5 особливостей живлення озимої пшениці: де трапляються помилки

1. Несвоєчасне підживлення озимої пшениці

У деяких господарствах посіви озимої пшениці можуть дозріти передчасно. Зриваєш колосок і бачиш, що кількість зерен у ньому близько 30 штук, самі зерна щуплі, невиповнені. Це свідчить про порушення технології живлення рослин озимої пшениці. Традиційно виконується ранньовесняне підживлення у фазу кущення, потім у фазу виходу в трубку і підживлення у фазу колосіння-молочної стиглості. Чим саме підживлювати, мають вирішувати на місці фахівці. Потрібно уважно подивитися, що зараз бракує рослині. Може бути нестача азоту чи фосфору, а може нестача міді, цинку, марганцю, заліза, бору, молібдену, магнію, кальцію чи сірки. Тільки на місці можна вирішити це питання. У більшості господарств проблема купівлі лише найнеобхіднішого набору добрив.

Фази розвитку — суто умовні періоди. На практиці можуть перетинатися сходи та кущення, кущення та вихід у трубку, колосіння та цвітіння, формування зерна та дозрівання. Чому ж зерно не налилося? Значить, справа в білку, білок — це азот. Можливо, не вистачило азоту для формування повноцінної зернівки. Але є й інша причина. Білок зернівки — це продукт фотосинтезу. Щоб фотосинтез протікав ефективно, має працювати листовий апарат. Важливо зберегти цілими та неушкодженими три верхні листи, головний з них — прапорцевий листок. Прапорцевий листок для врожаю пшениці озимої має вирішальне значення. У нашій літературі постійно рекомендують для збільшення врожайності та отримання якісного зерна проводити підживлення у фазу колосіння-молочної стиглості. А в Німеччині рекомендують це підживлення проводити у фазу прапорцевого листка. І практика доводить, що підживлення у цю фазу є найбільш цінним та ефективним для отримання високого врожаю, та якісного продовольчого зерна.

Читати по темі: Технологія вирощування озимої пшениці:етапи, нюанси та відмінності залежно від регіону

Тому що у фазу прапорцевого листка досягається максимальна ефективність фотосинтезу. У процесі фотосинтезу в рослині виробляються пластичні речовини, які потім у процесі відтоку з листя, колосу, стебел, міжвузлів наповнюють зернівку білком, утворюють його кількість та якість. Не працює лист — не отримаєте врожаю та якості, незважаючи на те, що добрив насипали дуже багато. Можлива, звісно, й інша причина отримання щуплого зерна, не захистили листя від хвороб.

Насіння пшениці

Насіннєвий матеріал ярої та озимої пшениці

2. Порушення мінерального живлення пшениці озимої

На різних семінарах, що проводяться компаніями з виробництва мінеральних добрив, доводиться чути питання від агрономів, які говорять про помилки, що чиняться ними, які призводять не до підвищення врожайності, а до її зниження. Помилки різні, результат один — зниження врожайності та підвищення собівартості виробництва озимої пшениці. Яких елементів мінерального живлення потребують рослини озимої пшениці і в які фази їх краще вносити? Калію рослини озимої пшениці потребують з перших днів росту і до цвітіння. Фосфор рослини пшениці озимої споживають від початку проростання насіння і до наливу зерна. Азот також споживається з початку життя рослини та до молочної стиглості зерна. Коли найкраще застосувати? Калій — при висіві насіння озимої пшениці, що покращує морозостійкість рослин, можливо під передпосівну культивацію або в ранньовесняне підживлення внести сівалками на глибину знаходження кореневої системи рослини. Калій — це будівельний матеріал, основна кількість його міститься в стеблах та листі. Фосфор також найкраще внести при сівбі, під передпосівну культивацію або в ранньовесняне підживлення сівалками. Навесні, коли рослини озимої пшениці ослаблі і температурний режим не дозволяє використовувати рослині фосфор з ґрунту, необхідно провести листкове підживлення комплексним добривом. Це можуть бути різні добрива, але вони повинні максимально містити фосфор і калій.

 Азотом забезпечують рослини пшениці озимої у фази кущення, виходу в трубку. Термін підживлення аміачною селітрою, в даному випадку, залежить від того, наскільки рослини пшениці озимої розкущилися з осені. Якщо з осені кущення відмінне, переносимо підживлення аміачною селітрою на фазу виходу в трубку, для формування повноцінного колоса. Якщо ж з осені кущення слабке чи зовсім не відбулося, то підживлення аміачною селітрою проводимо по мерзлоталому ґрунту, щоб навесні якомога раніше збільшити кущення рослин озимої пшениці. Ці варіанти давно випробувані і досвідчені агрономи користуються цим. Дали фосфор по листу, дали азот під корінь, необхідно дати калій. Найкращий варіант — по листу. Але зазвичай наші ґрунти добре забезпечені калієм, тому листові підживлення проводяться дуже рідко.

Читати по темі: Переваги дробного внесення азоту та схеми підживлення озимої пшениці

 З завершенням виходу в трубку настає період інтенсивного росту рослин пшениці озимої—стеблування. У цю фазу йде інтенсивне споживання всіх елементів живлення, дуже важливо збалансувати живлення рослин. Допоможуть тут і мікроелементи. Цинк сприяє більш інтенсивному поглинанню азоту. Марганець впливає на вміст хлорофілу, який, у свою чергу, посилює процес фотосинтезу. У фазу стеблування бажано застосувати азот, магній, мідь, марганець, цинк. Ці елементи необхідні для формування соломини та листового апарату. Стеблування пшениці озимої завершується викидом прапорцевого листка, найважливіша фаза розвитку для підживлення озимої пшениці. Саме прапорцевий листок має вирішальний вплив на врожай та якість зерна озимої пшениці. Зберегти його від хвороб та забезпечити оптимальне живлення – головне завдання агронома. В цю фазу необхідна обробка комплексними добривами, що містять азот, фосфор, калій, мікроелементи. І завершує цикл обробок озимої пшениці елементами живлення фаза формування та наливу зерна. У завершальну фазу рослинам необхідна сірка, надходження її утруднене. У цьому випадку необхідно вдатися до листового підживлення. Необхідно враховувати при цьому, що оптимальне співвідношення азоту та сірки становить 8,5:1. Це оптимальне співвідношення забезпечує високу якість клейковини.

3. Агронома можуть заплутати наукові дані

Щоб правильно визначити потребу озимої пшениці в елементах мінерального живлення, необхідно знати винос поживних речовин цією культурою. У літературі зустрічаються різні дані щодо винесення елементів живлення озимою пшеницею. Так, за даними компанії Yara Hanninghof, винос з урожаєм 1 тонни зерна та соломи озимої пшениці становить: по азоту — 28 кг д. р., фосфор — 5,2 кг д. р., калій — 18 кг д. р. Візьмемо інші дані у науковій літературі і побачимо, що винесення азоту з одного тонного врожаю становить 26 кг. д. р., фосфору — 12 кг д. р., калію — 20 кг д. р. Ще з інших наукових даних побачимо, що винос азоту — 32 кг. д. р., фосфору — 13 кг д. р., калію — 25 кг д. р. на тонну продукції, а в деяких агрономічних зошитах по обробітку озимої пшениці побачимо винос азоту — 23 кг д. р.,  фосфору — 23 кг д. р., калію — 13 кг д. р.

Тобто виходить, що дані щодо винесення різняться, і значно. Якщо по азоту приблизно на одному рівні, то по фосфору і калію різниця дуже суттєва. Що робити у цьому випадку? Вірити практиці та досвіду. Існують нормативні дані щодо внесення азоту, фосфору, калію в розрахунку на тонну продукції. Для отримання 1 тонни зерна та соломи озимої пшениці необхідно азоту — 14-24 кг д. р., фосфору — 5-15 кг д. р., калію — 6-18 кг д. р. Якщо робити ще поправки на забезпеченість ґрунту рухомими формами елементів живлення та на коефіцієнт використання поживних речовин із самого добрива, то норми внесення будуть надто високі та економічно не виправдані. Тому для агронома простіший і зручніший нормативний метод внесення елементів живлення під озиму пшеницю.

Все залежить від фінансових можливостей господарства. Якщо господарство перебуває у скрутному становищі, то йому краще вносити комплексне припосівне добриво і робити 1-2 підживлення аміачною селітрою або 1-2 листових підживлення карбамідом. Даний варіант економічний та ефективний. Якщо господарство економічно стійке, то краще зробити припосівне внесення комплексних добрив, восени зробити підживлення аміачною селітрою (для отримання дружного кущення та оптимальної густоти стояння), навесні, у фазу виходу в трубку, спрацювати на зерно аміачною селітрою і далі дивитися по діагностиці. Зазвичай роблять додатково 3-4 листові підживлення. При розрахунку оптимальних доз макродобрив (азота, фосфору, калію) насамперед необхідно керуватися даними агрохімічної картограми.

Але на практиці роблять дуже по-різному. Там, де є підвищена забезпеченість калієм, можуть внести ще по 100 кг хлористого калію на гектар. Там, де була врожайність соняшнику 3-3,5 т/га, можуть не дати азоту з осені. Де потрібно фосфору внести 100кг/га, можуть дати по 5кг/га. Можуть вносити аміачну селітру по 300 кг/га там, де густота рослин пшениці озимої становить 100-110 тис. рослин на гектар. Одним словом, скільки голів, стільки і чудес.

4. Внесення елементів живлення потребує збалансованості

Найкращим індикатором для внесення елементів живлення є картина на полі. За станом рослин озимої пшениці слід стежити щодня. Внесенням азоту, фосфору та калію процес живлення не обмежується. Рослині, крім основних елементів, потрібні також мезоелементи — сірка, кальцій, магній, та мікроелементи — мідь, марганець, цинк, залізо, бор, молібден, кобальт. Живлення рослин озимої пшениці має бути збалансованим.

Читати по темі: Дефіцит макро- та мікроелементів на пшениці. Причини, симтоми та способи вирішення проблеми

При внесенні мезо- та мікроелементів необхідно виходити з агрохімічної картограми ґрунтів. Одні різновиди грунтів багаті на вміст заліза, інші багаті кальцієм, треті - марганцем. Тому для різних видів грунтів потрібно внесення різних мікроелементів. Потреба рослин озимої пшениці за даними Potash and Phoshate Institute у розрахунку на 1 тонну врожаю (зерно+солома) становить за мезоелементами: сірка — 4,4 кг, кальцій — 3 кг, магній — 3 кг, за мікроелементами: мідь — 10 г, цинк — 52 г, бор — 25 г, залізо — 137 г, молібден — 1,5-5 г, кобальт — 1,1 г. При внесенні сірковмісних добрив  варто виходити з кількісного співвідношення сірки до азоту як 1: 8,5.

Технологія вирощування озимої пшениці: етапи, нюанси та відмінності залежно від регіону

При внесенні кальцієвих і магнієвих добрив необхідно бути обережними, обов'язково розрахувати оптимальну потребу у цих видах добрив. Кальцій та магній мають властивість впливати на засвоюваність фосфорних добрив. Все взаємопов'язано.

Мідь забезпечує процеси дихання рослини та стимулює обмін речовин. Бор має сприятливий вплив на запилення рослин. Марганець збільшує кількість колосків пшениці озимої на 49%, а цинк за цим показником доходить до 53%. Зазвичай більшість видів ґрунтів мають низький вміст міді, цинку, бору, молібдену, марганцю. Знаючи винесення мезо- та мікроелементів з урожаєм, можна легко спланувати потребу у внесенні.

Коли вносити? За вмістом кобальту зазвичай складається позитивний баланс. Мідь, цинк, марганець, магній, залізо — у фазі кущення. Сірка необхідна в період активного росту, тобто у фазу стеблування та у фазу формування та наливу зерна озимої пшениці. Бор і молібден позитивно впливають на процеси запилення та запліднення, тому внести їх краще по прапорцевому листку-колосінню, але до фази цвітіння.

Які мікроелементи вносити? Визначитись потрібно на місці, з урахуванням вмісту мікроелементів у ґрунті та стану рослин озимої пшениці на полі. Застосування мікродобрив дозволяє збільшувати врожайність пшениці озимої від 2 до 7 ц/га. Мізерні витрати на придбання мікродобрив повністю окуповуються.

5. Врожай починається із ґрунту

Можна вносити у ґрунт по 100, 200, 300, 500 кг мінеральних добрив і не отримувати віддачі. Для отримання високої врожайності необхідно pH грунту привести в стан нейтрального середовища, до значення = 7. Кислі грунти необхідно вапнувати, лужні грунти — гіпсувати. Не подбавши про ґрунт – не отримаєте врожайності. Другим важливим показником родючості ґрунту є вміст гумусу. Чим більший цей показник, тим родючіший ґрунт. Якщо каштанові ґрунти мають 1,5-2,5% гумусу, то на чорноземах цей показник може досягати 10-12%. Підвищити вміст гумусу можна внесенням гною, компостів, органо-мінеральних добрив, заорюванням сидератів.

Третій найважливіший показник родючості ґрунту — мікробіологічна активність. Якщо взяти будь-яке господарство, то у кожного є агрохімічна картограма, де показано вміст гумусу, pH ґрунту, вміст азоту, фосфору, калію, гідролітичну кислотність, насиченість обмінними основами, вміст мікроелементів. Немає лише найважливішого показника родючості ґрунту — ступеню мікробіологічної активності. Адже грунт — це живий організм: бактерії, гриби, нематоди, цикадки, черв'яки, різні комахи, рослини, залишки коренів. Агрохімія це не враховує. За мікробіологією — майбутнє. Вже зараз багато передових господарств переходять на біологічні рейки. Застосовують препарати, що дозволяють очистити ґрунт від хвороботворних бактерій, мікроорганізмів, багатьох патогенних грибів. Створення корисної мікрофлори ґрунту дозволяє покращити доступність елементів живлення. Саме в поєднанні мікробіології та агрохімії криється невичерпний потенціал врожайності і розглядати окремо науки мікробіологію та агрохімію невірно. Ґрунт ці дві науки об'єднує.

У фото та відео про життя і роботу агрономів з Instagram SuperAgronom

Олена Басанець, SuperAgronom.com