Що змінить новий закон про ГМО для українських аграріїв: головні норми та виклики

Головна ідея закону — перевести обіг ГМО з фактично напіврегульованої сфери у систему державної реєстрації, простежуваності та контролю.

І важливо підкреслити, що основне слово тут — «регулювання». Тобто про тотальну заборону ГМО не йдеться. Документ охоплює усі сфери поводження з генетично модифікованими організмами — від етапу лабораторних випробувань і до безпосередньо комерційного розповсюдження.

Варто зазначити, що робота над законом розпочалась давно. Ухвалений і підписаний він був у 2023 році, але набуває чинності саме у 2026-му й таким чином законодавці надали 3-річний перехідний період для адаптації всіх відповідних структур та бізнесів своєї діяльності відповідно до його норм.

Для рослинництва, яке насамперед цікавить наших читачів, головний постулат можна окреслити так: вирощувати ГМ-культуру можна буде лише тоді, коли конкретний ГМО зареєстрований в Україні, його використання відповідає зазначеній у реєстрі меті, а виробник повідомив державу про намір його вирощувати та дотримується правил співіснування ГМ і не-ГМ виробництва.

Для цього створюється Державний реєстр генетично модифікованих організмів.

«Для компаній, які працюють із генетично модифікованим насінням, це означає: недостатньо просто мати технологію або легально імпортувати генетичний матеріал (сорти, культури) — відповідний ГМО має пройти встановлену процедуру реєстрації. Кожен в ланцюгу має обовʼязок задекларувати та повідомити про роботу з ГМО», — зазначає Сюзана Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України.

Отже, ГМО можна буде розміщувати на ринку лише після його державної реєстрації і лише відповідно до тієї мети використання, для якої його зареєстровано. Для фермерів один із важливих пунктів закону полягає в тому, що виробництво (вирощування) генетично модифікованих рослин також вважається розміщенням ГМО та ГМ-продукції на ринку.

Тобто аргумент: «Я ж його не продаю, я просто вирощую для себе», — не звільняє від вимог закону.

Читати також: Охорона прав на сорти: що допоможе українському насінництву інтегруватися в ЄС

Основні ГМ-культури у світі

Переважна більшість світових посівних площ під біотехнологічними рослинами припадає на 4 культури:

• Соя: найпоширеніша культура, стійка до гербіцидів (найчастіше до гліфосату), що полегшує боротьбу з бур'янами.
• Кукурудза: модифікована переважно для стійкості до шкідників (наприклад, кукурудзяного метелика завдяки генам бактерії Bt) або до гербіцидів.
• Бавовник: вирощується з генами захисту від комах-шкідників для збереження врожаю волокна.
• Ріпак (канола): стійкий до спеціальних засобів захисту рослин від бур'янів.

З актуальних для наших широт також можна назвати цукровий буряк (стійкий до гербіцидів), але його площі значно менші.

Законом № 3339-IX застосовуються різні підходи до зазначених культур.

Так, для кукурудзи введено найбільш жорсткий режим: постійна заборона на вирощування, реєстрацію та ввезення ГМ-продукції (як виняток — лише для наукових досліджень).

Для ріпаку та цукрового буряку також введено заборону на вирощування ГМ-сортів, але лише на 5 років (тобто до 2031 р.).

Найбільш лояльне ставлення до сої: заборони немає, але вирощувати можна лише зареєстровані сорти з відповідним дотриманням решти вимог.

Система регулювання обігу ГМО в ЄС

Закон № 3339-IX  це один із так званих євроінтеграційних законів, важливих для узгодження вітчизняного законодавства з нормами ЄС.

Європейська система поводження з ГМО базується на кількох елементах:

• оцінка ризиків;
• реєстрація;
• контроль використання;
• простежуваність;
• маркування;
• контроль продукції;
• післяреєстраційний моніторинг.

Для ГМО виділяються різні напрями використання: харчові продукти, корми та вирощування.

В Україні вводять схожі етапи, логіку яких можна вкласти в такий ланцюжок:

• ГМ-організм → державна реєстрація → визначена мета використання → можливість легального вирощування/обігу

Цей ланцюжок дає чітке розуміння й визначає відповідальність усіх причетних на кожному з зазначених етапів.

«По-перше, визначений контролюючий орган, який має контролювати дотримання законодавства в рамках цього закону — Держпродспоживслужба. По-друге, визначені штрафи за порушення закону — тобто відповідальність. По-третє, що важливо у тому числі для споживачів, — істотно поліпшується інформування щодо продукції, яка містить ГМО або не містить ГМО. При чому включається увесь ланцюжок простежуваності. І також вводиться такий цікавий елемент маркування, як «продукт без ГМО, але він був вироблений із певної продукції, яка містила ГМО». Тобто це дозволяє споживачу, в тому числі кінцевому споживачу харчових продуктів, робити більш свідомий вибір і отримувати повну інформацію про товар. А це повністю відповідає нормам, правилам і підходам Європейського Союзу», — зазначив у коментарі для SuperAgronom.com виконавчий та регіональний директор у Східній Європі Асоціації «Дунайська Соя» Володимир Пугачов.

За словами Сюзани Григоренко, етикетки тепер будуть зазначати різну інформацію: чи є продукт «генетично модифікований», «містить ГМО» чи «вироблений з використанням сировини, що містила ГМО» тощо. 

Стосовно маркування слід також зауважити, що вимоги щодо позначення «з ГМО» застосовуються в тому разі, якщо у продукті частка ГМО перевищує 0,9% у відповідному інгредієнті.

Контроль і відповідальність

Закон передбачає кілька напрямів державного контролю.

Серед яких найбільш важливі для агровиробників:

• контроль розміщення ГМО на ринку;
• контроль дотримання правил паралельного використання;
• контроль вирощування;
• контроль простежуваності;
• відбір зразків і лабораторні дослідження.

Відтепер відповідальність за недотримання норм закону посилюється.

«За порушення закону передбачені штрафи: для компаній від 15 до 20 мінімальних зарплат, для ФОП — від 7 до 10. За незаконний продаж ГМО — штраф 100% вартості всієї партії, але щонайменше 100 тисяч гривень. Таку продукцію також можуть вилучити, а дозвіл на законну діяльність анулювати», — наголошує Сюзана Григоренко.

Читати також: З 2026 року впроваджуватимуться штрафи за вирощування і продаж незареєстрованих ГМ-сортів

Порівняно з умовним «попередником», а саме законом про державну систему біобезпеки №1103-V, який діяв з 2007 року і включав пункти про поводження з ГМ-продукцією, новий законодавчий акт встановлює значно жорсткіші штрафи: 

• порушення вимог біобезпеки в замкненій системі — 86 470-129 705 грн для юрособи (43 235–60 529 грн для ФОП);
• порушення правил дослідів/випробувань у відкритій системі — 129 705-172 940 грн (43 235-86 470 грн);
• порушення вимог щодо розміщення на ринку ГМО — 129 705-172 940 грн (60 529-86 470 грн);
• порушення вимог щодо розміщення на ринку ГМ-продукції як харчового продукту чи корму — 129 705-172 940 грн (60 529-86 470 грн).

Таким чином, мінімальний штраф для юрособи за розміщення ГМО на ринку зріс приблизно у 950–1500 разів.

Співіснування ГМ і не-ГМ культур

Законом також запроваджується поняття паралельного використання ГМО, ГМ-продукції та продукції, що не містить ГМО. Для його реалізації мають бути встановлені правила — окремо для кожного виду ГМ-культури з урахуванням її біологічних особливостей. Тобто для кукурудзи, сої, ріпаку тощо потенційно можуть бути різні вимоги.

Коли будуть затверджені відповідні правила паралельного використання, агровиробнику доведеться враховувати, наприклад:

• розташування полів;
• сусідні не-ГМ посіви;
• можливе перехресне запилення;
• строки сівби/цвітіння;
• відстані між посівами;
• збирання;
• очищення техніки;
• зберігання;
• транспортування;
• недопущення змішування партій.

Причому ці всі фактори доведеться враховувати не лише виробнику, який вирощуватиме ГМ-культури, а й тому, хто їх не вирощує, завжди пам’ятаючи про можливі ризики.

Власне, усім господарствам варто буде:

На етапі насіння

• купувати насіння з підтвердженим походженням;
• перевіряти документи;
• за потреби тестувати партії;
• зберігати інформацію про походження насіння.

Перед сівбою

• очищати сівалку;
• контролювати залишки попередніх партій;
• враховувати, чи використовувалась техніка в інших господарствах.

На полі

• знати історію поля;
• враховувати, що вирощують сусіди;
• контролювати можливі джерела контамінації.

Під час збирання

• очищати комбайни, жниварки, бункери;
• не допускати змішування партій.

Під час транспортування

• перевіряти чистоту автомобілів/причепів/іншого транспорту;
• фіксувати рух партії.

На елеваторі

• розділяти потоки;
• мати вхідний контроль;
• контролювати партії;
• не змішувати ГМ та не-ГМ продукцію;
• за необхідності використовувати окремі потужності.

Які виклики можуть виникнути під час імплементації нового законодавства про ГМО

Загалом тут можна було б іще дати покрокову схему — що потрібно робити аграрію, який планує вирощувати ГМ-культуру. Однак проблема в тому, що наразі в Україні не зареєстровано жодного ГМО сорту/гібриду жодної культури. Все, що вирощується (а за деякими оцінками 50% площ сої в нашій країні займає ГМ-соя, десь 3-5% ріпаку, а щодо кукурудзи, то off-rec наявність її визнається, але категорична заборона відлякує навіть незалежних експертів висловлюватись на цю тему), — так звана «сіра зона».

Тому поки не буде офіційно зареєстровано хоч один ГМ-сорт, система повноцінно не запрацює.

А коли запрацює, то з’являться нові виклики. Й одним із ключових питань стане готовність усієї інфраструктури — від державного управління та експертних комісій до лабораторій і, власне, учасників ринку, каже Сюзана Григоренко. 

«Ще один виклик — згадувана простежуваність. Це означатиме необхідність документування походження матеріалу, контролю партій, зберігання відповідної інформації тощо. Для міжнародних компаній, які вже працюють за подібними правилами на інших ринках, такі процедури не є новими. Окремий ризик — ситуації, коли нормативна база вже формально діє, але окремі її елементи ще нормально не функціонують — наприклад, під час реєстрації нових продуктів, проведення лабораторних досліджень або підтвердження відповідності», — додає експертка.

Як зі свого боку зазначає Володимир Пугачов, за великим рахунком, для вітчизняного виробника поки що нічого не змінюється. Він або працює з оригінальним сертифікованим не-ГМ насінням, яке внесено в державний реєстр сортів. Або працює з ГМ-сортом, знаючи, що порушує закон (або ж із сортом невідомого походження чи з контамінованим насінням). Й у разі перевірки контролюючими органами і виявлення такого факту, як це встановлено новим законом, будуть застосовані вже згадані більш жорсткі штрафи. Втім,  під час війни планові перевірки поки не проводяться, та про таку ймовірність варто пам'ятати.

При цьому якщо говорити, наприклад, про сою, то головна вигода від її вирощування наразі — це менші початкові витрати, тобто вартість насіння. Але водночас урожайність ГМ-сої нижча, якщо порівнювати з сертифікованими не-ГМ сортами відомих брендів.

Свого часу ще була дещо простіша технологія вирощування, але зі зростанням цін на ЗЗР і той же гліфосат, цей фактор уже не працює, а ще — уже набута резистентність.

Можливо тому, як додає Володимир Пугачов, в Асоціації «Дунайська Соя» помічають зростання зацікавлення аграріїв у вирощуванні саме не-ГМ сої. Серед головних факторів — основним ринком збуту продукції з сої є для нас європейський з відповідними правилами і вимогами.

«Цей закон — не та визначальна подія, яка одномоментно змінить все. Для ринку це не революція, а поява зрозумілих правил гри. Йдеться про врегулювання сфери, яка вже давно потребувала чіткішого визначення понять, об'єктів регулювання, прав та обов'язків учасників і, звичайно, відповідальності», — підсумувала Сюзана Григоренко.

І додала, що реальний ефект нововведень можна буде оцінити після початку його практичного застосування.

Алла Гусарова, SuperAgronom.com

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій