Чим краще «годувати» рослини? Мінеральні добрива та їхнє застосування: ще раз про головне

Азотні добрива

Кожен агроном знає, що таке КАС, з чого він складається і куди вноситься. Але є важливі моменти, про які варто розповісти.

КАС має широкий спектр застосування: для прикореневого підживлення рослин, основного внесення під оранку й передпосівну культивацію, для внесення на поверхню ґрунту до або після висіву. КАС працює як через листя, так і через коріння, завдяки тому, що в ньому три форми азоту, через листову поверхню засвоюється амідна форма, а нітратна й амонійна — через кореневу систему. Крім того, знову ж таки, за допомогою різних форм азоту добриво має більш довготривалу дію.

Найважливіше, наскільки ефективним є дане добриво. Ефективність КАСу багато в чому залежить від погодних умов. Максимальна вона в тому випадку, коли розчин залишається на поверхні листя тривалий час. Тому обробка посівів дає кращі результати в похмуру прохолодну погоду.

Але варто знати, що температура з «жирним» знаком мінус руйнує усі позитивні якості добрива. КАС не забруднює навколишнє середовище, покращує споживання азоту під час посухи, а експлуатаційні витрати на його внесення значно нижчі, ніж в інших добрив. Але тут присутній і негативний фактор. В умовах українського ринку, коли зустрічаються недобросовісні виробники, це добриво досить часто створюють з неякісної сировини, строк дії якої закінчився ще в минулому тисячолітті. Тому варто обирати лише перевіреного виробника.

Дане добриво потрібно вносити спеціально обладнаними обприскувачами. Воно має контактувати лише з кислотостійким металом і розпилювачами з керамічним покриттям. КАС вноситься за допомогою спеціальних плоскоструменевих грубокраплистих розпилювачів із великими отворами, або розливних труб, які служать для рядкового внесення. Важливо, щоб краплі були достатньо великими і могли стікати з листя в ґрунт. Якщо краплі будуть малесенькими, може трапитись «ефект лінзи» й обпалити рослини.

Ще більш відомим добривом є аміачна селітра. Її головна особливість — перебування азоту в нітратній і амонійній формах, де його концентрація 35%. Завдяки своїй рухливості аміачна селітра чудово підходить для внесення по мерзлоталому ґрунту, адже одразу потрапляє до рослини. Селітра є «швидким нітратом», тому її краще вносити весною.

Має вона й негативні властивості, адже здатна накопичувати нітрати всередині баштанних культур, таких, як гарбуз, кабачки та огірки, тому краще їх селітрою не підживлювати.

За фізіологічними властивостями аміачна селітра належить до кислих добрив. Якщо у ґрунту реакція рН нормальна, то він не буде окислюватися. Кислі ґрунти додатково вимагають внесення карбонату кальцію. Селітри беруть 1 г, а карбонату кальцію — 0,75 г. На кислих ґрунтах також необхідно поєднувати аміачну селітру і вапняну муку з рівними пропорціями.

Для визначення норми внесення добрива проводять агрохімічний аналіз ґрунту, враховуючи біологічні особливості культур та заплановану норму врожаю.

Основний конкурент аміачної селітри — карбамід (сечовина) — тверде азотне добриво, яке має найбільшу концентрацію азоту (46%). Азот перебуває у амідній формі, отже, є повільно діючим і внесення його ранньою весною небезпечне тим, що він може вимитись, не встигнувши потрапити до рослини. Види азотних добрив на основі амідної форми характеризуються тим, що азот спочатку повинен пройти процеси амоніфікації та нітрифікації. За рахунок цього карбамід добре підходить для використання фактично на усіх типах ґрунтів, для позакореневого підживлення озимих та ярих культур. Окрім того, карбамід після внесення не залишає негативних слідів на рослині чи у ґрунті. Карбамід є «повільним нітратом», тому його краще вносити з осені.

У разі значного дефіциту азоту в рослин, концентрацію карбаміду необхідно збільшити, в такому разі до нього слід додати сульфат магнію у дозуванні 3 кг речовини на 100 літрів розчину. Поєднання сечовини з магнієм знижує ризик виникнення опіків і підвищує ефективність використання азоту рослиною.

Як уже зазначалося, це добриво застосовується на будь-яких типах ґрунту, але на кислих карбамід рекомендується комбінувати з карбонатом кальцію. Також варто поєднувати з фосфоритним борошном або суперфосфатом. Карбамід є незамінним добривом для зрошуваного землеробства, оскільки стійкий проти вилуговування.

Якщо водний розчин для підгодівлі міститиме тільки азотні добрива, то незабаром захисні властивості рослин щодо збудників хвороб будуть знижені. Щоб цього уникнути, необхідно додати в бакову суміш ще й фосфор, а саме — монофосфат калію.

Найконцентрованішим азотним добривом є безводний аміак — 82,3% речовини. Основною його перевагою є спрощення виробничого процесу, полегшення внесення в ґрунт, відсутність злежування, більш рівномірний розподіл азоту в орному шарі ґрунту.

В осінній період під озимі зернові культури його краще вносити  в кінці оптимальних строків посіву озимини. У третій декаді вересня — на початку жовтня середньодобові температури знижуються, процеси нітрифікації уповільнюються, таким чином зменшується ризик значних втрат азоту від даного процесу.

Використовувати безводний аміак без негайної заробки в ґрунт неприпустимо, оскільки виникають великі втрати азоту внаслідок випаровування.

Фосфор, калій та інші життєво важливі елементи

Внесення азотних добрив не вирішує повністю проблему живлення. Для засвоєння азоту багатьом рослинам потрібні також фосфор та калій, тому добрива потрібно вміти розраховувати і балансувати, щоб рослина отримувала усі необхідні елементи.

З технологічних міркувань фосфорні та калійні добрива найчастіше вносяться під озимі культури восени перед посівом, під ярі — навесні під час передпосівного обробітку ґрунту. Якщо говорити про озимі зернові, то краща ефективність і дієвість фосфору спостерігається саме при весняному внесенні в формі КАС + рідкі комплексні добрива (РКД). Пояснити це можна так званим явищем «старіння фосфору», тобто, приєднання іонів фосфору до ґрунтових часток і, як наслідок, перехід їх у важкодоступні для рослин сполуки. Оскільки максимально гостра потреба озимих зернових у фосфорі припадає на фазу виходу в трубку, за осіннього внесення до цього моменту значна частка фосфору вже у важкодоступній формі, тому не може бути раціонально використаний увесь обсяг внесених добрив. Що більш прохолодна і волога погода весною, то відчутніші переваги саме весняного внесення фосфорних добрив.

Недостатня забезпеченість рослин калієм відчутно обмежує дію азоту, особливо це стосується низькобуферних ґрунтів. Повне задоволення потреб рослин у калії та фосфорі сприяє підвищенню загальної здатності краще підлаштовуватися під стресові умови та якомога безболісніше їх переносити, що, зокрема, включає посухостійкість та зимостійкість в озимих культур.

Калій бере участь у процесах формування квіток і плодів. За його нестачі рослини схильні до різних захворювань, листочки жовтіють, буріють і відмирають. Його додають і в період зростання, і в період підготовки рослини до зими.

В умовах дефіциту калію для всіх культур рекомендується виконувати повторні обробки з інтервалом 7—10 днів. Для досягнення кращих результатів варто виконувати підживлення в комплексі з іншими препаратами.

Не менш важливий для розвитку рослин елемент — це фосфор. Він відіграє роль супутника азоту й білкових сполук. У рослинах його у 2—3 рази менше, ніж азоту. За нестачі фосфору уповільнюється синтез білків і накопичується більше нітратів.

Під час внесення фосфору в ґрунт особливу увагу потрібно приділити глибині загортання. Фосфорна кислота має здатність мігрувати. Верхній шар ґрунту, як правило, пересихає і за недостатньо глибокого заробляння добрива коріння рослин не зможуть поглинати компонент повною мірою.

Загальновідомою інформацією є те, що фосфорні добрива бувають водорозчинні (суперфосфати і комплексні добрива) і слаборозчинні (преципітат, фосфоритне борошно, борофоска).

Суперфосфат застосовують на всіх ґрунтах, ефективний він на лужних і нейтральних ґрунтах. Майже не злежується, містить 14—20% засвоюваного фосфору, не є токсичним та вибухонебезпечним. Він відрізняється найбільш високою швидкістю дії у порівнянні з іншими.

Фосфоритне борошно бажано вносити в ґрунти з кислою реакцією. Його дія триває 5—8 років і веде до деякого зниження кислотності ґрунту. Дуже ефективно використовувати фосфоритне борошно у вигляді компостів із торфом і гноєм. Його засвоюваність також можна збільшити, з’єднавши фосфоритне борошно з кислим фтором або азотистими кислими добривами. Але важливо знати, що борошно не можна змішувати із золою та добривами, котрі містять вапняні компоненти, оскільки у цьому випадку ступінь засвоюваності фосфору знизиться.

Борофоска — це добриво, котре не надто швидко вимивається з ґрунту, тому вважається добривом пролонгованої дії, яке можна вносити раз на 3—4 роки. У залежності від агрохімічного аналізу ґрунту, його рекомендують вносити в межах 0,25—0,4 т/га.  

Загалом, ефективність фосфорних добрив зростає при внесенні цинку, молібдену, марганцю.

Під час визначення необхідної норми фосфорних добрив потрібно виходити з кількості рухомого фосфору в ґрунті. Так, особливим дефіцитом фосфору відрізняються червоноземи. У структурі цих ґрунтів вміст даного елемента представлено на 80%. Каштанові ґрунти й чорноземи мають у своєму складі достатню вміст мінеральних фосфатів — від 60% до 80%. У дерново-підзолистих ґрунтах фосфати містяться в невеликій кількості.

Неправильне співвідношення азоту, фосфору і калію призводить до зменшення продуктивності рослин, ураження хворобами, зниження їх якості тощо.

Раніше рекомендувалося співвідношення азоту, фосфору і калію як 1:1:1. Дослідження останніх років, а також практика вирощування показали, що для одержання максимального врожаю високої якості, при високих дозах внесення добрив, необхідне переважання азоту: 1,5:1:1. Потреба у внесенні підвищених доз азоту обумовлена високим виносом азоту з ґрунту, що переважає в 3—4 рази над фосфором.

Не менш важливий елемент, який має бути в ґрунті — це сірка. За дефіциту цього елементу як у ґрунті, так і в культурі безпосередньо, втрати врожаю можуть коливатися від 15 до 40 %.

Кожна культура за час росту та розвитку виносить із землі певну кількість сірки. Соняшник, ріпак і хрестоцвіті виносять з урожаєм 45—85 кг/га. Тоді як соя, горох, цукровий буряк, кукурудза забирають від 20 до 40 кг/га. Найменше виносять зернові й картопля —10—25 кг/га.

Низький вміст сірки в ґрунтах може бути істотним чинником, що обмежує ефективність азотних, фосфорних і калійних добрив.

Сульфат амонію містить 21% азоту і 24% сірки в залежності від складу. Значна частина сірки в рослинах знаходиться у вигляді солей сірчаної кислоти, тому сульфат амонію є прекрасним джерелом сірчаного живлення. Сульфат амонію, добре доступний рослинам, мало рухомий і не вимивається з ґрунтів, що забезпечує можливість широкого його застосування як основного добрива, а також як весняного підживлення.

У порівнянні з іншими культурами велику кількість сірки споживає ріпак. Особливо гарні результати забезпечує внесення сульфату амонію під зернові, картоплю і овочі.

При застосуванні сульфату амонію одночасно ліквідується недолік азоту й сірки у харчуванні рослин, що значно покращує якість виробленої продукції.

Сульфат амонію рекомендується передусім для культур, яким більше підходить азот в амонійній формі (картопля, цукровий буряк, кормові культури).

Приблизний алгоритм застосування для різних культур вказаний нижче:

• при вирощуванні цукрових буряків: 100—120 кг/га д.р. ( приблизно 476—571 кг/га у фізичній вазі) під передпосівну культивацію на фоні органічних, фосфорних і калійних добрив + 30—50 кг/га д.р. (143—238 кг/га у фізичній вазі) у стадії 4—6 справжніх листків під перше міжрядне розпушування;
• при обробітку озимого ріпаку: 60—80 кг/га д.р. (приблизно 286—381 кг/га у фізичній вазі) навесні на початку відновлення вегетації + 30—40 кг/га (143—190 кг/га у фізичній вазі) у стадії бутонізації + 10 кг/га у фізичній вазі у вигляді спільної позакореневої підгодівлі з мікроелементами (бор, мідь, марганець) наприкінці бутонізації;
• для підгодівлі озимих зернових культур: 60—80 кг/га д.р. (286—381 кг/га у фізичній вазі) навесні на початку відновлення вегетації + 20—40 кг/га д.р. (95—191 кг/га у фізичній вазі) у стадії 1-го вузла;
• при обробітку кукурудзи: 100—120 кг/га д.р. (476—571 ц/га у фізичній вазі) під передпосівну культивацію на фоні органічних, фосфорних і калійних добрив + 30—50 кг/га д.р. (143—238 кг/га у фізичній вазі) у стадії 6—8 справжніх листків під міжрядне розпушування;
• при обробітку ярих зернових культур (пшениця, тритикале, ячмінь, овес, просо): 60—80 кг/га д.р. (286—381 кг/га у фізичній вазі) під передпосівну культивацію у поєднанні з фосфорними і калійними добривами.

Магній є центральним атомом молекули хлорофілу, без нього неможливий фотосинтез. Він необхідний для швидкого перебігу ростових процесів, ділення клітин, підтримання рівня білків, побудови пектинових речовин клітинних стінок, а також впливає на засвоєння фосфору.

Щоб додати магнію рослинам, варто застосовувати сульфат магнію. Він здатний досить швидко підняти рівень магнію в ґрунті, тоді як для водорозчинних форм оксиду магнію (доломітове борошно) потрібен час для вивільнення елемента в доступну форму.

Сульфат магнію не тільки збільшує врожайність культур, а й покращує їхні якісні показники (збільшує вміст крохмалю, цукрів, вітамінів С і D).

Ефект від застосування добрив залежить від форми (фізичного стану та хімічного складу) добрива. У разі сульфату магнію, форма в якій знаходиться цей елемент, є ключовим фактором.

За його використання слід враховувати, що кисліший і легший ґрунт, то більша потреба в магнії. Рослина, яка росте на кислих ґрунтах, часто має слабо виражені прояви дефіциту магнію в результаті погіршення поглинання цього іона в кислому середовищі. У процесі росту та в посушливі періоди потреба рослин у магнії найвища.

Один з елементів, який входить до складу сульфату магнію, є сірка. Поглинання сірки прямо пов'язане з засвоєнням азоту. За нестачі сірки засвоєння азоту погіршується і зменшується ефект від застосування азотних добрив. Культурами, чутливими до нестачі магнію, є ріпак, зернові, цукровий буряк, кукурудза, бобові, томати, огірки, картопля.

Важливою особливістю сульфату магнію є можливість нейтралізувати токсичну для рослини біуретову кислоту, котра може міститися в карбаміді.

Сульфат магнію можна поєднувати з розчином сечовини і мікродобривами, а також із відповідними пестицидами.

Негатив у застосуванні добрив

Застосування мінеральних добрив — це обов’язковий пункт у алгоритмі дій сучасного агронома. Але через недбалість або недосконалість складу  цей, здається, корисний процес може нашкодити й культурам, і екології в цілому.

• Якщо для виготовлення добрив використовується неякісна сировина, котра містить значну кількість шкідливих домішок, це призводить до присутності у їхньому складі солей важких металів та радіоактивних ізотопів.
• Недотримання належного дозування та термінів, неврахування довжини дня та часу посіву при внесенні азотних добрив призводить до накопичення у сільськогосподарській продукції шкідливих нітратів.
• Застосування добрив на основі фосфатів призводить до нагромадження фосфору в річках та озерах. Велика його концентрація провокує заростання водойм.
• Хлор, який присутній у переважній більшості калійних добрив, у великих дозах негативно впливає на врожай картоплі, винограду, тютюну, цитрусових і прядильних культур.
• Часто до складу мінеральних добрив поряд з основними компонентами входять такі шкідливі та токсичні елементи, як свинець, фтор, стронцій та інші. Вони мають особливо небезпечний вплив на навколишнє середовище.

Найгірше те, що, на відміну від атмосфери та гідросфери, де спостерігаються процеси періодичного самоочищення від важких металів, ґрунт практично не має такої здатності до самоочищення.

Метали, які накопичуються в ґрунтах, виводяться з нього вкрай повільно і лише при вилуговуванні, споживанні рослинами, ерозії та дефляції.

Тому необхідно дотримуватися технологій внесення добрив, стежити за їхнім складом та якістю.

Кажуть, що все в світі взаємопов’язано. Це правило діє і на сільське господарство, в даному випадку — на систему удобрювання. Кожен елемент співпрацює з іншим: магній погано працює без сірки, сірка слабо засвоюється без азоту і так далі. Для внесення добрив потрібно враховувати багато факторів, це й особливості культури, і склад ґрунтів, і погодні умови тощо. Кожен агроном має ще й глибокі хімічні знання, застосування яких відбувається саме під час вибору добрив.

Анастасія Аврамчук, SuperAgronom.com