Вітчизняна селекція в Україні: проблеми та шляхи збереження

Я представник Насіннєвої компанії «Світанок Старі Маяки», яка є опорним господарством Селекційно-генетичного інституту міста Одеса, ліцензованим представником селекційних компаній ФГ «БОР», «ЗААТЕН-УНІОН ГмбХ», Oseva Eximpo Praha, s.r.o. Уже понад 10 років ми безпосередньо працюємо з насінням, зокрема з такими культурами, як озима пшениця та озимий горох. Крім того, компанія має власний розсадник волоського горіха та фундука.

Ми є підтримувачами сорту фундука Тонда ді Джифоні в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, та маємо власний зареєстрований сорт волоського горіха Чандлер А1.

Минулого року компанія провела три Дні поля, на яких загалом були присутні власники та агрономи 73 с/г господарств, що разом обробляють понад 175 000 га угідь.

Також я є керівником ТОВ «СГП «Афіни», земельний банк якого та вся матеріально-технічна база, на жаль, окуповані. Але досвід співпраці з вирощування гібридного насіння соняшнику та кукурудзи разом із компаніями Pioneer та Maisadour Semences окупувати неможливо. Цей досвід дає змогу мені не лише теоретично, а й практично оцінювати виклики, що стоять перед українською селекцією, та пропонувати реальні шляхи їх вирішення.

Яке насіння сьогодні купує аграрій?

Купуючи насіння, фермер завжди звертає увагу на його ціну. Проте багато хто не замислюється над тим, що вартість кожної партії насіння містить у собі роки роботи селекціонерів.

Для розуміння: створення гібридів соняшнику нині триває близько семи років. І це без урахування того, що, розпочавши роботу над гібридом, селекціонер ще має пройти низку випробувань і викликів, в тому числі:

• взагалі отримати запланований результат;
• досягти стабільності цього результату;
• створити продукт, який буде затребуваний ринком через сім років;
• донести до потенційних клієнтів усі переваги нового гібриду.

Усі ці витрати селекціонер може компенсувати лише одним джерелом фінансування — роялті.

Іноді селекційна компанія, створивши гібрид або сорт, продає його іншій структурі, не маючи ресурсів, досвіду чи бажання займатися його популяризацією.

Що сталося з вітчизняною селекцією?

На початку становлення України як незалежної держави на ринок увійшли світові аграрні гіганти з капіталом, досвідом і чіткою метою — зайняти провідні позиції. Вітчизняна ж селекційна система, що працювала в умовах планової економіки та державного замовлення, не мала уявлення про рекламу та маркетинг.

Декілька років цінового демпінгу витримали лише поодинокі українські селекційні компанії. Одним з головних завдань того періоду стало збереження вихідного матеріалу та фахівців.

Водночас молоді й амбітні селекціонери почали створювати власні компанії.

Через кілька років, коли ринок фактично був «зачищений», світові корпорації різко підняли ціни на насіння, збільшивши їх у кілька разів. Це дало змогу тим вітчизняним компаніям, які вижили, а також новоствореним установам розпочати роботу над новими сортами.

На жаль, частину вихідного матеріалу та спеціалістів було втрачено, а також втрачено час на створення сортів і гібридів, про який я згадував раніше. Навіть сьогодні за деякими культурами Україна відстає на багато років. Проте в окремих напрямах, зокрема у селекції пшениці, ми змогли повернути свої позиції та гідно конкурувати не лише на внутрішньому, а й на світовому ринках.

Де ми зараз і що можемо зробити?

Сьогодні вітчизняна селекція збереглася, але потребує підтримки — не тільки державної, а й нашої з вами. Що ми можемо зробити вже зараз?

1. Купувати насіння у зареєстрованих насіннєвих компаній

Однією з обов’язкових умов для такої реєстрації є укладення ліцензійних угод та сплата роялті. Держава створила й регулярно оновлює базу даних таких компаній у системі «Є-Рослинництво». Кожен свідомий фермер має змогу знайти такі підприємства в реєстрі, а також дізнатися про сорти та репродукції, що перебувають у виробництві поточного року. Тобто свідомо обрати постачальника, спираючись на створені державою можливості.

2. З розумінням ставитися до вартості насіння

Як уже згадувалося, у кожній тонні закладена багаторічна праця селекціонера. Для прикладу: вартість насіння супереліти вітчизняних сортів пшениці нині становить близько 20 000 грн за тонну. Супереліта закордонних сортів для нас часто недоступна, а ціна еліти, з якої виробляють насіння першої репродукції, коливається від 1 500 до 2 000 євро за тонну. До цього слід додати, що компанії, які вирощують та продають насіння закордонної селекції, сплачують до 40 євро з кожної вирощеної (не проданої!) тонни роялті, тоді як у вітчизняної пшениці цей показник становить близько 8 євро.

3. Закладати демонстраційні ділянки 

Співпраця з компаніями, у яких ви придбали насіння. Надання їм об’єктивних даних дасть змогу отримати дані про врожайність і стабільність сорту чи гібриду, а також забезпечить селекціонерам важливий зворотний зв’язок.

4. Відвідувати демонстраційні поля

Дехто вважає це марною тратою часу, однак насправді якісні заходи, організовані саме селекційними компаніями або їхніми опорними господарствами, проводяться або на власних земельних ділянках, або на ділянках тих фермерів, які придбали в них насіння. На таких подіях фермер отримує достовірну інформацію, має змогу поставити будь-які запитання безпосередньо керівникам селекційних компаній чи самим селекціонерам — і, головне, отримати на них вичерпні відповіді.

Також можна дізнатися, у кого є в наявності насіння потрібного сорту та якої воно репродукції, і навіть замовити його безпосередньо на заході. Часто на таких зустрічах насіння розігрують як заохочувальні лоти, що дає змогу висіяти його для випробування на власних полях у власних умовах.

5. Не висівати насіння третьої, четвертої та нижчих репродукцій

Науково доведено: чим вища репродукція, тим вищий потенціал урожайності сорту. 

Так, на врожайність впливає безліч факторів, і не кожного року ця закономірність проявляється однаково. Але елітне насіння — це гарантія відсутності домішок інших сортів чи культур, що дає змогу повністю розкрити закладений селекціонером потенціал. Конкуренція між культурною рослиною та бур’янами фермеру добре знайома, також відомо про конкуренцію між посіяним насінням та падалицею попередніх років, але часто залишається поза увагою ще один вид конкуренції — між різними сортами, якщо посіяна суміш. Елітне насіння також перевірене селекціонером та проконтрольоване державними оцінювачами на відповідність сортовим якостям, що підтверджується сортовим сертифікатом.

6. Не купувати насіння у компаній, які не можуть надати власні сортові та якісні сертифікати

Натомість такі продавці пропонують клієнтам так звані «протоколи випробувань», які насправді нічого не варті та не підтверджують нічого, окрім марно витраченого паперу.

Питання без простих відповідей

У цій статті я свідомо не наводжу власних пропозицій на рівні опорних господарств чи селекційних компаній — вони є, але потребують широкого обговорення в кожній окремій групі учасників ринку. Простих рішень тут бути не може.

Щодо державної політики — ситуація ще складніша. Не лише немає фундаменту для створення насіннєвої незалежності, а й відсутній навіть проєкт для його побудови. Тобто ми не маємо навіть розуміння, що ми хочемо та, звісно, можемо побудувати. Жодне будівництво не відбувається без затвердженого проекту. Можу і хочу помилятись у цьому питанні і припустити, що мені про існування такого проєкту просто не відомо.

Читати по темі: Пластичність та посухостійкість сортів пшениці є пріоритетом: результати з демо-полігона ФГ «Грига» на Полтавщині

Наша спільна справа

Ми багато говоримо про незалежність, але часто сприймаємо її як справу лише держави. Хочу нагадати: держава — це ми з вами.

Закликаю задуматися над майбутнім наших дітей і їхньою незалежністю у цій важливій галузі.

Олег Гладкий для SuperAgronom.com