Соя у 2026 році в Україні: як змінюються площі та ринок, розповів Микола Биков

Утім, настрої аграріїв нестабільні й змінюються під впливом ринку, витрат, логістики та регуляторних рішень, розповів Микола Биков, агроном-консультант Асоціації «Дунайська соя».

Досі, зазначає він, ринок сої розвивався досить послідовно: ціни були привабливими для агровиробників, технологія ставала зрозумілішою, відкривався європейський ринок, культура була економічно цікавою порівняно іншими культурами, і площі посівів стабільно збільшувались, досягнувши піку в 2024 році. Утім велика частина виробників, які посіяли сою у 2024 році без практичного досвіду вирощування цієї культури, не отримали бажаний результат і вивели культуру із сівозміни у 2025 році. Подальшим обмежуючим фактором стало запровадження 10% експортного мита на соєві боби та насіння ріпаку у вересні минулого року.

«Наразі частина фермерів не розглядає сою як основну культуру та можуть замінити іншими, на їх думку, привабливішими культурами. Натомість великі господарства, які вже вибудували під сою повний цикл виробництва — від технології вирощування до логістики, сушіння, зберігання і продажу,  залишаються в цій ніші стабільно. Важливою є наявність налагодженого процесу, подібно до кукурудзи чи соняшнику, коли вся інфраструктура господарства підпорядкована цій культурі. І саме такі виробники, які розглядають сою як стратегічну або принаймні другу за значенням культуру, формують основу ринку», — каже Микола Биков.

Утім, наразі на цю основу ринку знову накладається надто багато зовнішніх ризиків. Глобальні ринки залишаються чутливими до економічних і політичних змін, що посилює дискусії щодо можливого уповільнення світової економіки. Водночас стрімко зростають витрати на оборотні засоби — передусім на пальне, добрива, тощо. Та навіть на цьому тлі попит на сою не зменшується, а подекуди навіть зростає.

«Як результат фермер опиняється перед вибором: що вигідніше посіяти? Тим паче, що через проблеми з перезимівлею озимих частину площ доводиться пересівати. Вибір на пересів постає між трьома культурами: кукурудза, що потребує значних вкладень у добрива і чіткої логістики збуту, соняшник із його прогнозованішою економікою, чи соя, яка виглядає менш затратною, але більш залежною від організації процесу виробництва в цілому», — пояснює Микола Биков.

Він вважає, що кукурудза в цій ситуації виглядає найменш привабливою, адже бракує часу на належну підготовку ґрунту і забезпечення потрібного рівня живлення для високого врожаю. Залишається вибір між соняшником і соєю.

До цього додається холодна весна, яка розтягує посівну і відкриває «вікно» для сої наприкінці травня — на початку червня, коли решту культур сіяти вже запізно. Саме це може стати несподіваним чинником на користь сої. Додатковим аргументом на користь сої може стати й той факт, що соя традиційно потребує менше добрив, а це в умовах дорогих ресурсів стає вагомим чинником для тих, хто не встиг або не зміг сформувати запаси під кукурудзу.

Тому, попри всі прогнози, є підстави вважати, що площі під соєю не просядуть критично і, ймовірно, залишаться на рівні близько 2 млн га. А ось різкого зростання, як у 2024 році, чекати не варто, вважає Микола Биков.

Головна тема

Пластичність, стартовий ріст, вологовіддача гібридів кукурудзи як ключ до отримання врожаю в різних кліматичних умовах

Олена Басанець, SuperAgronom.com