талановитим селекціонером, створив декілька сортів озимої пшениці, до людей ставився доброзичливо, його дуже поважали в колективі.

Як людина, Василь Миколайович імпонував своєю вишуканістю, стриманістю, відкритістю, високою культурою, доброзичливістю — без зверхності, зате із внутрішньою гідністю й вимогливістю. Він був відомою особистістю. І коло його спілкування було відповідним. Василь Миколайович Ремесло був особисто знайомий з багатьма державними діячами, видатними вченими не тільки СРСР, а й зарубіжних країн, працівниками культури і освіти, а також  сфери управління сільського господарства та багатьма іншими людьми з різних ділянок діяльності суспільства.

Безумовно, В.М. Ремесло був видатним селекціонером, тому надзвичайно високим був його авторитет серед учених. До нього зверталися вітчизняні та зарубіжні науковці по допомогу, пораду. Великим був авторитет Василя Миколайовича й серед працівників сільського господарства. Щодня в інституті, особливо в період реалізації насіння, бували десятки виробничників, які часто їхали за сотні і навіть тисячі кілометрів, і він знаходив час для зустрічі з ними. Будучи представником наукової еліти СРСР і світу, Василь Миколайович не забував про свої селянські корені, любив спілкуватися з простими людьми. Терпляче і уважно вислуховував думку агрономів і колгоспників під час огляду посівів своїх сортів, бесіди з ними проводив «на рівних», а не з «піднятим пальцем» всезнаючого вченого. Він любив такі розмови з простими сільськими жителями, причому його зацікавленість охоплювала не тільки спеціальні професійні питання, а й проблеми їхнього побуту і особистого життя.

Василь Миколайович був дуже хлібосольною людиною, любив гостей. Навіть у робочий день міг запросити на обід додому заїжджого колегу. Дружина Василя Миколайовича Раїса Євдокимівна завжди була готова накрити стіл. А часто доводилося приймати дуже високих гостей. Вдома у Василя Миколайовича окрім близьких друзів бувало багато поважних гостей і знайомих — вчених, партійних діячів, відомих інженерів-конструкторів, представників культури. Тому потрібно було все приготувати на вищому рівні, і це Раїса Євдокимівна вміла зробити достойно. Василя Миколайовича часто запрошували разом із дружиною на урочисті прийоми на вищому рівні в різні консульства (як у Києві, так і в Москві) чи на інші урочистості в країні, і Раїсі Євдокимівні необхідно було відповідно бути вбраною. І це їй вдавалось блискуче завдяки природженому смаку. Друзі сім’ї Ремесло, будучи в гостях у Василя Миколайовича, казали, що дружина створила йому надійний тил, і в Золотих Зірок Героя Праці три промені належать йому, а два — Раїсі Євдокимівні. І він з цим із задоволенням погоджувався. Василь Миколайович був добрим сім’янином, а члени родини з розумінням ставилися до його роботи і постійної зайнятості.

Василь Миколайович любив життя по-своєму. Шанувався на українській пісні і сам чудово співав, хоча й спілкувався переважно російською мовою. Він був щирим патріотом України, і багато зробив для неї. Пророчими були його слова, що людина смертна, і про те, чи житиме вона після смерті, скажуть її дії, конкретні справи і досягнення, одним словом, пам’ять про  неї. Пам’ять про Василя Миколайовича Ремесла живе в миронівських сортах, дослідних методиках, в учнях та наступниках видатного селекціонера.

Таким закарбувався у пам’яті його сучасників і нашого покоління академік Василь Миколайович Ремесло — Вчений і Селекціонер з великої літери, неперевершений конструктор пшеничного колоса, якого по праву називали Хлібодаром, суворий за вдачею і водночас життєлюб, звитяжна праця якого втілилася у добробут людей.