Сон (агрономічна трагікомедія)

Микола: Пити чи не пити? Питання ці важкі замучили мене.

Чи, може, плюнути на все та нализатись? Ну а далі, про наслідки можливі не подумать

Один лиш тільки раз і ось вже маєш: оббльований директор, биті вікна,

По вуха в матюках економіст… Воно ж і свято наче, як не випить?

Та нерви після жнив уже не ті…

Заходить директор, одразу підходить до Миколи. 

Директор: Миколо, я тебе вітаю з святом! Ти заслужив вітання, як ніхто.

Найкращий відділок за підсумками року. Але ти теє… Дуже вже не пий,

Бо завтра од самісінького ранку нам сядеш порахуєш ЕБІТДА.

Ну а хто ж ще? Мені буде погано, економісти питимуть ще тиждень,

На тебе лиш надія, виручай! 

Микола: От же сучі діти. Ви добре влаштувались, як я бачу.

І відпочить, і догодить начальству. Бо в вас віслюк Микола, бачте, є.

Який за всіх економістів порахує. Бо ж в нас економіст – найголовніший

Працівник сільського господарства. Йому сам Бог велів весь тиждень святкувать.

Директор: Не зли мене, бо премії позбавлю! 

Микола: Степанович, пий ліки від склерозу! В нас премії не платять років з десять!

Микола рефлекторно ковтає стакан горілки, потім закріплює ефект ще одним стаканом.

Микола: Ну що, колєгі, з святом усіх вас! Тебе, Степанович, паскудний ти нероба.

У кабінеті дупу почесав – отримав гроші і додому спати.

Економісти, ще окремо вас, ви ж пити перші, працювать останні.

Увесь бюджет рахує агроном. Чи ви уху там їли цілий рік?

Колеги агрономи, й вас вітаю. І тих, хто на пшеницю вніс Зенкор

У якості досходової схеми. І тих, хто гарно так налаштував сівалки,

Що по 100 тисяч сіяли ріпак. Тепер ідіть руками досівайте.

За добрива, Степанович, спасибі. Купив лайна, що коштує, як мед.

Коли ж порядок буде в нас, питаю? О Господи, якщо ти, звісно, є!

Господь: Та є, куди ж від вас, нещасних, я подінусь!

Кажи, чого хотів, сьогодні ж бо твій день.

Микола: Мій Боже, хибно я обрав в житті свій шлях.

Яви велике чудо, порятуй, дай іншу вибрати професію мені!

Я витратив життя на казна-що, дай другий шанс, благаю і молю! 

Господь: Ну що ж, я обіцяв тобі дива, тож слова я дотримаю. Але

Гляди, не пожалкуй колись про рішення таке, підказане

Горілкою та злістю.

Усе навкруги зникає у хмарах густого диму.

Дія друга

Офіс у стандартному бізнес-центрі. У кабінеті сидить за столом мужчинка у костюмі і акуратно підпилює та полірує нігті. Входить Микола.

Мужчинка: О, Ніколай, ти воврємя явілся. Ну как дєла, ну как там наш отчьот?

Микола: Він був би наш, якби робив хоч щось ти. Вже тиждень сам сиджу і зводжу цифри.

А ти лиш свої нігті колупаєш. Дивись, такими темпами до дупи зітреш руки.

Чи звідки вони в тебе там ростуть.

Мужчинка: Ти мнє хаміш? Ти што, забил, хто главний?

Я напішу наверх такую докладную, што вилєтіш отсюда в тот же день!

А в тебе ж на авто й житло кредити. Подумай, кому краще не триндіти,

А дуже швидко й вправно працювать.

Микола: Та з празниками ж я вітаю вашу мать! Сиджу тут, як дебіл, паперу тонни

Вже перевів на всяку маячню. Аналіз продажів рожевого паперу:

Чи краще ним втирають люди дупу, чи, може, зелененький виграє?

Які шампуні для миття котів найбільше популярні в господинь?

Якими кремами ті господині мастять дупу, а які купують краще для обличчя?

Та Боже ж мій, я спробував усе. Став вчителем – ледь капці не відкинув,

Спочатку від нервової роботи, а потім з голоду. Бо зарплатня така,

Що і кота не дуже прогодуєш. Став лікарем – те ж саме, тільки гірше.

Таксистом став, і через місяць вже потрапив до лікарні

Із гемороєм та нервовим зривом. Став менеджером з продажів оце.

Та як вони живуть так і працюють, здорові коні в модних піджаках?

Весь день на телефоні, як прикуті, бабусям впарюють чудесне мило,

Що зварене з лайна й гілок соснових. І звіти пишуть по 15 в день,

Хто скільки впарив і яке лайно модніше. Живу в якійсь собачій будці

В оточенні ще сотні таких будок. Як хтось на вісімнадцятому чхне –

На мій четвертий поверх звук доходить. І так всю ніч: ті чхають, ті пердять,

Ті діток роблять, а ті сварять вже готових. Там б’ються, там ремонт чи просто п’ють…

Не те, що в моїй хаті у селі. І затишок, і простір, і повітря

Чистісіньке, отак би пив і пив. А в поле вийдеш – і душа співає.

Вся праця рук твоїх перед очима. Там робиш щось важливе дійсно людям…

О Господи, який я був дурний!

Господь: Ти подивись, отямився нарешті! Ну що, чужого хліба скуштував?

І як тобі, сподобалося може? Чи знову в агрономи хочеш вже?

Микола: Прости мені, мій Боже, я дурний. Я думав, що один працюю тяжко,

А інші всі на припічку лежать та тільки марципани споживають.

Всім тяжко, в кожної роботи свій тягар. Але робити те, що любиш, завжди легше.

Чи можу я вернутися назад?

Господь: То ти, я сподіваюсь, зрозумів, що кирпу дерти і найкращим бути – то речі різні?

Гарний агроном – не той, що надимається з пихи й себе великим фахівцем вважає.

А той, що може і зробити, і навчить, і пояснити, й визнати помилку.

Тому тобі назад іще не можна. Як був ти дурнем, так і залишився.

Микола у розпачі озирається навкруги, помічає на столі степлер, хапає його у руки. Секунду дивиться на нього, а потім починає гамселити тим степлером Мужчинку, який від несподіванки впускає з рук свою пилочку.

Микола: Та як же ви мене всі задовбали! Начальство дране, йолопи самі!

Васильович був ще прекрасним дядьком порівняно із цими мастєрами,

Не побоюсь тих слів я, пєдикюру. Та хай вам грець, та камінь вам у нирку!

Мужчинка з вереском тікає. Микола починає трощити офісні меблі. Гарненько кидає об підлогу ноутбук та скаче по ньому. В цей час коридором до кабінету вже мчить охорона.

Микола: Забігали уже, злякались дива. Тут в офісі ж завжди порядок й благодать.

Але куди ж мені тепер? Назад не можна, тут не залишусь – можуть посадити.

Квартиру відберуть, бо чим платить той чортовий кредит? Немає виходу…

Кидається до вікна, рвучко його відчиняє і вистрибує. Летить униз, шалено матюкаючись та згадуючи усе своє життя.

 

Дія третя

Приміщення у офісі агропідприємства з накритими столами. Тут має пройти корпоративне святкування Дня працівника сільського господарства. Край столу сидить агроном Микола.

Микола: Що сталося? Чому я знову тут? Я вже помер і в рай потрапив?

Чи це пекло? Довіку буду в офісі сидіти і нудно розмишлять про шо попало?

Миколу обережно трясе за плече директор.

Директор: Прочумався? Це ж треба пити так. Ковтнув стакан і зразу ляп додолу!

Потилицею вдарився, лежав тут, як свіжий труп. Спасибі, гарне свято!

Давно ми жваво так не святкували. Не вмієш пити – взагалі не пий.

Микола: Це що ж, усе був сон? Яка ж то радість! Спасибі, Господи!

Степанович, та тихо. Все добре, ну подумаєш, ну випив.

Та я вже як свіженький огірок! От хочеш, зараз по полях проїду, гляну що там?

А завтра порахую, так вже й бути, ваше ЕБІТДА. І молодьож всю нашу після свят

Зберу й навчу, як лаштувать сівалки. Бо срамота, не вміють і не вчаться.

Радісний Микола підхоплюється і вибігає до машини. За мить автомобіль зникає у напрямку виїзду з села. Степанович збентежено чухає потилицю вслід агроному.

Завіса.

Олена Мартиненко, SuperAgronom.com