Strip-till — помилки і здобутки

Останній почали застосовувати нещодавно. Тому досвід підприємств, які вирішили впровадити у своє виробництво нетипові для України технології, — завжди цікавий.

Читати по темі: Strip-till і стрічкове внесення добрив — український досвід.

На конференції «Живлення рослин. Інноваційні агротехнологічні рішення. Весняний старт 2018», організованій проектом FreeFarm, таким досвідом поділилися двоє аграріїв. Один із них використовує strip-till лише 2-й сезон, а другий почав застосовувати цю систему 8 років тому.

Подаємо основні тези з їхніх розповідей.

Руслан Лазарєв, керівник ТОВ «АТІС» (Миколаївська обл.):

Наше господарство займається strip-till другий рік. Кукурудза і соняшник як минулого, так і цього року були посіяні у нас саме за цією технологією, з диференційованим внесенням добрив і диференційованою сівбою.

Скажу прямо: strip-till — це непроста технологія. Бо сам по собі обробіток ґрунту мало впливає на розвиток рослини. Розпочинаючи впровадження цієї системи, варто це розуміти. Потрібно володіти знаннями з агрохімії, ґрунтознавства, мікробіології ґрунту тощо. І насправді 2 роки мого досвіду, напевно, ще замало для того, щоб отримати очікуваний ефект і скласти остаточну думку про strip-till. Тим більше, що Миколаївська область — це південь України, регіон, який має свої особливості.

З чого усе починалось? Ще років 10 тому я спробував no-till. Але спроба виявилася невдалою — понабивали ґулі, зрозуміли, що процес віддачі може затягнутися, а орендна плата зростає, тож повернулися до класики. Та бажання щось змінити мене не покидало. Тим більше, що в останні роки в нашому регіоні дедалі загострюється проблема з вологою. Наприклад, минулого року запаси вологи у ґрунті становили менше 150 мм на період активної вегетації. А цього року, наприклад, на розпушених полях під соняшником — 168 мм, а на кукурудзі — ще на 15 мм менше. Отже, шукав нових підходів. Вивчав питання, і зрозумів, що strip-till може стати виходом.

Тим більше, що у нього є ще економічна складова. Економія відбувається передусім на обробітку ґрунту.

Скажімо, зараз у нас в господарстві працює 2 спеціальні агрегати. Один — це агрегат Pluribus Strip-Till для стрічкового обробітку ґрунту зі встановленою додатково системою дозування мінеральних добрив Montag, а другий — для сівби. Більше ніяких обробітків. Хіба що зараз поки використовуємо глибокорозпушувач. З його допомогою проводимо ротацію всіх ґрунтів, щоб зірвати плужну підошву, яку «здобули», коли працювали за класичною системою землеробства. Бо у нас є такі поля, де гусеничний трактор стає на дибки, як натрапить на плужну підошву. Але при цьому дуже глибоке занурення нам і не потрібне.

Моя порада: треба «вичислити» плужну підошву і поставити таку глибину на розпушувачі, щоб лапа (його робочий орган) йшла прямо під плужною підошвою і мала «хвилю».

До того ж щороку обробляти ґрунт глибокорозпушувачем теж не варто. На наших полях, де пройшлися цим знаряддям минулого року, цьогоріч ґрунт не настільки щільний. Можна навіть сказати, що він м’який, і набирає свою природну структуру. Особливо на глибоке розпушення реагує соняшник. В минулому році на полях, де було глибоке розпушення і де воно було відсутнє, — різниця становила 0,5 т/га.

Звісно, досвіду в нас ще малувато, лише вчимося, напрацьовуємо найбільш підходящі елементи технології. Наприклад, цього року ми вносили добрива навесні. Але в нашому регіоні весна була дуже сухою, опадів практично не випадало. Тому навряд чи внесені добрива нормально працюють без вологи. Тож на наступний сезон вже будемо вносити добрива восени.

Ще з нашого досвіду переконалися, що покрівну культуру на Півдні треба прибирати з осені. Тому що рослини, які залишаються на полі, дуже інтенсивно розвиваються, споживають багато вологи, витягують із ґрунту корисні елементи.

Також треба враховувати, що зі strip-till приходить забур’яненість полів. Отже, думаємо про гербіцидний захист.

Минулоріч, проаналізувавши забур’янення полів за попередні роки, запланували відповідний захист. Але другий рік використання strip-till показав, що з’явилися дещо інші бур’яни, і в іншій кількості. Ситуація була схожа на ту, коли ми перейшли на no-till. Не розрахували і виявилося, що закупили замало Раундапу, довелося додати страховий гербіцид. Бо зазвичай, коли по класиці працювали, то для того ж соняшнику вистачало однієї обробки Раундапом.

При всьому цьому можу сказати, що через посуху в наших сусідів кукурудза вже стоїть із закрученим листям, а у нас такої проблеми немає. Бо хоч вологи і недостатньо, але вона таки тримається і під самою кукурудзою, і в міжряддях.

Тож плануємо і далі розвивати strip-till у господарстві, будемо вдосконалюватися, вчитися на помилках.

Максим Бернацький, директор ТОВ «Рост-Агро» (Полтавська обл.):

В Україні у нас найбільша практика у застосуванні strip-till. За ці 8 років ми послідовно пройшли еволюцію в удосконаленні технології і техніки. Першим був етап самостійного виготовлення агрегатів. За основу взяли зарубіжні зразки. Далі вже придбавали готове обладнання.

Але є один найголовніший момент — і у нас, і в інших колег, що вже впроваджують у себе strip-till, вся застосовувана техніка — це індивідуальні рішення. На мою думку, інакше бути не може. Просто скопіювати технологію і повністю перенести її до себе не вийде. Так, у класичній технології таке можливо, бо це технологія максимального видозмінення довкілля. Strip-till, як і no-till, працюють більше з природою і намагаються пристосуватися.

Наше господарство розташоване на півдні Полтавської області. Останнім часом ця зона все більше потерпає від посухи. Тепла нам достатньо, матеріальні ресурси є, генетика нам доступна, яка завгодно, а от волога і дощі — це великий дефіцит. Але від цього чинника напряму залежить урожай. Є таке поняття — коефіцієнт переробки одиниці вологи на 1 г сухої речовини. Ніякі добрива так не впливають на урожай, як вода.

А коли ми використовуємо strip-till, то маємо на полі метр штучного субстрату, а далі — сухо. Тож потрібно постійно думати, як зберегти вологу. А її втрата може відбуватися різними шляхами.

• Перший, з одного боку, корисний для нас, — це споживання вологи культурами. Але проблема в тому, що нею користуються не лише наші культурні рослини, а й бур’яни. Тобто споживання вегетуючими рослинами це перший шлях втрати вологи.
• Наступний шлях — це промивання у глибокі шари ґрунту. Так за класичною теорією. Але при наших нормах опадів і при тому, наскільки інтенсивні культури зараз в Україні вирощуються, цей фактор можна розглядати під іншим кутом. Звісно, від інтенсивних культур ми нікуди не дінемося, бо це питання заробітку. Але загадайте, що найбільше можна було побачити на наших полях 50 років тому? Пшениця, ячмінь, горох. Зараз — соняшник, кукурудза, соя. А вони розвиваються по-іншому. Період вегетації у них довший, отже, режим водоспоживання на полях став більш інтенсивним, більш напруженим. У нас деякі польові озерця, які були колись, зараз стали сінокосами або просто розорались. Тобто ми загалом рухаємося до глобальної втрати вологи. Плюс потепління… Тому очікувати, що волога пішла нижче, але ми її в глибоких шарах дістанемо, я б не став. Наприклад, у минулому році у мене склалося враження, що у нас рослини розвивалися лише в метровому шарі кореневої системи, бо далі було сухо. Розкопки на 1,5 м це показали, принаймні, в серпні місяці. І оцей метр — це, по суті, накопичений штучний субстрат.
• Йдемо далі. Третій спосіб втрати вологи — через випаровування під дією вітру чи сонця. Коли ви замірюєте температуру ґрунту, то можете отримати показники і 60 ⁰С і 70 ⁰С. Коли ви замірюєте температуру ґрунту, покритого рослинними рештками, то це 30-35 ⁰С. Ви розумієте, яка швидкість випаровування води при температурі 70 ⁰С і при температурі 30 ⁰С. І яке випаровування при вітрі 8 м/с, особливо коли ми маємо бугристу, нерівну землю. І на скільки вітрове випаровування зменшиться, коли земля буде покрита рослинними рештками.
• Четвертий шлях до втрати вологи — це поверхневий змив, що дуже гарно видно весною, коли сніг розтанув. Це ярки, вимоїни тощо. Або коли дощ великий випав, а ґрунт не встиг його ввібрати, затримати. За такої ситуації вода не просто пішла з поверхні ґрунту, а ще й захопила його часточки разом із поживними речовинами.

Такі 4 основні шляхи втрати вологи.

Як же з ними боротися? Насамперед способом механічного обробітку. І тут є проста істина, що класична обробка з глибокою оранкою з цими речами бореться якнайгірше. Щодо решти технологій, то в нашому господарстві ми випробували, зокрема, no-till. В умілих руках вона насправді чудово працює. Що б там не казали. Десятки мільйонів гектарів у світі вирощується «по нулю», тож він не потребує, щоб щось іще доводити комусь. І якщо десь щось не спрацьовує, то це проблеми «технологів», а не технології.

Водночас strip-till для нашого господарства був компромісом. Річ у тім, що є ще один фактор, який впливає на вегетацію рослин, — це температура конкретного ґрунту. При no-till маємо понижену температуру грунту; і це проблема, яку я, чесно кажучи, вирішити для себе не можу. Хоча для озимої пшениці це, швидше, добре. Затримка теплого ґрунту восени і повільне розмерзання або, кажімо так, вплив на контроль заморозку навесні — все сприяє. А от по пізніх культурах — по сої, кукурудзі, соняшнику — проблеми були великі. Ці культури за технології no-till навесні розвиваються погано, не всі гібриди сприймають такі умови. А strip-till цю проблему вирішує. Так, вирішує він її компромісно, але досить ефективно. І це була основна причина, чому ми перейшли на strip-till.

Інша причина — режим «харчування». Мені подобається ідея точного, під самий корінь, внесення добрив. Але тут періодично спливає так звана «помилка того, хто вижив». Тобто розглядається і повторюється досвід тих, у кого все добре, а треба якраз дивитися ті випадки, за яких не вийшло, і враховувати ці помилки. По ідеї, виглядає дуже гарно — ми внесемо на глибину 15-20 см поживу, зверху над нею розмістимо насінину, вона в нас коріння заглибить туди, зачепиться — і наче все добре. Але якщо це відбувається по сухому ґрунту, в посушливих умовах, то ми стикаємось з такою проблемою, як фітотоксичність добрив. І ми з цим зусрічались не раз, я стільки надивився страшних картин, коли рослини страждали від нерозчинених добрив, того ж карбаміду. Коли добриво тисне, коли воно не просто недоступне, воно затримує потрапляння вологи до самої рослини. І це проблема.

Я скажу рішення, до якого ми прийшли. Тепер це одна з моїх аксіом: фосфор і калій, у будь-якому разі, треба вносити з осені. Весняне внесення цих елементів — це імпровізація, причому не дуже гарна. І треба максимально цього уникати.

Що стосується азоту, то я прихильник осіннього внесення, принаймні, на 2/3. Яка може бути небезпека від осіннього внесення азоту? Його теоретично може спожити бур’ян. Але не дійде воно до цвітіння, плодоношення, не дійде до фази максимального споживання азоту. Тому я б цього не боявся.

Інше питання — вимивання азоту в глибокі шари. Посилаюсь на американського вченого Рея Уорда, то він називає цифру щодо кількості опадів за період від внесення добрива до початку його споживання — 220 мм. Якщо цей показник менший, азот у вас залишиться в кореневмісному шарі, і це стосується нітратного азоту. Про інші форми взагалі можемо мовчати.

Чому ж я все-таки 1/3 даю на весну? При нашій технології весняний обробіток смуги, яку ми нарізали з осені, на мою думку, зробити необхідно. Нікого ж не дивує культиватор навесні? Тому що за зиму все запливає і ущільнюється, тож насправді це не закриття вологи, а швидше, передпосів. Заливаємо в бочки КАС і досить швидко вносимо по 100 л/га. Можливо, в когось виникає запитання, чому не вносити сівалкою? Мій досвід переконує, що чим більше робіт ми накидаємо на один агрегат, тим вища ймовірність помилки. Тієї ж поломки. Тому ми не поєднуємо ці операції.

Також іще раз хотів би згадати, що у нас немає універсальних, типових технологій. Кожне господарство — індивідуальне. Добре це чи погано — важко сказати. Поки що рівень рентабельності дозволяє імпровізувати і розвиватись кожному своїм шляхом. Тому той же strip-till потребує дуже серйозної адаптації до умов конкретного господарства, пристосування саме до ваших потреб. Плюс треба розуміти, якщо ситуація з вологою катастрофічна сама по собі, то ніякий no-till чи strip-till вам високого врожаю не забезпечить. Але у наших людей іще є така особливість: якщо рік невдалий, перша реакція — щось треба змінювати. Ті, хто орють, шукають технології мінімального обробітку, або просто no-till сівалки купують. Натомість «ноутільщики» думають — а чи не залізти нам з обробітком по пояс в землю?.. Трохи хаотично ці процеси у нас відбуваються.

Тож, аби не втрачати системності, я вам раджу іще раз згадати названі мною 4 способи втрати вологи. І коли наступного разу вийдете на своє поле, подумайте, куди саме у вас та волога тікає. І відповідно, як свої технології пристосувати до цієї ситуації, націливши на врожай. Тож бажаю всім правильних рішень!

Записала Алла Гусарова, SuperAgronom.com