Охорона прав на сорти: що допоможе українському насінництву інтегруватися в ЄС

Ми говорили не лише про реєстри та патенти, а про інфраструктуру для інновацій, де захист прав на сорти працює безпосередньо в полі, а не лише на папері. Адже без ефективного PVP селекція деградує, інвестиції не приходять, а країна залишається лише користувачем чужих технологій, а не їх творцем.

Чому це критично саме зараз

Україна інтегрується в європейський аграрний ринок та претендує на роль провідного експортера насіння та зернових і продуктів їх переробки, для яких простежуваність ланцюга поставки є умовою. Локальні виробники готові до нових технологій та геномного редагування, яке класифікується як NGT. Але без ефективного PVP інновації не прийдуть та і не окупаються.

Насіннєві компанії інвестують в економіку, бюджет держави та підтримують фермерів, але їхні інвестиції потребують реального захисту, а не формального. Якщо права на сорти не працюють на практиці, міжнародні компанії стають обережними, інвестиції падають, а Україна ризикує залишитися на периферії технологічного прогресу.

Що маємо: сильні сторони і слабкі місця

Почнемо з хорошого. Україна має систему прав селекціонера, засновану на стандартах Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин (UPOV), з постійною гармонізацією з ЄС. Функціонують і відкриті до діалогу Інститут експертизи сортів рослин, Держпродспоживслужба, органи сертифікації, митні органи.

Зростає цифрова інфраструктура. Електронний кабінет заявника, цифрові послуги, цифрові реєстри – це потенціал для e-seed та відстеження фермерського насіння. Патенти (права селекціонера) надаються, діє довгострокова охорона. Правова база щодо фермерського насіння існує. Але проблема криється не в законах, а в правозастосуванні: 

• простежуваність насіння слабка через велику кількість учасників у ланцюгу доробки, дистрибуції,
• держава контролює доступ на ринок селекціонерів і офіційних виробників, після чого контроль практично відсутній, 
• немає правил відстеження насіння протягом життєвого циклу його відтворення та продажів;
• онлайн-маркетплейси, соцмережі, месенджери працюють без вимог до насіння.

Як наслідок – процвітає тіньовий ринок, з масовим пересіванням без роялті і "сірою" доробкою насіння.

Де особливо буксуємо?

Фермерське насіння (FSS) – найчутливіша тема. Правова база існує, операційна система відсутня. Немає даних про використовувані сорти, немає органу контролю – це дає простір тіньовому ринку.

Санкції недостатні, а порушення залишаються без покарання. Нелегальне використання складно довести, адже судова практика непослідовна. Селекціонери не можуть подавати скарги напряму, лише через суд (а це дуже довга і витратна історія). 

Також на всіх рівнях присутня низька обізнаність – фермери іноді не розуміють (або роблять вигляд), що порушують права. PVP сприймається як формальність, а не бізнес-інструмент. Всі, хто причетний до процесу (судді, інспектори, аграрні структури) потребують навчання.

Додайте сюди втрати від війни – заміновані поля, дефіцит кадрів, зруйновану інфраструктуру. З одного боку бачимо – багато невизначеності, з іншого – причину діяти швидше.

Простежуваність як фундамент

Європейський досвід показує, що без простежуваності PVP не працює. Своєю чергою, простежуваність – це не лише контроль, а дані для прогнозованості ринку, якості та планування.

Коли ми знаємо, яке насіння використовують фермери, з'являється можливість прогнозувати виробництво та розуміти якість продукції. Це дозволяє системі селекції орієнтуватися на реальний запит клієнта та продовжувати інвестування.

Цифрові рішення – завжди базовий елемент контролю. Контролювати потрібно не лише сертифіковане насіння, а й фермерське, інакше система залишається дірявою. Достовірні дані створюють прогнозованість для всіх учасників ланцюга. Без цього селекція втрачає зв'язок з попитом, а інвестиції стають непередбачуваними.

Читати: ТОП-50 популярних гібридів кукурудзи за рейтингом SuperAgronom.com

Досвід Франції та Німеччини

Сьогодні існують різні системи простежуваності, серед яких найбільш показовими, на мою думку, є французька (SICASOV) та німецька (STV). В цих моделях вибудувані ефективні засади простежуваності та контролю. 

SICASOV працює від імені селекціонерів, забезпечуючи ліцензування, збір та розподіл роялті. В основі діяльності – мінімальне адміністрування, максимальна цифровізація процесів: погодження ліцензій, стандартизовані договори з електронними підписами, декларування продажів, дані  від внутрішніх та зовнішніх трейдеріві прозорий розподіл роялті. 

Результат вражає: єдиний формат для понад 20 селекціонерів, максимум два договори на рік для виробників, перевірки раз на три роки. При цьому 96% зібраних коштів йдуть безпосередньо правовласникам – завдяки низьким адміністративним витратам. 

Система FSS працює просто: фермери, що не використовують сертифіковане насіння, сплачують внесок, а роялті розподіляються відповідно до ринкової частки селекціонера.

STV Німеччина діє як довірена особа, яка контролює дотримання ліцензійних угод та впроваджує правила щодо фермерського насіння. Щорічно проводиться близько 1200 аудитів для перевірки виробників та дистриб'юторів. 

Фермери можуть повторно висівати свій урожай за умови сплати винагороди селекціонеру до певної дати і подання декларації. Недотримання вважається порушенням прав. 

Дрібні фермери (не більше ніж 20 га володінь)  звільнені від сплати, але декларувати використання насіння зобов'язані. Централізоване збирання роялті дозволяє селекціонерам зосередитися на головному – селекції та маркетингу, а не на адміністративних процесах.

Чи маємо ми порівнювати їх і робити проєкцію цих систем на Україну? Не думаю, адже в нас свій контекст і умови. Але фіксуємо: французька та німецька моделі працюють завдяки цифровим рішенням, справедливому розподілу та чітким правилам, які виконують всі учасники – фермер, виробник, трейлер. Коли система зрозуміла для всіх учасників, її не потрібно примушувати працювати – вона й так функціонує.

5 практичних рекомендацій для України

З нашими іноземними колегами у Берліні ми сформулювали конкретні кроки, які можуть змінити ситуацію.

1. Перехід від формальної охорони до реального правозастосування. А саме:

• зосередитись на механізмах постконтролю і примусу до виконання, а не на зміні законодавства;
• вибудувати прозору практику виявлення порушень та сформувати передбачувану судову практику у справах PVP. 

Адже захист прав має працювати в полі і в суді, а не лише в реєстрі.

2. Запровадження дієвих механізмів збору роялті. У ЄС існують ефективні моделі через насіннєві компанії, колективні організації або контроль ланцюга "насіння → врожай". В Україні цей елемент фрагментований. Тому нам потрібен прозорий механізм винагороди селекціонера, який буде прийнятним для ринку та не створюватиме конфлікту з фермерами.
3. Впорядкування питання фермерського насіння. Фермерське насіння не забороняти, а чітко регулювати. Відсутність правил веде до масових порушень та знецінення селекції. Тому потрібен баланс між правами селекціонера, інтересами фермера та реальними можливостями контролю.
4. Інвестування в освіту, а не лише в контроль. Системне навчання фермерів, суддів, експертів, слідчих, інспекторів та регіональних структур за участі європейських експертів. PVP потрібно пояснювати як економічний інструмент, а не "каральну норму".
5. Гармонізація практики з ЄС. Українське законодавство формально близьке до європейського, але практика застосування відрізняється. Потрібно брати за основу реальні кейси ЄС і активно залучати галузеві асоціації, щоб інтегрувати PVP у євроінтеграційний курс агросектору.

У підсумку

Без ефективного PVP неможливі інвестиції в селекцію, подальше активне впровадження інновацій і їхня реєстрація. Це означає, що бюджет та податки зменшуватимуться, і повноцінна інтеграція у європейський ринок – під питанням для всіх гравців. При цьому Україні не потрібна нова система охорони прав на сорти рослин – потрібно спонукати реально працювати існуючу. Адже час формальних підходів вже надто затягнувся.

Сюзана Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України