Вітчизняне насінництво: стан галузі, ціноутворення та потреба в держпідтримці

Щороку вітчизняні аграрії засівають зерновими та олійними культурами приблизно 25 млн га. І для всіх цих площ потрібно виростити-виробити посівний матеріал. Звісно, варто визнати, що не завжди й не усі наші фермери використовують якісне насіння відповідних репродукцій, але таких стає дедалі менше. Переважна більшість розуміє, яке значення для результату господарювання має добре насіння.

Експерти зазначають, що Україна щорічно може виробляти до 75-80 млн т зерна. Але таких високих показників можна досягти лише завдяки підвищенню урожайності основних зернових культур. Вагомим чинником у підвищенні їх продуктивності є подальший розвиток галузей селекції та насінництва і їх колаборація. Одним із пунктів взаємодії цих галузей має бути доведення вітчизняної насіннєвої продукції до рівня світових стандартів, підвищення її конкурентоспроможності та якнайширше впровадження в Україні та за її межами.

Виробництво насіння кукурудзи на насіннєвому заводі АФ Степова

Ситуація на насіннєвому ринку в Україні

В силу особливостей культур, у структурі загального насіннєвого фонду 80% обсягів належать пшениці та ячменю. Причому переважно це насіння вітчизняного виробництва (як вітчизняної, так і іноземної селекції). По інших основних культурах тенденція не дуже відрізняється.

«Для щорічної сівби в межах 15-16 млн га зернових культур необхідно мати близько 2,3-2,5 млн т насіння нових високопродуктивних сортів і гібридів. За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, Україна потребує 0,6-0,8 млн т насіння ярих і 1,7-2,0 млн т насіння озимих зернових, у т.ч. понад 10 тис. т добазового, 400 тис. т базового та до 2,0 млн т сертифікованого насіння», — зазначає у коментарі для SuperAgronom.com Олександр Захарчук, д.е.н., завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки».

Насіння пшениці

За словами експерта, сьогодні наша країна, на жаль, посідає одне з останніх місць у Європі за обсягами використання кондиційного сертифікованого насіння. Цей показник не перевищує 5-8%. Тоді як середньоєвропейський сягає 50%. До прикладу, у Польщі він становить 18%, у Німеччині — 43%, а в Нідерландах, Швеції, Данії рівень сертифікації сягає 75-90%.

Вітчизняні аграрії використовують здебільшого насіння, що у світі має назву Farm Saved Seed, тобто власне насіння, вирощене фермерами самотужки. Його частка в Україні досить значна, це близько 90% від всього насіння, що використовується на посів. Як зауважує Олександр Захарчук, таке насіння не  підлягає сплаті роялтних платежів, при цьому сплачуються селекційні платежі, які не перевищують 50% сплати роялті. Це стосується не гібридів, а лише сортів рослин — пшениці, ячменю, інших злакових зернових, сої, картоплі.

«Якщо враховувати забезпеченість насінням, то його достатньо для виробничих цілей по всіх сільськогосподарських культурах, більшість насіння є із високими показниками схожості, сортової чистоти, типовості гібридів та генетичної однорідності. Але при цьому значна частина несертифікованого насіння — з ознаками підробки, фальсифікації, тобто некондиційне насіння, що значно знижує очікувану врожайність та якість збіжжя. Це наш додатковий резерв, в зарубіжних країнах тому й вище середня врожайність основних зернових культур. Хоча в Україні у цьому напрямі реалізуються певні заходи державного значення, однак порівняно зі світовою практикою вони ще поки недостатні. Внаслідок цього проблема розвитку вітчизняної насіннєвої галузі набуває особливої актуальності, зокрема, в частині боротьби з підробками насіння», — наголошує Олександр Захарчук.

Поширення підробок та несертифікованого насіння пояснюється здебільшого тим, що частка вартості посівмату в собівартості вирощуваної продукції досить вагома. Але намагання зекономити не завжди виправдовує себе. При цьому варто розуміти, що формування цін на продукцію насінництва продиктоване як ринком, попитом, так і об’єктивними чинниками, характерними для всієї галузі.

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Ціна на насіння: фактори впливу

Статистика свідчить, що витрати на насіння в рослинництві зросли за останні 15 років з 1,7 млрд грн до 40,0 млрд грн. Частка ж насіння і садивного матеріалу в загальній сумі витрат практично незмінна і становить близько 10 % від загальних витрат.

Як зауважує Олександр Захарчук, витрати на насіння за цей період зростали під впливом передусім таких чинників:

• по-перше, відбувався процес інтенсифікації галузі насінництва, в результаті якого одночасно з ростом витрат на виробництво посівного матеріалу зростала і його якість;
• по-друге, підвищилися ринкові ціни на всі засоби виробництва;
• по-третє, зросла питома вага більш вартісного купленого насіння, особливо іноземної селекції.

При цьому, зауважує експерт, у сільськогосподарських товаровиробників насіння власного виробництва враховується у калькуляції витрат на продукцію за собівартістю, тоді як куплене – за ціною придбання.

«Слід зазначити, що з поглибленням спеціалізації насінництва, коли дедалі більша частина застосованого в агропідприємствах садивного матеріалу набуває товарної форми, обчислення витрат на насіння за середньою собівартістю не відповідає вимогам розвитку спеціалізації насінництва. Матеріали звітності сільськогосподарських підприємств поки що не можуть слугувати об'єктивною основою для порівняння ефективності виробництва при застосуванні власного та купленого насіння. Очевидно, варто погодитися з тими економістами, які пропонують вести облік витрат на насіння в сільськогосподарських підприємствах у ринкових цінах», — наголошує Олександр Захарчук.

Гроші

На думку науковців Інституту аграрної економіки, ціни на насіння, особливо зернових колосових — пшениці, ячменю, жита та ін., на жаль, не відображають вартість його створення. Адже вони реалізуються майже по фактичній собівартості. Так, за словами Олександра Захарчука, ціна реалізації насіння озимої пшениці базової генерації — супереліта та еліта — ще донедавна становила 10,5-12,5 тис. грн/т, тоді як сьогодні товарне зерно вже реалізується по ціні від 8,0 до 9,0 тис. грн/т та більше. Такі ціни продажу з метою боротьби з конкурентами призводять до погіршення якості насіння, його підробки та фальсифікації, що теж негативно відображається на сільськогосподарських товаровиробниках.

«За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, тонна насіння базової генерації (еліта, супереліта) мала б коштувати близько 20,0 тис. грн. і більше. Але при цьому необхідно запроваджувати різні програми підтримки насіння національної селекції для сільськогосподарських товаровиробників», — стверджує Олександр Захарчук.

У свою чергу, Сергій Старишко, директор «НДІ Аграрного Бізнесу» Науково-виробничої агрокорпорації Степова», підтверджує, що ціни на насіння межують із собівартістю. І вітчизняним селекціонерам такий стан речей забезпечує хіба що виживання, а не реальний розвиток.

«Справа не лише в ціні. Справа — у паритеті цін. Якщо взяти за основу систему, яка практикувалась за радянських часів, то тоді, наприклад, по пшениці була 120% сортонадбавка за «еліту» порівняно з товарним зерном. Тепер можемо порахувати. Сьогодні вартість пшениці ІІІ класу десь 8,5 тис. грн/т. 120% до цієї суми — це ще плюс 10,2 тис. грн/т. Тобто за радянськими мірками 1 тонна «еліти» мала б зараз коштувати щонайменше 18- 19 тис. грн. Насправді ж ціна трохи вища за 9 тис. грн…», — зазначає Сергій Старишко. 

За його словами, складові собівартості включають не лише витрати на виробництво при вирощуванні. Сюди треба додати сплату роялті, доробку, сертфикацію тощо. Також відрізняється і технологія вирощування насіння порівняно з товарним виробництвом. Адже для отримання якісного посівмату слід більше уваги приділити захисту, живленню, зберіганню.

«Ціноутворення значною мірою залежить від врожайності. Щосезону, як видно останні 5-10 років, складаються дуже контрастні умови, відповідно і різні врожаї. Також одним із факторів є вартість добрив. Їм належить дуже велика частка в собівартості. В товарних посівах можна ще якось варіювати, оптимізувати живлення, дати мінімальну дозу й отримати конкурентну рентабельність.  Натомість у насінництві таких компромісів немає», — зазначає Юрій Гончаров, селекціонер, мікробіолог.

Посіви кукурудзи

Сергій Старишко також додає, що значних збитків насінництво зазнає і через поширення на ринку фальсифікату. Та й недобросовісна конкуренція, демпінг — також негативні явища, які завдають удару по галузі.

«Сказати сьогодні, що ціна вітчизняного насіння дуже висока, — буде неправдою. Ціна практично на межі виживання для селекційно-насіннєвих підприємств. Передусім тому, що забагато демпінгу. Чимало проблем зі сплатою роялті. Дехто не «заморочується», особливо по гібридах, купівлею батьківських компонентів, продають друге покоління. Тобто погіршують якість, але при цьому демпінгують, приваблюючи ціною.  Тож ринок України виходить такий, знаєте, дуже специфічний. Оскільки істинного насіння у нас, у кращому разі, трохи більше половини. Решта — це фальсифікат, який знижує і якість, і довіру до вітчизняного насіння», — каже експерт. 

При цьому Сергій Старишко наголошує, що українське законодавство не забезпечує належної боротьби з підробкою насіння. І на сьогодні фальсифікаторів неможливо притягнути до відповідальності законним шляхом.

«У нас багато гарних розробок. Українські сорти адаптовані до місцевих умов, вони зазвичай пройшли екологічні випробування, і вони загалом цілком конкурентні. Але така «недорозвиненість» нашого законодавства, зокрема, у правильному контролі — дуже знижує конкурентоздатність вітчизняного насіння на ринку. Раніше, наприклад, був іще авторський контроль. Тобто на процеси у галузі мала відповідний вплив наука, НААН, але зараз їх дещо відсторонили. Але ж хто найкраще знає сорт або гібрид, крім автора? Автор завжди зацікавлений у роялті, а значить — і в якості насіння. Ми ж платимо великі кошти за бренд іноземним селекційним компаніям? Платимо. Бо вони контролюють якість. Чому ж вітчизняний селекціонер позбавлений такої можливості?», — каже експерт. 

І додає: якщо Україна втратить вітчизняне насінництво, то до неї ставлення на зарубіжних ринках буде як до країни третього світу.

Найбільша спільнота СуперАгрономів у Facebook

Підтримка вітчизняного насінництва

Усі опитані нами фахівці стверджують, що вітчизняна галузь насінництва потребує підтримки  з боку держави.

«Для прикладу, вартість дотацій у Польщі перевищує реальну допомогу українським товаровиробникам з боку держави. Для вирощування 1 га пшениці щорічно фермери отримують доплату в сумі близько €280-290, у тому числі за використане кондиційне насіння — €25. Аналогічні виплати йдуть і по іншим сільськогосподарських культурах. Тому вкрай важливо із залученням держави, селекціонерів, науковців, виробників насіння та інших зацікавлених сторін намітити та реалізувати державні протекціоністські заходи щодо захисту вітчизняного ринку насіння від іноземної експансії, а також запровадити державну підтримку українського насінництва та селекції на внутрішньому ринку за рахунок дії селекційних та насіннєвих програм», — наголошує Олександр Захарчук.

Насіння кукурудзи

А Сергій Старишко наводить приклад Франції, де функціонують національні насінницькі й селекційні компанії, й саме їх підтримує держава. Завдяки чому ці бренди стають мультинаціональними, виходять на зарубіжні ринки, гідно конкурують з глобальними брендами.

«Треба обов'язково підтримувати власного виробника. Він буде робити те, що вигідно країні. Виробляти передусім цільовий продукт, спрямований на умови та потреби вітчизняних аграріїв. А отримані кошти залишатимуться в державі. Інакше ризикуємо втратити незалежність у цій галузі», — підкреслює експерт. 

В цьому контексті, зі свого боку, Юрія Гончарука турбує питання відкриття ринку для ГМО. За його словами, якщо більшість країн зрештою «відкриє ворота» для таких продуктів, то українська селекція ризикує ще більше втратити свої позиції.

«Через певні заборони, навіть стосовно дослідження ГМО, ми не можемо навіть у цей ринок увійти, оскільки у нас немає власних напрацювань. Для нас це буде дуже серйозний удар. І й так слабка, без підтримки, вітчизняна селекція може від нього й не оговтатись», — каже науковець.

Як відомо, досвід опосередкованої державної підтримки галузі в Україні вже є. Зокрема, у 2018 та 2019 роках діяла програма «Часткова компенсація (80%) вартості закупленого у суб’єктів  насінництва насіння с/г рослин вітчизняної селекції категорії базове, сертифіковане (без урахування суми ПДВ, але не більше 80 тис. грн на одне господарство)». Діяла ця програма успішно, але потрібна й безпосередня підтримка самих селекційних та насінницьких підприємств.

Зараз триває обговорення шляхів та способів такої підтримки. Свої пропозиції підготувала Національна академія аграрних наук України. Вони включають і протекціоністські заходи для вітчизняного насіння, і контроль сплати роялті, і заходи з підвищення якості вітчизняного насіння, і розробку механізмів боротьби з фальсифікатом.

Водночас фахівці Інституту аграрної економіки зауважують, що заходи державного регулювання можуть бути лише складовою частиною механізму функціонування ринку насіння. І краще їх здійснювати виключно через зміну попиту і пропозиції. Найдешевшим механізмом регулювання попиту і пропозиції завжди є саморегулюючий ринковий механізм встановлення рівноваги. Всі інші заходи потребують витрат з державного та місцевих бюджетів. І тут державі потрібно зважити свої можливості й задіювати різні механізми.

«Загалом же розбудови повноцінного ринкового середовища вкрай необхідно створити ринкову інфраструктуру в регіонах, відтворити і зміцнити оптову ланку торгівлі сортовим насінням з тим, щоб виробники насіння і садивного матеріалу та покупці мали можливість нормально контактувати, могли повною мірою скористатися сортовими характеристиками насіння і садивного матеріалу, вибрати найкращі високоврожайні сорти, найбільш районовані для даної місцевості, а також профінансувати свої майбутні витрати. Для цього необхідно підключати мережу агроторгових домів, самостійних брокерських контор на вже існуючих біржах, які найбільшою мірою були б наближені до виробників насіння і садивного матеріалу та товаровиробників сільськогосподарської продукції», — наголошує Олександр Захарчук.

Колос пшениці

Конструктивна держпідтримка — це не про задоволення бізнес-інтересів селекційно-насіннєвих компаній. А про конкурентоспроможність галузі, яка може зайняти достойне місце на світових ринках у своєму сегменті, про розвиток української сільськогосподарської науки, яка має величезний потенціал, але не має змоги його реалізувати. Зрештою, це і про поштовх усьому вітчизняному сільському господарству, забезпечення його стабільності, гнучкості в умовах кліматичних та соціальних потрясінь. Це якщо глобально. А якщо локально — то про реальну конкуренцію на нашому ринку, можливість вибору для аграріїв, що займаються рослинництвом, та наближення до європейських стандартів у цій сфері.

Алла Гусарова, SuperAgronom.com