Вирощування рису в умовах України. Поради науковців

Рис доволі невибаглива у контексті ґрунту рослина. Єдиною серйозною перепоною може бути водопроникність, тому оптимальними для вирощування рису прийнято вважати чорноземи, темно-каштанові та важкі мулуваті ґрунти, які багаті на органічну речовину, повідомляє Інститут живлення рослин.

Існує справедлива думка про те, що надмірний вміст солей у ґрунті може досить негативно впливати на врожайність. Але у зв’язку з особливостями технології, ґрунт дуже активно затоплюється водою, і переважна більшість солей вимивається, що може нівелювати засоленість ґрунту. Що ж до кислотності, оптимальною вважається показник pH 5,6….6,5.

Рис дуже вимогливий та чутливий до вологи, тому в Україні вирощування рису відбувається переважно на повністю затоплених полях. При чому затоплення має тривати протягом усього періоду вегетації, від посівних робіт і до початку достигання. Рис полюбляє тепло, рекомендована температура вирощування 20—25 °С (сходи з’являться на четвертий — п’ятий день після посіву), мінімальна — 10—12 °С (сходи з’являться через 10 днів — 2 тижні). Тривалість вегетаційного періоду в українських умовах: 95—115 днів для ранньостиглих сортів, 125—140 для пізньостиглих.

На формування врожаю рису потрібна велика кількість поживних речовин. З урожаєм (середньостатистична врожайність рису складає 50—60 ц/га) виноситься 120—150 кг азоту, 50—60 кг фосфору та 120—150 кг калію. Якщо здійснити перерахунок поживних речовин на одиницю врожаю, рис демонструє менші показники, аніж кукурудза, картопля чи цукровий буряк. Потреба рису у елементах мінерального живлення на однакова на кожному з етапів розвитку. Азот найбільш інтенсивно поглинається у фазі кущення та початку виходу в трубку, а фосфор у проміжку між цими двома фазами. Рослини перестають засвоювати азот у фазі повної стиглості, фосфор у фазі молочно-воскової стиглості.

Критичною для ефективності вирощування рису є нестача азоту. При ній рослини жовтіють, знижується ефективність фотосинтетичних процесів, зменшується інтенсивність кущення, утворюється дрібна та недостатньо озернена волоть. Понаднормовий рівень азоту сприяє надлишковому розвитку вегетативної маси, розтягує вегетаційний період у часі та інколи навіть призводить до вилягання рослин. Дефіцит фосфору спричиняє слабкий розвиток кореневої системи, повільно протікають процеси кущення, волоть не досягає необхідних розмірів.

Окрім азоту, фосфору та калію для ефективного вирощування рису необхідні також сірка, залізо, кальцій, мідь, молібден та цинк. Забезпечують потребу у мікроелементах зазвичай шляхом передпосівної обробки насіння або внесенням у ґрунт до сівби. Мікроелементи сприяють покращенню продуктивності ростових процесів та підвищують стресостійкість рослин. Для удобрення рису також активно використовується і органіка (гній, компости, зелене добриво).