Підходи до систем живлення рослин: що змінилось за останні 20 років?

За даними Держкомстату, загалом по Україні під урожай 2019 року на 16,6 млн га площ було внесено 5 млн 021 тис. 196 т мінеральних добрив, у поживних речовинах (N, P, K) це становило 2 млн 142 тис. 470 т. За даними цього ж джерела, у 2000 р., якщо рахувати за N, P2O5 і K2O, ці обсяги становили 281,9 тис. т, при цьому площі, на які було внесено міндобрива, становили 4,7 млн га. Тобто обсяги застосування міндобрив (у д.р.) за 20 років збільшились десь разів у 7, а площі їх застосування — у 3,5 разів. Тут потрібно зразу зробити примітки. По-перше, з 2014 р. у статистику не потрапляють окуповані території та ще й змінилась методологія статпідрахунків. А по-друге, багато експертів ринку кажуть, що цифри, які надає Державна служба статистики, м’яко кажучи, не зовсім точні. На жаль, ринок міндобрив (зізнаємося, що і виробництво сільгосппродукції також) у нас перебуває частково в тіні. Але принаймні певні тенденції за офіційними даними можна прослідкувати.

Утім, обсяги мало про що скажуть, якщо не вказати, а що ж отримуємо завдяки такому підгодовуванню культур? Так, якщо послуговуватися тими ж даними Держкомстату, то у 2000 р. середня по Україні врожайність зернових та зернобобових становила 1,94 т/га, а в 2019 — 4,91 т/га. Соняшник у 2000-му збирали по 1,22 т/га, у 2019-му — по 2,56 т/га.

Звісно, для того, щоб виявити прямі кореляції між обсягами внесення добрив та підвищенням урожайності культур, потрібні ґрунтовні дослідження та створення математичних алгоритмів, та насправді ми наводимо ці цифри передусім для загального уявлення ситуації, а подробицями та своїми думками, як усе відбувалося, поділяться далі опитані нами експерти.

«Сьогодні в Україні вноситься близько 85 кг/га д .р. мінеральних добрив, це на 30-40 кг менше, ніж було 20 років тому. Для порівняння, в Німеччині вноситься 202 кг/га д.р., в Нідерландах 258 кг/га, в Ізраїлі 240 кг/га, в Білорусі 194 кг/га. Насамперед це залежить від забезпечення ґрунтів доступними елементами живлення, органічною речовиною, рівнем рН, цін на с.-г. продукцію, а точніше від їх стабільності і прогнозованості, дотування фермерів з боку держави та інших чинників», — зазначає Олексій Сергієнко, засновник агроконсалтингової компанії Art FieldS.

За його словами, 20 років тому аграрії України мали менший доступ до нових видів водорозчинних добрив, створених хімічним шляхом. Тобто на ринку більше було тукосумішей з різним вмістом NPK, і менше створених хімічним синтезом.

«Тоді також були хороші добрива. Наприклад, діамофоска 10:26:26, про яку сьогодні згадують багато агровиробників», — додає пан Олексій.

А Роман Жихарєв, продакт-менеджер компанії «Тімак Агро Україна», згадує, що 90-ті та початок 2000-х років були вкрай важкими для вітчизняних аграріїв.

«Нестача техніки, відсутність органічних добрив, дефіцит традиційних добрив, низька вартість продукції виробництва основних культур змушували аграріїв вдаватися до крайніх заходів та йти екстенсивним шляхом. А саме сіяти без добрив або в мінімальній кількості, не робити аналізу ґрунту, не використовувати позакореневі обробки. Також не проводилася якась диференціація, тобто була одна технологія майже під всі культури», — каже експерт.

За його словами, на той час були присутні тільки вітчизняні та добрива з країн СНД, технологія їх створення не змінювалася та не вдосконалювалася з 70-х років. Зараз основна відмінність полягає у наявності вибору, різноманітті формул, пристосування відповідних видів добрив під конкретні культури. До того ж на ринку зараз присутня велика кількість виробників з різних куточків світу.

«Аграрій може обрати добриво індивідуально для конкретної культури, типу ґрунту, зони вирощування та способу внесення. З’явилися добрива в різних формах та для різних цілей: мікродобрива, біостимулятори, мікрогранульовані, рідкі добрива тощо», — каже пан Роман.

Обсяги виробництва, імпорту та експорту міндобрив у 2019 р.

Для більш яскравої картини дамо ще трішки статистики. Наприклад, наглядний графік щорічної динаміки застосування мінеральних добрив в основних поживних елементах:

Внесення мінеральних добрив (N, P, K) у 2000-2019 рр., тис. т

 

І такий самий графік, але по органічних добривах. Рух кривої вгору в останні роки — трохи обнадіює…

Внесення органічних добрив у 2000-2019 рр.

Даємо цифри за позаминулий рік, бо за минулий ще досі офіційних даних немає. До того ж 2020-й досить специфічний в багатьох аспектах і «вибивається» із загальної тенденції. Тому ще для загального уявлення — більш детальна картинка застосування різних видів міндобрив по основних елементах живлення у 2019 р.

Внесення мінеральних добрив за видами під урожай сільськогосподарських культур у 2019 р.

Щодо внесення добрив, то зараз мало хто користується універсально розробленими схемами. Беручи за основу певні принципи, кожен агроном чи власник підлаштовує технології під свої умови, можливості та завдання. До того ж, з’являються нові види добрив, відповідно і нові схеми внесення.

«Терміни внесення майже не змінилися, за винятком основного внесення під зяблевий обробіток фосфорних і калійних добрив. Сьогодні їх вносять переважно навесні, під час сівби або під культивацію. Через часті посухи зменшилося внесення азотних добрив восени під основний обробіток ґрунту (чи після нього) в аміачній формі (аміачна вода і безводний аміак)», — уточнює Олексій Сергієнко.

А за словами Романа Жихарєва, на терміни внесення мала вплив поява нових добрив із доступними елементами у складі, які не потребують попереднього внесення для початку засвоєння рослинами.

«Сучасні добрива зазвичай мають збалансований склад, який може одразу комплексно забезпечувати рослини усіма необхідними елементами живлення, — стверджує експерт.

Варто також зазначити, що хоч за ці 2 десятиліття і наука біологія, і сільськогосподарська наука досить сильно заглибились у внутрішні механізми росту й розвитку рослин, дослідження ролі та впливу різних елементів та речовин на ці процеси, але головні закони землеробства при цьому практично не зазнали перегляду чи зміни уявлень. Значно змінилися лише умови, в яких їх тепер застосовують.

«Принцип побудови системи живлення будь-якої культури базується на засадах основних Законів землеробства — закону незамінності й рівнозначні факторів життя рослин, закону мінімуму, закону сукупної дії факторів життя, закону повернення поживних речовин у ґрунт та інших. Це було 20 років тому, так відбувається і сьогодні. Але відмінності існують, тому що змінились агрохімічні й агрофізичні показники ґрунтів, структура посівних площ, вміст гумусу, рН ґрунтового розчину, обсяги внесення органічних добрив, потенціал сортів і гібридів. 20 років тому якість ґрунтів була іншою, мабуть, кращою», — зазначає Олексій Сергієнко.

І додає, що на формування урожаю впливають всі без винятку фактори. І схематичне уявлення про роль різних поживних речовин на основі бочки Лібіха-Добенека сильно не змінилося, тільки в самій бочці з’явилося більше дірок.

«У зв’язку зі стрімким потеплінням і частими посухами збільшується роль фосфору й калію — на тлі збільшення рівня карбонатів у ґрунтах, про що свідчать численні дослідження. Посухи й ущільнення ґрунтів, погіршення структури, вологоутримуючої здатності, перехід на мінімалізацію обробітку ґрунту тією чи іншою мірою впливають на роль окремих елемента живлення. Але суттєво це не змінює фізіології розвитку рослинної клітини, тому і значення елементів живлення залишається таким, як 20 чи 100 років тому», — каже експерт.

Водночас потреба «рахувати гроші» і з розумінням підходити до застосування елементів технології та того, як вони вплинуть на кінцевий результат — і по врожаю, і по прибутках, змушує вітчизняних аграріїв глибше вивчати механізми, властивості й «роботу» як окремих елементів, так і різних видів добрив. Так, особливих нових відкриттів у тому, як працюють поживні елементи, за цей час не відбулося. Зміни відбулися переважно у підходах до їх застосування.

«Уявлення щодо потреби в елементах живлення на 1 т біомаси залишилися такі самі, а от бачення стосовно споживання їх за фазами розвитку, взаємодії між собою та із ґрунтом дещо зазнали змін. Ми стали більше приділяти уваги тому, в якій формі краще засвоюються елементи живлення, як збільшити їх доступність та коефіцієнт споживання елементів рослиною. З'явилися нові добрива, що мають більш оптимальний склад та забезпечують кращу засвоюваність», — стверджує В’ячеслав Черкащенко, менеджер з розвитку агротехнологій по ключових клієнтах компанії LNZ Group.

Він додає, що за цей час розширились уявлення про роль кожного елемента в живленні та розуміння залежності засвоюваності елемента від вмісту інших. Виробився комплексний підхід до живлення культур і поліпшилось розуміння методів управління потенційною урожайністю через проведення комплексу заходів, зокрема й по живленню.

«Передусім є розуміння: щоб досягти хороших результатів, потрібно забезпечити рослину всіма елементами живлення — не лише макро-, а й мезо- та мікро-. Щоб мати гарні показники врожайності, недостатньо просто використати добрива, а потрібно правильно їх підібрати та внести залежно від потенціалу гібриду, ґрунтово-кліматичних умов, способів та фаз внесення. Сучасна технологія живлення, наприклад, кукурудзи та сої неможлива без використання цинку і бору відповідно. Ці елементи вже прописані в технологіях, хоча не так давно в господарствах не було однозначної відповіді, наскільки є важливе їх внесення», — Михайло Кальніцький, продакт-менеджер компанії «Тімак Агро Україна».

При цьому, за його словами, сучасний агроном має більше можливостей щодо отримання інформації стосовно живлення та консультацій фахівців, зокрема і представників компаній, які постачають добрива на ринок. 2 десятиліття тому й асортимент добрив був менший, і фахівців у цій галузі. А про доступ до знань та інформації в мережі інтернет і поготів був обмежений.

Загалом на зміни в підходах до застосування добрив та побудові схем живлення культур впливає ще ціла низка чинників.

Якість ґрунтів

Як зауважує Олексій Сергієнко, дані досліджень численних агрохімічних лабораторій свідчать, що сьогодні в різних ґрунтово-кліматичних регіонах значно зменшились показники вмісту гумусу, збільшилась площа надмірно кислих ґрунтів, а на Півдні — надмірно лужних.

«Розораність ґрунтів України залишається на найвищому рівні у світі й дорівнює 56%, тоді як у країнах Європейського Союзу цей показник становить від 30 до 35%, а в США 17%. Все це істотно впливає на побудову системи живлення сільгоспкультур», — каже експерт.

За останні десятиліття в Україні значно збільшилась кількість агрохімічних лабораторій, які надають комплексні послуги з аналізу ґрунтів, зокрема і для диференційованого внесення добрив.

«Сьогодні немає жодних проблем для оперативного обстеження ґрунтів на вміст елементів живлення, гумусу, pH, суми основ, залишків пестицидів. Головне — бажання фермера і розуміння важливості якісної діагностики для розробки правильної і ефективної системи мінерального живлення. А 20 років тому якісну діагностику ґрунтів можна було зробити тільки за кордоном. Від відбору зразків і до отримання рекомендацій доводилось чекати місяць і більше. Сьогодні це можливо зробити швидко за пару днів», — додає пан Олексій.

Селекція

А ще 20 років тому не було таких потужних сортів і гібридів, які сьогодні представлені різними компаніями на ринку України. Отже, реалізація їхнього потенціалу вже не може засновуватись на старих підходах.

«Сьогодні ми отримуємо інформацію з різних куточків світу про рекордну урожайність кукурудзи, озимої пшениці, озимого ріпаку, сої тощо. Наприклад, рекордна урожайність кукурудзи в Сполучених Штатах Америки зафіксована на рівні 38,6 т/га в 2019 році, а 20 років тому вона була 32 т/га. Пшеничний рекорд у Новій Зеландії зафіксований на рівні 17,4 т/га в 2020 році. Тобто генетичний потенціал культур зростає, відповідно і потреба в елементах живлення також. Головне правило — зберегти їх баланс, тому що однобоке збільшення норм азоту, зменшення норм фосфору і калію, як це роблять вітчизняні аграрії, до світових рекордів не приведе. Бо тут все одно працюють ті самі основні Закони землеробства», — наголошує Олексій Сергієнко.

Сівозміна

За останні 20 років зміни у структурі сівозміни відбулися чималі. А цей фактор відіграє величезну роль у підходах до живлення, передусім тому, що впливає на баланс поживних речовин у ґрунтах. Головне, що відмічали усі експерти, — скорочення сівозміни і перерозподіл частки певних культур у її структурі.

Як зазначає В’ячеслав Черкащенко, тодішня сівозміна була насичена бобовими, кормовими культурами; вносились органічні добрива але максимально забиралась солома. На сьогодні сівозміни максимально насичені кукурудзою, соняшником; органічних добрив вноситься мінімальна кількість або не вносяться взагалі; але при цьому майже всі пожнивні рештки залишаються на полі. Тому, на думку експерта, потрібна робота на пришвидшення мінералізації пожнивних решток і коригування норм добрив та посилена увага забезпеченню мікроелементами, що найбільше споживаються в нинішніх сівозмінах.

«Сівозміна порівняно з 2000 роком суттєво звузилась за рахунок збільшення площ соняшнику, кукурудзи, сої та зменшення кормових культур, бобових, круп’яних, які сьогодні перейшли в розряд нішевих. Сьогодні в чисельнику агробізнесу в рослинництві залишається прибуток, а в знаменнику — біологічні закони. Ніхто не переконає фермера сіяти горох чи гречку, якщо він не отримує від цих культур прибуток. При ціні на соняшник в 23-25 тис. грн. і урожайності 2 т/га жоден аргумент про дотримання сівозміни не буде сприйнятий ні фермером, ні агрохолдингом. А багато хто сьогодні отримують й 4 т/га соняшнику», — каже Олексій Сергієнко.

І додає, що за таких умов навіть засилля шкодочинних патогенів, вірусів, нематод, шкідників і карантинних бур’янів не переконають агровиробників переходити на науково обґрунтовані 10-12-пільні сівозміни.

За словами експерта, сьогодні збільшилася частка підприємств, які працюють тільки з двома культурами — кукурудзою і соєю.

«Це так звана американська сівозміна. В основному це західні регіони України. В цій системі є свої плюси і мінуси. Навіть є практики, які вирощують в монокультурі тільки кукурудзу. І в них це вдало виходить. Відповідно змінилася і тактика мінерального живлення. Щоб отримати більший прибуток, аграрії зменшують витрати на добрива, насіння, ЗЗР. А як інакше. Це закон економіки. Зменшуй витрати, збільшуй доходи. Правда, ціна то такий фактор, що від аграрія не залежить», — стверджує експерт.

Тому й не дивно, що наразі у структурі посівних площ майже 60% займають найбільш маржинальні культури — соняшник, кукурудза й озима пшениця. Відповідно значно змінилося співвідношення внесення азоту, фосфору, калію, сірки.

«20 років тому воно було 1:0,6:0,8, а сьогодні 1:0,2:0,2. Цим самим аграрії змінили і співвідношення зерна до товарної частини — соломи. Азотом виганяємо стеблову масу, а зерна отримуємо все менше і менше. З кожним роком ми втрачаємо натуру зерна (масу 1000 зерен), яка ніколи не буде високою при порушенню балансу внесення елементів живлення», — наголошує Олексій Сергієнко.

Зі свого боку, Михайло Кальніцький додає, що в наш час сівозміна залишається важливим заходом не тільки в живленні рослин, a й у збереженні родючості ґрунту та його фітосанітарного стану.

«Лише за рахунок новітніх ЗЗР господарники підтримують задовільний стан поля, але високий рівень їх застосування впливає на стан навколишнього середовища. Відсутність сприяння розвитку агробізнесу та здійснення на державному рівні контролю використання земельних угідь та реалізації сівозмін призводять до деградації ґрунтів та зміни екологічного стану навколишнього середовища», — підкреслює фахівець.

Клімат

Кліматичні зміни змушують аграріїв коригувати технології вирощування загалом і системи живлення зокрема. За словами Олексія Сергієнка, за останні 2 десятиліття середньодобова температура в Україні підвищилась на 1,5°С, на 30% збільшилась кількість посушливих років (річна кількість опадів менша за середню багаторічну). В весняний період підвищилась кількість суховіїв, і не лише на Півдні України, а й в інших кліматичних регіонах. Все це істотно впливає на формування системи мінерального живлення.

«Стали програвати аграрії, які не дотримуються співвідношення основних елементів живлення — азоту, фосфору і калію. Більше уваги почали звертати на добрива з низьким сольовим індексом, більш водорозчинні. Збільшилась частка господарств, які використовують мікрогранульовані добрива з меншими нормами внесення. Підвищилась вимога до добрив для позакореневого внесення, особливо мікродобрив», — додає експерт.

В’ячеслав Черкащенко вважає, що збільшення посушливості клімату призводить до зменшення норм внесення на тлі поліпшення збалансованості по елементах. А вирішальним чинником у формуванні системи живлення є орієнтир на основний лімітуючий фактор — волога, що доступна для рослин по фазах росту і розвитку.

А Михайло Кальніцький додає, що підлаштовуються під ситуацію і виробники добрив. Вони роблять акцент на максимальній ефективності їхніх продуктів, що допомагає нівелювати негативні чинники.

«Зміни клімату внесли великі корективи і в саму систему живлення. Зі зменшенням кількості опадів постало першочергове завдання максимального використання продуктивної вологи рослиною. Для цього необхідно стимулювати розвиток потужної кореневої системи і забезпечити доступними елементами, особливо фосфором. Також потрібно звертати увагу на форми елементів і норми внесення добрив, щоб їх кількість була максимально поглинута рослиною і не виникало засолення й закислення ґрунтів. Адже зі зменшенням кількості опадів елементи, які не були використані рослиною, не промиваються в глибші шари ґрунту, утворюючи великі концентрації в кореневмісному шарі», — зауважує пан Михайло.

Норми внесення та види добрив

Як згадують наші експерти, раніше системи живлення будували на основі балансового методу розрахунку або на приріст урожайності. Вираховували, що потрібно додати, виходячи з вмісту у ґрунті в орному шарі. До уваги брали передусім три елементи: азот, фосфор і калій. 

«Сьогодні методи розрахунку більш сучасні і враховують більше факторів. Приділяється увага мезоелементам і мікроелементам. Аналіз ґрунту береться з метрового шару. Як наслідок, норми добрив зменшились, але урожайність зросла», — каже В’ячеслав Черкащенко.

У свою чергу, Михайло Кальніцький додає, що раніше норми внесення добрив були узагальненими, адже паралельно з мінеральними добривами вносились і органічні, а також зазвичай не виникало проблем з опадами. У сівозміні були менш інтенсивні сорти, які не так сильно реагували на дефіцит чи надлишок елементів живлення в ґрунті.

«З часом в сільському господарстві відбулись зміни в бік інтенсифікації, тож для отримання високих врожаїв необхідно дедалі більше уваги звертати на елементи живлення та їх доступність для рослин. Якщо урожайність культур зросла в 2, а то і в 3 рази, то і потреба в елементах живлення також виросла. В першу чергу почали звертати на економічну доцільність внесення добрив, а не на загальний об’єм», — каже фахівець.

За його словами, зараз на ринку України присутні різноманітні добрива з якісної сировини та з доступними елементами живлення для рослин. Ці добрива мають збалансований склад, мезо- і мікроелементи, біостимулятори та захист всіх елементів. А норми їх внесення можна оптимізувати до зменшення.

«Зараз достатньо використати 100-120 кг/га гранульованих при посіві і цим забезпечити повноцінне живлення культури та економічну доцільність», — стверджує пан Михайло.

Загалом же, як зауважує Олексій Сергієнко, норми внесення добрив (як фізичні, так і в д.р.) залежать від багатьох чинників і для цього є багато методів їх розрахунку.

«Наприклад, в Німеччині для розрахунку внесення азоту беруть до уваги потребу азоту для отримання майбутнього урожаю, віднімають вміст мінерального азоту в ґрунті, вплив попередників, внесення органічних добрив. Дуже легко і просто. Тільки в Німеччині вологи більше і віддача від внесених добрив краща. Плюс дотації від держави», — підкреслює експерт.

Він також наголошує, що завжди необхідно перевіряти якість добрив. Це питання 

стояло і 20 років тому, і зараз. Адже це хімічний продукт, на який впливають різні фактори, не обов’язково людські.

Як одну з особливостей сучасних підходів до живлення Олексій Сергієнко також називає стрімке зростання (в останні 5 років) площ, де вносяться рідкі комплексні добрива (РКД).

«Це не нова технологія, а забута на довгий час після розпаду Радянського Союзу. Але в Україні з’явилися заводи з виробництва рідких комплексних добрив з використанням ортофосфорної і поліфосфорної кислоти. Ці види добрив мають різний вміст NPKS, можуть вноситись як обприскувачами, так і спеціальними аплікаторами, що встановлюються на диско-лапових агрегатах і культиваторах. Внесення рідких добрив актуальне в умовах посушливого клімату, вони рівномірно розподіляються в ґрунті й на насінині під час сівби. Застосування фосфору в рідкій формі восени на озимих культурах і навесні під час сівби ярих культур створює сприятливі умови для ефективного використання цього елементу з добрив в умовах холодного ґрунту і наявності катіонів Ca, Fe, Al», — зазначає експерт з агротехнологій.

Техніка для внесення

Нові тенденції щодо норм внесення та виникнення нових видів добрив спонукали до появи спеціального обладнання та технологічних рішень у цій сфері. 

«Техніка розвивається у трьох напрямах: для внесення нових видів добрив, у т.ч. рідких; для внесення добрив локально із зміною норми; для внесення добрив у критичні для забезпечення живленням фази росту і розвитку культур», — стверджує В’ячеслав Черкащенко. 

Особливо на принципи та системи живлення вплинув розвиток точного землеробства — тут уже прогрес іде як у «залізі», механіці, автоматиці, так і в ІТ-сфері.

Можна сказати, що основні новації спрямовані передусім на підвищення ефективності застосування добрив (та й інших засобів).

«Важливим кроком у підвищенні врожайності кукурудзи, соняшнику, сої стала технологія внесення рідких азотних і комплексних добрив 360 Y-DROP в різні періоди вегетації, навіть перед цвітінням і наливом зерна в разі наявності вологи. Технологія передбачає застосування спеціальних аплікаторних насадок Y-drop, які чіпляються на штангу обприскувача і здатні зі стовідсотковою точністю проводити підживлення рідкими азотними і комплексними добривами прикореневої зони. Ця технологія до нас прийшла зі США і стрімко набирає прихильників на теренах України», —розповідає Олексій Сергієнко.

Висновки

Як бачимо, за 20 років XXI сторіччя в нашому сільському господарстві відбулося чимало змін і не лише зі знаком плюс. Вони вплинули і на підходи до систем живлення як вагомого елемента технології вирощування культур. Ми попросили наших експертів підбити певні підсумки і висловити своє бачення — куди рухатись нашим аграріям у цьому плані.

В’ячеслав Черкащенко, менеджер з розвитку агротехнологій по ключовим клієнтам компанії LNZ Group:

«Система живлення — це лише один з елементів технології. Він найбільш вартісний і один із важливих. Але вартість системи живлення потрібно визначати, виходячи із загального рівня технології, а також вологозабезпечення. Одну із ключових ролей займає тут і рівень технічного забезпечення та кваліфікація працівників. Система живлення може забезпечити певний рівень продуктивності, але можливість його досягнення визначається іншими елементами технології та наявною технікою».

Олексій Сергієнко, засновник агроконсалтингової компанії Art FieldS:

«Я вважаю, що аграрії України ще недостатньо уваги приділяють технології внесення рідких комплексних добрив на всіх с.-г. культурах. Це не стільки питання потреби у значних інвестиціях в модернізацію техніки, скільки скептицизму і консерватизму аграріїв. Рідкі добрива не замінять сипучі туки, але в умовах недостатнього зволоження будуть сприяти оперативному виконанню агротехнологічних операцій, зберігати дорогоцінну вологу і кошти на зайві логістичні операції, ефективніше використовувати рослинами елементи живлення.

Загалом же заміна кількості внесених добрив на їх якість і доступність рослинам — шлях до сталого виробництва основних с.-г. культур в умовах нестабільного клімату, цін на сільгосппродукцію та здорожчання ресурсів. Це шлях до стабільності, екологічності й безпечності сільськогосподарського виробництва.

Крім того, наразі є важливим проведення загальнонаціонального 10-го туру обстежень ґрунтів України з визначенням основних елементів живлення, гумусу, реакції ґрунтового розчину, зі створенням електронних інтерактивних карт, які будуть доступними всім агровиробникам, незалежно від форми власності».

Роман Жихарєв, продакт-менеджер компанії «Тімак Агро Україна»:

«Можна сказати, що українські фермери пішли далеко вперед за останні роки, і дуже уважно слідкують за розвитком сільського господарства, переймають новинки, пробують нові продукти та мають чималий багаж знань з агрохімії, біології та фізіології рослин. Завдяки цьому і виробники добрив не стоять на місці. Система живлення рослин удосконалюється та вже ніколи не повернеться на рівень 20-річної давності. Світ рухається вперед і потрібно йти в ногу з часом для того, щоб ефективно та без шкоди для природи працювати на землі».

Алла Гусарова, SuperAgronom.com