Ігор Омельченко: Ми нація хліборобів і воїнів. Маємо повернути землю, на якій жили та працювали!

SuperAgronom.com: Розкажіть, де ви навчалися? Коли почали працювати?

Ігор  Омельченко: Я закінчив Луганський сільськогосподарський інститут в 97-му році за спеціальністю агроном. І одразу почав працювати агрономом тоді ще в КСП «Сніжнянське» Шахтарського району Донецької області. Потім був головним агрономом підприємства. Ну і, в принципі, керівником я працюю в різних підприємствах з 2000 року. З 2018 року до 24 лютого 2022 року я генеральний директор «Агропрод- Донбас».

SuperAgronom.com: Підприємство «Агропрод-Донбас» розташоване в Мар’їнському районі, село Новомихайлівка. Розкажіть про нього.

Ігор  Омельченко: Його знищено вже, немає, нічого немає. Там був наш офіс. Господарство потужне: приблизно 5000 га, вирощували зернові та олійні культури. Був сад, закладений у 2015 році, 49 га яблунь і 32 га черешень, вже мали збирати врожай в 2022 році. На підприємстві в сезон працювало до 200 людей.

У нас була досить велика юридично об’єднана група різних підприємств — всього 22 000 га. Всі господарства різні.

Село Новомихайлівка зараз під нашим контролем. Воно на лінії розмежування. Одним словом, з самого початку там йдуть бої і наші хлопці його тримають. Я мав честь 5 місяців також воювати на цих землях у складі свого підрозділу.

SuperAgronom.com: Коли Ви вирішили йти на війну? Розкажіть, як це почалось для Вас?

Ігор  Омельченко: Почнемо з того, що я вже 2 рази переселенець. У 2014 році виїхали і тепер в 2022-му. В мене брати воювали за Україну з 2014 року. Болюча тема, бо коли навіть йдеш в ротацію, ти не можеш приїхати додому, ти їдеш на зйомну квартиру. Ось це важка ситуація емоційно. 

Я призвався добровольцем 11 травня 2022 року в Краматорську, а 16-го  ми були в Мар'їнці на передових позиціях. Зараз я молодший сержант в 11-му прикордонному загоні міста Краматорськ, позивний Фермер. Коли проходили медкомісію там, вийшов лікар і питає мене: «Я так розумію, ви відмазуватись не будете? Мені потрібно, щось написати, що вас хвилює». Я йому: «Чоловіче, ми одного віку з тобою, то й напиши, що там тебе турбує». (Усміхається). Мій друг також каже: «Як хочете, але має бути написано здоровий!»

Йому 44 роки, мені — 49. Я найстарший в підрозділі, а є хлопці і 22 роки. Дуже крута молодь в нас! Мені потрібно крутитись, щоб встигати за ними. (Сміється)

SuperAgronom.com: Наскільки було важко перестроїтись зі звичного життя, зовсім іншої роботи на військову справу?

Ігор  Омельченко: Не знаю, мені було неважко. Коли приїхав у Краматорськ з Києва і побачив таку важку і неспокійну обстановку — це допомогло зібратися. Я хочу відмітити, що я пішов служити зі своїм другом Шамардаком Денисом, позивний Агроном. Так склалася доля, що він працював керівником на підприємстві до 2018 року, а я — з 2018 по 2022 р. Давно знаємо один одного. Прийняли таке рішення, щоб йти разом. Нам сказали, що нас можуть призвати тільки в Мар’їнку, а там зараз дуже гаряче. А нам так і треба. Потрапили в наш потужний підрозділ. Я кажу на хлопців: ЛЕВИ, тільки ви цього соромитесь, але треба признати, що ви ЛЕВИ.

SuperAgronom.com: Розкажіть про початок служби, що запам’яталось найбільше в перші дні?

Ігор  Омельченко: Першої ночі зайшли в місто Мар'їнка, яке знаємо дуже добре. Від обстрілів прокинулись, зайняли позицію. Мій друг зловив інтернет і каже — пацани, тут не нуль, а мінус! 

Дуже запам’яталося і я дуже вдячний своїм побратимам за те, що нас перший час оберігали, навчали і підказували... Бо ми з Денисом були новачками і не служили ніде. Точніше, у Дениса був досвід в київській теробороні, але то була трошки інша війна. Тому тут в нас був курс молодого бійця.  

Я взагалі сільський хлопець і перестроїтись було не важко, в принципі. Хоча багато років був керівником, а тепер — звичайний солдат. Для мене це ні психологічно, ні фізично, ні морально не є важким.

Ми зараз на землі, де наше підприємство, де ми ходили, де разом  закладали той садок. Ми добре знаємо цю місцевість і це великий плюс.

SuperAgronom.com: Як ви бачите своє повернення в мирне життя?

Ігор  Омельченко: Скажу відверто — ніяк не бачу. Я пам'ятаю, як влітку ми виїжджали на завдання на передок і як бачили, що там робиться з підприємствами, які вони знищені та розбиті… Коли поля виглядають, як поверхня Місяця, коли пшениця палає, а озимі, що посіяні були в 2021 році, настільки бідні без живлення. Я чітко розумію, щоб розмінувати це все після перемоги, потрібно 10-15 років. Для тих, хто туди повернеться, це буде тяжка праця. Я тоді сказав Денису: «Я не повернусь до роботи в сільському господарстві». Не знаю, як складеться все далі, але зараз я планів не будую. Мене війна запалює і всі думки та роздуми тільки про перемогу.

SuperAgronom.com: Що зараз робиться в господарстві? Як це, мабуть, боляче бачити вам.

Ігор  Омельченко: Ну якось просто відключаєш мозок, кажу собі, що це звичайна позиція і робота. Я також працюю в аеророзвідці. От ми воюємо в Новомихайлівці і літаємо над нашим садочком, який знищений. І в ньому ці п***ри сидять, а за 300 метрів позиції наших хлопців. І ти літаєш туди, дивишся на їхнє укріплення, на їхні нори… Ти знаєш, де вони ховаються, ти все там робив і планував. Ну, в принципі, це дає якийсь бонус, бо знаю, куди потрібно вцілити і як краще знищити. 

Побував у своєму офісі. Одним словом, там стоять тільки стіни. Знайшов свій кабінет, проходив по попелу, бо він вигорівший весь. Вдарився каскою об арматуру, бо там було 3 попадання. 

SuperAgronom.com: Відчуваєте якусь ненависть, злість?

Ігор  Омельченко: Ви знаєте, ненависті немає. Воно давно вже все минуло. Є тільки бажання і мета звільнити місця, де я жив та працював, більше їх знищити. Коли до вас на склад на господарстві заходять пацюки, ви ж їх просто травити будете. Не будете відчувати ніяких емоцій, бо це треба. Ну і в мене якось так.

SuperAgronom.com: Ви сказали, вже немає таких важких емоцій. А коли була та злість, що є зараз у всіх?

Ігор  Омельченко: Спочатку було нерозуміння. Коли люди, з якими спілкувався близько, був знайомий, перебігли на ту сторону. Я все життя прожив на Донбасі, є люди, що горлали Гімн України, а після повномасштабного вторгнення переїхали в Донецьк і там пишуть, які українці погані… Ось це був той період ненависті і розчарування, який  виїдав. Але ж на противагу такому є історії людей, за яких би ніколи не подумав. Коли дзвонить хлопчина і питає: «Миколайовичу, я хочу з Вами! Підкажіть, що мені треба на службу».

Багато моїх односельців, переважна більшість, виїхали на українську територію. Мріють повернутись додому. Дзвонять і просять сфотографувати, зняти, що з їхнім будинком. Я відмовляю, бо ситуація може змінитись наступного дня. Інтенсивні бої, хочуть захопити Новомихайлівку з першого дня. І наші хлопці б’ються з першого дня!

SuperAgronom.com: Наскільки велике село Новомихайлівка? 

Ігор  Омельченко: Ну, до війни у нас 1200 в нас було виборців. Варто врахувати, що до 2014-го це взагалі було село, де неможливо було купити будинок, бо за 18 км від Донецька. Але село і останні роки розвивалося та працювало. Була чудова школа та садочок, будинок культури. 

В Новомихайлівці є дендрарій!  В 60-ті роки наші попередники посадили там різні породи дерев, які завозили з усієї країни. В мене була така задумка, щоб на кожне дерево почепити табличку… Зробили зону відпочинку. Мені вже привезли фонтан з Києва, залили під нього фундамент. Планували в квітні поставити… Одним словом, фонтан знищений, а бруківка, яку викладав, ще є. Ліхтарі та лавочки стоять. Можливо, після перемоги я повернуся туди і буду працювати та відновлювати.

Але я не хочу, щоб туди повернулась моя родина, не хочу, щоб діти та онуки бачили це все, переживали ці моменти. 

SuperAgronom.com: Яким ви бачите для себе найближче майбутнє?

Ігор  Омельченко: Думаю у всіх є розуміння, що ми змінились, ми стали нацією! Я вважаю, що після нашої перемоги орки залижуть рани, і знову лізтимуть на нашу землю, як ті пацюки. А тим, хто повернеться сюди, знову доведеться пережити це все. 

Потрібно щось думати та планувати з житлом. Бо втратили все. Зараз в мене всі речі це 2 рюкзака і баул, все вожу в бусіку, які волонтери купили. Я навіть одяг не купую для цивільного життя. Ношу форму навіть під час ротації. Бо вже стільки разів починав все спочатку…

Я був публічною людиною, мене всі знали. Купував хороші речі, приділяв увагу зовнішності.. А зараз просто рюкзак кинув і готовий їхати з цими своїми всіма речами. Вже і комфорту не шукаєш такого. Можна і в тому бусі переночувати. Адже звик спати на підлозі, залізних ліжках без матрасів, без можливості щоденно приймати душ і т.д.

SuperAgronom.com: Ми поступово переходимо до теми побуту, а як живете в зоні бойових дій?

Ігор  Омельченко: Ви знаєте, яке це щастя, коли знаходимо приміщення, де є унітаз.  Ми не орки і звикли до комфорту та цивілізації. Ми настільки різні! Я не знаю, хто то придумав, що ми «один народ». Звичайний хлопець з села в Україні — він вже європеєць. 

Розкажу одну історію, коли на позиції Турист (зараз вже можу називати) в Мар’їнці, під обстрілами, робили за столиком каву. Звичайно, там не та обстановка, щоб проводити чаювання. Але перекусили і так все лишили. А наш побратим мовчки нагрів води, перемив  все до блиску. Після того зібрав всіх і чітко сказав — хлопці, тут ми живемо, тут ми їмо. Давайте підтримувати порядок. Виділили місце для посуду, зробили наше перебування в порядку, наскільки там це було можливо. Все чистеньке і прибране. Куди б ми не приїхали: заходимо і наводимо порядок, дотримуємось його. Це все брехня про голих і босих наших воїнів. Які умови собі зробиш — в такі і будеш повертатись перевести дух з боїв.

У продовження розкажу для контрасту ще один випадок. Як прибули ми в Чорнобиль вже після того, як русня звідти пішла. Зайшли в приміщення і були шоковані. В одній з кімнат вони зробили туалет! Поряд з блоком харчування зробили, вибачте, парашу — по їхньому! Ким це потрібно бути? Навіть безладом це важко назвати.

SuperAgronom.com: Мабуть, багато було моментів, які врізались в пам’ять за цей рік. Що найбільше вражало?

Ігор  Омельченко: Ну, мабуть, найстрашніше, коли були на позиції, між нами і пі****ми ходило стадо корів 42 голови вже з телятами. Це був червень місяць, і от вони зранку йдуть повз нас в одну сторону, а потім ввечері повертаються назад. Гинуть від обстрілів, підриваються. Потім просто там гниють. Це дуже страшні кадри. 

Взагалі, що стосується тварин, худоби — то окрема історія. Підгодовували собак місцевих. А вони почали курей ловити по дворах. Мій побратим надумав всіх цих курей зібрати, зробив ім огорожу і була в нас така собі міні-ферма 10-12 курочок. Свіжі яйця були.

SuperAgronom.com: Бажаю вам відпочитити на ротації та набратися якнайбільше сил.

Ігор  Омельченко: В кожного солдата є внутрішня батарея. Ми такий народ, що зараз нас трохи поковбасить, трохи себе пожаліємо, візьмемо зброю в руки і знову повернемось боротися. Це кров у нас така, кров дикого поля. Наш народ все життя бився. Це в нас в генах. Ми нація хліборобів і нація воїнів. Наші пращури кидали плуг, брали зброю і йшли воювати. І потім повертались назад до господарювання. Я впевнений, що і в нас все буде добре!

SuperAgronom.com: Дякую за таку важливу і цікаву розмову. Бережіть себе!

©Яна Красновська, SuperAgronom.com, 2023