Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.
Микола Матвійчук: Хімією землю не нагодуєш. Дивіться на рослину не лише зверху, а й знизу!
Микола Матвійчук, керівник агрономічного відділу «Суффле Агро Україна», якось сказав нам: «В агрономії повинна бути частинка творчості, не можна робити все за шаблоном. Бо як її втратити — це вже теплиця». Агроном розцінює свою роботу як творчий процес і переконаний: тільки маючи власну землю ти відчуваєш справжній «смак» кожного прийнятого в полі рішення.
Нам вдалося поговорити з Миколою Матвійчуком у рамках туру Францією, де команда українських Латифундистів відкривала для себе Суффле Груп. Пан Микола — фанат використання сидератів. Хоча сам нещодавно зрозумів та повірив у цю технологію, він переконує, що лише за нею — майбутнє, якщо ми не хочемо перетворити наші землі на пустелю. Тож які плюси та мінуси її використання та як застосовувати сидерати вміло? Відповідь знає СуперАгроном.
SuperAgronom.com: Розкажіть, будь ласка, чому варто займатися сидерацією, навіщо потрібні сидерати у сівозміні?
Микола Матвійчук: Ідея сидератів не тільки в тому, щоб завжди мати покрите поле. У першу чергу, це захист ґрунтів від ерозії, у другу — покращення життєдіяльності живих організмів ґрунту, у третю — оптимізація структури ґрунтів, внесення в них органічної маси. І одне з найважливіших завдань сидерації — це пожива для ґрунту, можливість наситити його зокрема й вуглекислотою, яка є одним із основних складників харчування ґрунтових бактерій.
SuperAgronom.com: Скільки років потрібно використовувати сидерати на полі, щоб отримати результат?
Микола Матвійчук: Завжди. Якщо ми запроваджуємо сидеральну сівозміну, ми не повинні поле залишати без покривної культури, воно завжди повинне бути закрите. У нас повинен йти комбайн — і слід у слід за комбайном ми вже повинні сіяти сидерати, щоб не втратити вологу.
Джерело: facebook Суфле Агро Україна
SuperAgronom.com: Наскільки реальне використання сидеральної системи в Україні, де велика кількість господарств належить агрохолдингам? Чи буде у них фізична можливість повертати сидеральні культури на поле кожного року?
Микола Матвійчук: Для агрохолдингів це ще не зовсім на часі. Їхні поля зайняті більш пізніми культурами: соя, соняшник, кукурудза, після яких важко займатися сидератами. Повинно минути, скажімо, 5—10—15 років, для того, щоб господарства навчилися працювати з озимими сидератами та зрозуміли, що однією лише хімією землю не нагодуєш.
Потрібна пожива для бактерій, яку ми можемо отримати тільки з органічної маси. Наприклад, коли ми 10 т кукурудзи зібрали, залишили на полі рештки рослинні, але ж із масою зерна виноситься і фосфор, і калій, мікро- та макроелементи різні. Ми їх повертаємо у вигляді хімічних елементів живлення. Органічна маса, сидерат, дає нам можливість за рахунок свого коріння, яке проникає у глибші шари ґрунту, дістати необхідні елементи живлення. Потім ця органічна маса допомагає перетворити їх у легкодоступну форму, і таким чином рослина споживатиме раніше недоступні для неї, але потрібні елементи.
SuperAgronom.com: Ви багато їздите господарствами України, на вашу думку, наскільки відповідально наші аграрії ставляться до ґрунтів? І як за останні роки погіршилася якість ґрунтів?
Микола Матвійчук: До ґрунтів ставитимуться відповідально тоді, коли це буде їхня власність. Не можна сказати, наскільки якість ґрунтів погіршилася за останні 10—20 років, можна сказати, наскільки вона погіршилася від моменту, коли ми вдалися до інтенсивного обробітку. Основною проблемою наших ґрунтів, і не тільки наших, а й у цілому світі, є неправильний обробіток ґрунту.
Плуг потрібно замінити кореневими системами різних рослин, таких, як вика, пелюшка, хрестоцвіті (гірчиця, редька). Також потрібно висівати культури, які мають розвинуту кореневу систему, — соняшник, кукурудзу, злакові, льон, гречку, фацелію. Все має відповідні пропорції, але правильність змішування сидерату — завжди має бути 50% бобових для того, щоб вони самі себе харчували. І лише коли сидерат зацвітає, тільки тоді ми можемо проводити з ним операції, чи це знищення гліфосатом, чи легеньке дискування на глибину до 5 см, де працюють в основному аеробні ґрунтові бактерії. І вже після цього ми можемо всівати основну культуру. А коріння сидерату виконує роль плуга, роль обробітку ґрунту. Там, де були посіяні сидерати, не спостерігається тріщин на землі, набагато краща структура ґрунту.
SuperAgronom.com: А як правильно навчитися змішувати сидерати?
Микола Матвійчук: Їх не треба змішувати, їх можна купувати в «Суффле Агро Україна». Ми для цього й присутні на ринку, для цього і впроваджуємо технологію, популяризуємо її серед виробників. Передусім аграріїв повинно турбувати життя ґрунту. Ми дивимося на рослину зверху і зовсім не бачимо її знизу. А треба дивитися «вглиб».
SuperAgronom.com: Скажіть, а якщо господарство буде використовувати тільки одну сидеральну культуру, чи буде це доцільно?
Микола Матвійчук: Якщо сіяти тільки одну культуру, це не буде сидерат, це буде просто покрите поле від вивітрювання родючого шару. Одна культура ніколи не буде сидератом. Якщо ми будемо сіяти одну гірчицю, ми будемо мати певні спільні хвороби з іншими культурами, та й її коріння не настільки потужне, щоб розпушити ґрунт. Це непростий шлях, його треба пробувати на 10 га і потім переходити до великих площ, але вже до тих 10 га повертатися з плугом також не можна. Якщо вже прийняли рішення, отже, так і треба робити.
Джерело: facebook Суфле Агро Україна
SuperAgronom.com: Чи є вже в Україні такі господарства, які використовують сидерацію? І наскільки вона поширена у світі, у Франції, наприклад?
Микола Матвійчук: В Україні сидеральну систему випробовує багато господарств, холдингів. Працюють методом проб і помилок, зазвичай. Але я думаю, у всіх все вийде, ця технологія має незаперечне право на життя і, на мою думку, в майбутньому на більш структурних ґрунтах набуде широкого розповсюдження. Ідея в тому, що земля повинна бути завжди покрита. А як там хто що зробив, якого компонента більше чи менше, не має великого значення. Треба пробувати.
Щодо Франції, то тут уже 10% всіх площ зайняті вирощуванням основних культур посівом у сидерати. Я знаю одного фермера у Франції, який працює 10 років із сидератами, у нього залишився один трактор на 100 кінських сил на площу 300 га, це для того, щоб тільки тягати сівалку і все. Сівалка прямого висіву, і вона постійно працює, після кожної культури щось сіє. Ідея така, щоб ґрунт був завжди закритий. Оскільки ґрунт ми глибоко не обробляємо, не знищуємо його капілярність, ми маємо достатню кількість підтягнутої ґрунтової вологи. І, по-друге, сидерат закриває землю, немає прямого потрапляння сонячних променів і випаровування води, плюс рослини на себе також притягують росу. Існує поняття точки роси, і коли покритий ґрунт, воно завжди краще. Адже ґрунт має менші перепади температури: вдень менше нагрівається, а вночі менше вихолоджується. Підіть на поле, де є інтенсивний обробіток, подивіться, чи там є роса. Навряд чи ви її там знайдете раніше, аніж на посівах, де поле не так інтенсивно обробляється. Тому що зруйновано увесь капілярний шар. А сидерація значно покращує вологозабезпечення.
SuperAgronom.com: У чому особливість підсіву у сидерати, потрібно використовувати лише сівалки прямого висіву?
Микола Матвійчук: Ні, ми можемо сіяти й звичайними сівалками. Тому переозброювати увесь свій техпарк немає необхідності, завжди можна вийти з того, що ми маємо. Найважче підсіяти зернові в сидерат. Тому що ріпак, як правило, виступає сам як сидерат, а от зернові мілко заробляти потрібно, і рослинна маса зверху досить-таки ускладнює цей процес. Тому потрібно робити неглибоке лущення на глибину 3—4 см, максимум до 5 см, і тоді всівати. Це якщо йдеться про техніку, яка є у переважної більшості в нас в Україні. В Європі ж використовують коток для того, щоб прим’яти сидерат, і сівалки прямого посіву прямо в сидерат всівають культуру. Також є важливим моментом кількість опадів. Якщо кількість опадів менше 500 мм, там уже буде важче виростити пожнивний сидерат. Просто треба отримати сходи та масу до посіву основної культури. Але для цього підбираються просто інші культури, наприклад, дрібнонасінні культури, які не потребують багато вологи, щоб зійти. Вирішення питання є, але не настільки високопродуктивна віддача від сидерату буде у подальшому. До речі, льон буде сходити за будь-якої погоди.
SuperAgronom.com: Ви сказали, що у Франції, наприклад, сидеральна система використовується вже близько десяти років. Чи випробовувалася сидеральна система ще раніше, і де її найбільше застосовували?
Микола Матвійчук: Знаєте, все нове — це добре забуте старе. Коли стало менше опадів, усі згадали, що треба зберігати вологу, і тепер думають, як її консервувати, здобувати тощо. Коли підвищились температури, у нас і земля тепер більше прогрівається, а якщо земля прогрівається, значить, більше випаровується. Тут і стали в пригоді сидерати та мульчування, мульчею зменшуємо температуру ґрунту, він накритий, як ковдрою, і температура набагато нижча.
SuperAgronom.com: Чи можете ви назвати якісь недоліки сидеративної системи?
Микола Матвійчук: Недоліком можна вважати те, що у перші роки застосування такої системи знижується урожайність. Спочатку буде спостерігатися невелике зниження урожайності та збільшення кількості бур’янів. Тому що фосфор, калій, які ми вносимо, не будуть так швидко досягати коріння, як ми того хочемо. Хоча іноді буває, що в перший рік урожайність, навпаки, зростає. Але з часом це все знівелюється.
Ще недоліки — потрібно, щоб вистачило вологи для сидерату, що в нас не завжди є в липні, серпні, вересні. І ще — не дати йому перерости. Часто люди допускають, що сидерат переростає, і ми маємо уже не органічну масу, а грубі стебла, які важко обробляються і вже абсорбують для себе більшу кількість азоту, щоб розкластися. Та це, швидше, не недоліки самої системи, а недоліки невмілого застосування.
SuperAgronom.com: Ви говорите про те, що інтенсивна технологія є «ворогом» ґрунту. Чому ж її так широко застосовують і не намагаються докорінно змінити технологію господарювання?
Микола Матвійчук: Тому що глибока оранка вирішує багато проблем агронома, дає змогу не думати, що робити з пожнивними рештками. Для того, щоб правильно займатися сидератами, ми не можемо, скажімо, зупинити комбайн на одному місці. Ми маємо зупинитися і відразу сточити назад, ширина розкидання соломи має бути на ширину жатки, не має бути жодних валків. Повинні стояти розкидачі полови на комбайнах обов’язково. Якщо ми маємо широкозахватні жатки, наприклад, 7,5 або 9 метрів, а комбайн може розкидати тільки на 6 м, звичайно ми будемо мати проблеми із завалкою соломи для посіву сидератів. Все має бути рівномірно розподілено. Якщо комбайни не можуть гарно розподілити солому, після комбайну мають іти пружинні борони для рівномірного розподілення пожнивних решток. До цього не можна підходити за 1 день, за 1 рік. Це потрібно робити крок за кроком, вчитися, дивитися.
SuperAgronom.com: А якщо залишити такий підхід до обробітку ґрунту, який є зараз?
Микола Матвійчук: Тоді ми нічого не досягнемо. В агрономії потрібно шукати абсолютно нове рішення. Максимум органіки в ґрунті та мінімум обробітку. Я не прихильник No-till, бо є різні типи ґрунтів, де не можна цією технологією багато досягнути, але водночас я противник плуга. Є стерньові культиватори, якими можна обробляти, є глибокорозпушувачі. Зверху на полі завжди повинна бути мульча, це зменшує випаровування і ризики від проливних дощів із великим розміром краплі, які розбивають дрібні частинки ґрунту в пил і змивають увесь родючий шар у річки, долини тощо.
Плужна підошва — я не знаю, чи це науково доведено, але в мене саме така думка — утворюється, коли плуг робить багато рихлої структури, особливо в суху погоду. Іде злива і весь пил осідає на глибині, де проходить леміш плуга. А потім на цій глибині ґрунт робиться такої ж структури, як вугілля, як щебінь, навіть коли його підірвати глибокорозпушувачем. Глибокорозпушувачі також повинні — для сидеральної системи землеробства покривної культури — бути відповідної форми лапи. Там не можуть бути розпушувачі, які мішають землю, вони мають використовувати принцип хвилі — підняв і поклав на те ж саме місце, без перевертання пласта, який обробляється. Пласт, наприклад, у 40 см, обробляється таким чином: повинна хвиля пройти і лягти назад, зрушивши лише саму плужну підошву.
SuperAgronom.com: Чи давно в Україні почали відмовлятися від плуга та чи поширене це явище?
Микола Матвійчук: В Україні ті, хто раніше відмовився від плуга, оранки, зараз повертаються до неї, особливо на важких, безструктурних ґрунтах. Тому що для відмови потрібно запустити систему сидератів. У безплужного обробітку також є свої недоліки, важка дискова борона також робить підошву. Ми маємо підошву і від плуга, й від борони, тому робимо тільки гірше. А от за допомогою коріння рослин ми покращуємо структуру ґрунту. Мульча, яка постійно вкриває поле, не дає родючим частинкам ґрунту проникати у глибші шари.
Під час посіву в сидерат на полі не має бути ані важкого трактора, ані важкого автомобіля, проїзд полем заборонено будь-чому. Це мають бути шини низького тиску, здвоєні колеса на тракторах, тоді це буде найбільш ефективно. Навіть під технологічними коліями, де ходить оприскувач, ґрунт вже буде переущільнений. Тому на цих коліях потрібно також щороку проходити розпушувачем. Але міняти техніку, застосовувати сидерати, міняти технологію мало хто захоче докорінно.
Я вважаю, сидеральна система буде в Україні тільки тоді, коли земля належатиме людям, які зможуть передавати її своїм нащадкам. Тоді землю будуть використовувати дбайливо, а не тільки заробляти на ній.
Дарина Козоріз, Олена Басанець, SuperAgronom.com