Сповідь агронома: Чим більший організм, тим важче ним керувати, або Як крадуть у великих агрокомпаніях
Наш сьогоднішній співрозмовник – людина, що більше 20 років пропрацювала у трьох великих українських агрохолдингах. Нещодавно він пішов з посади, проте розповісти про деякі особливості внутрішньої кухні великих агропідприємств згодився лише на умовах анонімності. Тож для зручності назвемо його у цьому матеріалі Степан Гречкосій та й перейдемо до власне розповіді (досить відвертої) про деякі тонкі моменти роботи в агросекторі.
Чому динозаври вимерли, а ящірки залишилися? Тому, що великий організм важче прогодувати, важче сховати, важче знайти для нього прихисток від холоду чи якихось природних катаклізмів. Маленький організм більш вразливий, але в той же час і більш пластичний, більш витривалий. Великі агрохолдинги сьогодні нагадують тих самих динозаврів: нарощуючи масу, вони дуже втрачають у швидкості та керованості своїм «організмом». Чим і користуються окремі клітини могутнього холдингового тіла.
«Одразу скажу – я сам агроном і більшу частину свого трудового стажу працював на землі, починав від найнижчого щабля, лінійного агронома, і поступово піднімався далі по кар’єрних східцях. Тож надивився усякого й усяких людей бачив. От ви кажете – агроном то найкраща людина на землі, агроном світ годує. З одного боку, це так. З іншого ж – агрономи різні бувають. Бувають такі, вибачте, недоумки, що тільки матюка й варті. Бувають наче й розумні хлопці, але дуже люблять підібрати усе, що погано лежить. Чому я тут, так би мовити, «викриваю» колег? Та тому, що через одну паршиву вівцю все стадо страждає. Простіше кажучи, через 1-2 тупих чи злодійкуватих агрономів дуже страждає репутація професії в цілому», – каже Степан Гречкосій.
І додає, що справа, звісно, не лише в агрономах – управлінський апарат то часто найбільше лихо для компанії.
«Штат роздуто неймовірно просто. От прямо за приказкою «один з сошкою – семеро з ложкою». Механізаторів не вистачає, агрономів на усі відділки також негусто, зате центральний офіс на 5 поверхів і весь забитий вщент дуже корисними та життєво необхідними працівниками. Які хоч пачку офісного паперу за день, та винесуть. Ну там свої схеми – відкати, домовленості, махінації на тендерах. Але краще буду говорити про те, що бачив на власні очі».
Зона комфорту власними руками
Як відомо, кожна людина потребує певної зони комфорту, у якій вона буде почуватися безпечно та вдоволено. Ну хоча б частково вдоволеною. Саме цю зону комфорту і повинна забезпечити робота, а точніше – оплата праці. Ця оплата має бути такою, щоб покривати базові потреби людини та, в ідеалі, давати змогу утримувати родину. Але ж не завжди агроном за свою працю отримує саме таку оплату (достатньо лише промоніторити пропозиції роботодавців у цьому напрямку, щоб пересвідчитись у правдивості такого твердження).
То що ж робить агроном, якщо йому «не вистачає», а жити він воліє «як усі»? Намагається створити зону комфорту власними руками, тобто дібрати недодане роботодавцем самотужки. Кажучи просто та прямо – він починає цупити те, що може поцупити.
«Ну от дивіться, візьмемо для прикладу насіння. Отримав агроном, наприклад, 50 посівних одиниць кукурудзи гарної іноземної селекції. Він же не вкине до кишені 1-2 одиниці і не побіжить додому радісний? Ні, якщо він не цілковитий кретин. Він просто зменшить норму висіву на своїх полях. Не на багато, відсотків на 10-15, а в актах на списання ТМЦ та звітах вкаже повну норму ще й, може, «з вершечком». За паперами все зійшлося, насіння висіяне, а в агронома є певний залишок, який він успішно, хоч і задешево, продає «на сторону». Звісно, певні ризики є, до того ж повної вартості за поцуплене насіння агроном отримати не зможе, у кращому разі – 50%. Але ви не повірите, скільки є бажаючих таким чином додати собі на хліб шматочок масла», – каже Степан Гречкосій.
Так само крізь дбайливі руки агронома пливуть і добрива, і ЗЗР. Є такі компанії, де крадіжки насіння та добрив набувають просто неймовірного розмаху.
«Приховати від керівництва величезні недостачі практично неможливо. Але інколи керівництво заплющує на це очі, щоб не розігнали усіх агрономів та підприємство не лишилося в сезон без потрібних працівників. Інша справа, наскільки ці працівники насправді там потрібні. Плюс бувають ситуації, коли ТМЦ зникають не лише з відома керівника, а й за його активної участі. Принаймні у розподілі вкраденого», — каже наш співрозмовник.
З паливом дещо інша ситуація, адже прямий доступ до нього мають лише механізатори. І скільки б їм не ставили датчиків та контролерів у бензобаки, заощадити та злити вони все одно часто примудряються.
«Тут вже ситуація може розвиватися за двома варіантами: або механізатор «підпрацьовує на себе», займаючись оборудками з паливом на власний страх та ризик, або ж вони з агрономом змовляються. Тоді частину палива або грошей за нього (а у тих, хто регулярно цупить паливо, практично завжди є власні постійні канали збуту) механізатор віддає агрономові, а той вже прикриває, як може: приписує більше гектарів у зробленому за добу, заплющує очі на якість виконання операцій. Наприклад, потрібно заглибити знаряддя на 15 см, а механізатор заглибив на 10 та й ганяє собі по полю, швидко «накручуючи» гектари і заощаджуючи паливо. Якщо в агронома очі там, де вони мають бути, він це швидко помітить. А от як чинитиме далі – то вже питання. Ну це я вже розповідаю ситуацію про зовсім «відморожених», я таких називаю «вдома і то з борщу м'ясо вкраде», — пояснює Степан Гречкосій.
«Тобі, мені і про запас»
Чим більша компанія, зазначає Степан Гречкосій, тим простіше в ній займатися власними оборудками. З одного боку, обсяги виробництва великі, це дає змогу десь трохи «відщипнути» непомітно. З іншого – людей працює багато, є можливість «загубитись у натовпі».
«Ну це, приміром, якщо я сиджу в кімнаті удвох з товаришем, хтось зіпсував повітря. Я про себе точно знаю, що то не я. і як би там товариш не витріщав на мене очі і не виправдовувався, зрозуміло, хто винен. А якщо у кімнаті сидить одночасно 10 людей? Хто перший вигукне «Фе!», той і поза підозрою. Був у мене колись один такий «діяч», постійно бігав про колег розповідати, як вони крадуть, де вони крадуть, що встигли проґавити чи неправильно зробити. Здавалося б, людина душею зболілася за спільну справу. А потім спіймали цього праведника на гарячому, добрива зі складу крав, і то так неоковирно, звик до безкарності. Просто такі «громадські активісти» таким чином відводять від себе підозри. А те, що через його оборудки постраждають колеги, що «карати гривнею» будуть усіх, хто не зміг забезпечити належну якість роботи та виконання плану з урожайності, активістів мало цікавить. Я ще можу пригадати ситуацію, коли через «праведника» звільнили іншу людину, запідозривши в крадіжці. Можете здогадатися, що наш активіст сам вкрав, іншого підставив іще й першим доносити прибіг. Я оце переконуюся, що агроном агроному – не колега, а суперник і ворог часто-густо», – каже він.
Читати по темі: Нелегка то доля — глядіти чуже поле: сповідь агронома
Наш співрозмовник гірко жартує, що вбачає у цій ситуації схожість з рекламою відомої шоколадки: «Тобі, мені і про запас».
«От зробили батончик з трьох частин, нібито щоб на довше вистачило. Але я так відчуваю, що ту третю частину обов’язково поцуплять. Та хоч десять батончиків поклади, знайдеться один ненажера, який усі перетягає «собі про запас», – невесело посміхається пан Степан.
Він додає також, що усі місцеві фермери добре знають таких агрономів, адже для фермерів вони – справжні благодійники. За половину, а то й третину ціни запропонують придбати гарні ЗЗР чи насіння. І фермер добряче заощадить та посіє краще насіння, ніж міг би собі дозволити, і в агронома живі гроші в кишені.
Солдат спить – служба йде
Ми запитали: а як же бути з тим, що деяким агрономам доводиться «працювати за себе і за того хлопця»? От, наприклад, налаштовувати сівалки усім, хто не в змозі це зробити самостійно, або оглядати поля за своїх «косооких» колег?
«Насправді ситуація навіть стандартна. Один байдики б’є, інший працює, а зарплатню отримують обидва. Розумієте, некваліфіковані кадри – це одна з головних напастей нашого сільського господарства. Відсидів якийсь довбень 4-5 років у інституті, прийшов працювати, нічого не знає і не вміє, розбиратися не дуже хоче, але начальству лестить добре та вміє з себе скорчити перспективного молодого фахівця на перший погляд. От і сидить оте неоковирне, в носі длубається, доки «старші товариші» за нього працюють та намагаються чомусь навчити. Є й так звані «зубри», що до сивого волосся дожили, а довбнями лишилися. Такі теж давлять авторитетом, молодь на них працює, а воно спить собі в машині або у вагончику в карти грає, доки інші на полі скачуть, як ті зайчики. Багато такого надивився. А власнику ж та вищому керівництву як? Працює – то й хай собі працює. Доки не допече або не утне щось. Нового ж іще піди пошукай. І не факт, що він теж довбнем не виявиться. Просто ілюстрація анекдоту про середнє математичне: якщо я їм м'ясо, а хтось саму капусту, то у середньому ми обидва їмо голубці. Якщо в мене вірна дружина, а у сусіда зраджує, то у середньому вони обидві гулящі. Так і живемо ото», — зітхає Степан Гречкосій.
«Багатоверстатник-професіонал пошиє шубу, граючи на баяні»
Окрема, хоч і досить нечисленна, каста агрономів – багатоверстатники. Так називає Гречкосій тих, хто має власне невеличке господарство, але працює десь у холдингу.
«Ну ці хоч працюють добре, стараються у міру сил. Бо сподіваються потрошку навідкладати корисних ТМЦ для власного господарства. Відверто не крадуть, не сиплються на такому. Але зрозуміло, що на першому місці для них власний інтерес, і якщо потрібно щось терміново зробити для себе, покинуть роботу і помчать робити своє. Але в цілому багатоверстатники порівняно нешкідливі, хоча й теж не зразок ідеального працівника», — зазначає він.
І додає, що, погоджуючись на певні умови праці, потрібно таки працювати, а не шкодити.
«Адже не силоміць того агронома тримають на полі на прив’язі. Коли працевлаштовувався, йому і умови, і розмір зарплатні озвучували. Не сподобалося, здалося що мало – йди шукати далі. Не можеш знайти нічого кращого? Ну, знаєте, тут вже можу пригадати «якщо тебе постійно б’ють по пиці, то справа може бути саме в пиці». Вчитися потрібно, розвиватися, тоді роботодавці з руками відірвуть, як кажуть», — підсумовує Степан Гречкосій.
Алла Гусарова, SuperAgronom.com
Думка редакції SuperAgronom.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації і виконує роль виключно носія.