Леонід Животков. Селекція — любов довжиною у життя

«Він ще не народився, а Бог уже знав, що це буде справжній селекціонер»

Саме так сказав нам про Леоніда Олександровича Животкова один із його друзів та колишніх співробітників. 20 січня цього року Леонід Олександрович, який обіймав посаду директора Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла у 1987—2000 рр., відсвяткував своє 81-річчя. Язик не повертається назвати його «колишнім директором», адже й по цей день він переймається проблемами Інституту та пильно слідкує за останніми тенденціями у селекції зернових.

Ми зустрілися вдома у Леоніда Олександровича, щоб поговорити про історію Миронівського інституту, про селекцію озимої пшениці та ще про безліч тем. Кілька годин за бесідою промайнули непомітно, ми дізналися дуже багато цікавого і тепер радо поділимося з вами.

Учень В. Ремесла

Сам Леонід Животков підсміюється: «Миронівський інститут, хоч і розташований на Київщині, дуже тісно пов'язаний з Полтавщиною. Почнемо з того, що, за легендою, Миронівку заснував полтавський козак Мирон Зелений. Василь Миколайович Ремесло був із Полтавщини, я народився на Полтавщині, багато співробітників Інституту, особливо тих, котрі працювали тут ще з часів становлення закладу, теж були полтавчанами».

Леонід Олександрович народився у селі Остапівка Лубенського району на Полтавщині, на Полтавщині ж закінчив сільськогосподарський технікум. А потім поїхав продовжувати навчання до Ленінградського сільськогосподарського інституту. Науковою діяльністю почав займатися ще студентом, а тому викладачі особливо відзначали здібного юнака. Коли він закінчував навчання, йому на кафедрі порадили: «Їдьте в Україну, до Миронівки, до Василя Миколайовича Ремесла. Там ви зможете повністю розкрити свої здібності та стати справжнім селекціонером».

Леонід Животков дослухався до поради, трохи згодом з’їздив на особисту бесіду до Василя Миколайовича, а 29 листопада 1969 року приїхав у Миронівку вже як аспірант Миронівського інституту пшениці, помічник та учень Ремесла. Тоді він ще не здогадувався, що віддасть Миронівському інституту понад 30 років свого життя та плідної праці, а у тяжкі 90-ті ще й рятуватиме установу від занепаду та закриття…

Із 1969 року Леонід Олександрович пройшов шлях від завідувача відділу зернових культур лабораторії координації наукових досліджень до заступника директора Інституту, а потім — і директора. При цьому навіть на керівній посаді він залишився завідувачем відділу селекції пшениці та займався, зокрема, міжнародними селекційними дослідженнями озимої пшениці.

Завзятий селекціонер

На рахунку Леоніда Животкова — 52 розроблені сорти озимої пшениці (серед них такі сорти, як Веснянка, Добірна, Володарка, Фаворитка, Крижинка, Веста, Мирхад, Мирлебен, Миронівська 61, Миронівська 65), 3 сорти пшениці ярої, 4 сорти ярого ячменю і навіть 2 сорти голозерного вівса (знамениті сорти Самуель і Соломон).

«В основі нашої роботи лежить запропонована В.М. Ремеслом методика, розвинута багаторічними пошуками та дослідженнями. Деталей наводити не буду, назву лише основні методи виведення нових сортів озимої пшениці, якими ми користувалися. Це керована зміна ярих форм у озимі, гібридизація сортів і ліній змінених пшениць із сортами гібридного походження, гібридизація кращих вітчизняних сортів між собою та із зарубіжними сортами.

У всій селекційній роботі особлива увага приділяється цілеспрямованим відборам: багаторазовим, груповим, індивідуальним. Це дуже кропітка праця, яка потребує максимальної уважності та сконцентрованості. І саме так ми працювали роками», — згадує особливості своєї роботи Леонід Олександрович.

Він розповідає, що Миронівський інститут зажив всесоюзної слави ще у 40-х роках минулого століття, а з 1978 року пшениця Миронівська 808 отримала найбільшого поширення у тодішньому СРСР: нею було засіяно близько 8 млн га з усіх 18 млн га, зайнятих зерновими культурами. Добре знали миронівські сорти і в Чехословаччині, Угорщині, Болгарії, Туреччині. До Інституту постійно приїздили селекціонери та урядові делегації і з цих країн, і з Китаю, і з Кореї, і з Німецької Демократичної Республіки.

Тож, окрім розробки власних сортів пшениць, Леонід Животков зі співробітниками займалися ще співпрацею із зарубіжними колегами, а інколи, як із посмішкою згадує вчений, ще й доводилося «зі шпигунами спілкуватися». Кілька разів Інститут відвідували «незалежні журналісти» або «економісти й агрономи», які хотіли ознайомитися з досягненнями української селекційної науки та побачити результати праці наших науковців. Проте ні в агрономії, ні в селекції, ні в економіці АПК такі гості майже нічого не тямили… Але цікавилися абсолютно усіма аспектами роботи Інституту, особливо — урожайністю та потенціалом нових сортів.

Та Леонід Олександрович не надто переймався «шпигунськими справами» і світовою славою, його, за спогадами тодішніх співробітників наукової установи, і в кабінеті було важко застати. Або у полі, або в лабораторії, або десь у базовому господарстві.

Один візит «високих гостей» Леонід Олександрович, проте, згадав окремо. У 1985 році в Миронівському інституті вдруге побував Перший секретар ЦК КП України В.В. Щербицький. Він оглянув і лабораторії, і дослідні ділянки, відзначив прогрес у діяльності установи з часів свого минулого візиту (у 1978 році), а потім запитав: «Скажіть, Леоніде Олександровичу, чи доживу я до тих часів, коли на наших полях пшениця даватиме врожаї по 7—8 т/га?».

Треба сказати, що у 70—80 роки ХХ століття урожайність пшениці у промислових посівах по країні складала в середньому 3,5—4,5 т/га, причому від 4 т/га і вище — це вже були дуже гарні, майже рекордні показники. Тож запитання було досить болюче й актуальне.

Що ж, Володимир Васильович Щербицький таки встиг побачити небувалі для тих часів врожаї. Зокрема, у 1989 році до державного реєстру було внесено сорт пшениці Миронівська 61, розроблений за участю Леоніда Животкова.

«Ця пшениця на наших дослідних ділянках була така непоказна, колоски невеликі, нічого особливого на перший погляд. Тому й уваги ті посіви особливої не привертали. І збирати ми поле почали пізніше за інші. А як зібрали — отримали 7,4—7,8 т/га. От вам і непоказна пшениця! Просто вона мала таку особливість: надзвичайно гарно кущилася, була стійкою до вилягання та зимостійкою. І хоч колоски справді були невеликими, але за рахунок інтенсивного кущення пшениця мала по 3—4, а подекуди й більше, продуктивних стебел. Це був справжній успіх. До речі, у 1992 році на Черкащині Миронівська 61 дала урожай 10,24 т/га», — пригадує Леонід Олександрович.

Цей успіх «підхопив» та розвинув сорт Миронівська 65, який у виробництві показав урожайність 10,45 т/га.

До речі, саме Леонід Животков створив у Миронівському інституті відділ біотехнології та розпочав дослідження на клітинному рівні. Клітинна селекція — новітній шлях прискореного створення цінного вихідного матеріалу.

Сьогодні сказали б: ефективний менеджер

У 90-х роках в Інституті почалися проблеми із фінансуванням. Борги по заробітній платі співробітникам, борги до Пенсійного фонду, податкові заборгованості… Проте навіть у цей важкий період робота у Миронівському інституті йшла повним ходом, поля були у бездоганному вигляді, лабораторії працювали у звичному режимі.

Співробітники, котрі по 3—4 місяці не отримували зарплату, кожного дня неухильно були на роботі та працювали з повною віддачею. І в цьому велика заслуга саме Леоніда Олександровича, який зумів організувати роботу Інституту у непрості часи «політичних переломів» та знайшов можливість сплачувати борги установи й навіть поповнювати наукову бібліотеку останніми фаховими виданнями.

Звичайно, сам Леонід Животков скромно оминає мовчанням свої заслуги, розповідаючи про людей, які допомагали установі у скрутні часи. Зокрема, називає президента Виробничо-наукової насіннєвої асоціації СНД «Семена» Івана Івановича Кузьміна, якому досі вдячний за допомогу. Проте колеги Животкова чудово пам’ятають, що саме він зробив для Інституту.

Окрім того, Леонід Олександрович докладав значних зусиль для впровадження селекційних досягнень вітчизняної науки у виробництво. Він не лише організовував семінари та наради з виробниками, а й відвідував господарства по всій Україні, де надавав необхідні консультації.

«У 2000 році я пішов на пенсію, передавши «пальму директорства» своєму заступникові з наукової роботи Власенку Володимирові Анатолійовичу. Але як консультант іще продовжував працювати: зокрема, у компанії «Мир-Сем», в роботі якої брав активну участь ще тоді, як працював в Інституті», — розповідає Леонід Животков.

Сьогодні Леонід Олександрович вже остаточно «відійшов від справ», проте й досі переймається і роботою Миронівського інституту пшениці, й тенденціями української селекції.

«За радянських часів працювати було легше лише у тому сенсі, що було стабільне фінансування закладу та державне сприяння вітчизняній селекції. Проте у сучасних умовах набагато легше й простіше організувати роботу із зарубіжними партнерами, із базовими господарствами, набагато більше можливостей. Миронівські сорти пшениці досі дуже популярні у вітчизняних виробників та за кордоном, і я дуже цим пишаюся», — каже науковець.

Попри поважний вік, він залишається таким же ентузіастом, у якого горять очі при згадці про улюблену справу. Чи будуть у нас такі ж видатні та закохані у свою роботу селекціонери в сучасних реаліях? Певно що, будуть, адже приклад брати є з кого.

Олена Басанець, SuperAgronom.com