Урожай є, а ціни немає, збуту немає, перспективи туманні — фермерка з Миколаївщини
Урожай є — ціни немає, збуту немає, перспективи туманні. Настрої в агросередовищі досить тривожні. І поки що дієвих шляхів з поліпшення ситуації ніхто не пропонує. Те, що йде від держави, можливо, дасть змогу трохи стабілізуватись, але не всім. У найгіршому становищі малі та середні господарства, й передусім ті, що розташовані в регіонах, близьких до бойових дій. Публікуємо «крик душі» фермерки з Миколаївщини — Людмили Голуб, керівниці сільгосппідприємства «Авангард».
Особливості сезону 2026
У нас, як завжди, проблема одна й та сама. Хоча цьогоріч не можна сказати, що з опадами було геть погано. Але завжди хочеться їх більше.
По соняшнику ми в середньому отримали 2 т/га. Там, де був кращий попередник (томати) і двічі пройшов дощ, отримали 2,5 т/га. А там, де з вологою було гірше, — на рівні 1,8 т/га. На олійність не скаржимось. Один гібрид (Pioneer, P64LE168) показав 48%, другий (Сурелі, Syngenta) — 52%. Але я знаю, що у деяких наших фермерів була олійність і 38%, і 42-44%. Та й урожайність не у всіх така, як у нас. Дехто отримав навіть по 600-900 кг/га. Тож у нас порівняно непоганий результат. По соняшнику ще мали проблему з пероноспорозом. Довелось із ним боротись на піонерівському гібриді, хоч, задля справедливості, у нього в характеристиках не було високої стійкості до цієї хвороби.
Соняшнику ми в цьому сезоні сіяли небагато. Втричі скоротили його площі. Натомість посіяли ріпак і додали льон у сівозміну. Льон отримали в середньому 1,3 т/га. А от ріпак у нас не вдався, урожайність невелика. Це нова для нас культура, пробуємо сіяти його третій рік, але в перші два він підмерзав. Сподіваємось, що цьогоріч буде краще, і загалом будемо вчитися його вирощувати, відмовлятись від ріпаку поки що не плануємо.

По структурі посівів зазвичай 50% відводимо під зернові, приблизно 30% під олійні, і близько 20% — під горох.
Тепер ту площу, що відводили соняшнику з олійних, розділили на ріпак, льон і лише трохи виділили під соняшник. Стараємося більш гнучко підходити до сівозміни й рішення, що сіяти, приймаємо залежно від ситуації. І якби в нашій зоні можна було вирощувати соняшник, якби не ці посуха і не така велика літня спека, то ніхто би той ріпак не сіяв. Бо з ним дуже багато мороки, багато обробок. З ним постійно треба виходити в поля — як не бур’ян, то шкідник чи хвороба якась. Плюс обробки потрібні зазвичай під час цвітіння, отже, треба підбирати засоби, щоб не шкодили бджолам. Погода змушує нас шукати культури, які могли б дати якусь маржинальність.
Льон цьогоріч сіяли вперше. Ніби й непоганий результат по врожайності. Але, якщо в минулому році він був по 35-38 тис. грн/т, то в цьому ми ледь по 17 тис. грн/т його здали. Всі кинулись вирощувати льон, дуже велика пропозиція, вивезти швидко можливості немає, і це зразу збило ціну.
В цьому році зі збутом катастрофа по всіх культурах.
Читати також: Пероноспороз та альбуго на соняшнику: як підготувати захист до сезону 2027 року
Проблеми збуту урожаю
У нас зі збутом так само, як і в усій країні, — дуже погано. Раніше на півдні була перевага в тому, що у нас були близько порти, менші логістичні витрати. І хоча порівняно з середньою зоною врожаї у нас були нижчі (5-6 т/га пшениці — це вже ми задоволені, що високий урожай), але натомість — дешевша логістика за рахунок близькості портів. А тепер ми всі зрівнялись.
На даний час лежить пшениця зібрана — і на складах, і на току просто неба. Попиту нема. І якщо найняти машину (у нас власного транспорту немає) і відвезти здати, то ціна, за яку її сьогодні купують, удвічі нижча, ніж було витрачено на її вирощування. Й начебто рік урожайний, але радості від цього немає, бо зернові вийшли збитковими.
Озиму пшеницю ми знову посіяли, але на свій страх і ризик. І що буде далі з цією культурою, невідомо.
Льон теж тільки частково продали. А зберігати його нема де. Лише частина на складі лежить, а частина залишається «надворі» — більшість наших складів розбиті…
Немає перспективи, немає світла в кінці тунелю. Куди ми рухаємось? Витрати понесли, віддачі від них не отримали, а тепер уже нові витрати на посівну під наступний урожай. І що натомість пропонує нам держава? Каже: беріть кредити для того, щоб розрахуватися з пайовиками, беріть кредити на посівну. А в мене вже «висить» кредит — ми купили комбайн за кредитні кошти.

Звісно, у банків також є певні програми у зв’язку з цією ситуацією. Вони беруть тільки проценти за кредит, а тіло дозволили погашати пізніше, послабили умови трохи. Але його ж однаково потрібно віддавати. І я начебто маю матеріальну цінність — зерно. А отримати кошти за нього не можу. Останні 2 тижні взагалі немає збуту. А ціна опустилась іще на 1000 грн на тонні. Вона й до цього була збиткова, ми чекали, бо казали, начебто в листопаді-грудні має піднятись, натомість — спад продовжується.
В Ізмаїлі стоїть ціна 6 тис. грн/т. Врахувати ще логістику, це мінус приблизно 3 тис. грн/т. Що ж залишається? Нам дістанеться лише 3 тис. грн з тонни. Це просто нонсенс.
От я продала зерно, купила солярку, щоб далі працювати. Що виходить? За 3 т пшениці я можу купити лише 45 л солярки. Цього обсягу нам вистачить лише щоб задискувати 5-6 гектарів. Повний дисбаланс.
Читати також: Сергій Літовченко: Ми не можемо вирощувати культури, які хочемо. В прифронтовій області важливий швидкий обіг коштів
І жодних зрозумілих перспектив немає. Аграрії фактично залишилися сам на сам з цією проблемою. Не бачу я рішень з боку уряду, які щось змінили б у цьому напрямку. Причому пшениця ж почала падати в ціні ще до того, як розбили порти. Щойно стало зрозуміло, що рік буде врожайним, буквально за 2 тижні, ціна обвалилась на 2 тис. грн/т. На той момент порти ще працювали, прийом вели повним ходом. Жодної реакції не було. І на цьому хтось добре заробив.
А всі ініціативи з боку держави якось допомогти — поки що на рівні намірів.
Нам би продати поточний урожай, щоб хоча б у нуль вийти — вже було б добре. Інакше ні посівну не зможемо провести, ні новий урожай не буде де складати, та і можливо не буде як зібрати. А в нашій зоні ще й великий ризик прильотів. І все просто може геть згоріти…
Кадрова криза
Із бронюванням теж проблема. Критерії постійно змінюють. У багатьох господарств за місяць-півтора закінчуються терміни статусу критичності. Щоб його переоформити, треба підлаштуватись під нові критерії. А їх іще немає. А якщо в строк не встигнуть? Що буде? Заберуть людей? Тоді хто буде працювати в цьому аграрному бізнесі. Я розумію, що війна, що потрібно захищати державу, тут питань немає. Але ж економіка також має працювати.
От кажуть — навчайте жінок. Так, жінка може навчитись, я й сама вмію і на тракторі, і за кермо комбайна можу сісти. Але. Просто вивчити техніку — це одне. Зовсім інше, що потрібно знати культуру землеробства, як налаштувати знаряддя, десь щось підправити, підремонтувати. За 2 дні такому не навчиш. Вже тепер потрібні кваліфіковані працівники, з досвідом.
Тож якщо втратиться критичність, навіть якщо люди у військо не підуть, то вони просто підуть у тінь, на офіційну роботу не погодяться. А це ж усе наповнення бюджету. У нас всі співробітники офіційно працевлаштовані, за кожного сплачуємо податок, критичності дотримуємось. Але чи вдасться це за новими правилами і при цій ситуації з портами?
Так само лише офіційно проводимо продажі продукції, відрахування у бюджет. Аграріям потрібна допомога у вирішенні перелічених проблем.

Чи важче зараз, ніж у 2022-му?
Звісно, нинішню ситуацію не можна порівнювати з 2022 роком. Нас тоді, починаючи з березня й аж по листопад, щоденно обстрілювали. Розбили повністю господарство. Згоріли всі посіви, ми нічого не отримали, взагалі зерна ні кілограма не зібрали. Тільки трохи соняшнику під обстрілами змогли зібрати. І сіялися під обстрілами теж, ризикували люди. В мене худоба майже вся загинула. Дуже важка була ситуація.
Але тоді пайовики поставилися з розумінням. Бо все згоріло й орендну плату не було з чого платити. А з виручених коштів за той соняшник, який вдалося намолотити, почали потроху відновлювати господарство.
А зараз хоч ціни немає, але з пайовиками все одно потрібно розрахуватися.
І зарплату платити. Тоді, у 2022-му, більшість працівників виїхали, на господарстві залишилося п’ятеро. Тепер у нас уже 32 працівника. Зовсім інші кошти потрібно на заробітну плату. В 22-му не було необхідності дотримання вимог критичності. Тому порівнювати 22-й і поточний роки навряд чи можна. Кожен рік має свої проблеми. Тим більше, що сьогодні інтенсивність обстрілів хоч і нижча, але повне затишшя буває дуже рідко.
Вимоги ЄС: чи потягнуть українські аграрії?
Зараз активно приймають нормативні документи, які український агросектор підлаштовують під вимоги ЄС. У нас трохи інший клімат, інші ґрунти, а дефіцит вологи визначає багато технологічних заходів.
Наприклад, ми не можемо вносити, як у відповідних європейських нормативах, добрива аж в кінці березня. Нам потрібно, можливо, навіть посеред зими їх внести, щоб вони просочилися у ґрунт. І таких моментів там чимало. Ті ж обмеження з використання засобів захисту, реєстрація і техогляд обприскувачів тощо.
І головне, що найбільше турбує, що я не бачу конкретно для фермера ніякої перспективи в цьому процесі. Якби я розуміла, що виконаю вимоги і це мені дасть можливість краще продати продукцію, отримати більшу вигоду, якесь покращення економічного стану… Але поки що те, що впроваджується, зрештою призводить до додаткових фінансових витрат, а перспективи прибутку з цих нововведень — не бачу.

Про переробку
Нам кажуть — можливо, порти не відкриються до середини 2027 року. Треба протриматися. Збуту збіжжя немає? Робіть переробку.
А давайте розберемось, чи багато зможе спожити внутрішній ринок? Скільки того населення лишилось, що споживає?
У мене є пекарня. До 2022 року в нас було населення 1200 людей. І у своїй пекарні ми забезпечували хлібом практично все населення. Таким чином усі витрати, які закладали на випікання хліба, покривались обсягами продажу. А зараз в нашому населеному пункті залишилось 530 мешканців. Дороги розбиті, постачати продукцію по інших населених пунктах нерентабельно. Купівельна спроможність значно знизилась, тож і ми випікаємо малий обсяг. Виходить те, що ми витрачаємо на світло, зарплату, інгредієнти, — з продажу ледь натягуємо на собівартість.
А підвищиш ціну, то хто купуватиме той хліб? Отак тримаємось, щоб у людей було робоче місце і щоб мешканці їли свіжий хліб. Але ще трохи і доведеться цю пекарню закривати.
І так по всьому. Якщо кожен поставить олійницю чи крупорушку, то куди ту продукцію дівати потім? Її ж не купуватимуть у промислових масштабах. Та й у населення грошей дедалі менше…

Що з наступним сезоном?
Бачу, що дуже багато земель просто люди залишили, не засівають, чекають на весну. Ми те, що планували на осінь, засіяли. Але що буде потім? Я взагалі не знаю, чи ми дотягнемо до весни, якщо ситуація не зміниться.
Ось продали льон, мені заплатили тільки близько 20% суми. Решту досі винні. Здала трохи пшениці — також заплатили тільки третю частину. І як забрати решту грошей? Бо в закупівельників їх теж немає — відсутній збут. Замкнуте коло.
Як зарплату платити? Як за паї розраховуватись? Щоб із пайовиками розрахуватися, взяли кредит. Але знову ж таки його треба віддавати.
Зараз у багатьох склади забиті зерном. Комусь взагалі немає куди збувати. А хтось чекає, що все-таки ціна підвищиться. Але без експорту цього не станеться. Для внутрішнього ринку нам не потрібно стільки зерна.
Сподіваюсь, що краща ситуація з ріпаком. Бачу, що ціна не надто просіла. З кількох причин. Скажімо, цьогоріч у центральних регіонах багато посівів померзли взимку й навесні. Тому й пропозиція менша. До того ж із ріпаку біодизель роблять і в нас уже за рахунок цього попит дещо вищий. Тож є сенс займатись цією культурою.
Але якщо усі насіють ріпаків, то й ціни знову не буде. Бо в нас ціну на врожай формують не так від потреби, як від пропозиції. Але поки продовжимо вчитись вирощувати цю культуру.
Записала Алла Гусарова, SuperAgronom.com
Думка редакції SuperAgronom.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації і виконує роль виключно носія.

