Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.
Цукровий буряк за мінімальною технологією — польський досвід
Багато хто вважає, що для коренеплодів в осінній підготовці ґрунту потрібна глибока оранка. Польське видання Farmer.pl розповіло про досвід одного із місцевих фермерів, який упродовж 8 років успішно вирощує цукрові буряки за мінімальною технологією обробітку ґрунту.
Павел П’єцак керує разом із батьками фермою площею 60 га біля міста Хелм у Люблінському воєводстві. Ґрунти тут переважно легкі, піщані, на них вирощують озиму пшеницю, ячмінь, озимий ріпак та цукровий буряк.
Востаннє оранка на фермі Павела П’єцака застосовувалась у 2010 році. З того часу господар навіть не думав повернутися до плуга. Що ж спонукало змінити технологію вирощування? За його словами, це передусім економить час.
Втім, як відомо, в перші роки після зміни способу обробітку ґрунту виникає проблема із забур’яненістю поля.
«Так, спочатку доводилось боротися зі збільшеною кількістю бур'янів. Але зараз ця проблема не така актуальна. Натомість, звісно, вийшла проблема падалиці. Зате тепер краще зберігається волога у ґрунті, змінюється його структура. І культурні рослини краще справляються із посухою, з якою ми стикнулися в цьому регіоні. Особливо у 2017 році. Звісно, не йдеться про те, що за тривалої відсутності дощів буряки почуваються чудово. Але, принаймні, вони починають в’янути на 3-4 дні пізніше, ніж у сусідів, де використовують традицій технології обробітку ґрунту. А за цей час підвищуються шанси, що таки підуть дощі», — зауважує польський фермер.
Господарство практикує дві сівозміни, у яких враховано особливості дводольних. В одній — чергуються злакові культури і ріпак, а у другій ще додається цукровий буряк.
«З одного боку, не сіємо буряк по ріпаку, щоб не мати проблеми з падалицею. А з другого, ріпак може сприяти накопиченню багатьох шкідників, які уражають буряки. Наприклад, білокрилки», — пояснює Павел П’єцак.
Технологія, яку застосовує фермер, така. Після збирання урожаю заробляють стерню 3-секційним агрегатом на глибину 10-15 см, а пожнивні рештки перемішуються із ґрунтом. Проведені регулярні дослідження показали, що після відмови від оранки кількість органічних речовин у ґрунті (а отже, гумусу) зросла: з 1,1% у 2013 році до 2,4% у 2017 році, що особливо важливо для легких ґрунтів.
Щороку в господарстві під цукровий буряк дають 150 кг/га азоту у фізичній вазі.
«Я помітив, що під час переходу до безвідвальної системи в перші два роки кількість внесеного азоту має бути підвищена. Бо нам потрібно, аби у ґрунті збільшилась кількість корисних бактерій. Для їх розмноження необхідний білок, а молекули азоту один з будівельних матеріалів білку. У свою чергу кількість внесених фосфору та калію прямо залежить від їх вмісту у ґрунті. Буряк краще росте, коли насіння висівають у багаті на калій та фосфор ґрунти, ніж після внесення їх по листку. Ось чому я намагаюся підтримувати високий або навіть дуже високий рівень цих елементів саме у ґрунті», — пояснює Павел П’єцак.
Щодо мікроелементів, то фермер стверджує, що тут він уже використовує листкове внесення, передусім бору і молібдену. Аналіз ґрунтів на його полях показує, що в них є достатня кількість заліза і марганцю, тому додаткове підживлення ними не має сенсу.
Після збирання попередника, яким зазвичай є озимі колосові, і до сівби буряку проходить багато часу. Тому, якщо погода дозволяє, то фермер сіє на цьому полі суміш сидератів. Вона складається з олійної редьки, вики, гречки, гірчиці і фацелії.
«Свого часу я зробив невеличкий експеримент — полущив стерню пшениці дисковою бороною неглибоко — на 4-5 см, а потім посіяв суміш сидератів. Навесні вимерзлі рослини глибоко задискував і потім посіяв цукровий буряк. На мій подив, завдяки так званій «біологічній оранці», яку зробило коріння сидератів, сходи вийшли просто чудовими. І урожай нічим не відрізнявся від результатів, отриманих на полях із глибокою оранкою», — розповів Павел П’єцак.
Загалом же середня врожайність цукрового буряку, вирощеного за системою ферми Павела П’єцака, становить 65-80 т/га, цукристість сягає від 17 до 20%. Як стверджує фермер, у польських умовах погода та ґрунти є найважливішими чинниками, що обмежують врожайність. І завдяки прийнятому ним рішенню щодо зміни технології обробітку ґрунту він має можливість «перемагати» ці проблеми.