Підхід до покращення ґрунтів по-американськи

Сівозміни у США

У Штатах земля перебуває у приватній власності, тому ніхто її не «запускає». 

«У нас, поки ще не було ринку землі, я побачив ситуацію — якщо можемо взяти максимум з землі, то візьмемо. Українські аграрії використовують оранку на схилах, що є небезпечним та призводить до ерозії. Пояснюють тим, що от зараз ми акумулюємо цим прибутком капітал, щоб потім, коли вийде ринок землі, була можливість її викупити, а тоді будемо про неї дбати. Тобто сьогодні мало хто дбає про ту землю», — зазначив Роман Гринишин.

На відміну від України, у США, навіть, якщо фермер орендує землю, то не намагається витягувати з неї максимум. Тому якщо у сівозміні, наприклад, кукурудза в монокультурі багато років, то вноситься стільки азоту, сірки та магнію, що це  компенсує втрати з надбавкою. 

«Якщо сою, наприклад, яка прийшла років 8 тому в Манітобу, вирощувати було не практично, то там сіяли лише дрібнозернові. Активно вирощувати її почали нещодавно, тому не всі знають, як вона поводить себе в регіоні. Але поступово вивчають, бо вона нині дає більший прибуток», — зазначив Роман Гринишин.

У Північній Дакоті цукровий буряк дає максимальні прибутки. Якщо фермер стає членом кооперативу, він має квоту на кількість буряку, яку може здати. Це найпривілейованіший продукт. У сівозміну з буряком треба обов’язково включити пшеницю, щоб отримати високий врожай обох культур. Але якби фермери могли, вони б ринок «завалили», тому у них там працюють квоти на вирощування буряку. 

Але головний рушій вибору сівозміни — ринок, ринкова ціна. Другий — це кліматичні умови. 

No-till або як американці правильно дбають про землю

«Ми були в лабораторії Вард, і з Реєм Вардом, засновником лабораторії, наші фермери з Кіровоградщини та Черкащини активно обговорювали системи обробітку ґрунту. Рей зазначив, що багато хто каже, що можна перейти на no-till, не втрачаючи урожайності. Але, як зауважили українські аграрії, вони при переході завжди її втрачали. Він відповів, що треба витримати як мінімум років 4. Адже коли поле зорюють, то запускають кисень у ґрунт. Відповідно, значно пришвидшуються процеси біологічної активності, мікробіологічної активності, і відбувається конвертація з гумусу поживних речовин в доступні елементи для рослин. Але це тимчасовий ефект. Потім усе повернеться назад. Якщо ж зачекати ці 4 роки, то можна буде досягти такої самої врожайності, проте не потрібно буде вбивати цим ґрунт», — розповів пан Роман. 

У США свого часу зробили достатньо помилок щодо no-till, на сьогодні там уже є певні напрацьовані алгоритми переходу на цю систему. 

Американці дбають про землю не так, як європейці. Вони, перш за все, мінімізують ґрунтообробку. По-друге, дають добрива в достатній кількості для того, щоб замістити те, що було використано.

 Є в них 2 програми, як піклуватися про ґрунт. 

• Програма мінімум: винос поживних елементів та їх компенсація. 
• Програма максимум, або формування родючості: поволі збільшувати показники родючості ґрунту.  

Якщо взяти історію США, то десь протягом 30-60-х років ХХ століття в штаті Айова, як і у всьому “кукурудзяному поясі, фермери застосовували інтенсивний обробіток ґрунту. Це сприяло розвитку ерозії, що призвело до втрат від 40 до 80 см родючого шару ґрунту. З того часу спостерігається тенденція зменшення та мінімізації обробітку ґрунту.

«У кожного штату є свої такі невеликі програми державного фінансування. Вони не сильно афішуються, про них знають ті, хто там працює. Найяскравіші приклади, мабуть, коли залишається поле під паром. Фермери отримують мінімальну суму, яка дає змогу покрити всі податки, і плюс трохи заробити на тому, що залишають поля під паром. Це практикується в штатах Вашингтон,  Канзас, Огайо. Якось ми їхали по Огайо, дивимось — нормальне поле, але необроблене та заросле. Чого воно таке? Нам пояснили, що це фермер віддав, так би мовити, для перелітних птахів, адже через цю місцевість проходить їхній маршрут», — розповів Роман Гринишин. 

Головні проблеми місцевих аграріїв

Головна різниця  між кліматичними умовами України та США — це кількість опадів.

«Кожна група, яка їздила зі мною в Північну Америку, зазначала, що з нашими українськими ґрунтами й американськими опадами ми були би просто на висоті. Ґрунти не такі піщані, як на Волині, наприклад, але за вмістом гумусу,  — вони значно поступаються нашим. Це не стосується хіба що кукурудзяного поясу», — каже Роман Гринишин.

За його словами, ґрунти в Айові — це щось схоже на ґрунти в Кропивницькому. Вони не чорноземи, але з добрими показниками та менш ущільнені порівняно з українськими.

«Ми проводили експеримент у Південній Дакоті: брали проби ущільнення ґрунту на двох полях — одне було більш ніж 30 років під no-till, а на другому застосовувалось глибоке рихлення — результати показали, що поле після no-till краще. На ньому змогли загнати пробовідбірник на метр углиб, а на іншому полі — змогли лише на 50 см», — розповів Роман Гринишин. 

Також директор Travelite зазначив, що ущільнення присутнє на українських полях, всі на нього скаржаться. В Штатах — знають про нього, знають як боротись, але такої гострої проблеми з ущільненням у них немає. Причому, незалежно від регіону — чи це прерії Канзасу, це “кукурудзяний пояс”, чи це північні землі, де не завжди весь ґрунт розмерзається.

У США ніхто ніколи не практикує закриття вологи. Коли ми розказуємо, що в Україні, щоб закрити вологу, навесні розпушують верхній шар, то співробітники місцевих університетів дивуються і зазначають, що це проти всіх їхніх правил. За словами американських експертів, наші аграрії "закриваючи" таким способом вологу, втрачають її: за кожен прохід будь-якою ґрунтообробною технікою ґрунт втрачає як мінімум 10 мм вологи. Протеукраїнські агрономи це  практикують. 

У них актуальний дренаж, а не закриття вологи. А ось вже на сході Канзасу, тобто там, де у них випадає менше ніж 200 мм опадів, вони нічого не будуть без поливу сіяти.    

Travelite як можливість для українських аграріїв познайомитись з американським досвідом землеробства

Travelite —  це команда професіоналів у сфері бізнес та туристичних подорожей, яка спільно з міжнародними партнерами має більш ніж 10 річний досвід в організації ексклюзивних поїздок підвищеного комфорту та індивідуальних турів будь-якого спрямування в різні куточки світу.

«Краще один раз побачити, ніж 7 раз почути. Ця істина діє беззаперечно. Всі, хто їздив зі мною в Штати, —неважливо, вперше чи ні, міняють свою філософію. Тобто вони дивляться на американців справді як на приклад, який треба наслідувати. Звідки почати? Напевно, краще починати не з кукурудзяного поясу, а з окраїн. Там, де зона ризикованого землеробства, тому що вона більше схожа до наших умов. Тому, однозначно, треба починати з чогось типу Канзасу чи Північної Дакоти, Міннесоти. Наші агроекспедиції — це справді експедиції. Фізично, звичайно, важко, адже ми з 7-ї до 23-ї на ногах. Багато переїздів. Наприклад, 5 штатів, 2 провінції — за 14 днів. Але воно того варте, бо маєте змогу побачити різні варіанти»», — зазначив Роман Гринишин.

До речі, наступна агроекспедиція Північною Америкою запланована на 1-14 червня 2020 року. Тож можна на власні очі побачити сучасні розробки у напрямку точного землеробства та різні типи ґрунтообробки. Оцінити технологічні рішення, що використовуються в промислових масштабах, та ті, що тільки перебувають на стадіях експериментів. І, можливо, після цієї поїздки навіть відмовитись від весняного закриття вологи на власних полях.

Наталя Демчук, SuperAgronom.com