No-till — досвід впровадження системи аграріями півдня

Євген Казєєв, директор з рослинництва компанії HarvEast:

No-till ми почали застосовувати 8 років тому на землях в Донецькій області. Це зона недостатнього зволоження, саме тому така технологія була нам дуже потрібна, адже вона дає змогу не турбувати зайвий раз ґрунт та створювати таку собі «ковдру» мульчі. В цьому шарі працюють аеробні бактерії, переробляють органіку — стерню і пожнивні залишки — і таким чином допомагають накопичувати вологу. Але в цій справі потрібно проявити терпіння.

Взагалі ж, я вважаю, що no-till потрібен передусім південним регіонам. У нас, наприклад, є земля в Київській, Житомирській областях, так от у цих регіонах нам не доцільно впроваджувати цю технологію. Зазвичай розподіл вологи у Центральній та Західній Україні більш-менш рівномірний, за рік випадає в середньому до 600 мм опадів. Це призводить до переущільнення ґрунту. Тому потрібно хоча б раз на два роки робити рихлення або оранку.

Варто бути готовим, що впровадження no-till не одразу дає віддачу. Навіть якщо у витратах на обробіток ґрунту можна буде вкластися у 60 дол. на га, то на перших порах також буде зберігатися тенденція зниження врожаю. Це може тривати до 3-4 років, поки бактерії не почнуть працювати і не відбудеться біологічне розущільнення ґрунту. А воно досягається за рахунок кількох чинників: роботи аеробних та анаеробних бактерій і за рахунок сидератних «парів».

Хоча, зізнаюся, в нас у південному регіоні є певні складнощі з сидератними парами. Якраз тоді, коли сидерати потрібно сіяти, а саме в липні-серпні, то немає вологи. Що таке сидератні пари — це, наприклад, гірчиця. Вона як біо-плуг має потужну стрижневу кореневу систему, пронизуючи ущільнення до 1,5 м. Ми намагалися 2 роки поспіль сіяти сидерати, але не виходило. Через відсутність вологи потрібного ефекту добитись не вдавалося. Та ми набралися терпіння і від no-till не відмовились.

Загалом я би радив цю технологію землеробства там, де піщані, кам’янисті ґрунти — де ґрунт вимивається або видувається. У зоні достатнього зволоження, на мою думку, навряд чи no-till доцільний.

Що стосується техніки для сівби, то будь-яка сівалка, оснащена фрезами, без проблем зможе посіяти в стерню по пшениці той же ріпак. Навіть сівалка з простими дисками, звісно, якщо ґрунт не сухий, зможе засіяти на 2-3 см дрібнонасіннєві культури. Це в тому разі, якщо ви не можете дозволити собі мати стерньову сівалку для no-till.

Кожне господарство має ставити собі цілі та відповідати на питання: «Чого я  хочу досягнути коли обираю no-till?». Також важливо розуміти, які типи ґрунтів обробляються, скільки в них вологи, яка ерозія (вітрова, водна тощо). І вже на основі цього можна приймати рішення – чи є сенс вкладати додаткові кошти, на кілька років «відкотитись» у врожайності, недоотримати прибуток. Задля якого результату? Є багато нюансів, лімітуючих факторів, які обов’язково треба враховувати.

На Донеччині, на кам’яній гранітній підошві ми не мали іншого виходу, як відмовитись від плуга. Вже 6-й рік в таких зонах тільки сіємо і проводимо гербіцидну обробку. А ось в районах, де суглинки, раз на 3 роки під культуру проводимо глибоке розпушування. Наприклад, розпушуємо під соняшник, після соняшнику сіємо кукурудзу, або, частіше — пшеницю чи горох. Під інші культури просто дискуємо і сіємо. Після гороху сіємо озиму пшеницю, після пшениці — ріпак. Після ріпаку можна сіяти будь-яку культуру без обробки ґрунту. Тоді як в Київській, Житомирській і навіть Одеській областях, де потужні суглинки, де достатнє зволоження, де відбувається переущільнення ґрунту, ми один раз на два роки під соняшник робимо глибоке розпушування.

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Кукурудзу зібрали, якщо терміни дозволяють, — посійте там пшеницю чи ячмінь — результат буде приблизно однаковий. Єдине, що потрібно враховувати за пізнього збирання кукурудзи – якщо вже почалися дощі, ґрунт перезволожений, комбайни перевантажені й спричинили переущільнення, то все-таки доведеться передискувати поле десь на 15 см. Якщо ж збирали «по сухому» і переущільнення немає, то можна і по no-till посіяти озиму культуру. Однозначних рецептів немає — потрібно діяти відповідно до ситуації.

Так само ми варіюємо і живлення. В місцях, де точно бачимо, що врожай пшениці буде менше 4 т/га, немає сенсу вкладатись у внесення технологічних доз добрив. Навіть на кращих землях, наприклад, азот ми вносимо дрібно. Дози розраховуємо відповідно до наявності опадів та розвитку культур.

Взагалі, no-till дає не так підвищення врожайності, як забезпечує оптимізацію витрат. Це підтвердив і нинішній складний сезон. Посуха негативно позначилась на загальному результаті у всіх регіонах України, але різниця врожайності між площами, що сіялись за цією технологією, і рештою була незначна.

Руслан Нерода, керівник ТОВ «Агро Імпорт» і ТОВ «Ріст Агро»:

Обробляємо 1,2 тис. га в Миколаївському й Очаківському районах Миколаївської області. No-till почав займатися десь 6 років тому. А дізнався про цю систему ще у студентські роки, коли вчився у США. Почув там це нове для мене слово, і коли повернувся сюди й почав набирати землю, то відразу подумав, що буду не таким, як усі — займатимусь no-till, ще не розуміючи навіть приблизно, що це таке.

Руслан Нерода, керівник ТОВ «Ріст Агро»

 Тому взявши в оренду 500 га землі, почав на 300 га із них просто без обробітку ґрунту вирощувати культури. А потім зрозумів, що у мене щось не виходить. Тоді став учитися. А тим часом добирав іще землю, але поки що площі під no-till не розширював. Досі продовжую експериментувати із тими 300-400 га, що мав спочатку. На решті площ, принаймні поки що, — класика.

На початках я вважав, що в no-till найважливіше — це сівалка. У мене якраз була така, що могла сіяти в стерню. Тож просто посіяв соняшник у стерню пшениці і ячменю (які були посіяні по оранці). А на сусідньому полі посіяв той же соняшник по класиці. І він вийшов значно кращим — і візуально, і щодо врожаю. А на ділянці по стерні — результат отримав поганенький. А я ж очікував якогось супер-результату! Це спонукало набратися більше знань і я почав шукати інформацію, їздити на семінари, спілкуватися з колегами, які вже впроваджували у себе цю систему.

І що я зрозумів за 6 років — цю технологію ще треба вивчати і вивчати. Щороку ти дізнаєшся щось нове. Щороку вилазять нові «заковики», яких у тебе раніше не було. Щороку земля реагує по-різному. Наприклад, було таке: по класиці все нормально, підготувався, можу заходити сіяти, а на no-till зайти не можна — через те, що культури там були в неправильній черговості (це одне з припущень) і з'явилася кірка, яку навіть сівалка з турбодисками не може пробити. Буває, що через важкий ґрунт (у нас багато глини), виникає кірка, яку самі сходи не можуть пробити, а вже ніякої ґрунтообробної техніки, навіть борони, запустити не можна.

А іноді, навпаки, коли починається посуха і по класиці сходи проблематичні, то в no-till якраз гарно сходять і дружно розвиваються, не жовтіють. Тобто видно, що є невелика перевага на старті. Усі ці ситуації я спостерігаю, порівнюю і таким чином поступово викристалізовується якесь розуміння.

Дуже багато людей переходять або займаються тільки однією технологією і нерідко роблять однобокі висновки. Мовляв, я за класикою працюю і все добре, а no-till — це дурниця. Або навпаки, люди повністю переходять на no-till і стверджують, що якби не він, взагалі вже збанкрутували б. Тому — лише ця система. Але в такому разі вони можуть порівнювати свої результати лише з сусідськими хіба. Тоді як висновки можна зробити, експериментуючи в однакових умовах.

Що, власне, я і зробив, 3 роки тому заклавши довготривалий експеримент — на одному полі частина обробляється за класикою, частина — по no-till. Цьогоріч вирощував там пшеницю. Скажу чесно, особливої різниці не побачив. Наступного року там буде горох, будемо вже на ньому порівнювати ці дві системи.

Взагалі, сівозміна у no-till — досить важливий фактор. Раніше я сіяв зернові і соняшник, а потім «ноутільщики» підказали, що з такою сівозміною я мало чого досягну. Адже потрібно накопичувати рослинні рештки, а стерньові й соняшник не дадуть такої змоги. Тож я почав вводити нові культури. Але це було лише 2 роки тому, тож хоч і помітив позитив, але остаточні висновки ще робити зарано.

До слова, дехто вважає, що no-till врятує від посухи, і часто «обпікаються» на цьому й потім починають говорити, що no-till — це погана технологія. Особливо на півдні вважають, раз менше перевертаєш ґрунт, отже, більше вологи зберігаєш. Десь так і є, але не настільки глобально, щоб прямо врятувати взагалі південь від посухи. Так, це допомога. Але коли висихає все, то висихає і no-till. Як у цьому році — no-till не скрізь врятував.

Бо no-till — це не про вологу. Це про ґрунт, про його структуру, про те, що біологічні процеси у ґрунті, який не обробляється, відбуваються краще. А накопичення вологи — це, звичайно, теж бонус, але то вже наступні етапи. Вона трохи більше утримується під мульчею, менше випаровується. Але, на мою думку, це не найважливіший фактор, а «один із».

Та найголовніший висновок, який я зробив, — що технологія no-till працює. Хоч досі ще багато хто вважає, що це міф і так неможливо вирощувати. Так, я ще жодного разу не отримав якихось унікальних результатів — скажімо, удвічі вищу урожайність. Зазвичай цей показник приблизно однаковий або ж різниця може бути невелика. Але суть системи в іншому — зниження витрат і «зайнятості». У класиці ви майже не виходите з поля. Тільки-но зібрали врожай, як знову: диски — раз, диски — два, культиватор... Якщо ж посуха, то в постійному очікуванні дощу, бо сухий ґрунт нема сенсу обробляти, і т.д. А в no-till після збирання обприскали один раз і все. Чекаєте на час сівби наступної культури. Хіба що, може, покривні культури сієте. Але, на мою думку, це не обов'язково, лиш один із варіантів технології.

YouTube-кaнaл SuperAgronom

Підписуйтесь нa YouTube-кaнaл СуперAгроном

Насправді в no-till ви більше головою працюєте: як правильно розмістити культури, в якому напрямку посіяти, коли обприскати, як захистити культури? Оце вже складніше, ніж у класиці. Тому ця технологія не «універсальна», не для всіх. Хтось попробував no-till, зрозумів, що важко думати головою, простіше технікою по полю ганяти. А комусь подобається ось ця зміна в структурі ґрунту, навіть ось цей «бруд» зверху, тобто рослинні залишки — не дратують. От і мені теж дуже подобається незвичайність no-till.

При цьому no-till потрібно досліджувати. Потрібно вивчати, порівнювати. Але і слід розуміти, що ця система — не для всіх. Бо інакше уже б давно увесь світ на неї перейшов…

Андрій Щедрінов, фермер:

Маємо 1200 га в Голопристанському районі Херсонської області — практично на краю Олешківської пустелі. Систему no-till ми використовуємо уже 6-й рік, і продовжуємо розвивати цей напрямок. Коли починали, то найважче було змінити мислення. Але перехідного періоду в нас не було, на no-till перейшли відразу. 

Зараз практично усі культури вирощуємо по цій технології, окрім кавунів. Але плануємо і на них спробувати.

З основних переваг для нас найвагомішим вважаю те, що припинились пилові бурі й тепер немає водної ерозії, яку викликають зливові дощі. 

Цього року, з його тривалою спекою і посухою, теж побачили переваги: завдяки накопиченій мульчі ґрунт не перегрівався так сильно, і хоч наші посіви на богарі також постраждали від погодних умов, та масштаби катастрофи були не такими великими, як у деяких сусідів, що працювали по класиці.

Загалом же важливим аспектом системи no-till є й економія: наприклад, тепер 5 працівників встигають обробляти всі площі в оптимальні терміни. І тут спрацьовує принцип: не важливо, наскільки великий врожай ти зібрав, а важливо, скільки заробив.

При цьому, нам є ще куди рухатись і розвивати технологію. Зокрема, за рахунок сівозміни хочу взагалі відмовитись від застосування мінеральних добрив. Плануємо насичувати сівозміну різноманітними покривними культурами. Хоча є й свої «моменти»: поки йде накопичення пожнивних решток, гербіциди доводиться застосовувати здебільшого для знищення коренепаросткових бур’янів. Є складнощі з «бур’янами пустелі», маю на увазі, що вони здатні проростати навіть в умовах відсутності опадів, а також в пізньо-осінній період. Тому працюємо далі, вчимося і вдосконалюємось. Але мій висновок однозначний — тільки no-till!

Алла Гусарова, SuperAgronom.com