У ресурсозберігаючому землеробстві США набирає популярності озиме тритикале

Про це пише AgroPages.

В якості попередника тритикале дозволяє підвищити врожайність кукурудзи на 4–7%, а сої — на 8–15%.

Культура ефективно зменшує ерозію ґрунту, покращує водоутримуючу здатність та збагачує землю органічними речовинами. Агроном Том Кілсер із компанії Advanced Ag Systems LLC відзначає, що озиме тритикале вже активно використовується по всій території США та Канади, а також для молочного КРС у країнах Європи, таких як Ірландія, Німеччина та Угорщина.

Важливою перевагою тритикале є контроль втрат фосфору у вигляді твердих частинок та розчиненого фосфору. Коріння рослин, розміром із футбольний м’яч, утримує ґрунт на місці, а розчинений фосфор перетворюється на органічну матрицю, яка залишається у ґрунті. Це підвищує родючість та зберігає поживні речовини для наступних культур у сівозміні.

Читати також: Тритикале як альтернатива пшениці: технологія вирощування на зерно і зелений корм

Озиме тритикале також сприяє накопиченню та поступовому вивільненню азоту з органічної маси у ґрунті. У сівозміні з цією культурою щороку залишається від 36 до 45 кг азоту, що підвищує продуктивність кукурудзи та сої та зміцнює здоров’я ґрунту.

Фермери на глинистих і щільних ґрунтах відзначають значне покращення водопроникності завдяки тритикале. У долині Гудзона, де ґрунт часто то пересихає, то надмірно зволожується, культура допомагає стабілізувати умови для рослин і підвищити врожайність.

Для розпушення ущільнених полів Кілсер застосовує метод обробітку ґрунту із подальшим висівом озимого тритикале. Рослина добре розвиває кореневу систему у розпушеному ґрунті, запобігає повторному ущільненню та після відмирання формує органічні канали для циркуляції повітря та води, зменшуючи ризик вимивання поживних речовин.

Експерти зазначають, що регулярний висів покривних культур, таких як озиме тритикале, є системним рішенням для стабілізації ґрунту, покращення його структури та збереження вологи. Завдяки цьому фермери можуть підвищити ефективність використання ресурсів, зменшити втрати поживних речовин і забезпечити стійке виробництво кормів та зерна.

Олена Басанець, SuperAgronom.com