Нелегка то доля — глядіти чуже поле: сповідь агронома

А сьогодні SuperAgronom.com представить думку з іншого боку барикад. Про те, наскільки буває важко працювати із власниками господарств, чому насправді може не вродити навіть за сприятливої погоди та чому з кожним роком деякі агрономи стають все менш ініціативними і все більш «важкими на підйом», розповів нам агроном, що довгий час працював не в одному великому агрохолдингу. На його прохання, ми не називатимемо справжнього імені нашого співрозмовника. Тож у цьому матеріалі назвемо його просто Іван Бардачний.

Ініціатива суворо карається

Якщо молодий чи не дуже агроном приходить з великим натхненням та ентузіазмом працювати у велику компанію і сподівається, що в нього буде можливість експериментувати, коригувати технології чи самостійно розробляти хоча б ті ж системи захисту, він часто-густо дуже помиляється. Працювати доведеться за готовими вказівками, відступаючи від яких, потрібно бути готовим добряче «отримати по шапці».

«Технологічні карти і взагалі усі плани з агровиробництва складає наше «вище керівництво», ми на місцях зазвичай ні сівозміну запланувати не можемо, ні систему захисту чи препарати обрати. Добрива також: що купили через центральний офіс, те і привезуть. Хоч ви там обпишіться у своїх книжках і статтях, які препарати діють краще чи які добрива у якій формі вносити під ту чи іншу культуру доцільніше. Ми це все читаємо, а вносимо те, що згори скажуть. Ініціатива не те, що не вітається, а ще й може бути покарана», — каже наш співрозмовник.

Пояснює такі порядки він доволі просто: справа у грошах та бажанні заробити більше, витрачаючи якнайменше. Тому і про дотримання сівозмін мова не йтиме: кукурудзу сіятимуть у монокультурі по 5-6 років поспіль, так само, як і сою, і соняшник. Тому і обробіток ґрунту буде таким, як керівництво вирішить, без альтернатив. Тому і добрива шукатимуть де «гуртом подешевше», а не де краще. Ну і, каже нам Іван Бардачний, багато закупівельних процесів вирішуються через «відкати», тому змінювати схеми захисту і змінювати препарати ніхто не дозволить — усе вже погоджено. 

Що стосується закладання дослідів — тут також вирішують зовсім не агрономи. Які саме досліди закладати, по яких культурах, із яким насінням та системами захисту — усі вказівки «спускають згори», права на творчість та власні технологічні шукання агрономам практично не дають.

Звичайно, не кожна велика компанія працює саме так і не завжди агроном не має ніякого права голосу та права на ініціативу. Проте деякі холдинги полюбляють «механічних виконавців». Незважаючи на усі навчальні семінари, декларування себе передовими та просунутими, працюють за усталеним порядком і волі «нижчим агрономічним ланкам» не дають майже ніколи.

Радники-безпорадники

Щодо «відкатів» та схем закупівель ЗЗР, добрив і насіння ми попросили пана Івана розповісти детальніше. І от що почули:

«Вважається, що агрономи на місцях, у конкретних господарствах, мають певну свободу дій у виборі насіння чи ЗЗР. Тобто вони можуть подати план до бюджету на наступний рік та внести туди ті засоби, які планують застосовувати у виробництві. Але так звані дорадчі служби або служби рослинництва зазвичай потім значно коригують початкові плани і закуповують зовсім інші препарати чи добрива. І не завжди ці закупівлі будуть дешевшими чи кращими. Просто інколи у тих, хто приймає рішення по закупівлях, є власний інтерес та особисті домовленості. Що маємо, те маємо. Оці тендери — то взагалі лихо. Шукають, де на 2 центи препарат дешевший, потім довго мордуються із отриманням, бо його в наявності зазвичай немає, а потім ще й може виявитись, що він вже прострочений або от-от термін придатності спливає. Наче й заощадили, але в результаті наче й переплатили, і як себе той дешевий препарат на полі покаже — то ще питання», — каже Іван Бардачний.

«Комісія по дірочках, колегія по щілочках, інспектор з різних отворів для крихітних жучків»

Окрема тема — це узгодження виробничих витрат, особливо незапланованих. Інколи для того, щоб зробити якісь не узгоджені у річному бюджеті операції, потрібні цілі тижні, які в умовах агровиробництва перетворюються на значні збитки.

«От, наприклад, після огляду полів агроном повідомляє, що на ріпаку виявлено ріпакового трача, потрібно зробити інсектицидну обробку, щоб несправжньогусінь не зжерла майбутній урожай. Ця обробка початково на ріпак не планувалася, але зараз вона вже потрібна. Думаєте, можна просто так узяти і провести обробку, придбати необхідні препарати? Ні, бо спочатку на поле виїде комісія, яка має особисто побачити того трача і переконатися, що агроном не бреше. Потім та комісія буде довго й нудно вирішувати, що із тим трачем робити та чим його врешті-решт труїти. Потім будуть узгоджувати витрати, формувати рахунок на сплату… Загалом, поки триватиме увесь цей цирк, пройде у кращому випадку тиждень. Трач успішно розмножиться і кинеться жерти посіви. А потім у кінці року з кого спитають за урожайність? З агронома, бо він такий-сякий недогледів», — розповідає Іван Бардачний.

Така ж приблизно ситуація і з ремонтом сільськогосподарської техніки. Узгодження, погодження, пошуки дешевших запчастин дорого обходяться у найгарячішу пору.

«Колись було таке, що два комбайни у жнива 10 днів простояли, чекали на запчастини та ремонт. Поки там у центральному офісі погоджували витрати та рахунки, ми втрачали час та знову-таки гроші роботодавця і власні. Порахуйте просто: за день комбайн збере приблизно 25 га кукурудзи.  За добу й до 40-50 га можна дійти, якщо дозволяють погодні умови та інші фактори. Два комбайни, що простояли 10 днів — це незібрані щонайменше 500 га урожаю, це розтягнуті у часі жнива та додаткові втрати. Погода ж теж не чекає, коли ми там в «машинки награємося» та все зберемо», — бідкається наш співрозмовник.

Хто везе — того й заганяють

Ще один гострий момент — колективна відповідальність, як у радянських колгоспах. Часто-густо лінійним агрономам зарплатню пропонують «нижче ринку», бо, мовляв, і роботи там у них небагато, і відповідальності мало, і вони таким чином собі досвід напрацьовують. У результаті буває таке, що усю роботу за подібних агрономів виконують більш досвідчені колеги. А молодь часто і вчитися нічому не хоче.

«Так і кажуть: «А що я повинен за такі гроші, голим по полю стрибати? На роботу їду, не прогулюю, і вже добре». Але молоді-зелені то ще не найбільша біда. Є й такі спеціалісти, якщо їх можна так називати, що працюють десяток-другий років, а й досі не навчилися ні сівалку налаштувати, ні комбайни правильно на поле завести. Сидять і чекають, доки їм приїдуть і налаштують сівалки. А потім ті сівалки передають з відділка у відділок «по естафеті», щоб усі криворукі хоч якось відсіялись. Я минулого року плюнув і налаштовувати сівалки колегам-бідахам не став. І увесь процес розвалився, як картковий будиночок. Отримав матюків від керівництва і таки поїхав виконувати чужу роботу. Бо працюємо кожен окремо, а результат у нас спільний, а керівництво не хвилює, хто там партачить і де, їм аби процес йшов та урожай давали».

Тож часто-густо усю можливу роботу «за себе і того хлопця» перекидають на плечі тих агрономів, які бодай щось тямлять та працюють на совість. Хтось терпить досить довго, хтось звільняється. Проте оптимізувати виробництво намагаються вкрай рідко і не у всіх великих компаніях. І не кожен власник може дозволити собі наймати гарних фахівців, адже фахівець за копійки зазвичай працювати не йтиме.

«Ти тут удома, не в гостях, ховай в кишеню кожен цвях!»

Але, зазначає наш співрозмовник, агрономи частенько теж на святих янголів не схожі і примудряються не лише заробити, але й поцупити. Втім, каже він, цуплять зазвичай майже усі, від механізаторів до директорів господарств. Установка «все навкруг колгоспне, все навкруг моє» продовжує діяти і понині.

«Часто чую дуже велике обурення від людей, якщо їх хтось удома обікрав чи обдурив. І знаєте, як вони обурюються? «Ну піди вкрадь у господарстві, у директора, у колгоспі, що ж ти людське крадеш, так же не можна!». Отак і кажуть. І впевнені у своїй повній правоті. Тобто люди взагалі не вважають крадіжки «у колгоспу» злочином чи морально недостойним вчинком. «У них же багато, вони самі накрали, жирують на наших шиях, а ми лише своє повертаємо». Так і живуть. І так усюди, куди не подивись. Звичайно, є й чесні працівники, які принципово не будуть щось «мутити» чи красти, але я таких зустрічаю дуже мало», — розповідає Іван Бардачний.

На запитання, чи самому доводилось щось цупити, лише непевно посміхається. І зазначає, що часто через подібні крадіжки страждають оточуючі. Наприклад, на реакторі крадуть ЗЗР, коли готують бакові суміші. Певно, що потім розведений до неможливості препарат на полі практично не спрацьовує, а винен хто? Агроном, який обробляв ті посіви.

Проте про крадіжки у агросекторі, агрономів-комбінаторів та чорний ринок ЗЗР і добрив ми поговоримо наступного разу. А поки що прощаємося із нашим анонімним співрозмовником та бажаємо йому знайти роботу, на якій усі зазначені недоліки не будуть псувати життя.

Олена Басанець, SuperAgronom.com